Главная | Обратная связь

Економічна теорія в США. Г.Ч. Кері

Генрі Чарльз Kepi (1793—1879) — перший американ­ський економіст-теоретик. Кері народився у Філадельфії в сім'ї ірландського політичного вигнанця. Він закінчив зви­чайну школу й у 24 роки став бізнесменом, швидко забезпе­чив собі матеріально незалежне майбутнє та у 42 роки зай­нявся наукою. Під час своїх подорожей до Європи зустрі­чався з багатьма видатними людьми тієї доби, і серед них із Дж.С. Міллем, який зацікавив його як видатний учений.

Свої економічні погляди Кері виклав у працях "Нариси про норму заробітної плати" (1833 p.), "Принципи політичної економії" (1840 p.), "Гармонія інтересів" (1850 р.) "Прин­ципи соціальної науки" (1859 р.) та ін.

Завоювання незалежності від Англії, наявність вільних родючих земель та інших природних багатств, імміграція капіталів і технічного прогресу з Європи, відсутність фео­дальних гальм зумовили швидкий розвиток у США еконо­міки ринкового типу. Особливості еволюції економіки СІЛА відбились в економічних теоріях першого відомого амери­канського економіста Кері.

На противагу класовій теорії розподілу Д. Рікардо Г.Ч. Кері висунув власну теорію гармонії класових інте­ресів, яка лягла в основу його концепції вартості. Згідно з теорією Кері вартість продукту визначається кількістю праці, необхідної не для виробництва, а для його відтворен­ня. На думку Кері, зі зростанням продуктивності праці витрати на відтворення товарів зменшуються, що відповід­но зумовлює зменшення частки засобів виробництва у вар­тості продукту, а отже, й частки капіталу і відсотка на ньо­го як винагороди капіталістові за вкладений капітал. Відпо­відно зростає цінність праці та її частки в продукті.

На цій основі Кері зробив висновок, що з прискоренням технічного прогресу капіталістичного виробництва частка ро­бітників (заробітна плата) зростає і абсолютно, і відносно, а частка капіталістів (прибуток) — зростає абсолютно, а зменшу­ється відносно. Звідси виникає гармонія їх інтересів у виробниц­тві, оскільки з розвитком капіталізму становище робітників покращується швидше, ніж зростають доходи капіталістів.

У своїй концепції ренти Кері ігнорував суперечності між землевласниками і капіталістами-орендарями, про які пи­сали Д. Рікардо та його послідовники. Під земельною рен­тою американський економіст розумів відсоток на вкладе­ний у землю капітал, тобто вважав таку ренту однією з форм прибутку. У праці "Основи соціальної науки" Кері піддав гострій критиці теорію вільної торгівлі класичної школи та економічну політику фритредерства в Англії, яка й ґрунту­валась на класичних теоретичних принципах. Кері вважав, що вільна торгівля дає вигоду лише окремим націям, які виробляють дешеві продукти, і гальмує розвиток інших.

Цей несподіваний і парадоксальний висновок Кері об­ґрунтовував фактами з історії освоєння земель Північної Америки першими колоністами. Родюча земля в природно­му стані буяла заростями чагарників і трав, дрімучими ліса­ми, тому її дуже важко було очистити для обробітку. Ще важче було освоювати заболочені землі, відвойовувати їх у водної стихії, створюючи захисні дамби. Тому першопро-хідці спочатку освоювали схили і пагорби, ділянки, що легко піддавались обробітку, потім поступово, протягом життя кількох поколінь, розчищали родючі долини, вводи­ли їх у сільськогосподарський обіг.

Звичайно, ситуація в сільському господарстві давно освоє­ної Європи була зовсім іншою, що й зумовило інший підхід до аналізу вартості і ренти.

______________________________

 

1. З яких основних положень виходив Т. Мальтус у праці "Дослід про закон народонаселення"?

У праці "Дослід про закон народонаселення" Мальтус виходив із таких основних положень:

1) суспільство перебуває в рівноважному стані, коли
виробляє достатню кількість продовольства для споживан­ня відповідної чисельності населення;

2) при порушенні цієї рівноваги в суспільстві виникають сили, які повертають його до рівноважного стану;

3) ціни всіх товарів визначаються співвідношенням попиту і пропозиції;

4) діє закон народонаселення, згідно з яким і населення,
і продовольство за відсутності перешкод безмежно зростають, але швидкість зростання населення вища, ніж швид­кість зростання продуктів харчування.

Зокрема, за сприятливих обставин населення зростати­ме в геометричній прогресії (1, 2, 4, 8, 16, 32, 64 і т. д.), а виробництво продовольства — в арифметичній прогресії (1, 2, 3, 4," 5, 6, 7, 8 і т. д.). З цього випливає, що кількість населення подвоюється кожних 20—25 років, а виробниц­тво продуктів харчування за цей період зростає значно мен­шими темпами (тільки на 20—25 %). Саме у перенаселенні англійський економіст вбачав основну причину зростання розпусти, хвороб, злиднів, голоду, безробіття та інших лих суспільства. "Через перенаселення, — писав Мальтус, — бідність може стати жалюгідною і гіркою долею всього людства". Вся його книга є аналізом того, як досягти бажа­ної рівноваги між населенням і виробництвом достатньої кількості продуктів харчування.

2. Що Т. Мальтус пропонує для вирішення проблем бідності?

Зростання злиднів через надлишок населення соціальне небезпечне, адже може викликати нестабільність у суспіль­стві (бунт), тому Мальтус пропонує вирішити проблему бідності шляхом:

1)створення ощадних кас, де нагромаджуються гроші і
навчаються ощадливості;

2)зростання "середнього класу" (у віддаленій перспективі).

Оскільки, на думку англійського вченого, соціальна рів­ність неможлива, а поділ суспільства на дуже багатих і дуже бідних небажаний, то основу здорового зростання населення, тобто зростання без бідності, становить зростання виробниц­тва і збільшення "середнього класу". "Не надмірні розкоші невеликої кількості людей, а помірні розкоші всіх класів суспільства, — підкреслював Мальтус, — становлять багат­ство і добробут народу". "Середній клас" є основою суспіль­ства, але в ньому також мають бути бідніші та багатші, що він пояснював так: "Якщо відняти в людини надію на підви­щення і небезпеку зниження, то не було б тих старанності й завзяття, які змушують кожну людину поліпшувати своє становище і є головним двигуном суспільного добробуту".

3. Розкрийте сутність мальтузіанської теорії заробітної
плати

З теорією народонаселення тісно пов'язана мальтузіан­ська теорія заробітної плати. Мальтус доводив, що внаслі­док тиску зростання населення на рівень заробітної плати остання визначається мінімальною вартістю засобів існуван­ня робітника, що й визначає рівень заробітної плати.

Лише мінімальний рівень заробітної плати може забез­печити наиоптимальнішу пропорцію між зростанням насе­лення і збільшенням виробництва предметів споживання. У цьому й полягає сутність "закону заробітної плати" Тома-са Мальтуса. Згідно з ним заробітна плата в суспільстві не може зростати, незмінно залишаючись на низькому рівні. Цю думку, до речі, поділяв і Д. Рікардо.

4. Що Т. Мальтус пропонує для вирішення проблем
бідності?

Хоча найбільший резонанс у науковому світі викликала мальтузіанська теорія народонаселення, чи не найбільш плідною в теоретичній спадщині Мальтуса виявилась тео­рія витрат виробництва.

Т. Мальтус не сприйняв положення А. Сміта про те, що вартість пов'язана лише з працею, заперечуючи трудову те­орію вартості. Натомість він розвивав іншу сторону вчення свого вчителя - - про те, що вартість утворюється всіма факторами виробництва. На думку Мальтуса, величина вартості товару визначається витратами його виробництва, до яких він відносив матеріальні витрати і витрати живої праці. Ці ідеї лягли в основу теорії витрат виробництва, яку згодом позитивно сприйняли більшість західних еконо­містів. Серед її прихильників був і видатний англійський економіст XX ст. Дж.М. Кейнс.

5. У чому полягає сутність мальтузіанського закону
спадної віддачі?

Видатним був внесок Мальтуса у формування одного з тріади фундаментальних економічних законів — закону спадної віддачі ресурсів.

Сутність цього закону полягає в тому, що кожен додат­ковий приріст одного з виробничих ресурсів — капіталу, праці чи землі (пізніше додали ще один ресурс виробниц­тва — підприємницьку здібність) — за незмінної кількості інших, призводить до зменшення приросту виробленого продукту. Цей ефект спостерігається й тоді, коли приріст усіх ресурсів відбувається непропорційно.

Спадний приріст продукту зумовлений тим, що зроста­ючий обсяг кожного з виробничих ресурсів поєднується із фіксованим обсягом (або з меншим зростанням) інших. За­кон спадної віддачі показує, що зростаюча віддача ресурсів, тобто збільшення їх корисного ефекту, можлива тільки за умов їх якісного поліпшення і зростання ефективності за­стосування. Втім, останній висновок зробили вже послідов­ники Мальтуса значно пізніше.

6. Прокоментуйте проблему, висунуту Т. Мальтусом

у його відомій праці "Дослід про закон народонасе­лення". Як трактується вона в сучасних умовах?

Англійський священик і економіст Томас Роберт Маль­тус (1766—1834) у праці "Дослід про закон народонаселен­ня" наполегливо переконував у тому, що населення зростає надто високими темпами — у геометричній прогресії, а виробництво продовольства не встигає за ним, збільшую­чись лише в арифметичній прогресії. Звідси випливав вис­новок про те, що цей розрив у темпах приросту населення і життєвих благ є причиною бідності, що допомога нужден­ним також є причиною бідності й не має рації, тому що призведе до ще більшого демографічного "вибуху".

З мальтузіанської концепції випливає, що працююче населення саме винне у своєму важкому становищі. Випра­вити умови життя не можна, тому що не можна виправити, "скасувати" закони природи.

Мальтус ігнорував той факт, що зі зростанням життєво­го рівня, поліпшенням матеріальних умов змінюються й демографічні процеси, скорочується народжуваність.

У теорії Мальтуса важлива постановка проблеми обліку демографічних зрушень, аналізу взаємозв'язку соціально-економічних процесів і тенденцій у демографічній сфері. Але Мальтус, хоч і намагався неодноразово підправити свою теорію, зіставляв непорівнянні речі — передбачувані зрос­тання населення і реальні темпи приросту життєвих благ.

За Мальтусом, зростання населення обмежується тільки одним — нестачею продуктів харчування, страхом голоду. А практика свідчить про інше: зростання життєвого рівня веде до зміни демографічної ситуації, скорочення народжу­ваності, свідомого планування родини.

Сама проблема, висунута у свій час Мальтусом, зберігає актуальність до сьогодні. І не тільки для країн "третього світу", де поки що зберігається низький рівень життя і не спостерігається істотних змін у темпах приросту населення.

Глобалізація економічних процесів вимагає більш ши­рокого підходу до аналізу демографічних тенденцій. Важ­ливо уявити, як вони протікають у світі в цілому.

В останні 10—15 років нові тенденції з'явилися й у ди­наміці світового виробництва продовольства. Обсяги вироб­ництва основних сільськогосподарських культур внаслідок низки причин знижуються. Якщо раніше виробництво про­довольства в розрахунку на душу населення зростало, то тепер цей показник знижується. Згідно з прогнозами де­мографів населення планети збільшиться до 2030 р. з 6 до 9 млрд. осіб. У результаті справді загостриться дефіцит про­довольчих ресурсів.

7. Як Ж.Б. Сей трактував політичну економію як науку?

Пояснюючи погляди А. Сміта на предмет і метод політич­ної економії, Ж.Б. Сей у чіткій формі виклав своє бачення їх. Він докоряв А. Сміту за те, що той зробив значну поступ­ку нормативній (практичній) стороні економічної теорії. Французький дослідник намагався порвати з давньою тра­дицією, яка сягає ще вчень каноністів і меркантилістів, щодо намагань зробити з теорії практичні рекомендації, свого роду інструкції для адміністраторів і державних чиновників.

За визначенням Сея, політична економія — наука ви­ключно про спонтанний (стихійний) і об'єктивний економіч­ний устрій, "про закони, які управляють багатствами", вона є простим викладом способу, згідно з яким "утворюються, розподіляються і споживаються багатства". Тому економіч­ну науку, за переконаннями Сея, потрібно відокремити від економічної політики і статистики. За Сеєм, політична еко­номія — наука суто теоретична й описова. Роль ученого-економіста він вбачав у спогляданні, описанні та аналізуванні економічних процесів і явищ, а не у повчанні та наданні якихось порад щодо методів і форм господарювання.

8. Чому Ж.Б. Сей надавав вирішального значення створенню багатства нації? Дійова особа економічного розвитку за Сеєм

У створенні багатства нації Сей вирішальне значення надавав промисловості, машинному виробництву і техніч­ному прогресові. Головною діючою особою економічного розвитку він проголосив підприємця, започаткувавши, услід за Р. Кантільйоном, теорію підприємництва й управління виробництвом, яка з того часу посіла гідне місце в теоре­тичних дослідженнях.

Підприємець, на думку Сея, -- активний, цілеспрямо­ваний, освічений, талановитий винахідник, прогресивний землероб, промисловець, смілива ділова людина, готова йти на ризик заради зростання багатства. Підприємець комбі­нує фактори виробництва з метою створення продукту для задоволення потреб споживачів. Французький вчений вва­жав, що саме підприємці, а не всі капіталісти в широкому розумінні слова, а також землевласники і наймані робітни­ки виробляють багатство, а тому домінують при його роз­поділі.

9. Дайте характеристику концепції розподілу доходів Ж.Б. Сея. Теорія "трьох факторів" виробництва

Помітне місце в дослідженнях Сея зайняла концепція розподілу, яку він побудував на ґрунті теорії витрат вироб­ництва і яка нині широко відома під назвою теорії "трьох факторів" виробництва.

Спрощена схема розподілу продукту (багатства) згідно з концепцією Сея має такий вигляд: праця, капітал і земля розглядаються як основні виробничі фактори, що надають послуги зі створення вартості. На ринку виникає попит на ці продуктивні послуги з боку підприємців, які комбінують їх для виробництва необхідних корисних благ. При цьому підприємець є тільки посередником між продуктивними послугами і споживачами. Кожен із трьох факторів вироб­ництва створює свою частку цінності продукту (багатства), який розподіляється у формі доходів: наймані робітники (носії праці) одержують заробітну плату, капіталісти (влас­ники капіталу) - - відсоток, земельні власники — ренту, підприємці - - підприємницький дохід - - за "діяльність, талант, дух порядку і керівництво".

Отже, дохід на капітал — прибуток — Сей розділив між власниками капіталу і підприємцями (керівниками вироб­ництва) на відсоток і підприємницький дохід. При цьому в центрі механізму розподілу доходів стоїть підприємець.

10. Яке значення теорії ринків Ж.Б. Сея для сьогодення?

Чи не найбільше значення в теоретичній спадщині Сея має його теорія ринків, яка в економічній літературі одер­жала назву "закон Сея". "Продукти купуються за продук­ти" як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі — ось ко­ротка сутність теорії ринків Сея. Така проста думка викли­кала справжній фурор, який не затихає й досі.

Квінтесенція "закону Сея" полягає в тому, що при досяг­ненні суспільством усіх принципів економічного лібералізму виробництво (пропозиція) буде породжувати адекватне спо­живання (попит), тобто виробництво товарів і послуг за умов смітівського "природного порядку" обов'язково породжує до­ходи, на які ці товари і послуги вільно реалізуються. Сей пе­редбачав, що гнучке і вільне ціноутворення на ринку вестиме до майже миттєвої реакції на зміну ринкової кон'юнктури, стаючи гарантією саморегулювання економіки. Відповідно, сукупний попит автоматично дорівнює сукупній пропозиції, що забезпечує рівновагу ринкової економіки за умов вільної конкуренції. При цьому всі доходи споживаються, тобто ви­користовуються на купівлю товарів і послуг. Так, за Сеєм, стихійно й об'єктивно діє ринковий механізм ціноутворення, який і є механізмом саморегулювання ринкової економіки.

Тут можна назвати три обставини, які ґрунтуються на теоретичній спадщині А. Сміта:

1)"природний порядок" А. Сміта передбачає гнучкість цін
і гнучкість заробітної плати, взаємовигідний за пасивної ролі
грошей обмін працею та її результатами для всіх ринкових
суб'єктів; іншого стану речей "закон Сея" не визнає;

2)"закон Сея" за принципами економічного лібералізму
виключає будь-яке державне втручання в економіку;

3)теорія ринків Сея передбачає поступальний розвиток
ринкових відносин на основі досягнень науково-технічного
прогресу.

4)"Пропозиція створює відповідний їй попит" - так лако­нічно сформулював "закон Сея" видатний економіст XX ст. Дж.М. Кейнс, водночас піддаючи його критиці.

11. Ж.Б. Сей увійшов в історію економічної науки як автор факторної теорії вартості. Які основні положення цієї теорії?

Якщо Адам Сміт зводив у кінцевому підсумку джерела доходів до праці (відповідно до трудової теорії вартості), то Жан Батист Сей (1767—1832) "перевернув" концептуаль­ний підхід А. Сміта. На думку Ж.Б. Сея, джерелами доходів є такі фактори: праця породжує заробітну плату, капітал - прибуток, земля — ренту. Таким чином, вартість товару є не результатом праці, а похідною від факторів. Теорія фак­торів набула розвитку в працях інших економістів.

Відповідно до цієї теорії джерелом цінності (вартості) благ є не один фактор (праця), а сукупність факторів. Ви­робничі фактори звичайно розглядаються як рівнозначні джерела цінності. Деякі прихильники факторної концепції поділяють фактори на первинні (праця, земля) і проміжні (капітал). Роль проміжних факторів полягає в тому, щоб об'єднати первинні фактори.

У теорії факторів, як правило, фігурують три фактори: пра­ця, земля і капітал, звідси її назва — "трифакторна теорія".

Даються два основних пояснення участі факторів в утворенні вартості. Згідно з одним із них, кожний з фак­торів має специфічну властивість створення вартості: зем­ля становить матеріальну основу створюваного продукту і його вартості; праця перетворює природну форму матеріа­лу; капітал примножує продуктивну силу праці та землі.

Подальшого розвитку і конкретизації теорія факторів набула в теорії виробничої функції (оптимального взаємо­зв'язку факторів у виробничому процесі). Водночас, вона виникла і формувалась як свого роду антитеза трудової теорії вартості, спростування положень і висновків класич­ної школи політичної економії.

12. Яка основна праця Дж.С. Мілля та її складові?

Праця Мілля "Принципи політичної економії" скла­дається з п'яти книг: "Виробництво", "Розподіл", "Обмін", "Вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл", "Вплив уряду". Аналіз суспільно-економічних процесів підпорядковано принципам, сформульованим Міллем у його "Нарисах про деякі невирішені питання політичної еко­номії", де він визначає політичну економію як науку, "яка досліджує закони тих суспільних явищ, що є результатом спільних дій людства зі створення багатства тією мірою, якою ці явища не спотворюються домаганням іншої мети".

13. Як аналізує Дж.С. Мілль процес виробництва?

Аналіз процесу виробництва Мілль починає з характе­ристики двох компонентів — праці та природних ресурсів. Праця і природа об'єднуються у виробництві товарів, жод­на з них не може бути єдиним джерелом виробництва. Але у процесі виробництва частина праці застосовується: прямо, а частина побічно. Праця буває фізичною та розумовою і може давати потрійну користь: відчутну, що її відображено в продуктах; відчутну, відображену в удосконаленні люди­ни як фахівця, що в кінцевому підсумку також виявляєть­ся в продуктах праці; невідчутну, не відображену предмет­но, тобто послугу (праця музиканта, актора, законодавця та ін.).

Він розрізняє продуктивну працю, якою створюється багатство, й непродуктивну -- таку, що не робить світ ба­гатшим у матеріальному плані, а навпаки, збіднює його на величину споживання матеріальних благ тими, хто зайня­тий цією працею. Таке обмежене розуміння Міллем су­спільного багатства призвело до багатьох неточностей у його теорії.

14. Якого значення у Дж.С. Мілля набуває роль капіталу для суспільного відтворення?

Окрім праці та природних ресурсів, третім фактором виробництва Мілль вважає капітал, який називає раніше нагромадженим матеріалізованим продуктом праці. Капі­тал, за Міллем, авансується на придбання засобів виробниц­тва та робочої сили.

Важливу роль капіталу для суспільного відтворення Мілль доводить у підрозділі "Основні закони, що стосують­ся капіталу". З цього приводу він формулює кілька теорем.

Перша теорема Мілля декларує: неінвестований капітал стримує розвиток, а додатково залучений сприяє створен­ню додаткових робочих місць, тобто забезпечує додаткову робочу силу заробітною платою.

Друга його теорема полягає в тому, що капітал формуєть­ся за рахунок заощаджень: вони перетворюються на капі­тал у процесі виробничого споживання.

Третя теорема: відкладене майбутнє споживання забез­печується продуктивним виробничим споживанням і відбу­ватиметься на розширеній основі лише завдяки виробничо­му споживанню.

Четверта теорема стверджує, що капітал --це засоби, витрачені на організацію й підтримання продуктивності праці. Попит на товари визначає, "в якій конкретній галузі виробництва буде використано працю та капітал, ... попит на працю відображається у вигляді заробітних плат, що передують виробництву...".

Отже, Мілль розглядає капітал як основну умову вироб­ництва, що передує йому, і формування капіталу узалежнює від заощаджень. Він також вважає, що попит на това­ри надає рух капіталам, тому капітал є основою врівнова­жування попиту і пропозиції; його обсяги скорочуються, коли зникає необхідність у товарах цього виду, і зростають, коли попит на товари спадає.

Він розрізняє основний та оборотний капітал і вважає, що їх раціональне поєднання визначається рівнем розвитку виробництва. Однак робоча сила зазнаватиме незручностей за зростання основного капіталу, бо у процесі механі­зації праці вивільнятиметься зі сфери виробництва.

15. Як Дж.С. Мілль визначає "природну" заробітну
плату?

Природна, або необхідна, заробітна плата, за Міллем, визначається вартістю життя робітника. Ринкова заробітна плата та "сукупні фонди" орієнтуються на цей рівень. Дж.С. Мілль поділяє погляди Т. Мальтуса на проблему наро­донаселення і його висновки, що зі зростанням населення індивідуальна заробітна плата має тенденцію до зниження. Чинники, які сприяють поліпшенню цієї ситуації, -- зро­стання розмірів капіталу та стримування народжуваності.

16. Яка сутність теорії вартості Дж.С. Мілля?

Теорію вартості Мілль викладає в третій книзі "Обмін", де аналізує цю проблему поряд із категоріями ціни, гро­шей, кредиту, регулюванням валют та ін. На його думку, тему вартості вичерпано, вона вже не має важливого зна­чення і лише інколи можна скористатися нею для пояснен­ня окремих положень щодо цін та грошей.

Якщо класики, починаючи з У. Петті, вважали, що ос­новою мінової вартості й ціни є витрати праці, а дія всіх інших факторів спричиняє лише деяке відхилення цін від цієї основи, то Мілль фактично ігнорує це положення кла­сиків. Він усі проблеми політекономії пов'язує з рухом цін. Тому саме цей об'єкт висувається на чільне місце в його

вченні.

Класична теорія вартості у Мілля поєднується із суб'єк­тивною теорією обміну. Ціна в нього часто трактується як вартість або мінова вартість, а вартість визначається через витрати. Тобто Мілль, як і багато інших економістів, не надавав особливого значення розмежуванню категорій вар­тості та ціни, оскільки вважав, що суттєвою є форма, в якій виступає вартість, — ціна, що основою розвитку є реалізо­вана вартість, відображена в доходах. Обмін відбувається згідно з цінами, а ціни формуються під впливом пропозиції та попиту.

17. Який внесок зробив Дж.С. Мілль у теорію
міжнародної торгівлі?

Дж.С. Мілль не тільки розвинув оригінальну теорію А. Сміта та Д. Рікардо, а й пішов далі (ця проблема розгля­далася ним і раніше - - у "Нарисах про деякі невирішені питання політичної економії"). Висновки цього досліджен­ня про вирівнювання міжнародного попиту не відповідають принципам торгівлі, визначеним у політичній економії його попередників.

Мілль стверджував, що переваги обміну між націями означають можливість отримувати більшу кількість товарів за незмінної кількості праці та капіталу, тобто кожен ви­грає, коли за таких самих витрат можна придбати більшу кількість товарів, ніж виробити у власній країні.

18. Як Дж.С. Мілль розглядав проблему ролі держави
в суспільному прогресі?

Розглядаючи проблеми впливу держави на прогрес су­спільства, Мілль виділяє обов'язкові та необов'язкові її функції, зробивши багато винятків із принципу невтручан­ня держави в економіку.

Основним економічним важелем впливу держави на процес виробництва та розподілу Мілль вважає податки.

Податкова система, на думку Мілля, — це єдиний еко­номічний важіль впливу держави на економіку. Викорис­товуючи його, держава повинна провадити політику, яка не шкодила б підприємництву та сприяла б прогресу нових галузей, а також забезпечувала конкурентоспроможність товарів на світовому ринку.

Водночас Мілль рішуче заперечує втручання держави в економічні процеси, якщо необхідність цього не доведена у кожному окремому випадку. Він посилається на важливий об'єктивний закон — закон особистої зацікавленості, — згідно з яким усе раціональне через зіткнення інтересів торує собі шлях. Різниця інтересів — це і є свобода, що стає гарантом інших свобод: конкуренції, праці, зовнішньої та внутрішньої торгівлі, норми відсотка, банківської діяль­ності. Саме індивідуалізм протидіє будь-якому втручанню держави в економічну сферу.

19. У чому полягає сутність основних ідей соціальних реформ Дж.С. Мілля?

Мілль на відміну від інших представників класичної школи не вважав сучасний йому капіталізм доцільним та ідеальним ладом, тому запропонував широку програму со­ціальних реформ, у якій намагався, за його словами, "по­єднати максимум індивідуальної свободи в дії зі спільним володінням природними багатства земної кулі та рівною участю всіх у продуктах праці".

Основні ідеї соціальних реформ Мілля зводились до та­ких вимог:

1) ліквідація системи найманої праці через створення
кооперативної виробничої асоціації;

2) соціалізація земельної ренти за допомогою земельно­
го податку;

3) обмеження соціальної нерівності через скасування
права спадщини.

Режим найманої праці Мілль вважав неприродним і руйнівним для людини, таким, що вбиває інтерес до трудо­вої діяльності. Тому він пропонував замінити відносини найманої праці відносинами робітничої асоціації, які б ґрун­тувались на принципах рівності всіх партнерів, спільного вкладення капіталів у виробництво, виборності робітника­ми управлінського апарату. В кооперативному ідеалі Мілля відчувається вплив французьких і англійських соціалістів-утопістів.

20. Дж.С. Мілль збирався написати оновлений варіант "Багатства народів". Якою мірою вдалося йому здійснити цей задум?

Джона Стюарта Мілля (1806—1873), одного з близьких друзів Д. Рікардо, нерідко називають синтезатором ідей класичної школи. У праці "Принципи політичної економії" він прагнув об'єднати, погодити ідеї і положення своїх по­передників і колег, хоча в їхніх підходах до аналізу еко­номічної дійсності було чимало відмінностей.

Було б неправильно стверджувати, що досить об'ємна праця Дж.С. Мілля рівнозначна роботі А. Сміта. Разом із тим, за виданим у 1848 р. посібником Дж.С. Мілля протя­гом тривалого часу — аж до появи "Принципів політичної економії" А. Маршалла (1890 p.) - - більшість студентів освоювали ази економічної науки.

Мілль виступає не тільки як систематизатор і популяри­затор економічних знань. Йому вдалося поглибити й уточ­нити низку положень, знайти більш вичерпні формулюван­ня, повніше аргументувати основні висновки.

Чималу увагу Мілль приділив розробці й уточненню проблеми попиту та пропозиції. На цінність вироблених благ, на його думку, впливають не тільки кількість витра­ченої праці, а й інші фактори. Він згадує про так званий парадокс старого вина. Витрати на виробництво як старого, так і молодого вина практично однакові, а ціни відрізня­ються істотно. Мілль уточнює: ціна не тільки змінюється під впливом попиту та пропозиції. Спостерігається зворот­на залежність — сама ціна впливає і змінює попит та про­позицію. Тут важливий методологічний принцип — причи­на і наслідок в економічній практиці нерідко міняються

місцями. Те, що було причиною, може стати наслідком, і навпаки, наслідок займає місце причини.

Закон зовнішньої торгівлі, пов'язаний з ім'ям Д. Рікардо (закон порівняльних витрат), Дж.С. Мілль уточнив і до­повнив, висунувши положення про вплив на витрати обо­пільного попиту держав, що торгують. Якщо між товарами цих країн є розходження у витратах, то для ефективного торгового обміну цієї обставини недостатньо. Потрібно, щоб активізувався попит на товари зі сторони, що експортує. Рівняння міжнародного попиту приводить до рівноважного становища, коли цінність експорту однієї країни рівнознач­на цінності імпорту іншої. Чим вищий і чим еластичніший попит на реалізовані за посередництва зовнішньої торгівлі товари, тим сприятливіші умови для зовнішньої торгівлі. Міжнародна торгівля, на думку Мілля, управляється обо­пільним попитом.

Робота Мілля становить цінність з погляду розробки методології економічного аналізу. Метод дослідження, за словами Мілля, включає два вихідних постулати. По-пер­ше, як правило, висновки й обґрунтування справедливі лише за певних умов. По-друге, з цього випливає, що вони не можуть і не повинні мати універсального характеру. В економічному житті діє безліч причин; важливо знайти і вичленувати головні, визначальні.

Політичну економію Мілль трактує як науку про еко­номічні закони. Розробку теоретичних положень і висновків (власне "науку") варто відрізняти від практичних розпоря­джень і рецептів ("мистецтва" ведення справ).

Отже, Мілль систематизував, поглибив ідеї, положення, методологію класиків. Його "Принципи політичної еко­номії" являють собою не нову систему, а розвиток концепцій класичної школи — її оновлений варіант.

21. У чому полягає сутність теорії "гармонії інтересів" Г.Ч. Кері?

Теорія Кері базується на думці, що суспільний поділ праці потребує якнайтіснішого єднання всіх членів суспіль­ства, і не індивідуальний, а саме загальносуспільний інте­рес має стати визначальним.

Теорія Кері є оригінальною, оскільки факти, які він аналізує, характерні лише для Америки. Відтак його еко­номічні погляди були меншою мірою космополітичними, ніж у європейських економістів, чиї погляди він поділяв. Дослідження закономірностей розвитку національного гос­подарства й аналіз продуктивних сил суспільства забезпе­чили йому визнання німецької національної школи, яка вважала предметом політичної економії національне госпо­дарство. Згодом Кері використає ці ідеї.

Поєднавши дві тези — про пріоритет суспільних інтересів та продуктивну силу суспільства, науковець формулює тео­рію "гармонії інтересів". Він наголошує на тому, що капі­талізм створює умови для всебічного розвитку суспільства: виробництво розширюється, продуктивність праці й доходи зростають, розвивається ринок. Багатство суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Тому праця та інтереси кожного мають бути підпорядковані за­гальній меті — розвитку суспільного виробництва.

22. Прокоментуйте вираз "справедливий розподіл
є проявом "гармонії інтересів" за Г.Ч. Кері

Проявом гармонії інтересів є справедливий розподіл, який враховує внесок кожного у виробництво. Цей природ­ний закон притаманний капіталізмові й регулює відносини обміну та споживання.

Кері належить пріоритет відкриття так званого закону зростання частки продукту, виробленого робітниками, у національному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки сила природного опору зменшується, а нові, асоційовані зусилля (мається на увазі зростання су­спільного характеру праці) посилюють свій вплив. Пере­оцінюється внесок капіталістів у виробництво, і їх відносна частка на момент розподілу зменшується. Це спричиняє зниження норми прибутку, хоча й не зменшує абсолютних розмірів доходу власників капіталів. Водночас доходи ро­бітників зростають як абсолютно, так і відносно.

Він використовує свою теорію "гармонії інтересів" для оцінки внеску праці та капіталу в суспільний розвиток. Кері вважав працю та капітал однаковими претендентами на створене ними багатство. Дбаючи про власні цілі, капіта­лісти змушені поліпшувати умови виробництва і станови­ще робітничого класу, їхній власний внесок оцінюється з позиції падіння корисності капіталу та зростання розмірів заощадженої на його виробництво праці. Цінність праці при цьому зростає, тому в процесі розподілу зростає частка ро­бітників.

З цих самих позицій Кері пояснює доходи землевласни­ка, який у нього виступає як капіталіст. Внесок землевлас­ника у виробництво — це земля, вартість якої становить меншу частину витрат виробництва, що з часом зменшува­тимуться ще більше, тому зменшення частки землевласни­ка в національному доході є об'єктивно зумовленим.

23. Прокоментуйте погляди Г.Ч. Кері щодо міжнародної торгівлі

Теорія "гармонії інтересів" Кері не вичерпується пробле­мою внутрішнього суспільного поєднання економічних інте­ресів. Кері вважає, що для прогресивного розвитку важли­во врахувати всі чинники, які можуть впливати на стан на­ціональної економіки. Одним із них є зовнішня торгівля, яка стимулює або стримує виробництво залежно від тієї по­літики, яку проводить держава.

На його думку, невтручання держави в міжнародні відно­сини під гаслом міжнародного поділу праці може призвести національну економіку (ідеться конкретно про Сполучені Штати Америки) до промислової залежності, перетворити країну на постачальника сировини для розквіту якоїсь іншої нації. Суспільство має розвиватися за принципом замкне­ної виробничої асоціації, у межах якої виробляються всі види продукції і, тим самим, готуються ринки для них.

Протекціонізм, на думку Кері, сприяє раціональному розміщенню виробництв, організації центрів, де найкраще поєднуються індустрія та сільське господарство, тим самим забезпечуються ринки збуту продуктів виробництва і змен­шуються витрати на транспортування. Він стверджує, що внутрішня конкуренція забезпечить зростання заробітної плати. Та головний його аргумент — це можливість зберег­ти для виробника внутрішній ринок за рахунок автономі­зації економіки.

Література

І.Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — М., 1994. —Гл. 5, 6.

2.Економічна енциклопедія: У 3 т. — К.: Академія; Т.:
ТАНГ, 2001.

3.Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я. Корнійчук,
Н.О. Татаренкотаін. — К., 2001. — Розд. IV.

4.Ковальчук В.М., Сарай MJ. Економічна думка минулого
і сьогодення: Навч. посіб. — Т., 2000. — Гл. 9, 10,13,14.

5.Леоненко П.М., Юхименко П.І. Історія економічних учень:
Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2000. — Ч. II. — 4.6, 4.7.

6.Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли.
От пророков до профессоров. — М., 1996. — Гл. 15, 16.

І.Ядгоров Я.С. История экономических учений. -- М., 1999. — Тема 7. — Парагр. 2, 3; Тема 8. — Парагр. 11.