Главная | Обратная связь

IV. Засвоєння нових знань

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань. Перевірка домашнього завдання

Читання міні-творів на тему «Фольклорні мотиви у вірші Т. Шевченка «Ой три шляхи широкії»» або словесних малюнків до вірша. Читання на пам'ять уривку з поезії «Думи мої, думи мої».

III. Повідомлення теми і мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя:

- Однією з вад людської душі Т.Шевченко очевидно вважав байдужість. Тому поет писав:

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись

А дай жити, серцем жити

І людей любити.

- То чи є байдужість великим злом? Що головне в людині і для людини? Про це ми й поговоримо на сьогоднішньому уроці.

IV. Засвоєння нових знань

1. Слово вчителя:

Ще одна поезія Т.Шевченка з циклу «В казематі» - «Мені однаково…». Її недаремно вважають одним з найкращих творів патріотичної лірики. У рядках звучить сила і пристрасть. Що доля однієї людини, хай навіть і визначного поета,у порівнянні з долею цілого народу? Ліричний герой поезії говорить, що може змиритися із власною долею вигнанця, невольника, однак не може прийняти того, що його любу Україну опанували «злії люде». Саме тут проглядається основний мотив – поєднання громадського й особистого в житті людини, небайдужість поета як громадянина, а скоріше, як люблячого сина.

2. Виразне читання поезії «Мені однаково…»

3. Обмін враженнями щодо прочитаного

4. Заповнення «паспорту» вірша.

Автор	Т.Г.Шевченко
Назва твору	«Мені однаково…»
Назва циклу	«В казематі»
Час і місце написання	Між 17квітня і 19 травня 1847., С.-Петербург
Жанр, різновид	Лірика, громадська поезія
Побудова	Складається з двох частин, які протиставляються
Тема	Ставлення до особистої долі і долі батьківщини
Образи	Ліричного героя, України, сина
Художні засоби	Повтор «однакового» з різним емоційним навантаженням; епітети – малого, славний і т.д., вигуки; звертання, пряма мова, метафори – Україну присплять та ін..
Ідея	Утвердження активної громадської позиції кожної людини, патріота
Підтекст	Наша – не своя земля (батьківщина, у якій панують загарбники) та ін.

5. Теорія літератури:

Філософська лірика — поетичні твори, в яких виражаються думки і почуття ліричного героя, викликані осмисленням буття, світу, сенсу людського життя, добра і зла.

У давнину у багатьох навчальних закладах викладалась піїтика – наука про віршування та мистецтво складання віршів. А в багатьох країнах (давні Китай, Японія) обов’язковою умовою для прийняття на посаду державного службовця було вміння складати вірші.

Віршування (або версифікація) – це загальні прийоми і правила складання віршів. Існують різні системи віршування: антична, або метрична, силабічна, силабо-тонічна, тонічна, народне віршування.

Для нас найбільш поширеним і знайомим є силабо-тонічне віршування – це така система віршування, яка визначається кількістю складів, наголосів і їх розташуванням у віршованому рядку.

Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe — склад і tonos — наголос) — система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т.в. з'явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим розміром, широко використовуваним Т.Шевченком.

Стопа — це повторювана у вірші група складів, до якої входять один наголошений склад і один чи два ненаголошені, які і визначають розмір вірша.

Розрізняють п’ять основних розмірів: двоскладові: ямб| ‌‌ˇ-‌| і хорей|-ˇ|, трискладові – дактиль|-ˇˇ|, амфібрахій|ˇ-ˇ|, анапест|ˇˇ-|, чотирискладова – пеон. Кількість стоп визначається кількістю наголосів. Бувають допоміжні двоскладові стопи без наголосу |ˇˇ| - пірихій, з двома наголосами |--| - спондей.

Рима – співзвучність прикінцевих складів у рядку, починаючи від останнього наголошеного складу. За місцем наголосів у словах, що римуються, розрізняють рими: чоловічі (тверді) — з наголосом на останньому складі (теплота — красота), жіночі (напівм’які) — з наголосом на передостанньому складі (рута — розкута), дактилічні (м’які) — з наголосом на третьому від кінця складі (яснесенький — тихесенький). Зустрічається і внутрішнє римування (всередині рядка): «Поховайте та вставайте» (Т. Шевченко).

Римування – спосіб розміщення рим у вірші. Римування буває суміжне, або парне, коли перший рядок римується з другим, а третій — з четвертим (аабб); перехресне, коли перший рядок римується з третім, а другий — з четвертим (абаб); кільцеве, коли перший рядок римується з четвертим, а другий — з третім (абба). Вірш без римування називається білим.

 

Група віршованих рядків, об'єднаних одним змістом, інтонацією і римуванням, називається строфою. Залежно від кількості рядків розрізняють види строф: двовірш, тривірш, чотиривірш та інш. Є багато віршів, які не поділяються на строфи. Якщо в частинах вірша різна кількість рядків,то ці частини мають назви строфоїдів. Найпоширенішою є чотирирядкова строфа.

Шевченко часто використовував народнопісенні розміри, зокрема коломийковий вірш (має 14 складів у рядку із поетичною паузою після 8 складу), який згодом удосконалив, розбивши один рядок на два по 8 та 6 складів у кожному. Такий вірш називають 14-складником, або шевченківським віршем. Ним написано багато творів із «Кобзаря», зокрема й «Думи мої. думи мої».

Отже, щоб схарактеризувати ритмомелодику певного поетичного твору, треба проаналізувати його ритмічну будову, віршовий розмір, види рим, спосіб римування, особливості строфи.