 |
|
Розвиток української термінологічної лексикографії
Українська термінологічна лексикографія започаткована в другій половині XIX ст. працями І. Гавришкевича («Початок до уложення термінології ботанічної руської», 1852), І. Верхратського («Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної», 6 випусків, 1864-1879; цього автора вважають фундатором української термінології),
О. Роговича («Опыт словаря народных названий растений Юго-Западной России с некоторыми поверьями и рассказами о них», 1874) та ін.
Інтенсивного розвитку українська термінографія набула з кінця 20-х рр. XX ст., задовольняючи потреби у галузевих словниках. За кілька років було складено близько 20 шкільних термінологічних словників з природознавства, географії, фізики, хімії та ін. Починаючи з 1918 р., створюються словники-проекти фізичної, природничої, сільськогосподарської, технічної та ін. термінологій, ботанічної та зоологічної номенклатур. До 1933 р. було видано понад 80 термінологічних словників (переважно російсько-українських). Аналіз навіть певної частини технічних словників — дозволяє виокремити низку концептуальних положень, якими керувалися тогочасні лексикографи, а саме:
· основу кожної української терміносистеми мають становити слова рідної мови;
· іншомовні терміни треба засвоювати безпосередньо з мови-продуцента без прямого впливу будь-якої мови-посередника;
· у термінах повинно бути дотримане оптимальне співвідношення між прийнятою назвою та поняттєвим змістом, вкладеним у цей термін.
Проте назвати ці лексикографічні праці беззастережно словниками з певних галузей знання або діяльності не можна, бо вся серія навіть мала назву «Матеріали до української термінології і номенклатури». Те, що було зібране в словниках 20-х років, потребувало ще серйознішого обговорення, і їх автори, як правило, були свідомі цього. Та події 30-х років, зокрема, політичні репресії, перервали цей природний науковий процес і не дали можливості провести подальшу роботу.
Основним завданням автори таких словників ставили не стільки унормування української термінології, скільки збирання і опрацювання народного і літературного термінологічного матеріалу.
Безперечно, в цих словниках зібрано надзвичайно багатий і цінний матеріал, але в наш час механічно передруковувати їх і рекомендувати як нормативні термінологічні словники не можна. Взагалі, використовуючи ці словники, варто враховувати фактор часу.
Другий етап у створенні серії українських термінологічних словників припадає на 50-80-ті роки XX століття. В 1957 році було створено Словникову комісію, яка мала визначати основні принципи укладання термінологічних словників.
Упродовж 1959-79 років було видано низку галузевих словників (понад 70), переважно російсько-українських, що відбивали тогочасний стан розвитку фізики, гідротехніки, електротехніки, теплотехніки, гірничої справи, ботаніки, ветеринарії, хімії, швейного виробництва тощо. Серед них можна згадати «Російсько-український технічний словник» (1961, 80000 термінів), «Російсько-український сільськогосподарський словник» (1963, близько 32 000 термінів).
Певним недоліком виданих словників була орієнтація на принцип мінімальних розходжень з російськими аналогами основному це призвело до калькування російських термінів). У зв'язку з тим, що російською мовою друкувалися майже всі наукові праці та підручники, то відповідно і науковці здебільшого користувалися російською термінологією.
Названий період позначився поступовим спадом процесу творення й унормування української наукової термінології.
90-ті роки XX ст. — початок XXI ст. є найпродуктивнішими у розбудові української термінографії. Визначальним для цього процесу стає законодавче закріплення за українською мовою статусу державної, поширення її функцій.
У процесі укладання нових термінологічних словників починають брати активну участь як лінгвісти, так і фахівці різних галузей знання та діяльності.
Упродовж 1990-2007 рр. в Україні вийшло понад 600 галузевих словників. Серед словників, що охоплюють термінологію багатьох галузей знань, можна виділити:
1. «Російсько-український словник наукової термінології» у трьох книгах (близько 320000 термінів), перша з яких -«Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки» (до 100000 термінів) вийшла у 1994 р., друга — «Російсько-український словник наукової термінології.
Біологія. Хімія. Медицина» (близько 100.000 термінів) -1996р., третя — «Російсько-український словник наукової термінології. Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос» (близько 120000 термінів) — 1998 р.;
2. «Українсько-російський словник наукової термінології» за загальною редакцією Л. О. Симоненко (К., 2004);
3. «Словник-довідник термінів судової медицини» О. Герасименка (редактор-лексикограф Л. О. Симонен-ко - К., 2002).
Названі словники є нормативними, вони обіймають загальнонаукову та широковживану термінологію різних галузей знання або діяльності.
Сьогодні в української термінографії спостерігаються дві тенденції:
· беззастежне відновлення термінології 20-30-х років, спрямоване на заміну вже усталених термінів (наприклад, «Словник фізичної лексики. Українсько-англійсько-ні-мецько-російський» В.Козирського, В.Шендеровського, де відомі всім зі шкільної лави терміни діаметр, мастило, маятник, трубопровід замінено відповідно словами: поперечник, шмаровидло, вагадло/хитун, руровід /рурогін та багато інших подібних словників );
· зловживання іншомовними, переважно англійськими термінами, що особливо помітно у сферах обчислювальної техніки (інтерфейс, кластер, драйвер, модем, файл, сканер, джойстик, трекбол, хаб, тачпад),економіки (менеджер, лізинг, консалтинг), банківсько-фінансової справи (дефолт, інвестор та ін.)
Найпоширенішим типом в українській термінографії є перекладний двомовний словник. Більшість двомовних словників, виданих в Україні, — російсько-українські та українсько-російські.
У Харкові сьогодні активно діє Термінологічний центр в інституті НДПІАСУтрансгаз. З 1995 року Термінологічний центр, укладаючи тримовні тлумачні словники для потреб галузі, створив Єдину термінологічну базу даних (ЄТБД), яка містить близько 26000 українських термінів, їхні російські та англійські відповідники (вибір цих мов зумовлено тим, що саме англійською та російською мовами в Україну надходить основний потік науково-технічної інформації), а також тлумачення українською та російською мовами. Для цього було оброблено близько 2000 літературних джерел, перш за все, законодавчі та нормативні акти, стандарти та словники Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) і Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС), державні національні стандарти України (ДСТУ), міждержавні стандарти (ГОСТи), енциклопедичні видання, тлумачні та перекладні словники, праці з термінознавства та лексикографії, довідники та підручники з відповідних галузей знань, статті в наукових виданнях, матеріали науково-технічних конференцій тощо.
Висновок
Термінологічні словники мають багато особливостей. Серед різноманіття типів словників кожен має свою унікальну будову. Укладання словника - це кропітка і тривала робота багатьох науковців лексикографів, які займаються пошуком та відбором термінів у закріплених за ними галузями науки. Відібрані терміни повині бути актуальними на час створення словника. Вони можеть бути вибрані з рідної мови або запозичені з інших. Поняття та його зміст мають відповідати одне одному.
Отже, укладання термінологічних словників є важливою справою, оскільки це полегшить роботу з термінами різних галузей науки.