Главная | Обратная связь

Всі контрзаходи, які застосовуються в умовах радіаційної аварії, поділяються на прямі та непрямі.

Нормами радіаційної безпеки встановлено три категорії опромінюваних осіб: А, Б, В.

Для категорії А встановлена граничнодопустима доза за рік, а для категорії Б – межа дози за рік.

Граничнодопустима доза – це найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яке за рівномірного впливу протягом 50 років не призведе до небажаних змін у здоров’ї персоналу.

Межа дози – гранична еквівалентна доза за рік для обмеженої частини населення. Межа дози встановлюється в 10 разів меншою від граничнодопустимої дози для запобігання необґрунтованого опромінення цього контингенту людей.

Особи, які за попередніми розрахунками одержали одноразову дозу зовнішнього або сумарно зовнішнього і внутрішнього опромінення всього тіла більше 5 граничнодопустимої дози (ГДД) (табл. 3), або при одноразовому надходженні в організм радіоактивних речовин більше 5 ГДД, повинні бути направлені на медичне обстеження в спеціалізований лікувальний заклад.

Для жінок віком до 40 років вводиться обмеження опромінення на область тазу, яке не повинно перевищувати 10 мЗв за будь-які два місяці, доза вагітних жінок не повинна бути більшою 5 мЗв за період вагітності.

Таблиця 3. Основні дозові межі сумарного зовнішнього і внутрішнього опромінення, мЗв/рік

Категорія опромінення осіб*	Група критичних органів**
Категорія А
Категорія Б

 

Примітка. * Категорія А – персонал, який постійно або тимчасово працює безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія Б – частина населення, яка проживає на території радіоактивної зони чи перебуває на робочих місцях, розташованих у приміщеннях та промислових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями, де дози опромінення можуть перевищувати допустимі для населення.

Категорія В – все населення.

**Група 1 – все тіло, кістковий мозок.

Група 2 – м’язи, щитоподібна залоза, жирова тканина, печінка, нирки. Легені. Селезінка, шлунково-кишковий тракт.

Група 3 – шкіра, кісткова тканина, кисті, стопи, передпліччя і голінки.

Характеристика захисних протирадіаційних заходів. Захист особового складу та населення в умовах радіаційної аварії базується на системі протирадіаційних заходів (контрзаходів).

Всі контрзаходи, які застосовуються в умовах радіаційної аварії, поділяються на прямі та непрямі.

До прямих відносяться контрзаходи, реалізація яких приводить до запобігання чи зниження індивідуальних або колективних доз аварійного опромінення.

До непрямих відносяться такі види контрзаходів, які не приводять до зниження індивідуальних і колективних доз опромінення, але зменшують (компенсують) величину збитку для здоров’я, пов’язаного з цим аварійним опроміненням.

Залежно від масштабів і фаз радіаційної аварії, а також від рівнів прогнозованих аварійних доз опромінення, прямі контрзаходи умовно поділяються на термінові, невідкладні та довгострокові.

Термінові – це контрзаходи, проведення яких має за мету запобігання гострому або хронічному опроміненню населення в таких дозах, які створюють загрозу виникнення радіаційних ефектів, що виявляються клінічно.

Контрзаходи кваліфікуються як невідкладні, якщо їх реалізація спрямована на запобігання детермінованих ефектів.

До прямих термінових і невідкладних протирадіаційних захисних заходів в гострій фазі аварії відносять: укриття населення, обмеження режиму поведінки (обмеження часу перебування на відкритому повітрі), евакуація, фармакологічна профілактика опромінення щитоподібної залози, тимчасова заборона вживання окремих продуктів харчування місцевого виробництва та використання води з місцевих джерел.

До довгострокових контрзаходів, які можуть здійснюватись на ранній і пізній фазах аварії, належать: тимчасове відселення населення, переселення (на постійне місце проживання), обмеження вживання радіоактивно зараженої води і продуктів харчування, дезактивація територій, різноманітні сільськогосподарські контрзаходи.

Крім цих основних контрзаходів на ранній фазі аварії проводяться також допоміжні контрзаходи.До них відносяться:

· заходи пилоподавлення;

· часте миття доріг з твердим покриттям;

· запобігання підйому пилу з узбіччя доріг та спеціальні обмеження для автотранспорту щодо з`їзду на узбіччя;

· спеціальний режим роботи шкіл, дитячих садків, ясел;

· зміна режиму роботи лікувально-профілактичних закладів;

· переведення великої рогатої худоби з пасовищного на стійлове утримання;

· обмеження лісокористування, заборона полювання та рибної ловлі в місцевих водоймах тощо.

До непрямих контрзаходів відносяться: диспансерізація, курортне оздоровлення, виплати на додаткове харчування тощо.