Національні моделі змішаної економіки
На сучасному етапі існують різні національні моделі змішаної економіки: американська, німецька, шведська, японська та ін. Вони відрізняються як розмірами та співвідношенням державного і приватного секторів у національній економіці, так і структурою, а також методами державного регулювання економіки. Різноманітність національних моделей змішаної економіки визначається: конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування змішаної економіки у вигляді державного регулювання та ринкового саморегулювання; специфічними для кожної країни умовами і формами становлення цього типу економіки (економічними, соціально-психологічними, політичними, культурологічними); етапом, на якому перебуває країна при переході до змішаної економіки, зокрема рівнем завершеності технологічної та структурної перебудови її економіки. Цим зумовлене існування цілого ряду національних моделей змішаної економіки, які можуть змінюватись у часі та залежно від дії багатьох факторів. Сучасна економіка США, маючи ринковий характер, зазнає активного впливу держави. Уряд, спираючись на відповідну грошово-кредитну, податкову, амортизаційну та інші форми економічної політики, сприяє стабільності та зростанню національного виробництва, перерозподіляє доходи, всебічно підтримує підприємництво, бореться з безробіттям та інфляцією. Усе це характеризує економіку США як змішану економіку. Проте роль федерального уряду в регулюванні економіки США менша, ніж в інших розвинутих країнах. Так, у цій країні надання багатьох соціальних послуг не перебуває у компетенції держави. Одна з причин того, що США мають відносно мало державних програм соціального забезпечення порівняно із Західною Європою, полягає в тому, що велика кількість соціальних послуг надається безпосередньо іншими частинами громадянського суспільства. Це зумовлено історичними, культурними, політичними та іншими чинниками. У Швеції, незважаючи на те, що понад 90% господарської діяльності зосереджено у приватному секторі, держава бере активну участь в економічному і соціальному житті суспільства. Вона відіграє головну роль у забезпеченні економічної стабільності, захисті довкілля, розподілі й перерозподілі доходів через державні програми видатків на соціальні потреби. За моделлю змішаної економіки розвивається і Німеччина. Японська модель економіки характеризується досить розвинутим індикативним плануванням і урядовою координацією економічної діяльності приватного сектору. Фірми разом із міністерствами розробляють стратегічні напрями розвитку національної економіки та визначають ключові галузі для вкладення капіталів. За останнє десятиріччя в країнах з розвиненою ринковою економікою відбулася зміна пріоритетів державного регулювання національного господарства. Вона проявилась у тому, що на перший план поряд зі стимулюванням розвитку конкуренції виходять дії уряду, спрямовані на поліпшення якісних особливостей розвитку національного виробництва, заходи з приведення в дію стимулів для всебічного розвитку працівників, забезпечення вищої якості життя населення країни. Отже, сутність різноманітних моделей розвитку національних ринкових економік полягає в тому, що в них поєднується регулювальна роль ринкових механізмів з державним управлінням на макроекономічному рівні, що дає змогу підвищити темпи економічного зростання і на цій підставі ефективніше розв'язувати соціальні питання, враховувати та поєднувати економічні інтереси всіх членів суспільства. На сучасному етапі багато розвинених країн світу перейшли до соціальної ринкової економіки. Найважливішими критеріями цієї моделі є оптимальне поєднання ринкового і планового господарства, тобто розвиток регульованої ринкової економіки поєднується з відповідною системою соціального захисту населення. Тобто, соціально-ринкова економіка- це такий тип економічного розвитку національного господарства, коли свобода ринку і підприємництва тісно поєднується з демократичністю і соціальним захистом усіх членів суспільства. Ця економічна система має чимало спільного з системою змішаної економіки. Зокрема, вона побудована на основі переважання приватної власності та ринку, їх оптимального поєднання з державною власністю та прямим регулюванням національної економіки державою в суспільних інтересах, розвитку державного сектора, проведенням національного економічного планування та активної соціальної політики. Одна з найгостріших і дискусійних проблем в макроекономіці стосується можливості економіки через механізм ринкового саморегулювання встановлювати довгострокову рівновагу з повною зайнятістю і обсягом виробництва.
Два основні підходи до проблемизагальної рівноваги одержали назву класичної та кейнсіанської макроекономічних моделей. Прихильники класичного підходу вважають, що ціни і зарплата достатньо гнучкі і економіка сама на тривалий період встановлює рівновагу з повною зайнятістю і обсягами виробництва, отже, вона може обійтись і без державного регулювання. Це твердження базується на законі Ж-Б Сея, згідно з яким всяка пропозиція створює рівний собі попит. Кейнсіанський підхід базується на конкретній ситуації в економіці, яка склалася в роки економічної кризи 1929 – 1933 рр. і показала, що ціни і зарплата недостатньо гнучкі, щоб надовго забезпечити макроекономічну рівновагу з повною зайнятістю і обсягами виробництва, а сукупний попит створює власну пропозицію. Рівновага в економіці можлива і при неповних обсягах виробництва, неповній зайнятості. В довгостроковому періоді через механізм саморегулювання неможливе повернення до такого обсягу виробництва, який відповідав би потенційним можливостям економіки. Тому об'єктивно необхідним є державне регулювання економіки. Нерегульованого ринку взагалі не буває, оскільки певного впливу на економіку потребує навіть ідеальний вільний ринок. Є сфери економіки, де механізм ринкового саморегулювання взагалі не спрацьовує. Це – мінімально необхідні межі втручання держави в економіку: ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|