Главная | Обратная связь

Конструкції систем водовідведення

Міські комунальні мережі: водопровід, каналізація. Шляхи економії використання водних ресурсів: житло, промисловість, приміське сільське господарство. Побутові стоки: очищення, повторне використання.

 

Впорядкування міст включає як одного з важливих заходів відведення поверхневих вод з міських територій. Ці води сприяють розвитку физико-геологічних процесів, що руйнують грунт, погіршуючих тим самим його несучу здатність. В результаті їх дії активізуються процеси ерозії (тобто руйнування) грунтів, оврагообразования, підвищується рівень грунтових вод, виникають явища просадчиків і карстових, тобто вимивання окремих просторів в грунті, обвальні процеси. Надмірне зволоження бессточных територій сприяє їх заболочуванню і підтопленню. Стік поверхневих вод з'являється на землі при осіданнях шаром більше 2 мм.

Основні параметри, що характеризують осідання даного району, - це інтенсивність, тривалість і повторюваність дощів.

Ці дані використовують в розрахунку при організації системи відведення поверхневих вод.

Стік поверхневих вод в містах здійснюється в системі міської каналізації: при загальнийсплавній — спільно з господарський-фекальною, при роздільній — в різних трубопроводах, при напівроздільній — в одному трубопроводі з періодичним відділенням останніх надмірних і порівняно чистих порцій опадів через спеціально пристосовані колодцы-интерцентры для викиду їх в найближче водоймище, минувши очисні споруди.

При роздільній системі каналізації стік поверхневих вод може здійснюватися трьома способами: відкритим, закритим і змішаним.

Відкрита система відведення поверхневих вод з міських територій здійснює збір води в лотки, кювети, канави і канали і відведення їх без очищення в найближче водоймище.

Закрита система проводить водовідведення через мережу підземних трубопроводів і очисних споруд. Така мережа носить назву дощової або зливової каналізації або водостоку. У закриту систему вода потрапляє, стікаючи по територіях і лотках проїздів через дождеприемные грати, розташовані на водоприймальних колодязях для затримання сміття.

Змішана система водовідведення включає елементи закритої і відкритої систем. Вона є перехідним етапом від відкритої системи до закритої, як більш здійсненою.

 

Конструкції систем водовідведення

При розрахунках габаритів водостічної мережі приймають до уваги об'єми води, що потрапляє у водостічну мережу у вигляді стічних вод з території мікрорайону після дощу, унаслідок сніготанення, миття проїжджих частин і тротуарів вулиць, проїздів, майданчиків, а також приєднання внутрішніх і зовнішніх водостоків безпосередньо з дахів і з дренажних трубопроводів до водостічної мережі.

Закрита система водовідведення.Методом вертикального планування вибирають напрям основного водостічного колектора і ліній водостічної мережі, які доставляють стічні води від дождеприемных грат до колекторів. При цьому визначають місця водоприймальних колодязів, виходячи з інтенсивності, тривалості і повторюваності дощів. Розрахунком встановлюють діаметр труб і ухили. Лінії від водоприймального кільця до колектора водостоку призначають завдовжки до 40 м, діаметром 200 мм на території мікрорайонів, 250...300 мм — на вулицях з мінімальним ухилом 0,002 ...0,005.

Дощоприймачі споруджують в лотках проїжджої частини вулиць на відстанях, визначуваних розрахунком, а також в знижених місцях, у перехресть і пішохідних переходів. При ширині вулиць до 30 м і відсутності надходження дощових стічних вод з території мікрорайонів і кварталів відстань між дощоприймачами допускається приймати по Сніп П-32—74.

При ширині вулиць більше 30 м або при їх подовжньому ухилі більше 0,03 відстань між дощоприймачами повинна бути не більше 60 м.

Труби для водостічної мережі виконують круглого перетину звнутрішнім діаметром від 200 до 2500 мм, з асбестоцемента — 200 ...600 мм, керамічні — 200 ...300 мм, з бетону і залізобетону — 600... 2500 мм. При великих ухилах ліній водостічної мережі використовують металеві труби. Труби прямокутного перетину застосовують тільки великих розмірів. Їх роблять збірними з вертикальних і горизонтальних блоків.

Труби укладають або в грунт без пристрою штучної підстави (при внутрішніх діаметрах до 600 мм), або на бетонній підставі (при діаметрах 700 ... 1700 мм).

Для визначення ухилів і діаметрів трубопроводів потрібно провести гідрологічний і гідравлічний розрахунки колекторів. При цьому визначають розрахункові витрати на витратних ділянках і в перетинах, швидкість перебігу води в трубах і пропускну спроможність колекторів мережі. При цих розрахунках початковою умовою є рух води в трубах без натиску при повному наповненні.

На відповідальних місцях мережі (на поворотах, в місцях приєднання стічних віток до колекторів, в місцях зміни діаметру колекторів) встановлюють оглядові колодязі. Вони дозволяють в період експлуатації контролювати стан мережі. На прямолінійних ділянках водостічних колекторів оглядові колодязі розміщують залежно від діаметру на відстанях 50 ... 130 м. Оглядові колодязі споруджують з індустріальних бетонних і залізобетонних виробів. Внутрішній їх простір повинен задовольняти умовам експлуатації і виробництва ремонтних робіт, висота оглядового колодязя залежить від глибини заставляння трубопроводу. Найменшу глибину заставляння приймають на 0,3 ... 0,5 м нижче за зону промерзання, але не менше ніж 0,7 м.

Відкрита система водовідведення.При такій системі водовідведення лотки збирають стік поверхневих вод з територією мікрорайонів, житлових кварталів і зелених насаджень і направляють його в кювети, які розташовані по узбіччях проїздів вулиць і доріг. Кювети служать, крім того, для збору води з проїжджих частин і тротуарів вулиць. Їх роблять більшого перетину, чим лотки. Канави збирають загальну масу стічних вод через приєднувані кювети і відводять їх для скидання в найближче водоймище. У разі можливих скупчень великих кількостей води споруджують канали. Зазвичай це буває при великих стоках зливових і талих вод, які збираються з довколишніх до населеного пункту територій. Канави і канали відводять основну частину стоку, минувши міські території.

Лотки роблять трикутної, напівкруглої і трапецеїдальної форми. Їх розміри призначають, враховуючи пропускну спроможність, по таблицях і графіках для всіх типів поперечних перетинів і покриттів. Лотки розраховують, виходячи з інтенсивності, тривалості і повторюваності дощів на максимальне заповнення водою нижче за висоту бортового каменя на 4 ... 5 см і не більше 2 ... 3 м завширшки.

Кювети розташовують уздовж проїжджої частини за бортовими каменями. Щоб вода з лотків стікала в них, між бортовими каменями на певних відстанях роблять інтервали. Кювети можуть мати перетин різної конфігурації, а при великих стоках їх габарити необхідно розраховувати.

Канави роблять трапецеїдальної форми перетину по дну не меншого 0,3 і по глибині 0,4 м.

Укоси і дно укріплюють різними способами: асфальтують, мостять природним каменем природної форми або пиляним, покривають водостійкими сумішами і складами. При великих перетинах пристроїв відкритої системи водостоку застосовують покриття із збірного залізобетону.

1. Поясните необхідність створення систем поверхневого водовідведення з міських територій. 2. Які дані використовують в розрахунку для організації системи відведення поверхневих вод. 3. Проаналізуйте умови застосування всіх систем організації стоку поверхневих вод. 4. Порівняєте варіанти застосування роздільної системи водовідведення, як вони співвідносяться з прийнятим рівнем впорядкування населеного місця. 5. Які конструктивні особливості відкритої і закритої систем водовідведення. 6. Завдання до практичної роботи №З.На форматі виконаної роботи №2 нанести стрілками напрям поверхневого стоку від проектованої будівлі по території, що озеленює, проїздам і майданчикам.

Водопостачання.Однією з необхідних умов міського впорядкування є водопостачання. Система водопроводу враховує кількість споживачів і норму споживання води. Для всіх категорій споживачів існують свої норми. Населенню вода потрібна для задоволення фізіологічних потреб: приготування пищи, підтримки гігієни, господарський-побутової діяльності. Норма споживання води однією людиною в добу коливається залежно від ступеня впорядкування міста. Для населення крупних міст, забезпеченого холодним і гарячим водопостачанням, норма споживання води на 1 чіл. складає близько 400 л/сут. У цю норму входить витрата води на потреби підприємств комунального обслуговування населення (лазні, перукарні, пральні, підприємства громадського харчування і т. д.). Інший споживач води — промислові підприємства, майже в кожному з яких технологічний процес пов'язаний звитратою великої кількості води.

У місті також враховується витрата води на пожежогасінню, полив зелених насаджень і залежно від кліматичних умов — на обводнення міської території. Наприклад, р. Навої, створений в пустелі, р. Шевченко — на півострові Мангишлак в результаті достатнього обводнення перетворилися на зелені оазиси.

Залежно від кількості води, що подається, вибирають систему водоводов. Вони можуть представляти дві і більш паралельних ниток. Вода до споживачів приходить з джерела водопостачання (річок, підземних вод, морів) через очисні споруди, де вода фільтрується, обезбарвлюється, знезаражується хлором, озоном або ультрафіолетовими променями, опріснюється і відстоюється.

Трубопроводи роблять сталевими, чавунними, залізобетонними і пластмасовими, з полівінілхлориду і поліетилену.

При прокладці водопровідних труб дуже важливо зберегти в них необхідну температуру води. Отже, вода не повинна надмірно охолоджуватися і нагріватися. Тому в Сніп Н-31—74 прийнято, що водопровідні мережі, як правило, укладають під землею. Але при технологічному і техніко-економічному обгрунтуванні допускаються і інші види прокладки.Щоб виключити переохолодження і промерзання водопровідних труб, глибина їх заставляння, вважаючи до низу, повинна бути на 0,5 м більше розрахункової глибини проникнення в грунт нульової температури, тобто глибини промерзання грунту. Для попередження нагрівання води в літню пору року глибину заставляння трубопроводів слід приймати не меншого 0,5 м, вважаючи до верху труб. Глибину заставляння труб виробничих трубопроводів необхідно перевіряти з умови попередження нагрівання води лише в тому випадку, якщо нагрівання неприпустимо по технологічних міркуваннях.

Водопровідні мережі роблять кільцями і в окремих випадках тупиковими, оскільки вони менш зручні при ремонті і експлуатації і в них може застоюватися вода.

Діаметр труб приймають розрахунком відповідно до вказівок Сніп 11-31—74. Діаметр труб водопроводу, об'єднаного з протипожежним, для міських районів складає не меншого 100 мм і не більше 1000 мм. У водопровідній мережі підтримується вільний натиск не меншого 10 м вод. ст., що забезпечує можливість використовувати водопровідну мережу для гасіння пожеж. Для цієї мети на всій протяжності водопровідної мережі через 150 м встановлюють спеціальні пристрої для підключення пожежних шлангів — гідрантів. Нормами передбачено, що для зовнішньої пожежогасінні необхідна витрата води 100 л/с.

Завдяки вільному натиску у водопровідній мережі не меншого 10 м будівлі невеликої поверховості забезпечуються водою без додаткового насоса. У будівлях підвищеної поверховості створюється додатковий натиск місцевими насосами.

Розташування ліній водопроводу на генеральних планах, а також мінімальні відстані в плані і при перетині від зовнішньої поверхні труб до споруд і інженерних мереж повинні прийматися відповідно до Сніп П-60—75**.

На водопровідних мережах для правильної експлуатації і ремонту влаштовують водопровідні колодязі. Їх виконують із збірного залізобетону або з місцевих матеріалів. При розташуванні рівня грунтових вод вище за дно колодязя передбачають гідроізоляцію дна і стін колодязя на 0,5 м вище за рівень грунтових вод.

Оглядові колодязі влаштовують у всіх місцях зміни напряму, діаметру або ухилу, в місцях приєднання бічних ліній. Крім того, оглядові колодязі споруджують через певні відстані на всіх трубопроводах для спостереження за їх станом і своєчасним очищенням. В даний час колодязі уніфіковані і підрозділяються на малі — для труб діаметром до 600 мм і большие—более 600 мм. Формою в плані типові колодязі бувають круглі, прямокутні, трапецієвидні. Найбільш економічними по витраті бетону і простими у виготовленні є колодязі круглої форми.

Водопровідні труби для поливу, заповнення відкритих басейнів, функціонування фонтанів діють тільки літом, тому їх дозволяється прокладати на глибині 0,5 м.

Гаряче водопостачання влаштовують в містах з високим рівнем впорядкування. Постачання гарячою водою житлових будинків забудови проводиться квартальними системами централізованого гарячого водопостачання від центральних теплових пунктів (ЦТП), що окремо стоять, які, як правило, розташовуються в центрі обслуговуваної ділянки. Теплову потужність УТП вибирають з урахуванням перспективного будівництва. Мережу гарячого водопостачання розраховують при централізованій системі водопостачання на два режими роботи: режим водорозбору гарячої води в годинник максимального водоспоживання; режим циркуляції води в годинник мінімального водорозбору. Для мереж гарячого водопостачання використовують водогазопро-водні оцинковані труби, що сполучаються різьбленням або зваркою. Ухил трубопроводів приймається не меншого 0,002. Труби ізолюють для зменшення тепловтрат. Прокладка труб гарячого водопостачання допускається бесканальным способом (безпосередньо у грунті) або в каналах спільно з тепловими мережами.

Каналізація. Необхідною формою очищення населених місць від стічних вод є каналізація. Її завдання —удаление води, забрудненої в результаті господарський-побутової діяльності людини і роботи промислових підприємств, що використовують воду в технологічному процесі.

Каналізація— це комплекс санітарних заходів й інженерних споруд, що забезпечують своєчасне збирання стічних вод, утворюваних на території насе-лених пунктів і промислових підприємств, негайне виведення (шляхом транс­портування по системах труб) цих вод за межі населених пунктів, їхнє очищен­ня, знешкодження і знезаражування¹.

Гігієнічне та екологічне значення каналізації безперечне. Після облашту­вання каналізації поліпшується санітарний стан населеного пункту, різко зни­жується захворюваність на кишкові інфекції. За нашими даними, завдяки кана­лізуванню сільських поселень рівень кишкових інфекцій та інвазій у сільсько­го населення знизився у 12—13 разів. Крім того, облаштування каналізації в населених пунктах є важливим чинником містобудування, бо дає змогу по-но­вому вирішувати питання планування й забудови міст.

Завдання щодо видалення побутових відходів і їхньої ліквідації на різних етапах розвитку суспільства вирішували по-різному. Найпростішими і такими, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, є виведення стічних вод за до­помогою підземної системи труб за межі населених пунктів (сплавна система). Такий спосіб використовують з давніх-давен. Так, уперше примітивні системи каналізації було облаштовано в період рабовласницького ладу, коли почали бу­дувати міста. Під час розкопок в Єгипті виявили канали для стічних вод, спо­руджені за 2500 років до нашої ери. У стародавніх Індії, Китаї, Римській імпе­рії у містах була підземна мережа каналів для відведення стічних вод за межі міста у водойми чи на поля зрошування. У VI ст. до н. є. в Римі побудували знаменитий канал "сіоаса тахіта", який частково використовують і нині. В епо­ху феодалізму рідкі відходи з будинків відводили безпосередньо на вулиці, а звідти — через отвори у міських стінах — у рови. Така система видалення рідких відходів створювала умови для забруднення поверхневих водойм — дже­рел водопостачання, сприяла виникненню епідемій кишкових інфекційних хвороб. Значне поширення кишкових інфекцій і чисельні епідемії, що охопили Європу, зумовили потребу в будівництві водопроводів, а згодом і каналізації. Статистичні дані свідчать, що після облаштування систем водопостачання і ка­налізації захворюваність і смертність населення значно зменшилася. Особли­во знизилася кількість кишкових інфекцій. Інтенсивне будівництво каналізації розпочалося в Європі в XIX ст. внаслідок розвитку промисловості і міст. Най­більший підйом спостерігався в Англії, де каналізаційні системи, хоча й не зо­всім досконалі, існували в 1833 р. у понад 50 містах. Значно пізніше почали споруджувати каналізацію у Німеччині (у Гамбурзі — з 1843 р., у Штеттині — з 1862 р., у Франкфурті-на-Майні — з 1867 р., у Данцигу — з 1870 р., у Берлі­ні — з 1873 р.). Швидшими темпами будували каналізацію в містах США, де до 1902 р. було каналізовано майже 1000 міст.

У Росії перші системи каналізації спорудили в XI—XIV ст. у Новгороді Великому, Московському Кремлі. У цей же час з'явилася каналізація у Києво-Печерській лаврі. Але потім Росія відстала щодо цього від інших країн. У се­редині XVIII ст. в Петербурзі почали використовувати канали, у тому числі й великі (3,8 х 3,6 м) для відведення атмосферних вод. У такі канали потрапляли

¹ Яковлев С.В. и соавторьі. Канализация. — М: Стройиздат, 1975. — С. 5.

також і неочищені побутові стічні води. Це сприяло забрудненню поверхневих водойм і виникненню водних епідемій кишкових інфекцій. Уряд Росії змуше­ний був прискорити темпи будівництва каналізації, особливо в містах. І вже в 1832 р. Петербург випередив Париж. Наприкінці XIX — на початку XX ст. ка­налізовано було чимало міст Росії. Причому в окремих випадках міські стоки відводили на поля зрошування.

До 1980 р. на теренах Радянського Союзу (нинішні країни СНД) стало до ладу понад 270 тис. км каналізаційних мереж. Пропускна спроможність очис­них споруд перевищила 90 млн м³ на добу, а тільки об'єми промислових стіч­них вод перевищили 120 млн м³ на добу.

На початку 1990 р. в Україні мали каналізацію 90,8% міст, 49% селищ місь­кого типу і тільки 2,7% сільських населених пунктів.

Каналізацію як комплекс інженерних споруд можна поділити на 3 частини залежно від їхнього призначення.

Внутрішня(будинкова) каналізація розрахована на приймання стічних вод у місцях їхнього утворення (наприклад, від санітарних приладів у житлових та громадських будівлях) і відведення за межі будинку, у зовнішню каналізацій­ну мережу.

Зовнішня каналізаційна мережа— прокладена з нахилом розгалужена підземна мережа труб і каналів для відведення стічних вод самопливом до на­сосної станції, очисних споруд або у водойму. Залежно від призначення, міс­ця облаштування і розмірів зовнішньої каналізаційної мережі розрізняють: а) дворову — прокладену в межах одного володіння; б) внутрішньокварталь-ну — прокладену в середині кварталу; в) заводську — прокладену на території промислового підприємства; г) вуличну — прокладену на вулицях і проїздах, яка приймає стічні води з дворових, внутрішньоквартальних і заводських ме­реж. Для контролю за роботою дворових і внутрішньоквартальних мереж у кін­ці їх облаштовують оглядовий колодязь, який називають контрольним. Ділян­ка мережі, що з'єднує контрольний колодязь з вуличною мережею, називаєть­ся з'єднувальною гілкою.

Очисні спорудипризначені для механічного, біологічного очищення, зне­шкоджування та знезаражування стічних вод; спускання очищених стічних вод у поверхневі водойми без порушення умов відведення згідно з СанПіНом 4630-88, також для оброблення осаду стічних вод з метою подальшої його ути­лізації.

У практиці каналізування населених пунктів дістали поширення кілька сис­тем каналізації. Під системою каналізації розуміють спільне або окреме від­ведення стічних вод трьох категорій: господарсько-побутових, промислових, зливових. Розрізняють загальносплавну, окрему (повну і неповну), напівокре-му та комбіновану системи каналізації.

Перша система— загальносплавна.За її допомогою стічні води (госпо­дарсько-побутові, промислові, зливові) сплавляються однією загальною мере­жею труб і каналів за межі міської території на очисні споруди.

Окрема система каналізаціїпередбачає, що зливові та умовно чисті про­мислові стічні води відводять однією мережею труб і каналів, а господарсько-побутові і забруднені промислові стічні води — іншими (однією або кількома). Окрема система каналізації може бути повною та неповною. Повна окрема система передбачає дві або кілька самостійних каналізаційних мереж: мережа, якою відводять тільки зливові або зливові та умовно чисті промислові стічні води; мережа для відведення побутових і частини забруднених промислових стічних вод, дозволених до приймання в побутову каналізацію; мережа для відведення забруднених промислових стічних вод, що не допускаються до спільного відведення з побутовими стічними водами. Неповна окрема система передбачає відведення каналізаційною мережею тільки найзабрудненіших про­мислових і побутових стічних вод. Зливові води відводяться у водойми по кю­ветах проїздів, відкритих лотках, канавах, тальвегах.

Призначена для приймання і відведення зливових (атмосферних) вод кана­лізаційна мережа називається дощовою (зливовою),або водостоком. Якщо в таку каналізацію скидають практично чисті промислові стічні води, то її нази­вають промислово-дощовоюмережею. Промисловоюназивають каналізацій­ну мережу промислового підприємства, що призначена для приймання та відве­дення тільки забруднених промислових стічних вод (за окремого їх видалення). Промислово-побутовоюназивають мережу для приймання та сумісного від­ведення промислових і господарсько-побутових стічних вод. Сумісне відведен­ня промислових і побутових стічних вод припускається тільки в тих випадках, коли це не порушує роботи каналізаційної мережі і очисних каналізаційних споруд.

Напівокремасистема каналізації складається з тих самих самостійних ме­реж, що й повна окрема, і одного головного (перехоплюючого) колектора, до якого під'єднано всі мережі. За допомогою останнього на загальні очисні спо­руди відводять господарсько-побутові, промислові, талі води, води від миття вулиць і частину найзабрудненіших дощових (зливових) вод.

Комбінованісистеми виникли внаслідок розширення міст, що мали за-гальносплавну систему каналізації. За цієї системи до загальносплавної кана­лізації з районів нової забудови підводять побутову і промислову каналізацій­ні мережі. Для атмосферних (зливових) вод облаштовують самостійні дощові (зливові) каналізаційні мережі з випусканням води в найближчу водойму без очищення. Таким чином, комбінованасхема передбачає загальносплавну(в старій частині міста), повну окремуабо неповну окремув районах нової забудови.

Перевагою загальносплавної системи є те, що вона найекономічніша за багатоповерхової забудови, бо її внутрішньоквартальна й вулична мережі на ЗО—40% коротші, ніж у разі облаштування двох самостійних мереж повної окремої системи каналізації. У той же час, із гігієнічної точки зору, загально-сплавна система має певні недоліки. По-перше, на головних і відвідних колек­торах цієї системи облаштовують зливові спуски. Під час сильного дощу через такі зливові спуски суміш дощових і стічних вод скидається у водойми без очи­щення. Це призводить до забруднення водойми в межах населеного пункту. По-друге, в населених пунктах з малоповерховою забудовою каналізаційна мережа заповнюється не повністю, особливо влітку. Це сприяє випаданню і за-гниванню в мережі осаду стічних вод. Під час інтенсивного дощу мережа пере­повнюється внаслідок підпору води, що призводить до затоплення підвалів житлових і громадських будинків.

Окрема система каналізації має ту перевагу, що всі її елементи працюють рівномірно, бо розраховані тільки на витрати побутових чи промислових стіч­них вод. Недоліком її є те, що потрібно облаштовувати дві окремі мережі (про­мислово-побутову й зливову). Крім того, за окремої системи каналізації ски­дання всіх зливових вод відбувається в поверхневі водойми без попереднього очищення.

Напівокрема система каналізації, з гігієнічної та екологічної точок зору, вважається найліпшою порівняно з попередніми (загальносплавною та окре­мою), адже під час дощу в поверхневі водойми надходить мінімальна кількість забруднень.

З еколого-гігієнічної та техніко-економічної точок зору, комбінована систе­ма каналізації займає проміжне становище між загальносплавною та окремою.

За проектною та фактичною потужністю каналізацію поділяють на велику та малу. Велика каналізаціярозрахована на приймання, відведення й очищен­ня стічних вод від населених пунктів з водовідведенням понад 10 000 м³ на добу. Мала каналізаціярозрахована на приймання, відведення й очищення стічних вод від населених місць і окремо розташованих об'єктів з водовідведенням до 10 000 м³ на добу.

Термін "мала каналізація" включає всі різновиди очисних каналізаційних споруд, за допомогою яких можна відвести за централізованою або децентра­лізованою схемами та очистити стічні води малих населених пунктів (села, се­лища міського типу, міста з кількістю жителів до 50 тис, окремо розташовані об'єкти — лікарні, санаторії, кемпінги, бази відпочинку, дитячі оздоровчі зак­лади, дачі, вілли, котеджі тощо).

Під очисними спорудами малої каналізації слід розуміти сукупність очис­них споруд, так званих місцевих, що розраховані на незначні об'єми стічних вод — до 25 м³ на добу, та малих, розрахованих на 25 м³ стічних вод на добу і більше — до 10 000 м³ на добу.

Застосування очисних споруд "малої каналізації" доцільно:

1) для каналізування сільських населених пунктів за централізованою, де­централізованою, змішаною чи частковою схемами;

2) для каналізування робітничих і дачних селищ;

3) у разі розміщення об'єкта каналізування далеко за межами населеного пункту (кемпінги, санаторії, спеціалізовані лікарні та ін.), коли неможливо чи економічно недоцільно під'єднувати об'єкт до каналізаційної мережі населе­ного пункту;

4) якщо складний рельєф місцевості;

5) у населених пунктах для тимчасового каналізування певних об'єктів на період до введення в дію першої черги каналізації населеного пункту.

До очисних споруд малої каналізації належать: невеликі поля зрошування; невеликі поля фільтрації; поля підземного зрошування; невеликі біологічні ставки; ЦОК; АРТ; біологічні фільтри (крапельні, високонавантажувані, баш-тові); компактні каналізаційні установки заводського виготовлення типу УКО, БІО, КУ; аеротенки-освітлювачі колонного та коридорного типів конструкції НДКТІ МГ, у тому числі й виготовлені зі склоцементу, автоматичні станції "Симбіотенк" та ін.

До місцевих очисних споруд малої каналізації належать ті, що розташова­ні на території об'єкта каналізування і розраховані на очищення до 25 м³ стіч­них вод на добу. Це переважно комплекси споруд з підземною фільтрацією стіч­них вод. Інженери із санітарної техніки, лікарі-профілактики і гігієністи в по­няття "споруди підземної фільтрації" включають весь комплекс споруд, що входять в ту чи ту систему і призначені для попереднього механічного і завер­шального біологічного очищення стічних вод.

Найчастіше в цих умовах для біологічного очищення стічних вод застосо­вують майданчики підземної фільтрації, фільтрувальні траншеї та колодязі, пі­щано-гравійні фільтри, де відбувається завершальний етап біологічного очи­щення. Тому всю систему називають за найменуванням головного компонента каналізаційної системи (наприклад, система з фільтрувальною траншеєю).

Обов'язковими складовими частинами будь-якої системи очисних спо­руд з підземною фільтрацією мають бути відстійник — за типом септика, що призначений для механічного (первинного) очищення стічних вод, і земель­на ділянка, на якій закладено пристрої, що забезпечують підземну фільтра­цію стічних вод і їхнє біологічне (вторинне) очищення, тобто підземна зро­шувальна мережа, фільтрувальний колодязь, підземний фільтр, підземна тран­шея і т. ін.

Залежно від конкретних умов до складу очисних споруд з підземною філь­трацією стічних вод можуть входити, крім септика та підземної зрошувальної мережі, дозувальні пристрої, розподільні колодязі, вентиляційні пристрої та ін.

Дозувальні пристроїв системах споруд підземної фільтрації призначені для періодичного порційного спускання освітлених у септику стічних вод у підземну зрошувальну мережу.

За кількості стічних вод до 3 м³ на добу немає потреби облаштовувати до­зувальні пристрої, бо що менший об'єкт каналізування, то нерівномірніше во-довідведення. Само собою це забезпечує періодичне надходження стічних вод у підземну зрошувальну мережу.

Якщо кількість стічних вод становить або перевищує 3 м³ на добу, треба передбачати облаштування дозувальних та розподільчих пристроїв для періо­дичного, порційного спускання стічних вод у зрошувальну мережу. Це дає змогу рівномірно розподілити стічну воду по всій мережі і створити умови для фільтрації стічних вод, що перемежовуються. Обидва чинники сприяють під­вищенню ефекту очищення стічних вод.

Як дозувальні пристрої застосовують конструкції автоматичної дії, які ре­комендують поєднувати із септиком. У разі облаштування споруд підземної фільтрації застосовують жолоби, що коливаються, дозувальні сифони. Роль дозатора може виконувати станція перекачування (насосна установка), облаш-тована після септика. Жолоби, що коливаються, складаються з двох основних частин — дозувальної камери й ковша. Ємність кожного відділку жолоба з ме-тою забезпечення їхньої міцності не повинна бути більшою за 40—50 л. Дозу­вальні сифони облаштовують за потужності споруд підземної фільтрації понад 5 м³ на добу. Вони містять власне дозувальну (накопичувальну) камеру і дію­чий сифон, що діє автоматично.

Робоча ємність камери має становити, за облаштування жолобів, 20% від ємності центральної розподільчої труби, а за облаштування сифонів — від 20 до 100% ємності підземної зрошувальної мережі. Сифони дуже складно відре­гулювати на малих очисних спорудах, тому слід ширше застосовувати жолоби, навіть за потужності споруд підземної фільтрації понад 5 м³ на добу. Ці при­строї дешевші, простіші в облаштуванні й експлуатації (легко ремонтувати, регулювати, менше ламаються). Що правда, ємність жолоба, що коливається, невелика (50 л), але навіть мала періодична фільтрація, яка перемежовується, створює сприятливіші умови для самоочищення в ґрунті земельної ділянки спо­руд підземної фільтрації, ніж безперервна. Як надійні пристрої можна рекомен­дувати плаваючі насоси. їх встановлюють у колодязі після септика, і подають освітлену стічну воду в підземну зрошувальну мережу власне споруд підзем­ної фільтрації стічних вод.

Розподільчі пристрої та лотки рекомендують виготовляти із залізобетон­них елементів або цегли, а також з текстолітового цементу (лотки будуть лег­шими, міцнішими).

Водовідвідні лінії від дозувальних пристроїв і розподільного колодязя слід класти з труб діаметром не меншим як 100 мм, з ухилом не меншим за 0,005.

Умови високоефективного використання місцевих очисних споруд "малої каналізації" для очищення стічних вод лікарень сільських населених пунктів, де облаштування централізованої каналізації економічно не виправдано, а та­кож для каналізування сільських населених пунктів, робітничих селищ за де­централізованою схемою, окремих об'єктів, розташованих за межами населе­ного пункту (спеціалізовані лікарні, кемпінги, бази відпочинку, приміські рес­торани, школи-інтернати та ін.), було науково обґрунтовано Є.Г. Гончаруком на підставі багаторічних досліджень.

Каналізація проводить не тільки відведення стічних вод від будівель, але і очищає їх до такого ступеня, що при скиданні їх у водоймище вони не порушують його санітарних умов. Для цієї мети застосовують каналізаційні мережі, насосні станції перекачування, споруди для очищення стічних вод і для випуску стічних очищених вод.

Діаметри каналізаційних труб системи залежать від кількості стічних вод, яка визначається ступенем впорядкування, тобто нормою водоспоживання, наявністю гарячого водопостачання. Так, норма витрати стічної води при централізованому гарячому водопостачанні і наявності ванни 400 л/сут на 1 чіл., а при газонагрівальних установках 300 л/сут.

Трасу каналізації вибирають за допомогою техніко-економічної оцінки можливих варіантів. При паралельній прокладці декількох напірних трубопроводів відстань між зовнішньою поверхнею труб до споруд і інженерних комунікацій повинні прийматися відповідно до Сніп П-32— 74 виходячи з умов захисту суміжних трубопроводів і виробництва робіт.

Найменшу глибину заставляння приймають відповідно до Сніп П-32—74 для каналізаційних труб діаметром до 500 мм на 0,3 м, для труб великого діаметру — на 0,5 м менш найбільшої глибини проникнення в грунт нульової температури, але не меншого 0,7 м до верху труби, вважаючи від відміток планування.

 

Дренаж.Спосіб осушення території і систему підземних водотоков, за допомогою яких знижується рівень грунтових вод, називають дренажем. Дренаж застосовують в надмірно зволожених місцевостях, при пристрої полови підвалу і прокладці комунікацій нижче за рівень грунтових вод, в суглинних і глинистих грунтах, а при необхідності — під спортивними майданчиками.

Відомо, що дренаж використовувався ще за 2000 років до н.е. в Месопотамії, широко застосовувався в XVII—XVIII вв. у Франції.

Дія дренажної системи заснована на здатності води просочуватися крізь пористі грунти у вільні порожнини. При пристрої дренажної системи цими порожнинами є труби гончарні, асбестоцементные або пластмасові з дрібними отворами (дрены), які одночасно служать і для відтоку вод, що скупчилися, в систему водостоку або найближче водоймище. Дрены укладають в грунт з ухилами не меншого 0,002, що задовольняють умовам відтоку води. Унаслідок роботи дренажної системи в зоні її дії рівень грунтових вод знижується.

Найбільш поширені системи: кільцевий дренаж і систематичний горизонтальний і вертикальний. У місцях зміни напряму траси дренажної системи і на прямих ділянках через 35 м влаштовують оглядові колодязі. У зв'язку з цим лінії дренажних систем повинні розташовуватися на відстані не меншого 0,7 м від фундаментів. Оглядові колодязі виготовляють із збірних залізобетонних елементів. Якщо самотечный спуск дренажних вод неможливий, то натиск води створюється насосними станціями перекачування.