 |
|
Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ)
Клас І – ліпофільні ліки: каптоприл, алацеприл, фентіаприл.
Клас ІІ –ліпофільні проліки.
Підклас ІІА – препарати, активні метаболіти яких виділяються переважно нирками: беназеприл,квінаприл, периндоприл, еналаприл.
Підклас ІІБ – засоби, активні метаболіти яких мають два шляхи елімінації – через нирки і з жовчю та калом: моексиприл, раміприл, спіраприл, трандолаприл, фозиноприл.
Клас ІІІ –гідрофільні ліки: лізиноприл, лібензаприл, церонаприл.
Механізм дії:пригнічують АПФ і блокують перетворення ангіотензину І в ангіотензин ІІ, який є активною ендогенною вазопресорною речовиною (звужує судини, підвищує продукцію альдостерону, стимулює адренергічну інервацію). Викликають розширення периферичних судин, зниження АТ, зменшення пред- і постнавантаження на міокард, покращують кровообіг в малому колі і функції дихання, знижують опір ниркових судин і покращують кровообіг нирок.
Фармакодинаміка. Зниження загального периферичного опору судин і системного артеріального тиску. Виявлено, що інгібітори АПФ істотно гальмують агрегаційну активність тромбоцитів, процеси згортання крові і окисний стрес. Ці препарати здатні гальмувати процеси патологічної гіпертрофії стінок судин і серця, зменшувати дилатацію серця після інфаркту міокарда і при серцевій недостатності.
Інгібітори АПФ чинять антиішемічну дію, зумовлену нормалізацією функції ендотелію, підсиленням коронародилатації, стимулюванням синтезу оксиду азоту і простацикліну, зменшенням потреби міокарда в кисні, мають антиоксидантну дію.
Фармакокінетика.Препарати цієї групи неоднорідні за фармакокінетичними властивостями, і залежно від цих властивостей серед них виділяють різні підгрупи: активні лікарські форми і проліки; ліпофільні та гідрофільні; препарати, які виділяються нирками, і препарати з подвійним шляхом елімінації – через нирки і печінку; препарати короткої дії, середньої та тривалої дії.
Всі інгібітори АПФ добре всмоктуються в шлунково-кишковому тракті, але найбільш висока біодоступність характерна ліпофільним інгібіторам і активним лікарським формам (до 50-80%). Активні лікарські форми (каптоприл, лізиноприл) виявляють безпосередню біологічну активність, а проліки є неактивними речовинами і тільки після всмоктування в шлунково-кишковому тракті в результаті гідролізу перетворюються на активні метаболіти.
Пік концентрації в плазмі крові найшвидше досягається після прийому лікарських засобів короткої дії (каптоприлу). Найбільший період напіввиведення у препаратів тривалої дії (периндоприлу, раміприлу, спіраприлу, беназеприлу).
Всі інгібітори АПФ випускають в таблетках, а еналаприл і каптоприл – також у формі розчину для парентерального введення.
Застосування:лікування гіпертонічної хвороби різних форм, застійної серцевої недостатності (комплексна терапія з одночасним застосуванням серцевих глікозидів, діуретиків).
Побічна дія: зазвичай добре переноситься. Рідко можуть виникати головний біль, слабкість, нудота, зниження апетиту. Однак, при застосуванні препарату в максимальних дозах можливий розвиток побічних ефектів з боку ССС – артеріальна гіпотензія аж до виникнення колапсу; з боку органів дихання – сухий кашель (не усувається протикашльовими засобами), з боку нервової системи – депресія, порушення сну, зниження слуху, порушення зору, алергічні реакції, ангіоневротичний набряк.
Протипоказання: вагітність (ризик виникнення пороків розвитку плода), лактація, дитячий вік, гіперкаліємія (не призначають з калійзберігаючими діуретиками), цироз печінки або хронічний активний гепатит. Інгібітори АПФ та антагоністи ангіотензинових ІІ рецепторів не слід одночасно приймати з калійзберігаючими діуретинами. Раміприл несумісний з наркотичними анальгетиками, місцевими анестетиками.