Главная | Обратная связь

ПРИКЛАДИ МЕТОДІВ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

Метод – це спосіб відображення дійсності та її взаємозв’язків. Метод завжди є об’єктивним і слугує програмою побудови і практичного застосування теорії. Одночасно з цим метод суб’єктивний, оскільки є знаряддям думки дослідника та включає в себе його суб’єктивні особливості.

Методи досліджень бувають: загальні, що діють у всіх галузях науки і на всіх етапах дослідження; загальнонаукові, тобто придатні для всіх наук; часткові – для певних наук; спеціальні – для однієї специфічної науки.

Такий поділ методів завжди умовний, оскільки в міру розвитку пізнання науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу.

Коротка характеристика основних загальнонаукових методів пізнання:

Спостереження – це метод безпосереднього вивчення предметів і явищ за допомогою органів чуття без втручання в процес з боку дослідника.

Є багато видів спостережень залежно від різних чинників.

1. Від ступеня активності спостерігача в досліджуваній ситуації спостереження бувають включені і невключені. Включеніспостереження – це спостереження, за якого дослідник тією чи іншою мірою безпосередньо включений у досліджуваний процес. Невключенеспостереження – це спостереження, за якого дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, тобто є зовнішнім спостерігачем.

2. За умовами організації спостереження бувають польові та лабораторні.Польовеспостереження – це спостереження, яке застосовують у реальній життєвій ситуації. Лабораторнеспостереження – це таке, при якому об’єкт вивчення знаходиться в штучно створених умовах. Його найчастіше застосовують в експериментальних дослідженнях.

3. Залежно від наявності елементів контролю за проведенням спостереження вони бувають контрольовані та неконтрольовані. Контрольованеспостереження – це таке, при проведенні якого дослідник працює за строго визначеною програмою і його робота контролюється дослідницькою групою. Неконтрольованеспостереження – це спостереження, яке проводиться без контролю за діями спостерігача.

4. За ступенем регулярності спостереження бувають випадкові тасистематичні.При випадковому спостереженні вивченню підлягають раніше не заплановані дії, ситуації, явища. Характерною рисою систематичнихспостережень є регулярність фіксації дій, ситуацій, процесів протягом певного часу: кожен день, один раз в тиждень, щомісяця і т. д.

5. За характером спостереження бувають: відкриті, приховані, самоспостереження.При відкритихспостереженнях спостерігач не таїться від об’єктів спостереження. Прихованіспостереження – це спостереження, коли спостерігач є членом колективу, який вивчає, але про це ніхто не знає. Самоспостереження– це коли об’єкт спостереження фіксує особисто ті чи інші аспекти свого самопочуття.

Порівняння – це виявлення відмінностей між об’єктами матеріального світу або знаходження в них спільного за допомогою органів чуття чи спеціальних пристроїв.

Підрахунок – це знаходження числа, що визначає кількісне співвідно­шення однотипних об’єктів або їх параметрів, котрі характеризують ті чи інші властивості. Наприклад, визначення кількості заготівок однакових розмірів, числа зубів пилки тощо.

Вимірювання – це фізичний процес визначення числового значення певної величини шляхом порівняння її з еталоном.

Експеримент – це одна зі сфер людської практики, у результаті якої перевіряється істинність гіпотез або виявляються закономірності об’єктивного світу. Під час експерименту дослідник втручається в процес, який він вивчає, з метою пізнання. Експериментальне дослідження об’єкта або явища має певні переваги порівняно зі спостереженням, а саме: дозволяє вивчати явища в “чистому вигляді” за допомогою відкидання побічних факторів; досліджувати окремі властивості об’єкта, а не їх сукупність.

Експеримент виконує 2 основні функції:

1) теоретичну, яка полягає в перевірці наукової гіпотези щодо причинних зв’язків між явищами;

2) практичну, що полягає у досягненні певного ефекту у практично-перетворювальній діяльності.

Експерименти класифікуютьза різними чинниками:

1) За характером об’єкта та предмета дослідження експерименти бувають реальні та уявні. Реальні експерименти здійснюються на генеральній або вибірковій сукупності. Уявні експерименти здійснюють шляхом маніпулювання інформацією про реальні об’єкти без втручання у хід подій.

2) За специфікою поставленого завдання розрізняють наукові та прикладні експерименти. Наукові експерименти націлені на одержання нових знань. Прикладні експерименти є елементом управлінської діяльності.

3) За логічною структурою доведення гіпотези розрізняють паралельні та послідовні експерименти. При проведенні паралельного експерименту одночасно задіяні дві групи – контрольна та експериментальна, ідентичні за своїми основними характеристиками. При послідовному експерименті аналізові піддається одна і та сама група. Доведення гіпотези спирається на порівнянні стану досліджуваного об’єкта до і після впливу експериментальної змінної.

4) За рівнем вимог до проведення ситуації експерименти поділяють на лабораторні, польові та чисті.Для лабораторних експериментів створюють спеціальні умови. Польовий експеримент проводиться за природних умов, звичайних для діяльності групи. Чистим експеримент називають тоді, коли учасники не знають про його проведення.

Узагальнення – визначення загального поняття, в якому відображається головне або основне, що характеризує об’єкти певного класу. Це засіб для утворення нових наукових понять, формулювання законів і теорій.

Абстрагування – це відвертання уваги в думках від несуттєвих властивостей, зв’язків, відношень предметів і виділення декількох сторін, що цікавлять дослідника. Абстрагування, як правило, здійснюється в два етапи. На першому етапі визначаються несуттєві властивості, зв’язки тощо, на другому – досліджуваний об’єкт замінюють іншим, більш простим, тобто спрощеною моделлю, яка зберігає головне в складному.

Розрізняють такі види абстрагування: ототожнювання (утворення понять шляхом об’єднання предметів, виділених за своїми властивостями, в особливий клас); ізолювання (відокремлення властивостей, невід’ємно пов’язаних з предметами); конструктивізація (не береться до уваги невизначеність меж реальних об’єктів); припущення можливого здійснення.

Формалізація – відображення об’єкта або явища в знаковій формі певної спеціальної мови (математичної, статистичної тощо) і забезпечення можливості дослідження реальних об’єктів та їх властивостей через формальне дослідження відповідних знаків.

Аксіоматичний метод – спосіб побудови наукової теорії, при якому деякі твердження (аксіоми) приймаються без доведень і тоді використовуються для отримання решти знань (за певними логічними правилами). Загальновідомою, наприклад, є аксіома паралельності ліній, яка прийнята в геометрії без доведення.

Аналіз – метод пізнання, при якому предмет дослідження (об’єкт, властивості тощо) розкладається на окремі складові частини. У зв’язку з цим аналіз лежить в основі аналітичного методу досліджень.

Синтез – це поєднання окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємозв’язані та уособлюють єдність протилежностей. Розрізняють такі види аналізу і синтезу: прямий або емпіричний метод (використовують для виділення окремих частин об’єкта); елементно-теоретичний метод (базується на уявленнях про причинно-наслідкові зв’язки різних явищ); структурно-генетичний метод (вилучення зі складного явища таких елементів, які створюють вирішальний вплив на решту сторін об’єкта).

Важливими поняттями в теорії пізнання є індукція – умовивід від фактів до деякої гіпотези, та дедукція – умовивід, в якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знань загальних властивостей всієї множини. Найважливіше правило дедукції формулюється так: “Якщо із висловлювання А слідує висловлення Б, а висловлювання А є істинним, то В також є істинним”.

Одним із методів наукового пізнання є аналогія, на допомогою якої одержують знання про предмети і явища на основі їх подібності з іншими. Ступінь ймовірності (достовірності) умовиводу за аналогією залежить від кількості подібних ознак у явищах, що поширюються (чим їх більше, тим більшу ймовірність має умовивід, і вона підвищується, якщо зв’язок одержу­ваної ознаки з будь-якою іншою ознакою є відомим відносно точно). Аналогія тісно пов’язана з моделюванням або модельним експериментом. Якщо звичайний експеримент взаємодіє з об’єктом дослідження, то в моделюванні такої взаємодії немає, тому що експеримент проводиться не власне з об’єктом, а з його замінником.

Гіпотетичний метод пізнання передбачає розробку наукової гіпотези на основі вивчення суті досліджуваного явища за допомогою описаних вище способів пізнання. Потім формулюються гіпотези, складаються моделі, здійснюється їх вивчення, аналіз і розробка теоретичних положень.

У дослідженнях часто використовують історичний методпізнання. Цей метод передбачає дослідження історичної динаміки.

При гіпотетичному методі пізнання дослідник часто звертається до ідеалізації – створення в думках об’єктів, які практично нездійсненні. В результаті ідеалізації реальні об’єкти позбавляються деяких властивостей і наділяються гіпотетичними властивостями.

Під час дослідження окремих систем з різновидними зв’язками, що характеризуються як безперервністю та детермінованістю, так і дискретністю та випадковістю, використовуються системні методи (дослідження операцій, теорія масового обслуговування, теорія керування, теорія множин тощо). Зараз такі методи одержали широке застосування завдяки використанню сучасних ЕОМ.

Під час аналізу явищ і процесів у складних системах виникає потреба розгляду більшої кількості факторів (ознак), серед яких важливо вміти виділити за допомогою методу ранжування головне і виключити другорядні фактори, які істотно не впливають на досліджуваний об’єкт. Цей метод допускає підсилення основних і послаблення другорядних факторів, тобто розміщення факторів за визначеними правилами в ряд спадної або зрослої послідовності.