Главная | Обратная связь

Економічне вчення Дж.С. Мілля

Джон Стюарт Мілль(1806—1873) — англійський еко­номіст, філософ. Його батько був економістом — послідовни­ком, коментатором і близьким другом Д. Рікардо, погляди якого відбилися на подальшій творчості Дж.С. Мілля.

З 1823 по 1858 р. Мілль служив в Ост-Індської компанії. У 1865—1868 pp. був членом палати громад.

Перша праця Мілля в галузі політичної економії була опублікована у 1829 р. А в 1843 р. він закінчив роботу над книгою "Система логіки", яка принесла йому популяр­ність.

Головна праця — "Основи політичної економії" (1848 p.).

Основні положення методології дослідження Мілля схожі з класичною школою. Специфіка поглядів Мілля виявилася в таких моментах:

• вчений відокремив закони виробництва від законів
розподілу. Перші з них постійні, а другі - залежать від законів і звичаїв суспільства;

• спробував додати до законів незмінного суспільства
динаміку політичної економії.

Багатство, в уявленні Мілля, — це сукупність благ, що володіють міновою вартістю.

Ціна є грошовим виразом вартості. До чинників, що утворюють ціну, Мілль відносив конкуренцію, мотивуючи це тим, що покупець прагне купити дешевше, а продавець — продати дорожче.

Капітал, на думку Мілля, — запас продуктів праці, що виникає внаслідок заощаджень, завдяки постійному відтво­рюванню. Незважаючи на обмеження виробництва наявні­стю капіталу, додаткові вкладення останнього за наявності трудових ресурсів можуть привести до розширення вироб­ництва без певної межі.

Прибуток є засобом продуктивної сили праці, а її вели­чина має бути не менша від суми відсотка на капітал, стра­хової премії і заробітної плати з управління. Якщо прибу­ток недостатній, то капітал вилучають із виробництва до того періоду, коли прибуток зросте. При процвітанні вироб­ництва необхідне залучення додаткового капіталу.

Теорія грошей Мілля виходить із кількісної теорії гро­шей, її сутність така: збільшення кількості грошей при утворенні запасів або збільшенні сукупного прибутку не приведе до зростання цін.

Кредит не збільшує продуктивних ресурсів країни, але завдяки йому вони більш повноцінно використовуються у продуктивній діяльності. Джерело кредиту — капітал (гро­шовий), що не використовується в цей час у виробничих цілях. Депозитні банки, за Міллем, слугують інструмен­том надання кредиту під відсоток.

Причину торгової кризи Мілль вбачав у скороченні кре­диту, а засіб її подолання — у збільшенні пропозиції і віднов­ленні довір'я між учасниками процесу кредитування. Та­кож він стверджував, що криза завжди супроводжувалася надлишком товарів над грошовим попитом.

Мілль поділив ринки на статичні й спекулятивні.

У своїх переконаннях щодо продуктивної праці в ціло­му Дж.С. Мілль солідарний з А. Смітом. Новизна полягає в тому, що Мілль до багатства, що створюється продуктивною працею, відносив ще й працю, спрямовану на підви­щення кваліфікації тощо.

Погляди Мілля на заробітну плату зводяться до такого: сукупний попит на працю нееластичний, тому потрібно визнати "теорію робітничого фонду", за якою суспільство має у своєму розпорядженні стабільний фонд життєвих коштів, запаси яких і використовують капіталісти для утри­мання робітників. Ця теорія при перевірці часом була ви­знана неспроможною.

Ідеал суспільного ладу Мілль бачив у досягненні людь­ми повної незалежності без обмежень, крім заборони на спричинення шкоди іншим людям; економічний прогрес пов'язував з науково-технічним прогресом, зростанням без­пеки особистості.

Соціальні реформи Мілля:

• введення корпоративної асоціації, що ліквідує найма­ну працю;

• соціалізація земельної ренти за допомогою земельного
податку;

• обмеження нерівності за допомогою обмеження права
успадкування.