Здавалка
Главная | Обратная связь

Поняття та ознаки договору довічного утримання



ЦК України врегульовані відносини, що виникають за договором ренти, який не передбачався в радянському цивільному законодавстві. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ст. 731 ЦК України).

Одним із різновидів договору ренти можна вважати договір довічного утримання, який має свої особливості. Цей договір був врегульований також цивільним законодавством радянського періоду.

ЦК України, на відміну від ЦК УРСР, в якому договору довічного утримання присвячено лише 5 статей, більш детально регламентує зазначені відносини, надавши цьому договору дещо іншого значення. Так, ЦК УРСР відносить договір довічного утримання до договорів про надання послуг, виділяючи його головну мету - надання відчужувачеві майна матеріального забезпечення. ЦК України відводить цьому договору місце серед групи договорів, спрямованих на відчуження права власності, розмістивши норми, що регулюють відносини договору довічного утримання після договору міни. Цим самим ЦК України підкреслює його правові наслідки, спрямовані на відчуження права власності. При цьому новий ЦК розширює коло об'єктів, що відчужуються за цим договором, а також коло осіб, які можуть бути відчужувачами за договором довічного утримання. Крім того, ЦК України визнає договір довічного утримання також договором догляду, додавши таке його визначення у назву глави, присвяченої цьому виду договору.

Так, відповідно до ст. 744 нового ЦК України "за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувам) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно".

Договір довічного утримання (догляду) є одностороннім, оскільки за цим договором лише одна особа - набувач наділена обов'язками, а відчужувач - лише правами. В юридичній літературі іноді договір довічного утримання визнають двостороннім договором". На думку О. А. Підопригори, цей договір має також певні ознаки двосторонності, оскільки набувач має право вимагати розірвання договору довічного утримання. Договір довічного утримання безумовно є оплатним, оскільки набувач отримує у власність за цим договором певне майно, а відчужувач - необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ та послуг. При цьому цивільне законодавство не вимагає, щоб вартість передаваного відчужувачем майна була еквівалентною вартості подаваного набувачем утримання. У вартості цих цінностей можуть бути досить істотні розбіжності, що залежить від домовленостей сторін, а також від тривалості життя відчужу вам а. Договір довічного утримання не має завідомо визначеного терміну його дії, оскільки він обумовлений моментом настання смерті відчужувача. Тому від тривалості його життя безпосередньо залежить розмір надаваного набувачем утримання.

Цивільне законодавство встановлює особливі вимоги щодо форми договору довічного утримання. Відповідно до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а щодо відчуження нерухомості - також державній реєстрації.

Момент виникнення права власності на майно у набувача пов'язаний з формою договору довічного утримання. Так, за ст. 748 ЦК право власності у набувача за договором, який вимагає нотаріального посвідчення, виникає з моменту такого посвідчення (ч. 3. ст. 334 ЦК), а за договором, який підлягає державній реєстрації, - з моменту такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК). Тому право власності на рухоме майно, відчужене за договором довічного утримання, виникає у набувача з моменту нотаріального посвідчення, на нерухоме майно - з моменту державної реєстрації договору. Як видно з тексту ст. 748, закон не передбачає можливості визначення іншого моменту виникнення права власності, ніж того, що визначений у ст. 334. Отже, у даному випадку момент нотаріального посвідчення (державної реєстрації щодо нерухомого майна) засвідчує також момент переходу майна у власність набувачеві незалежно від фактичної його передачі набувачеві. При цьому ст. 754 ЦК встановлюються також певні обмеження щодо права розпорядження цим майном відчужувачем.

Проте ні ст. 748, ні зазначені статті гл. 16, що регулюють правочини, не визначають правові наслідки недодержання вимог про державну реєстрацію договору довічного утримання, за яким відчужується нерухомість, а відтак можливий висновок, що невиконання сторонами цієї вимоги не є підставою визнання нотаріально посвідченого договору недійсним, а може стати лише підставою для визнання його неукладеним. Необхідно відзначити, що Законом України від 11 лютого 2010 р. (окремі положення цього Закону набирають чинності з 1 січня 2012 р.) внесені зміни до кількох статей ЦК (зокрема, до статей 334, 640, 745), згідно з якими скасовані положення про державну реєстрацію договору довічного утримання, за яким передається нерухоме майно, а виникнення права власності на нерухомість пов'язується з днем його державної реєстрації.

Досить складним і неоднозначним може виявитися вирішення питання про реальність чи консенсуальність договору довічного утримання. Як відомо, консенсуальними є договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення згоди щодо їх істотних умов у необхідній за законом формі (наприклад, договори купівлі-продажу, поставки, майнового найму, підряду). Реальними є ті договори, для укладення яких обов'язково необхідно вчинити певну додаткову дію, зокрема передати відповідне майно. До таких договорів (правочинів) належать договір дарування, позики, окремі види договорів перевезень вантажів, зберігання та деякі інші.

У юридичній літературі договір довічного утримання, як правило, беззастережно визнається реальним договором і обґрунтовується це, зокрема, тим, що:

1) момент укладення договору довічного утримання пов'язаний з передачею майна1;

2) договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації і в цей же момент до набувача переходить право власності на будинок чи інше майно;

3) передача майна не становить обов'язку відчужувача і не є виконанням обов'язку, а є моментом укладення договору.

На наш погляд, наведені беззастережні обгрунтування реального характеру договору довічного утримання не повною мірою відображають зміст правових норм, що регулюють цей договір. Як відомо, договір дарування ш тіл і етична наука також визнає реальним договором. Підставою для такого висновку є норма ст. 243 ЦК УРСР, згідно з якою "договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому". Між тим, аналогічного підходу у побудові ст. 425 ЦК УРСР та ст. 744 ЦК України законодавець чомусь не застосував, а передбачив неоднозначну для розуміння термінологічну фразу про те, що за договором довічного утримання відчужувач "передає" у власність другій стороні (набувачеві майна) певне майно. У такій редакції наведена норма не дає достатніх підстав вважати, що договір довічного утримання має вважатися укладеним лише в момент передачі відчужувачем майна набувачеві будинку.

У свій час відомий цивіліст радянського періоду О. С. Іоффе обґрунтовував консенсуальний характер договору довічного утримання, посилаючись на те, що коли договір довічного утримання належно оформлений, то набувач має надавати відчужувачу будинку утримання незалежно від передачі йому будинку4.

У зв'язку з цим варто нагадати законодавчий досвід Білоруської PCP, у ЦК якої у свій час містилася норма про те, що відчужувач "зобов'язується передати майно у власність" набувача, що фактично підтвердило консенсуальність договору довічного утримання. Така конструкція договору довічного утримання формально надає набувачеві право у разі належного його оформлення вимагати від відчужувача передачі майна.

Останнім часом була висловлена думка про те, що договір ренти (у тому числі і довічної) є реальним у разі відчуження рухомого майна і консенсуальним - у разі відчуження нерухомого майна.

Так чи інакше, наявність наведеної дискусії свідчить про наявність проблем у врегулюванні відносин з довічного утримання, що негативно позначається також на формуванні судової практики.

Так, рішенням Старокиївського районного суду м. Києва від 30 вересня 1999 р., залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського міського суду, було задоволено позов С. про визнання недійсним договору довічного утримання, за яким К. відчужила на користь Ш. двокімнатну квартиру, яку згодом заповіла позивачеві С. В основу рішення були покладені висновки про те, що Ш. не набув права власності на квартиру, оскільки вона йому не була передана відчужувачем, у спірній квартирі не проживав, не прописався, за життя К. квартиру в БИ не зареєстрував, а також неналежно виконував свої обов'язки набувача майна.

Заступник Голови Верховного Суду України подав протест на зазначене рішення до президії Київського міського суду, в якому, зокрема, зазначалося, що суд неправильно тлумачив норму ст. 425 ЦК УРСР і не врахував того, що виникнення права власності на квартиру у набувача за договором довічного утримання ні з якою іншою обставиною, як укладення договору, не пов'язано. Момент укладення договору є часом, з якого право власності переходить від відчужувача до набувача і відчужувач набуває права на утримання. Обставини передачі квартири відчужувачем, прописки, проживання, реєстрації договору в БТІ набувачем не перебуває у правовому зв'язку з виникненням у набувача права власності. У протесті також звернено увагу на те, що невиконання набувачем зобов'язань за договором може бути за вимогою відчужувача підставою для розірвання договору, а не визнання його недійсним.

За таких обставин у протесті цілком обґрунтовано було зроблено висновок про необхідність скасування судових рішень. Водночас аналіз матеріалів наведеної справи свідчить про те, що в ст. 425 ЦК УРСР мається на увазі не фактична передача майна, а згода відчужувача на передачу майна набувачеві, у якого право власності на це майно виникає з моменту нотаріального оформлення договору довічного утримання, тобто незалежно від фактичної передачі майна. При вирішенні спорів за ЦК України необхідно враховувати, що в ньому безпосередньо визначено момент виникнення права власності щодо рухомого і нерухомого майна.

Сторонами договору довічного утримання є відчужувач та набувач. Як уже зазначалося вище, ЦК УРСР визнав відчужувачами за договором довічного утримання лише непрацездатних фізичних осіб. Набувачами за цим договором визнавалися лише фізичні особи.

ЦК України визначає, що відчужувачем за цим договором може бути фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я (ст. 746). Зазначене положення кардинально змінило суть самого договору довічного утримання, не лише розширивши коло осіб, що можуть бути відчужувачами, а й надавши таке право всім фізичним особам.

Набувачами за договором довічного утримання, відповідно до ст. 746 ЦК України, може бути фізична особа, яка здатна надавати відчужувачеві обумовлене договором забезпечення. ЦК України уточнює основні ознаки набувачів майна, визнавши таке право за повнолітніми дієздатними фізичними особами. Крім того, ЦК України розширив коло осіб, які можуть бути набувачами майна за договором довічного утримання, визнавши право бути набувачами також за юридичними особами. При цьому ЦК не визначає ніяких вимог до юридичних осіб-набувачів, що врешті-решт не виключає імовірності надто довільного тлумачення ч. 2 ст. 746 ЦК, а відтак будь-яка юридична особа може звернутися до нотаріальної контори з проханням посвідчити договір довічного утримання.

ЦК України також надав відчужувачеві право передбачити в договорі кілька набувачів, тобто кілька фізичних осіб, які отримують майно на праві спільної сумісної власності. їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним, тому відчужувач має право вимагати виконання обов'язків за договором частково або в повному обсязі як від усіх набувачів разом, так і від будь-кого з них окремо (ст. 543 ЦК).

Крім того, новий ЦК України також визнає за можливе укладення договору довічного утримання на користь третьої особи. Це означає, що набувач зобов'язаний виконати свій обов'язок не на користь відчужувача, а на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі (ст. 636 ЦК України). Прикладом може слугувати укладення договору довічного утримання особою на користь одного зі своїх родичів (брата, сестри, бабусі, дідуся, другого з подружжя та ін.) або будь-якої іншої особи. Укладення такого договору може обумовлюватися відсутністю у особи, на користь якої він укладається, коштів для проживання, необхідністю догляду за нею у зв'язку з хворобою або відсутністю майна, необхідного для передачі за цим договором.

У разі, коли майно належить співвласникам на праві спільної сумісної власності (наприклад, подружжю), вони також мають право на відчуження цього майна за договором довічного утримання (п. І ст. 747 ЦК України). Тобто в даному випадку укладається не два договори, а один, в якому на стороні відчужувача виступають дві особи. При цьому обов'язковою умовою договору є зазначення приналежності майна, що відчужується, на праві спільної сумісної власності цим відчужувачам та зазначення правової підстави набуття ними майна у спільну власність.

2. Зміст договору Майно, що може бути об'єктом договору довічного утримання Відповідно до ст. 465 ЦК України об'єктами, що можуть передаватися у власність за цим договором, можуть бути: житловий будинок, квартира, їх частина, інше нерухоме майно, яке має значну цінність. Отже, на відміну від ЦК УРСР, за ЦК України відчужуватися за договором довічного утримання може також рухоме майно, що має значну цінність. У зв'язку з тим, що нормами ЦК України не дано вартісного вираження значної цінності такого майна та при мірного його переліку, зазначене положення може неоднозначно тлумачитися, а відтак мати проблематичне вирішення на практиці. Можна припустити, що таким рухомим майном може бути транспортний засіб, антикварні речі, твори мистецтва тощо. Оскільки договір довічного утримання спрямований на передачу права власності на перелічені об'єкти, то, відповідно, зазначене майно повинно належати відчужувачеві на праві власності, що має підтверджуватися відповідними правовстановлюючими документами, і не повинно бути обтяжене заставою. Стаття 747 ЦК визнає можливість укладення договору довічного утримання, за яким відчужується майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема те, що належить подружжю. Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, то договір довічного утримання може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном. При цьому в разі смерті одного зі співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання, обсяг зобов'язань набувача відповідно зменшується. Стаття 753 ЦК передбачає можливість заміни майна за договором довічного утримання. Зокрема, заміна такого майна може здійснюватися за взаємною згодою шляхом укладення змін та доповнень до договору довічного утримання, що мають бути вчинені в тій самій формі, що і договір довічного утримання. Чинний ЦК не визначає ніяких підстав для заміни речі, що може призводити до зловживань набувачами або відчужувача ми у сфері застосування заміни речей кілька разів. При цьому законодавець не визначає також видів речей, що можуть бути замінені за договором довічного утримання, з чого можна зробити висновок, що замінені можуть бути будь-які речі, що можуть бути предметом договору довічного утримання. Наслідками заміни речі за договором довічного утримання може бути залишення обов'язків набувача у незмінному обсязі або відповідна їх зміна, що залежить від вартості заміненої речі. Якщо вартість заміненої речі менша від вартості попередньої речі, то обсяг обов'язків набувача може бути відповідно зменшений. А якщо вартість заміненої речі більша за вартість попередньої речі, то обсяг обов'язків може бути збільшений. У разі заміни речі на іншу річ такої самої вартості обсяг обов'язків набувача залишається незмінним. При цьому, в разі зміни обсягу обов'язків набувача з підстав заміни речі, до договору довічного утримання мають бути внесені відповідні зміни у тій самій формі, що і договір довічного утримання. Крім того, у разі заміни нерухомого майна за договором нотаріусом мають бути внесені зміни до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, а також подані відомості для здійснення державної реєстрації. Права та обов'язки сторін Набувач за договором довічного утримання зобов'язується систематично забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом. Зазначене утримання може полягати як у матеріальному забезпеченні (в натуральному чи грошовому), так і в наданні догляду. При цьому всі види забезпечення та догляду мають бути зазначені в договорі. Це може бути надання житла, харчування, забезпечення необхідним одягом, білизною, заміна постільної білизни, прибирання квартири (будинку) тощо. Зазначені види матеріального забезпечення підлягають грошовій оцінці в договорі та підлягають індексації в порядку, встановленому законом (ст. 751 ЦК України). ЦК УРСР передбачав оцінку будинку, що передавався за договором довічного утримання за погодженням сторін (ст. 426), а також передбачав визначення за погодженням сторін грошової оцінки матеріального забезпечення. Договором може передбачатися надання відчужувачеві систематичних грошових виплат. Отже, в договорі довічного утримання мають бути зазначені способи надання утримання, строки їх виконання, порядок та види догляду за відчужувачем. У разі якщо способи забезпечення або догляду відчужувача не визначені договором, спір підлягає розв'язанню відповідно до засад справедливості та розумності (п. 2 ст. 749 ЦК України). Утому випадку, коли за договором довічного утримання набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача або третю особу, на користь якої укладено договір, житлом, причому таким може бути як будинок (квартира), що відчужується за договором, так і інше житло, передбачене в договорі, в ньому обов'язково має бути конкретизовано, яке саме житло надається (чи квартира або будинок повністю, чи окрема кімната чи кімнати) (ст. 750 ЦК України). Отже, набувач за договором довічного утримання наділений такими обов'язками: 1) надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення (у натуральній та грошовій формі) та/або догляд у строки та види, передбачені договором; 2) забезпечити відчужувача житлом (у разі, якщо такий обов'язок передбачений договором); 3) поховати відчужувача, навіть якщо такий обов'язок не був передбачений договором (ч. 3 ст. 749 ЦК України). При цьому, якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, то витрати на поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем. Стаття 754 ЦК України встановлює такі способи забезпечення виконання договору довічного утримання: - набувач не може до смерті відчужувача передане йому за договором довічного утримання майно продати, обміняти, подарувати, укладати щодо нього договір застави чи передати у власність іншій особі на підставі іншого правочину; - протягом життя відчужувача на майно, передане набувачеві за договором довічного утримання, не може бути звернене стягнення за зобов'язаннями набувача; - втрата, знищення, пошкодження цього майна не припиняє дію договору довічного утримання і не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем. Набувач наділений правом передати свої права та обов'язки за договором іншій особі у разі неможливості подальшого виконання ним обов'язків за договором довічного утримання з підстав, що мають істотне значення. Крім того, набувач також наділений правом вимагати розірвання договору довічного утримання в судовому порядку (п. 2 ч. 1 ст. 755 ЦК України). Стаття 752 ЦК передбачає підстави та порядок заміни набувача-фізичної особи за договором довічного утримання. Зокрема, набувач може бути замінений у разі неможливості подальшого виконання ним обов'язків набувача за договором довічного утримання за наявності підстав, що мають істотне значення. При цьому ст. 752 не визначає примірного переліку таких підстав. Відповідно, можна припустити, що такими підставами можуть бути: істотне погіршення майнового стану набувача, тяжка хвороба набувача або членів його сім'ї, звільнення з роботи та інші обставини, що призводять до неможливості належного виконання обов'язків за договором. За наявності таких обставин набувач може бути замінений його членом сім'ї або іншою особою лише за згодою відчужувача. Законодавець не визначає порядку здійснення заміни набувача та форми, в якій має бути висловлена згода відчужувача. Уявляється, що в даній ситуації необхідно застосовувати загальні положення про зобов'язання, зокрема в частині підстав та порядку заміни боржника (статті 520-523 ЦК). Тобто у разі заміни набувача, має бути складений правочин про заміну набувача між попереднім та новим набувачем, який має бути схвалений відчужувачем, наприклад, шляхом підпису зазначеного правочину, який буде невід'ємною частиною договору довічного утримання. Другим способом оформлення заміни набувача може бути розірвання договору довічного утримання в судовому порядку у разі відмови відчужувача на його заміну і наступне укладення договору довічного утримання з новим набувачем. Такий висновок можна зробити, виходячи з аналізу ст. 755 ЦК. Цю проблему спробували вирішити складачі Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій. Так, в п. 48 Інструкції зазначається, що договір сторін про зміну або розірвання нотаріально посвідченого договору оформляється шляхом складання окремого договору, який додається до примірника основного договору, що міститься у справах державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса (державного нотаріального архіву). Договір про заміну або розірвання договору підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. При цьому на всіх примірниках основного договору робиться відмітка про його зміну або розірвання, в якій зазначаються номер за реєстром та дата посвідчення договору про зміну або розірвання. Крім того, про зміну або розірвання договору робиться запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, де зареєстровано основний договір. У разі укладення договору про зміну або розірвання такого договору, він повинен бути поданий для державної реєстрації за місцем обліку цього майна, про що нотаріус зазначає у посвідчувальному написі і роз'яснює сторонам. Невизначеними в ЦК залишилися наслідки заміни набувача в договорі довічного утримання. Зокрема, як вже зазначалося вище, у набувача виникає право власності з моменту укладення договору (державної реєстрації). Відповідно, ЦК не визначає правові наслідки заміни набувача в частині передачі новому набувачеві права власності на майно, отримане за договором довічного утримання. Якщо навіть припустити, що попередній набувач передає право власності на це майно новому набувачеві, то чи повинна йому виплачуватися вартість майна, пропорційна вартості наданого відчужувачеві утримання та (або) догляду? Напевне, що питання про розрахунки між набувачами має бути вирішене в договорі між ними, тобто вирішується на розсуд цих сторін або в рішенні суду, якщо спір вирішується в судовому порядку. Частина 2 ст. 752 ЦК передбачає можливість судового оскарження відмови відчужувача у наданні згоди на заміну набувача. У цьому випадку суд враховує тривалість виконання договору та інші обставини, що мають істотне значення (наприклад, належне виконання договору набувачем та ін.). Зазначена норма спрямована на захист прав набувача, який з поважних причин не може продовжувати виконувати умови договору довічного утримання. Відчужувач має право: вимагати від набувача належного виконання передбачених договором обов'язків; замінити майно, що було передане за договором довічного утримання набувачеві за його згодою; вимагати розірвання договору в судовому порядку у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від вини. Як уже зазначалося вище, договір довічного утримання припиняє свою дію зі смертю відчужувача. Договір довічного утримання може бути розірваний як на вимогу набувача, так і на вимогу відчужувача майна. На вимогу відчужувача майна договір може бути розірваний за рішенням суду в разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від вини. У такому випадку відчужувач набуває право власності на майно, що він передав за договором, і, відповідно, має право вимагати від набувача його повернення (ст. 756 ЦК України). При цьому витрати набувача на утримання або догляд відчужувача поверненню не підлягають. У даному разі цивільне законодавство встановлює відповідальність набувача за невиконання чи неналежне виконання обов'язків за договором довічного утримання, тим самим захищаючи права та інтереси відчужувача. Набувач також наділений правом вимагати розірвання договору, зокрема у разі незгоди відчужувача від заміни набувача за договором з підстав неможливості останнім виконувати обов'язки за договором. У разі задоволення судом вимог набувача суд може залишити за ним право власності на частину майна з урахуванням часу, протягом якого він належно виконував обов'язки за договором (ч. 2 ст. 756 ЦК України). Під час строку дії договору довічного утримання можуть настати обставини, які можуть істотно вплинути на дію договору. Такими обставинами можуть бути: смерть набувача (фізичної особи) або припинення юридичної особи-набувача. Зокрема, у разі смерті фізичної особи-набувача можуть настати такі юридичні наслідки, передбачені ст. 757 ЦК України: - права та обов'язки набувача, що помер, переходять до його спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, передане відчужувачем; - якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, переданого відчужувачем, то право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом; - відчужувач набуває право власності на майно, передане ним за договором довічного утримання в разі відсутності у набувача, що помер, спадкоємців або їх відмови від прийняття зазначеного майна. У цьому разі договір довічного утримання припиняє свою дію. У разі припинення юридичної особи-набувача за договором довічного утримання настають такі правові наслідки, передбачені ст. 758 ЦК України: - якщо у юридичної особи є правонаступник, то права та обов'язки за договором переходять до правонаступника; - якщо юридична особа ліквідується, то договір довічного утримання припиняє свою дію і майно, що було за ним передане, переходить до відчужувача; - якщо у разі ліквідації юридичної особи-набувача майно перейшло до її засновника (учасника), то права та обов'язки за договором переходять до цього засновника (учасника).

 

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.