 |
|
Загальна характеристика протимікробних засобів
Лекція на тему: Антисептичні та дезинфікуючі засоби
2. Вимоги до антисептичних та дезінфікуючих засобів.
3. Антисептичні та дезинфікуючі засоби неорганічної природи
- Галогеновмісні сполуки
- Окисники
- Кислоти і основи
- Солі важких металів
4. Антисептичні та дезинфікуючі засоби органічної природи
- Феноли
- Дьогті і смоли
- Барвники
- Похідні нітрофурану
- Альдегіди і спирти
- Детергенти
Загальна характеристика протимікробних засобів
Значну кількість захворювань людини спричиняють бактерії, віруси, гриби, спірохети, а також деякі гельмінти. Для профілактики і лікування інфекційних захворювань широко використовуються протимікробні засоби, тобто, препарати, що згубно впливають на мікроорганізми. Вони здатні проявляти бактеріостатичну або бактерицидну дію.
Бактеріостатична дія препаратуна мікрофлору, коли зупиняється її ріст і розмноження, а бактерицидна– коли настає загибель мікроорганізмів. Нерідко прояв бактеріостатичної або бактерицидної дії візначається концентрацією протимікробного препарату: в невеликій концентрації проявляється бактеріостатичний ефект, а з підвищенням її – бактерицидний.
Серед протимікробних препаратів розрізняють дезінфікуючі, антисептичні і хіміотерапевтичні засоби.
Антисептичні (anti – проти; septicas – гниття)засоби здатні призвести до загибелі або припинити ріст і розвиток мікроорганізмів на поверхні тіла людини (шкірі чи слизових оболонках).
Дезінфікуючі (des – заперечення; infecere – заражувати)засоби знешкоджують патогенні мікроорганізми в оточуючому середовищі. Їх застосовують для оброблення приміщень, білизни, посуду, медичних інструментів, апаратури, предметів догляду за хворими.
Хіміотерапевтичні препарати справляють вибіркову проти мікробну дію і дія їх спрямована на збудників захворювань, що знаходяться в різних органах і тканинах людей і тварин. Вони використовуються для профілактики і лікування інфекційних і паразитарних захворювань.
Ера антисептики –напрямок у медицині із знешкодження патогенних мікроорганізмів у рані, патологічному вогнищі, організмі в цілому – зародилась у першій половині ХІХ століття. Росіянин О. П. Нелюбін запропонував використання хлорного вапна для дезінфекції, а мадярський лікар І. Земмельвейс у 1847 році
застосував його для обробки рук медичного персоналу з метою профілактики післяпологового сепсису. В 1865 році англійський хірург Д. Лістер ввів у медичну
практику карболову кислоту (фенол) для лікування ран, дезінфекції приміщень і перев’язувальних матеріалів. Це сприяло різкому зменшенню кількості гнійних ускладнень у хірургічній практиці.
Однак наукове обгрунтування антисептикистало можливим лише в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, коли, завдяки розвитку мікробіології, була встановлена роль мікроорганізмів у виникненні інфекційних захворювань. Значний внесок у розвиток цього наукового напрямку зроблений такими всесвітньо відомими вченими, як Л. Пастер, І.І. Мечніков, П. Кох та інші.
До антисептичних засобів ставиться ряд вимог:
· висока протимікробна активність;
· широкий спектр протимікробної дії;
· добра розчинність і достатня поверхнева активність;
· хімічна стійкість і активність за наявності рідин організму та продуктів тканинного розпаду;
· не спричиняти місцевої подразнювальної дії;
· не зумовлювати корозії медичних інструментів;
· не бути шкідливими для макроорганізму.