 |
|
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАЦІЇ
Поняття нації
Однією з основних категорій соціології нації є поняття нації. Звернемося до з’ясування смислу терміну “нація”, усвідомлюючи, що це поняття і дотепер залишається одним з найдискусійніших. Нація в перекладі з латини означає народ. Що ж слід розуміти під нацією? Це питання вже більше ніж сто років хвилює дослідників.
У сучасній практиці міжнародних відносин під нацією розуміють не будь-який народ, а лише такий, який має власну державність і суверенність і може виступати як самодостатній суб’єкт зовнішніх відносин. Отже, народ, що має державність, а відтак – політичні кордони, митні установи, армію, службу безпеки, власні конституцію і грошову одиницю і т.д., і є нацією. Народ консолідується у націю опосередкованою дією та під тиском передусім зовнішніх щодо себе чинників. <...>
Характерні ознаки та риси нації
Можна виділити кілька підходів до розуміння нації.
Представники першого з них у тлумаченні нації спираються на певні об’єктивні характеристики. Згідно з ними нація – це сукупність людей, які мають спільну мову, територію, економічне життя. Такий підхід називають атомістичним. Він бере початок з пануючого у 18 ст. атомістичного розуміння суспільних явищ і продовжує існувати дотепер. Суть цього підходу полягає в тому, що він розуміє націю як суму, як збірну назву для певної кількості людських одиниць, що відрізняються від інших спільними, притаманними їй прикметами чи ознаками. Серед даних ознак звичайно виступають такі емпіричні показники, як мова, культура, територія, історичні традиції, економічне життя та інше.
Різновидом атомістичного підходу є марксистська концепція нації. У ній визначення цієї дефініції здійснюється через перелік чотирьох ознак (мови, спільного економічного ринку, території, деяких елементів психічного складу, що знаходять прояв у культурі), але серед них на вирішальне місце ставиться спільність економічного життя. <...>
Додаток № 9
ВИСНОВКИ
На підставі проведеного комплексного дослідження зроблені загальні висновкитеоретичного та практичного характеру.
1. Соціальні допомоги є вагомим чинником підтримання життєдіяльності людей, що опинилися у скрутному матеріальному становищі та об’єктивно потребують соціальної підтримки. Втративши притаманні їм у радянські часи риси соціальної аліментарності, соціальні допомоги представляють собою безповоротні грошові виплати, що надаються уповноваженими державою органами особам, які зазнали соціального ризику, з метою підтримання їхнього життєвого рівня за рахунок бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
2. Право на допомоги виникає за наявності соціальних ризиків, тобто складних життєвих обставин об’єктивного порядку, що спричиняють, зазвичай, втрату людиною заробітку, погіршення стану здоров’я або настання інших соціально небезпечних наслідків, і не можуть бути подолані нею самостійно.
3. Основними формами реалізації права на соціальні допомоги є загальнообов’язкове державне соціальне страхування та державне соціальне забезпечення. На відміну від основних, додаткові форми права на соціальні допомоги, тобто місцеве (регіональне) соціальне забезпечення та соціальне забезпечення за кошти роботодавців, передбачають виплату допомог за рахунок юридичних осіб чи органів місцевого самоврядування винятково на добровільних засадах понад розміри, встановлені чинним законодавством, або ж додатково до видів соціального захисту, що ним передбачені.
4. Правові норми, що регулюють соціальні допомоги, утворюють однойменний інститут права соціального забезпечення, який базується на вихідних положеннях загальносоціального права, що відображають найбільш істотні прагнення людини у сфері соціального захисту, і саме завдяки їм визначається зміст та характер розвитку цього правового інституту.
5. Основними принципами, на яких ґрунтуються соціальні допомоги, є всезагальність права на допомоги, їх адресність та універсальність, забезпечення ними рівня життя не нижчого за прожитковий мінімум, а також добровільність і доступність допомог за правом соціального забезпечення.
6. Основним критерієм визначення розміру соціальних допомог є вартісна величина прожиткового мінімуму. Пропонується вилучити із законодавства норми, які передбачають визначення розміру допомог на підставі інших критеріїв, зокрема, рівня забезпечення прожиткового мінімуму (гарантованого мінімуму) або ж розміру стипендіального забезпечення, їх подальше існування зумовлює надання допомог у розмірах, що не гарантують людині мінімального рівня життя.
Додаток № 10