Главная | Обратная связь

Організаційні форми.

1. Одноосібне підприємництво.

2. Колективне підприємництво або партнерство.

3. Корпорація.

 

Матеріальною основою бізнесу є гроші, тобто первісний капітал.

Первісне нагромадження капіталу – це двосторонній процес: з одного боку безпосередні виробники відокремлюються від засобів виробництва (втрачають їх) і перетворюються в найманих робітників, а з іншого - експропрійовані засоби виробництва зосереджуються в руках невеликої групи власників як первісний капітал.

На Заході первісне нагромадження капіталу відбувалося за рахунок пограбування колоній, обгородження земель, боргової кабали.

В Україні первісне нагромадження капіталу відбулося в процесі роздержавлення та приватизації власності за недосконалості юридичних законів або їх порушення. Причому значна частина коштів, на жаль, вкладена за кордоном.

2. Таким чином для бізнесу потрібні гроші, первісний капітал. Але гроші самі по собі ще не є капіталом. Рух грошей, як еквівалента, тобто посередника в обігу відбувається за формою:

(Товар – Гроші – Товар – штрих).

А рух грошей, як капіталу, тобто з метою їх збільшення йде за формою:

(Гроші – Товар – Гроші – штрих).

Де , тобто початкова сума + певний приріст грошей. Цей приріст, тобто надлишок над початковою сумою, називається додатковою вартістю.

Таким чином капітал – це зростаюча вартість, вартість, що приносить додаткову вартість.

Формулу називають загальною формулою капіталу, тому що вона відбиває його рух незалежно від сфери та епохи. Гроші самі по собі не капітал, а перетворюються в нього лише тоді, коли створюють додаткову вартість.

Виникає питання про природу додаткової вартості, її джерело. На поверхні явищ складається враження, що вона створюється в сфері обігу, тобто в торгівлі, і породжена нееквівалентним, нерівноцінним обміном. Насправді це не так, тому що:

1). У сфері обігу нова вартість не створюється, там лише змінюється її форма (товарна в грошову і навпаки). Отже додаткова вартість тут теж не створюється.

2). Нерівноцінний обмін лише перерозподіляє наявну вартість (те, що губить один, одержує інший).

Таким чином у сфері обігу, тобто в торгівлі, додаткова вартість не створюється. Тому її джерело треба шукати в сфері виробництва.

У виробництві беруть участь речовинні й особисті фактори. Засобу виробництва самі по собі не створюють нову вартість, їхня вартість переноситься на товар конкретною працею працівника без зміни. Виходить, джерело прибавочної вартості - особливий товар - робоча чинність.

 

Робоча сила – це здатність людини до праці, сукупність фізичних і духовних сил, які він використовує у виробництві. В ринковій економіці робоча сила перетворюється на товар, тому що для цього є дві умови:

1. Особиста свобода людини;

2. Відсутність у працівника засобів виробництва.

Властивості товару „робоча сила”.

Вартість – це вартість засобів існування працівника і його родини.

Споживча вартість - здатність робітника працювати, створюючи вартість більшу, ніж вартість робочої сили.

Бізнесмен поєднує робочу силу і засоби виробництва. Іде процес праці, що через двоїстий її характер одночасно є процесом створення і споживчої вартості, і вартості. Конкретною працею працівник створює нову споживчу вартість, переносячи в неї вартість спожитих засобів виробництва. Абстрактною працею він створює нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Цей надлишок нової вартості над вартістю робочої сили і є додаткова вартість. Тому робочий день кожного працівника ділиться на дві частини:

1. Необхідний робочий час працівник створює необхідний продукт, рівний вартості робочої сили (відпрацьовує зарплату)

2. Додатковий робочий час працівник створює надлишковий продукт, тобто додаткову вартість.

Таким чином додаткова вартість – це вартість, створена найманим робітником понад вартість його робочої сили.

Вона привласнюється власником засобів виробництва і є для нього формою економічної реалізації власності на капітал.

За участю в створенні додаткової вартості капітал поділяється на постійний і змінний.

Постійний капітал (с) – це та частина капіталу, що втілена в засобах виробництва і у процесі виробництва не змінює свою вартість (витрати на сировину, матеріали, енергію)

Змінний капітал (v) - та частина капіталу, що втілена в робочій силі і в процесі виробництва змінює свою вартість.

Додаткова вартість (m) - це прирощення тільки змінного капіталу!

Маса додаткової вартості (m) – це її абсолютна величина.

Норма додаткової вартості ( ) – це відношення додаткової вартості до змінного капіталу виражене в %:

Норма додаткової вартості показує ступінь її зростання.

3. Формою необхідного продукту є заробітна плата. Її сутність відбивають різні теорії, але при цьому всі вони мають на увазі, що зарплата - це форма необхідного продукту.

Основні форми організації зарплати:

1. Погодинна.

2. Відрядна.

3. Колективні.

Розрізняють номінальну та реальну зарплату:

Номінальна – це зарплата, що її одержує працівник у грошовій формі.

Реальна зарплата – це сума споживчих вартостей, товарів і послуг, яку може купити працівник за свою номінальну зарплату з врахуванням цін.

Таким чином, реальна зарплата залежить від номінальної та рівня податків і цін.

 

4. Основні суб'єкти ринкових відносин:

- домогосподарство;

- підприємство;

- держава.

Домогосподарство - первинний суб'єкт ринкових відносин, тому що тут виникають первинні економічні потреби, інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва.

Домогосподарство - це окрема особа або група осіб, пов’язаних родинними зв'язками, спільним господарством і бюджетом.

Його функції:

1. Функція постачальника ресурсів, зокрема робочої сили, землі, капіталу, підприємницьких здібностей.

2. Функція споживача ресурсів, зокрема товарів і послуг.

3. Виробнича - частина домогосподарств виробляє товари для ринку.

4. Посередницька - наприклад, у торгівлі.

Підприємство - це основний суб'єкт ринкової економіки, тому що:

- воно виробляє товари і послуги;

- поєднує фактори виробництва;

- реалізує економічні інтереси.

Підприємство – це самостійна економічна структура, що виготовляє і реалізує продукцію, виконує роботи, надає послуги.

Організаційно - економічні форми підприємств:

- одноосібне;

- колективне (партнерство);

- корпорація, тобто АТ.

Держава - теж суб'єкт ринкової економіки. Американський економіст П. Самуельсон виділяє три основні функції держави:

1. Ефективність - розробляє господарські закони, стимулює НТП, веде боротьбу з монополізмом.

2. Стабільність - антикризова, антициклічна політика держави.

3. Справедливість - захист приватної власності, перерозподіл доходів багатих людей на користь бідних.

Для виконання цих функцій держава повинна мати свій фонд грошових коштів, тобто державний бюджет.

Державний бюджет - це основний фінансовий план держави, баланс його доходів і витрат за рік.

Дохідна частина бюджету формується за рахунок податкових надходжень.

Ресурси бюджету витрачаються на:

- фінансування економіки;

- фінансування соціальної сфери;

- обслуговування зовнішнього боргу;

- оборону;

- утримання державного апарату.

5. Результатом всякого виробництва в ринковій економіці є товар, повна вартість якого (W) включає суму витрат постійного капіталу (с), змінного капіталу (v) і додаткової вартості (m):

Тобто:

Де „с” – стара вартість або витрати минулої праці, втілені в спожитих засобах виробництва, - це нова або новостворена вартість.

Бізнесмен авансує витрати на засоби виробництва (постійний капітал) і на робочу силу (змінний капітал). В процесі руху капіталу ця частина вартості товару відокремлюється, набуваючи форму витрат виробництва.

Витрати виробництва (k) – це сума витрат на виробництво товару постійного і змінного капіталу.

В процесі реалізації товару реалізується і додаткова вартість втілена в ньому, набуваючи форми прибутку.

Таким чином, прибуток - це реалізована додаткова вартість.

Прибуток залежить і від умов виробництва, і від умов купівлі-продажу товару. Прибуток співпадає зі втіленою в товарі додатковою вартістю за величиною лише тоді, коли ціна товару дорівнює його вартості, (коли збігається попит та пропозиція). Якщо ціна товару відхиляється від вартості, то і прибуток відхиляється від додаткової вартості.

Маса прибутку – його абсолютна величина.

Норма прибутку ( ) – це відношення додаткової вартості до всього авансованого капіталу в %.

Вона показує ступінь зростання капіталу, ступінь вигідності, прибутковості, доходності.

Фактори, що впливають на норму прибутку:

1. Маса додаткової вартості (прямо пропорційно).

2. Швидкість обороту капіталу (прямо пропорційно).

3. Економія на постійному капіталі.

4. Органічна будова капіталу (обернено пропорційна залежність).

5. Коливання ринкових цін навколо вартості.

 

6. Засоби виробництва і кошти, що має підприємство, створюють капітал підприємства. Він постійно рухається, створюючи кругооборот і оборот.

Кругооборот капіталу - це рух, за якого він проходить три стадії,

набуває на кожній відповідної форми і повертається до початкової форми.

 

 

І стадія: обіг. ІІ стадія: виробництво. ІІІ стадія: обіг.

Капітал, виступає в грошової Капітал – у виробничій формі. Капітал - у товарній формі.

формі. Зміст стадії: виробництво Зміст стадії: реалізація

Зміст стадії: підготовка товару і створення додаткової товару і втіленої в

до виробництва, до створення вартості. ньому додаткової вартості. додаткової вартості.

 

( трикрапка означає перехід капіталу з однієї сфери в іншу).

Кругооборот капіталу як безперервний процес називається оборотом капіталу.

За характером участі в обороті та способом перенесення своєї вартості на новостворений товар, продуктивний капітал ділиться на основний і оборотний.

Основний капітал - частина промислового капіталу, яка тривалий час функціонує у виробництві, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію, частинами, в міру зношування.

Оборотний капітал - частина промислового капіталу, що повністю споживається за один кругооборот, переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу.

Змінний капітал відноситься до оборотного, тому що за один кругооборот працівник створює і нову споживчу вартість і додаткову вартість.

Час обороту капіталу ділиться на дві частини:

1. Час виробництва:

- робочий період,

- час перерв у роботі,

- час перебування засобів виробництва в матеріальних запасах,

2. Час обігу:

- час придбання та доставки засобів виробництва,

- час реалізації виробленої продукції та перебування її в товарних запасах.

Основний чинник скорочення часу обороту капіталу - НТП.

Якщо рік як одиницю виміру часу визначити як О, час обороту даного капіталу - о, число оборотів - n, то можна записати:

Прискорення кругообігу й обороту капіталу збільшує річну масу та норму додаткової вартості і прибутку.

 

7.Підприємництво здійснюється в умовах конкуренції, тобто змагання, економічної боротьби за кращі умови виробництва й купівлі – продажу товару з метою одержання прибутку.

Внутрішньогалузева конкуренція вирівнює ціни, встановлюючи єдину ринкову ціну на даний вид продукції. Бізнесмени, які функціонують у кращих ринкових умовах (мають кращу техніку, технологію) одержують надприбуток, тому що їх індивідуальні витрати нижче суспільних, а продукція реалізується за ринковою ціною. Але надприбуток у промисловості - явище не постійне. Коли технічні новації поширяться на всю галузь, вартість і ринкова ціна товару падає, надприбуток зникає.

Міжгалузева конкуренція вирівнює галузеві норми прибутку в середню. Це відбувається тому, що в різних галузях різна органічна будова капіталу (є трудомістські, матеріаломістські, енергомістські галузі). Тому рівновеликі капітали, вкладені в різні галузі виробництва, приносять неоднакову норму прибутку. Умовно можна виділити три групи галузей виробництва:

- високоприбуткові,

- середньоприбуткові,

- низькоприбуткові.

Міжгалузева конкуренція спонукає бізнесменів до переливання капіталу з низькоприбуткових у високоприбуткові галузі. В результаті обсяги виробництва товарів у ввисокоприбуткових галузях зростають, ринок насичується, ціни падають, норма прибутку знижується.

У низькоприбуткових галузях, де відбувся відтік капіталу, обсяги виробництва товару скорочуються, ринкова ціна підвищується, норма прибутку зростає. Завдяки цьому галузеві норми прибутку вирівнюються в середню.

Середня норма прибутку ( ) визначається як відношення суми додаткової вартості, створеної у всіх галузях суспільного виробництва, до суми капіталу, вкладеного в усі галузі, в %.

В результаті кожен підприємець одержує прибуток за середньою нормою, тобто середній прибуток.

Середній прибуток (р_сер) – це прибуток, отриманий за середньою нормою від авансованого капіталу. Він розраховується як відсоток від числа.

Утворення середнього прибутку приводить до того, що товари реалізуються не за вартістю, а за ціною виробництва.

Ціна виробництва включає витрати виробництва плюс середній прибуток на авансований капітал.

Таким чином, в результаті міжгалузевого перемищення капіталу, викликаного конкуренцією, додаткова вартість, створена у всіх галузях економіки, розподіляється між групами бізнесменів за принципом „рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал”.

 

8. Підприємництво здійснюється у всіх сферах економіки, де використовуються різні форми капіталу та створюються різні форми доходів.

Торговий капітал – це частина промислового капіталу, що відокремилась від нього та використовується в сфері обігу, перетворюючи товарний капітал у грошовий.

Торгові бізнесмени не тільки покривають свої витрати з реалізації товару (витрати обігу), а і одержують прибуток. Але в торгівлі, як у сфері обігу, не створюється ні нова вартість, ні додаткова вартість. Тому механізм створення торгового прибутку такий: промисловий бізнесмен реалізує товар торговому за оптовою ціною, що трохи нижча, ніж ціна виробництва. Торговий бізнесмен реалізує товар за роздрібною ціною, що дорівнює ціні виробництва або вища за неї, одержуючи прибуток.

Таким чином, торговий прибуток – це частина додаткової вартості, створеної у виробництві, яку торговий бізнесмен через механізм цін уступає торговому за те, що він реалізує товар.

 

У кредитній сфері рухається позичковий капітал, тобто грошовий капітал, що віддається в позичку і приносить власникові дохід у вигляді позичкового відсотка.

Позичковий відсоток створюється так: позичальник вкладає позичену суму у виробництво і дістає прибуток. Цей прибуток ділиться на дві частини:

- підприємницький дохід (привласнює позичальник),

- позичковий відсоток (дістається кредитору).

Так як прибуток - це форма додаткової вартості, то позичковий відсоток - це частина додаткової вартості, створеної у виробництві, яку функціонуючий бізнесмен сплачує кредитору за використання його капіталу.

Стихійний рух позичкового капіталу - це кредит.

Його види:

- банківський,

- комерційний.

Центри кредиту - це особливі установи - банки.

Основні види банків:

- емісійні - випускають в обіг гроші, цінні папери (в Україні це НБУ);

- комерційні - кредитують економіку;

- спеціалізовані - спеціалізуються на певному виді діяльності.

Банки як комерційні підприємства прагнуть одержати за свою діяльність більшу масу і норму прибутку.

Банківський прибуток – це різниця між сумою отриманих і виплачених відсотків. В неї входять і доходи від інших операцій.

Капітал, що утвориться в результаті купівлі – продажу цінних паперів називається акціонерним.

Акціонерне товариство – це господарське об'єднання, капітал якого утвориться шляхом продажу акцій.

Акція – це цінний папір, що підтверджує участь у капіталі акціонерного товариства і надає право одержувати дохід (дивіденд).

Сума, вказана на акції – її номінальна вартість. Купівля – продаж акцій іде за курсом.

Акції, облігації, приватизаційні сертифікати - це форми фіктивного капіталу. На відміну від реального він не має вартості і не бере участь у виробництві.

Фіктивний капітал - це титул, символ власності, втілений у цінних паперах.

 

9. Бізнес у сільському господарстві має свої особливості:

- тут головний засіб виробництва земля, тому аграрні відносини складаються із приводу використання землі як основного засобу виробництва та розподілу доходу, який вона приносить;

- відтворювальний процес тісно переплітається з природним, тобто залежить від природно-кліматичних умов;

- власність на землю часто відокремлена від її фактичного використання, тобто широко використовується оренда як вид землекористування;

- земля монополізована і як об'єкт власності (тобто кожна ділянка може бути власністю лише одного суб'єкта), і як об'єкт господарювання (кожна ділянка може бути в користуванні лише одного суб'єкта), тому надприбуток у сільському господарстві постійний і набуває форму ренти.

Рента (від латинського реддита – віддана назад) у самому загальному вигляді – це регулярно одержуваний доход від землі, майна, будов не пов'язаний з підприємницькою діяльністю одержувача.

Рента в сільському господарстві – це постійний надприбуток, частина додаткової вартості, що є надлишком над середнім прибутком.

Основні види ренти:

Диференційна рента І виду:

утворюється на кращих і середніх землях за родючістю та місцезнаходженням, привласнюється власниками землі через вищу орендну плату.

Диференційна рента ІІ виду:

Створюється на гірших землях за умови додаткових вкладень капіталу (добрива, зрошення).

Абсолютна рента – створюється на всіх без винятку ділянках землі через неможливість міжгалузевого переливу капіталу в сільське господарство, бо земля монополізована як об'єкт власності. Тому аграрний капітал не бере участі в міжгалузевій конкуренції та утворенні середньої норми прибутку. Середній прибуток тут не утворюється, тому сільськогосподарські продукти продаються не за ціною виробництва, а за вартістю. В свою чергу їх вартість вища через низьку органічну будову капіталу. Надлишок вартості над ціною виробництва і є абсолютна рента.

Абсолютна рента привласнюється власниками землі через вищі ціни сільськогосподарської продукції, порівняно з промисловою. Купуючи сільськогосподарську продукцію, все суспільство через високі ціни, платить своєрідну данину власникам землі, за те, що вони всіх годують.

Монопольна рента – її одержують власники порівняно рідкісних сільськогосподарських продуктів за рахунок споживачів шляхом нерівноцінного (нееквівалентного) обміну.

 

 

Ціна землі

Земля - не продукт праці, тому вона не має вартості, але завдяки купівлі-продажу має ціну.

Купівля землі - це купівля того доходу, що вона дає, тобто купівля ренти.

 

 

Зараз в усьому світі земля дорожчає, тому що зменшується пропозиція орних земель через їх забудову. Крім того, НТП збільшує можливості одержанні диференційної ренти ІІ, що теж веде до подорожчання землі.