Здавалка
Главная | Обратная связь

Проблема відходів на урбанізованих територіях. Шляхи утворення відходів, способи видалення. Проблемі і перспективи утилізації і повторного використання відходів.



Побутові відходи — це залишки речовин та предметів, що утворилися внаслідок побутової та господарської діяльності людини, які не можуть бути використані на місці утворення, а їхнє накопичення та зберігання порушує са­нітарний стан навколишнього середовища. Всі побутові відходи поділяють на рідкі та тверді. До рідких нале­жать: 1) нечистоти з вигребів туалетів; 2) помиї (від приготування їжі, миття посуду, підлоги, прання білизни та ін.); 3) стічні води — господарсько-фекаль­ні (побутові), промислові, міські, атмосферні (зливові й талі), а також брудна „ вода від миття і поливання тротуарів та проїжджих частин вулиць.

До твердих відходів належать: 1) сміття (побутові відходи); 2) покидьки (відходи кухні); 3) відходи лікувально-профілактичних установ (у тому числі спе­цифічні — використані перев'язний матеріал, одноразові системи та шприци, залишки ліків, рештки органів та тканин після операцій, трупи лабораторних тварин та ін.); 4) відходи інших громадських установ (шкіл, дитячих дошкіль­них установ, середніх та вищих навчальних закладів, офісів та ін.); 5) відхо­ди підприємств громадського харчування; 6) відходи тваринного походження (трупи тварин, гній, харчові конфіскати); 7) відходи торговельних закладів; 8) відходи промислових підприємств; 9) шлаки котельних; 10) будівельне сміт­тя, міський ґрунт; 11) вуличний зміт. До складу твердих побутових відходів входять:

1) вторинна сировина (папір, картон, текстиль, метал, шкіра та ін.); це при­близно 25% від маси відходів;

2) органічна частина, яку можна знешкодити, — приблизно 60—70%. Серед органічних речовин є такі, що легко загнивають, особливо теплої пори року. їхня частка сягає 20—30%;

3) баласт (скло, каміння та ін.) — 6—8%;

4) паливні матеріали, які не вдається утилізувати (вугілля, деревина, гума таін.) —8—10%.

В епідемічному плані тверді побутові відходи надзвичайно небезпечні, їхній колі-титр] (титр бактерій групи кишкової палички) становить Ю"6—10~7, титр анаеробів2 (перфрингенс-титр) — 10~5—Ю"6, мікробне число3 сягає десятків та сотень мільярдів. У побутових відходах міститься велика кількість збудників різноманітних інфекційних хвороб, передусім кишкових інфекцій; у 30—40% проб твердих побутових відходів містяться яйця гельмінтів. Патогенні мікро­організми досить довго зберігають у відходах патогенність, вірулентність та інвазивність.

Тверді побутові відходи є найсприятливішим середовищем для розвитку домашньої мухи (Мизса сіотезііса). Самиця її, приваблена запахом аміаку, що виділяється з відходів, особливо тих, які загнивають, відкладає в поверхневий шар відходів на глибину 1—3 см яйця. Влітку за температури 36 °С у відходах яйця через 7—8 год перетворюються на личинки, які протягом 3 діб стають рухомою передлялечкою, пересуваються глибше (якщо відходи на поверхні ґрунту, — то в ґрунт, на глибину 50—60 см), де трансформуються в лялечку, а через 4 до­би — в імаго. Мухи активно переносять бактеріальні забруднення з відходів на їжу людини та предмети побуту. Доведено, що патогенні мікроорганізми на поверхні тіла мухи виживають протягом 1—7 діб, а в шлунку 2—8 діб. Деякі автори називають муху агресором, що весь літній період веде бактеріологічну війну проти людства. Личинки та лялечки мух знаходили у 100% проб твердих побутових відходів.

Кожна група відходів відрізняється умо­вами утворення, а відтак, якісним та кількісним складом. З ним і пов'язане гі­гієнічне та епідеміологічне значення відходів, їхня небезпека щодо забруднен­ня ґрунту та погіршення його санітарного стану. Тому кожна група відходів специфічна і потребує різних засобів та споруд для збирання, тимчасового збері­гання, своєчасного видалення і, особливо, знешкоджування та утилізації. Навіть різновиди відходів, що входять до однієї групи, інколи потребують специфіч­них підходів та рішень щодо їхнього збирання, транспортування та знешко­джування.

У населених пунктах тверді побутові відходи утворюються безперервно і накопичуються у великій кількості. Так, наприкінці XX ст. щороку в країнах ЄЕС утворювалося 150 млн т побутових відходів. Тільки в Україні їх за рік нако­пичувалося майже 17 млн т, або 40 млн м3. Щорічно їхня кількість за масою збільшувалася на 0,5%. У середньому у містах утворювалося від 1 до 1,5 м куб., твердих побутових відходів з розрахунку на одного мешканця.

1 Колі-титр твердих побутових відходів — це мінімальна кількість відходів у грамах, у якій міститься одна бактерія групи кишкової палички.

Титр анаеробів (перфингенс-титр) твердих побутових відходів — це мінімальна кількість відходів у грамах, у якій міститься одна анаеробна клостридія.

Мікробне число твердих побутових відходів — це кількість мікроорганізмів, які вироста­ють на 1,5% м^яс^пептонному агарі за температури 37 °С за 24 год у 1 г відходів.

 

Проблема твердих побутових відходів як джерела антропогенного забруд­нення ґрунту набула на сьогодні надзвичайної актуальності. З твердими побу­товими відходами в ґрунт потрапляє велика кількість органічних речовин, мік­роорганізмів, яєць геогельмінтів. З ґрунту складові твердих побутових відходів можуть потрапити в підземні (особливо ґрунтові) води, змитись атмосферними опадами у відкриті водойми, тобто призвести до забруднення води джерел во­допостачання. Внаслідок розщеплення органічних речовин відходів, особливо тих, що легко загнивають, утворюються гази з неприємним запахом: аміак, сір­ководень, індол, скатол, меркаптани, які забруднюють атмосферне повітря.

 

Розрізняють три системи видалення відходів, що утворюються та накопи­чуються в населеному пункті: сплавну, вивізну та змішану. Сплавну систему за­стосовують у повністю каналізованих населених пунктах, в яких рідкі та частко­во дрібні тверді відходи сплавляють на очисні споруди системою труб. Такий спосіб видалення рідких та частково дрібних твердих відходів дістав назву ка­налізації. Решту твердих відходів вивозять спеціальним автотранспортом.

Вивізну систему використовують у неканалізованих населених пунктах. При цьому і рідкі, і тверді побутові відходи вивозять у місця знешкоджування та утилізації спеціальним автотранспортом. Такий спосіб видалення (вивозу) твердих відходів дістав назву очищення, а рідких — асенізації (від франц. аззепиаііоп — оздоровлення).

Змішану систему застосовують у частково каналізованому населеному пункті. За такої системи рідкі відходи з каналізованої частини населеного пунк­ту видаляють за допомогою каналізаційної мережі, з неканалізованої — виво­зять асенізаційним транспортом, а всі тверді відходи вивозять транспортом для санітарного очищення. Таким чином, за всіх систем видалення відходів у всіх населених пунктах тверді відходи вивозять, тобто застосовують вивізну систе­му санітарного очищення.

У сучасних населених пунктах за наявності каналізації всі рідкі відходи сплавляють. Після знешкоджування вони потрапляють головним чином у по­верхневі водойми. У разі вивізної системи рідкі та тверді відходи знешкоджу­ють переважно в ґрунті. Тому питання гігієнічних вимог під час збирання, ви-далення, знешкоджування та утилізації рідких та, частково, дрібних твердих відходів за сплавної системи (каналізації) розглянуто в розділі, присвяченому санітарній охороні водойм. Такі самі питання в умовах вивізної системи висвіт­лено в розділі, який присвячений санітарній охороні ґрунту.

Санітарне очищення населених місць. Для позбавлення твердих відхо­дів епідеміологічної та санітарної небезпеки застосовують комплекс науково обґрунтованих заходів — санітарного очищення населених місць. Під санітар­ним очищенням населених місць розуміють комплекс планувальних, організа­ційних, санітарно-технічних та господарських заходів щодо збирання, тимчасо­вого зберігання, вивезення (транспортування), знешкоджування та утилізації твердих і рідких відходів, що утворилися в.населених місцях, з метою збе­реження здоров'я населення та загального упорядження. Очищення населених місць повинно здійснюватися за проектом — "Генеральною схемою очищен­ня". Проект розробляє проектна організація, погоджує з органами державної санітарно-епідеміологічної служби. Затверджують її місцеві органи виконав­чої влади.

Санітарне очищення населеного пункту має бути плановим і не залежати від окремих осіб або установ. Крім того, воно повинно бути регулярним. Від­ходи вивозять у теплий період року щоденно, а в холодний — 1 раз на 1—3 до­би. Максимальний термін зберігання відходів біля будинків зумовлений роз­витком процесів гниття та циклом розвитку мух, бо саме відходи, що гниють, приваблюють самиць мух для відкладання яєць і є сприятливим середовищем для їхнього розвитку.

Санітарне очищення повинно бути комунальним: його організацію покла­дено на місцеві органи виконавчої влади. За збирання, тимчасове зберігання та видалення твердих побутових відходів відповідають ограни комунального гос­подарства (комбінати комунальних підприємств або трести), за дотримання по­рядку при цьому — органи міліції. Санітарно-епідеміологічна служба здійснює головним чином запобіжний нагляд за цими першими елементами очищення шляхом експертизи проекту генеральної схеми санітарного очищення насе­лених місць. Санітарний лікар не зобов'язаний постійно стежити за порядком збирання, тимчасового зберігання та своєчасністю вивезення відходів. Але в разі підвищення рівня інфекційної захворюваності населення санітарний лікар повинен звернутися з клопотанням до органів влади, тобто з пропозиціями що­до поліпшення санітарного стану населеного пункту для зниження рівня ін­фекційної захворюваності. Саме тоді він повинен ознайомитися з організацією збирання, зберігання та вивезення відходів, щоб мати об'єктивний фактичний матеріал. Крім цього, лікар з комунальної гігієни, вивчаючи вплив санітарного стану ґрунту на здоров'я населення, повинен оцінити організацію збирання, збе­рігання і вивезення відходів у населеному пункті загалом.

В Україні, як і в більшості країн світу, прийнято планово-регулярну систему очищення від твердих побутових відходів. Суть її полягає в тому, що організа­ція, яка відповідає за очищення, регулярно за затвердженим графіком, у термі­ни, визначені санітарними вимогами, вивозить спеціальним автотранспортом відходи з території біля будинків. Проведення планово-регулярного очищенні потребує великої підготовчої роботи і паспортизації об'єктів.

Очищення населених місць від твердих побутових відходів передбачає З етапи: І — збирання і тимчасове зберігання твердих побутових відходів: II —вивезення; III — знешкоджування та утилізацію. Стосовно двох перших етапів розрізняють дві системи планово-регулярного очищення: планово-по­двірну та планово-поквартирну. У разі планово-подвірної системи тверді поС тові відходи збирають у спеціальні сміттєзбирачі, розташовані на обладнаних майданчиках на території домоволодінь, а потім спеціальним автотранспортом за графіком (1 раз на 1—3 доби) вивозять до місця знешкоджування та утиліза­ції. Така система потребує відведення на території житлових та громадських будівель майданчиків для тимчасового зберігання відходів, їхнього відповід­ного обладнання, достатньої кількості сміттєзбірників, утримання їх у належ­ному стані. За порушення герметичності сміттєзбирачів, відсутності у них кри­шок, несвоєчасного вивезення відходів, недбалого прибирання майданчиків псується атмосферне повітря, забруднюється ґрунт навколо майданчиків, у сміт­тєзбирачі потрапляють атмосферні опади і відходи набувають підвищеної во­логості. Інколи для ліквідації цих недоліків обладнують павільйони.

У разі планово-поквартирної системи відходи збирають у квартирах. Меш­канці виносять їх у визначений час до сміттєзбиральної машини. При цьому на території житлової будівлі немає спеціального майданчика для сміттєзбирачів. що поліпшує санітарний стан земельної ділянки. Але за таких умов є певні не­зручності для населення (суворо визначений час), що може призвести до нако­пичення побутових відходів у приміщеннях. Крім того, ця система доцільна лише за умов одно-, двоповерхової забудови. На багатоповерхових масивах її не використовують.

Збирання твердих побутових відходів. Збирання твердих побутових від­ходів можна здійснювати за допомогою сміттєпроводів, квартирних, дворових та вуличних сміттєзбирачів та контейнерів.

Сміттєпроводи передбачені в житлових будівлях понад 5 поверхів. Вони найзручніші. Основними елементами сміттєпроводів є вертикальний стовбур круглого перерізу діаметром 400—600 мм, завантажувальні клапани та сміт-тєприймальна камера. Вхід до сміттє- приймальної камери ізолюють від входу в будинок. Підлога в камері повинна бути на одному рівні з асфальтовим під'їз­дом. Сміттєприймальна камера повинна мати достатню кількість збирачів для сміття, що надходить з вертикального стовбура. Не раніше ніж за годину до прибуття спеціалізованого автотранспорту сміттєзбирачі виставляють за межі камери. Всі елементи сміттєпроводів повинні бути справними, завантажуваль­ні клапани — мати герметичні кришки. Один раз на тиждень стволи сміттєпро­водів треба чистити, промивати та дезінфікувати розчинами лізолу (5—8%), фе­нолу (3—5%), нафталізолу (10—15%), креоліну (5—8%), натрію метасилікату (1—3%) протягом 30 хв.

Дворові сміттєзбирачі — металеві ємності з кришками на 80, 100 і 120 л або більшого об'єму (600 і 700 л) та металеві контейнери. Сміттєзбирачі розта­шовують на спеціальних майданчиках із водонепроникним покриттям (асфальт,бетон) або в павільйонах із зручним під'їздом для спеціалізованого автотранс­порту. Майданчики та павільйони розташовують на відстані не менше за 20 і не більше за 100 м від житлових будинків, місць відпочинку, дитячих закладів. Бажано, щоб вони були відгороджені зеленими насадженнями.

Для збирання твердих побутових відходів використовують методи "стаці­онарного" та "змінного" посуду. За методом "стаціонарного" посуду дворо­ві сміттєзбирачі випорожнюють у сміттєвози й повертають на місце. Влітку один раз на 10 діб їх належить промивати водопровідною водою. За методом "змінного" посуду сміттєзбирачі (контейнери) разом із твердими відходами вивозять контейнеровозами в місця знезаражування, а натомість залишають по­рожні чисті (промиті водопровідною водою). Останній метод з гігієнічної точ­ки зору має значні переваги.

Вивезення, транспортування твердих побутових відходів. Для вивезен­ня сміття та інших твердих відходів використовують спеціальні автомаши­ни — сміттєвози. Залежно від виду сміттєзбирачів, що обслуговуються, засто­совують спеціалізовані сміттєвози. У разі методу "стаціонарного" посуду використовують сміттєвози 93/М, 53/М, КО-404, КО-413 та ін., "змінного" — контейнеровози М-30. їх монтують на шасі вантажних автомашин ГАЗ-93а, ГАЗ-53, МАЗ-500А.

Новим методом видалення твердих відходів є їхнє транспортування систе­мами пневматичного сміттєвидалення по трубопроводах. Але цей метод у кра­їнах СНД використовують вельми обмежено (район Північне Чертаново в м. Москва, Онкологічний науковий центр Російської АМН).

Знешкоджування твердих побутових відходів. Знешкоджування твердих побутових відходів є найважливішим із елементів системи санітарного очищен­ня населених міст, бо саме на цьому етапі відходи перетворюють на нешкідли­вий в епідемічному та санітарному розумінні субстрат. У разі неправильного облаштування та експлуатації очисних споруд можуть погіршитись ефектив­ність знешкоджування твердих побутових відходів та створитись умови для за­бруднення навколишнього середовища (атмосферного повітря, ґрунту прилег­лих територій, поверхневих та підземних вод) у місці їхнього розташування. Саме тому очисні споруди для знешкоджування твердих відходів є одним із обов'язкових комунальних об'єктів, за якими лікар медико-профілактичного фаху повинен здійснювати запобіжний та поточний державний санітарний на­гляд, контролювати ефективність знешкоджування відходів.

Усі методи та способи знешкоджування твердих відходів мають відповідати таким основним гігієнічним вимогам.

1. Метод повинен забезпечити надійне знешкоджування, тобто відходи по­винні перетворюватися на нешкідливий в епідемічному та санітарному плані субстрат. Епідемічно тверді побутові відходи надзвичайно небезпечні. їхній колі-титр становить 10~6—10~7, титр анаеробів — 10~5—10~6, мікробне число сягає десятків та сотень мільярдів. У побутових відходах поряд із санітарно-показовими мікроорганізмами містяться збудники різноманітних інфекційних хвороб — патогенні та умовно-патогенні бактерії, віруси, яйця гельмінтів. Особ­ливо небезпечні відходи лікувально-профілактичних закладів, які приблизно в10—100 разів більшою мірою контаміновані мікроорганізмами, ніж побутові відходи.

2. Метод повинен забезпечувати швидке знешкоджування. Що скоріше зне­шкодяться відходи, то ліпше. Ідеальним вважається такий метод, який дає змо­гу знешкодити відходи за той проміжок часу, за який вони утворюються.

3. Тверді побутові відходи є найсприятливішим середовищем для розвитку мух, зокрема домашньої (Ми$са сіотезііса). Ці комахи переносять бактеріальні забруднення з відходів на їжу людини та предмети побуту. Саме тому метод по­винен запобігти відкладенню яєць та розвитку личинок і лялечок як у відходах під час знешкоджування, так і в знешкодженому субстраті.

4. Метод повинен передбачати запобігання доступу гризунів у процесі зне­шкоджування відходів і перетворення їх на субстрат, несприятливий для жит­тя та розвитку тварин.

5. Тверді побутові відходи містять значну кількість органічних речовин (до 80%), з яких 20—30% улітку легко загнивають, виділяючи при цьому смер­дючі гази: сірководень, індол, скатол і меркаптани. Тому органічні сполуки, що містяться у твердих побутових відходах, повинні швидко перетворюватися на такі речовини, які не загнивають і не забруднюють повітря.

6. У процесі знешкоджування відходів не повинні забруднюватися поверх­неві та підземні води.

7. Метод повинен давати змогу максимально і безпечно для здоров'я лю­дей використовувати корисні властивості твердих побутових відходів, оскіль­ки вони містять до 6% утилю, під час їхнього спалювання можна отримувати теплову енергію, за біотермічного перероблення — органічні добрива, а харчо­ві відходи використовувати для відгодівлі тварин.

Тобто використання методу знешкоджування твердих побутових відходів повинне забезпечити швидке і надійне перетворювання їх на епідемічно безпе­чний субстрат, позбавлений можливості розпліджування в ньому мух і гризу­нів та придатний для використання як добрива тощо, і при цьому не створюва­ти небезпеки для здоров'я населення, не забруднювати атмосферне повітря, поверхневі та підземні водойми. На сьогодні існує понад 20 таких методів і май­же кожний з них має 5—10 різновидів технологічних схем та типів споруд.

За кінцевою метою всі методи знешкоджування твердих побутових відхо­дів поділяють на дві групи: утилізаційні (перероблення відходів на органіч­ні добрива, біопаливо, виділення вторинної сировини, наприклад, металевого брухту, для промисловості, використання як енергетичного палива) та лікві­даційні (поховання в землю, скидання в моря, спалювання без використання тепла). За технологічним принципом методи знешкоджування поділяють на:

1) біотермічні (поля заорювання, удосконалені звалища, полігони складуван­ня, поля компостування, біокамери, заводи біотермічного перероблення; у сільській місцевості в особистих господарствах — компостні купи, парники);

2) термічні (сміттєспалювальні заводи без або з використанням теплової енер­гії, що утворюється при цьому, піроліз з одержанням горючого газу та нафто-подібних мастил); 3) хімічні (гідроліз); 4) механічні (сепарація відходів з пода­льшою утилізацією, пресування в будівельні блоки); 5) змішані.Найпоширеніші як у світі, так і в Україні біотермічні та термічні методи знешкоджування твердих побутових відходів. До того ж усе більшу перевагу надають утилізаційним методам. Так, наприкінці XX ст. у Франції, Швейцарії, Голландії біотермічними методами з подальшим використанням компосту зне­шкоджували 15% твердих побутових відходів, в Англії та ФРН — 5%. На сміт­тєспалювальних станціях ФРН спалювали щорічно майже 28% відходів, у Франції — 35%, в країнах ЄЕС — у середньому 23%, в Японії — 65%. При­чому приблизно п'яту частину відходів, що спалювали, використовували для отримання тепла.

В Україні наприкінці XX ст. більшу частину твердих побутових відходів знешкоджували на 656 міських удосконалених звалищах, меншу — на 4 сміт­тєспалювальних заводах.

Біотермічні методи. Класичним ґрунтово-біологічним методом знешко­джування твердих побутових відходів є знешкоджування на полях заорюван­ня. Поля заорювання — земельні ділянки, на поверхню яких шаром 5—10 см насипають тверді побутові відходи (норма навантаження — 400 т/га), а потім заорюють. Повна мінералізація органічних речовин твердих відходів за таких умов відбувається повільно — протягом 2 років, після чого на цьому полі мож­на вирощувати сільськогосподарські культури. Оцінюючи цей метод, слід за­значити, що хоча в ґрунті за 2 роки за дотримання норм навантаження й міне­ралізується органічна частина відходів, все ж таки цей метод не відповідає ви­кладеним вище вимогам, бо ґрунт забруднюється папером, склом, металом, а поверхня ділянки придатна для виплоду мух. Тому метод дістав негативну оцін­ку і не набув широкого використання в практиці.

Найпоширеніші такі біотермічні методи, які задовольняють усі зазначені вище гігієнічні вимоги, а саме знешкоджування твердих побутових відходів на полях компостування, удосконалених звалищах, у біотермічних камерах, а та­кож прискорені індустріальні методи біотермічного знешкоджування в при­строях фірми "Дано", багатоповерхових ферментаційних баштах, біотенках, метод капілярного сушіння та ін.

В основі біотермічного методу знешкоджування твердих побутових відхо­дів лежить складний процес, який схематично можна зобразити таким чином:

Бютермічне знешкоджування дає змогу вирішити два завдання: 1) розклас­ти складні органічні речовини відходів та продукти їхнього метаболізму (сечо­вину, сечову кислоту та ін.) до простіших сполук з тим, щоб потім за допомо­гою спеціальних мікроорганізмів, у присутності кисню повітря, синтезувати.

Знешкоджування рідких побутових відходів. Якщо немає каналізації, тоб­то в неканалізованих населених пунктах, для знешкоджування нечистот можуть бути використані ґрунтові методи очищення за рахунок здатності ґрунту до са­моочищення. За умови правильного завантажування в ґрунт багаті на органіч­ні речовини нечистоти досить швидко мінералізуються, патогенні бактерії від­мирають. При цьому поліпшується структура грунту, він зволожується, збага­чується азотом, фосфором, калієм та може бути використаний для вирощування сільськогосподарських культур. Разом із тим завжди треба пам'ятати про небез­пеку забруднення сільськогосподарської сировини та продуктів, запобігти яко­му можна лише шляхом суворого дотримання санітарних правил, які визнача­ють та обмежують умови використання нечистот.

На сьогодні існує два способи ґрунтового знешкоджування нечистот: 1) по­ля асенізації, на яких знешкоджують нечистоти і вирощують сільськогоспо­дарські культури на основі сівозміни (мал. 77); 2) поля заорювання, на яких не­чистоти знешкоджуються без використання для сільськогосподарських цілей. Поля асенізації і заорювання підпорядковують органам комунального господар­ства. Це вельми важливий елемент очищення від відходів, що утворюються в неканалізованих населених пунктах.

Специфіка проживання в місті веде до того, що люди 85-90% годині проводять у приміщеннях (жилі будинки, метро, службові приміщення, будови фабрик та заводів). Одним із показників якості життя в місті є повітря приміщень. Воно має бути вільним від наднормативної кількості радону, оксидів азоту й сірки, волокон азбесту та інших забруднювачів. Важліву гігієнічну роль відіграють кімнатні рослини, що здатні зв'язувати вуглекислий газ і очищати повітря від пилу та шкідливих газів.

Серед різноманітних компонентів на якість середовища суттєво впливає питна вода. Вона повинна мати сухих залишків

менш ніж 1000 міліграм/л, з них хлору - менше 350 міліграм/л, сірки — менше 500 міліграм/л. Вміст кисню не повинний бути меншим за 4 міліграми/л. Пітна вода має бути повністю вільною від патогенних мікроорганізмів, адже переважна їх більшість розноситься саме водою.

Очищення питної води є важливим чинником здоров'я людини. Із 1904 долі (спочатку в Англії) питна вода очищується від мікроорганізмів методом хлорування. Це досить ефективно, хоча залишкова кількість хлору надає воді неприємного запаху та присмаку. Існує й інший метод - озонування, який ґрунтується на високій окислювальній здатності озону. У Франції велика кількість води очищується озонуванням.

У більшості міст світу внаслідок забруднення повітря, води та харчових продуктів сукупний рівень забруднення навколишнього середовища вищий, ніж у сільській місцевості. Жіття й виробнича діяльність у такому екологічно нестійкому середовищі почали супроводжуватися розвитком специфічних «екологічних» захворювань. Для всіх них характерні швидка втомлюваність, знижена опірність інфекціями, алергічний синдром. Такі екологічні захворювання пов'язуються перш за все з ослабленням імунної системи, яка не справляється з комплексом несприятливих впливів з боку середовища низької якості. У деяких випадках у людей проявляється особливий хворобливий стан - синдром закритого приміщення. Місто сприяє особливому мікроеволюційному процесу, генетичним аномаліям людини, вимагає додаткових витрат адаптаційної енергії.

Для жителів міст ставши звичним так звань третій стан, тобто проміжний стан між цілковитим здоров'ям і хворобою. Це синдром перенапруги, свого роду передхвороба. Із збільшенням загального забруднення міського середовища в містах зростає кількість випадків захворювання на артеріальну гіпертонію, атеросклероз ішемічну хворобу серця, виразку шлунку, неврози, вегето-дистонію та алергії. Щодо цього особливо небезпечні свинець, промисловий пив, нітрати та сірчистий газ.

Звільнення від відходів ведеться в трьох напрямках:

1) складування або навіть захоронення таким чином, щоб сморід не впливали негативно на навколишнє середовище;

2) знищення відходів шляхом їх спалювання;

3) очищення від шкідливих речовин, що є найбільш складним процесом, який здійснюється такими способами:

а) механічне очищення методом відстою в спеціальних відстійниках рідких стоків, фільтрування і т.п.;

б) хімічне очищення, при якому шкідливі компоненти відходів перетворюються в осад або розкладаються;

в) фізико-хімічне очищення, переважно методом електролізу або іонообмінних смол;

г) біологічне очищення за допомогою бактерій або інших живих організмів, здатних розкладати шкідливі речовини в процесі життєдіяльності.

У більшості міст світу переважає вивіз відходів на звалища. На звалищах зберігається багато відходів. Ськладування відходів на міських звалищах є екологічно найбільш недосконалим способом порятунку від них. Стічні води звалищ токсичні й забруднюють ґрунтові води та ріки. Відбувається забруднення атмосферного повітря газоподібними речовинами, які утворюються при розкладанні звалених матеріалів.

Іншим способом знищення міських твердих відходів є спалювання. Найчастіше сміття спалюють на звалищах відкритим способом. Недолік спалювання полягає в накопиченні великої кількості попелу, який містить чимало токсичних речовин. Та й газоподібні викиди при спалюванні сміття небезпечні, часто виділяється діоксин. Особливо небезпечним є відкрите спалювання пластмас. Однак відкрите спалювання побутових і промислових відходів на міських звалищах здійснюється у великих обсягах.

Тверді міські відходи слід спалювати в спеціальних печах. Вісокоєфектівне спалювання в шлаковому розплаві. У цьому випадку сміття без сортування надходить у розплав. Як побічний продукт від спалювання сміття отримується залізо і кольорові метали. Сучасні сміттєспалювальні установки дають тільки 0,1 кг токсичних речовин на 1 м3 газів, що виходять і мають продуктивність до 240 тисяч тонн сміття на рік. Але до 1990 долі в країнах Західної Європи працювало тільки 595 установок для спалювання пластикового сміття, у США — 157, а в Японії - 1899.

За всіх інших способів переробки відходів важливу роль відіграє сортування. Найбільш популярною є японська система під назвою «нумадзу», за якою здійснюється сортування відходів на три фракції: такі, що можна спалити, утилізувати (пляшки, банки, ганчірки худе) і бросові.

Існують можливості знешкодження рідких промислових і побутових стоків (мал. 12.1). Сморід повинні проходити хімічне і біологічне очищення. Вікорістовуються різні методи. Звічайно будь-який з них складається з таких етапів:

1) попереднє очищення, метою якого є звільнення стоків від крупного сміття; воно полягає в проціджуванні стоків крізь грати та відстоювання;

2) первинне очищення в спеціальних відстійниках до отримання мулу-сирцю;

3) вторинне очищення, при якому використовуються живі організми для залишкового очищення стоків від органічної речовини.

Вісокоєфектівнім є метод крапельного фільтрування, який полягає у виведенні стічних вод на кулю піску завтовшки до 1,5 метра на годину до 6 годин. Потім протягом 18 годин здійснюється продування киснемо або повітрям, що створює сприятливі умови для мікроорганізмів, які знешкоджують органічну речовину таких стоків. Модифікацією цього методу є розбризкування на кулю щебеню.

Інший досить ефективний метод - це метод активного мулові, що застосовується з 1914 долі. Для його реалізації створюється система неглибоких біологічних ставків, в яких відбувається

змішування стічних вод з мулом, що утворився при попередньому окисненні стічних вод. У активному мулі багато мікроорганізмів, які завершують знешкодження стоків.

Деякі види стічних вод настільки токсичні, що їх не можна зберігати в ставках-накопичувачах. У таких випадках доводитися вдаватися до глибинного захоронення, використовуючи відпрацьовані нафтові та газові свердловини. Але в таких свердловинах нерідко зберігаються ще невилучені нафта й газ. Тому була запропонована технологія створення спеціальних підземних порожнин методом камуфлетних ядерних вибухів потужністю в декілька кілотонн. Такі порожнини найбільш придатні для закачування токсичних речовин.

На полігонах твердих побутових відходів іноді намагаються вирощувати рослини, у тому числі навіть лікарські (Н.Ю. Бойків, 1993, у Донецьку), але це дуже небезпечний шлях. Склад побутових відходів досить строкатий, часто невідомий їх токсичні компоненти можуть включатися до складу тканини рослин і завдавати шкоди здоров'ю людини при використанні їх як лікарських засобів чи при вживанні в їжу.

Для України прикладом ефективного вирішення проблеми боротьби зі сміттям та стічними водами може бути Франція. Майже в усіх містах країни є спеціальні сміттєспалювальні підприємства, а сміття проходити попереднє сортування. Є велика кількість компостних підприємств, що утилізують побутові відходи та виробляють компост для виноградників і біогаз. Віходіть на цей рівень боротьби за чисте екологічне середовище міст і Японія.

Актуальною проблемою міст світу є запобігання утворенню великої кількості відходів. У промисловості для цього необхідно застосовувати особливі технології. У побуті в багатьох випадках достатньо змінити характер пакування товарів, щоб різко знизити кількість побутових відходів. У ряді країн Західної Європи вже відмовляються від пакування молочних продуктів у пластиково-картонні пакети і віддають перевагу тарі - скляним пляшкам та банкам. З утворенням Європейського Союзу почалася своєрідна «війна упаковок» між Німеччиною, Францією та Великобританією, оскільки знищення тари й повернення її виробнику однаково дорогі. У США розгорнулася ціла політична кампанія «Пляшкових законів», тобто законів, які зобов'язують виробників товарів повернутися від одноразових упаковок до багаторазової тари, зокрема до пляшок.

Специфічною рисою сучасної цивілізації ставши процес концентрації промисловості та населення у великих містах. Мільйонне місто за добу споживає майже 25 тис. тонн води, 2 тис. тонн продуктів харчування, 9,5 тис. тонн пального. У навколишнє середовище без необхідної очищення й обробки при цьому надходить до 500 тис. тонн рідких, 2 тис. тонн твердих і 950 тонн газоподібних відходів.

Однією з особливостей міських екосистем є наявність значної кількості відходів, обсяг яких зростає прямо пропорційно зростанню великих міст. Обсяги твердих побутових відходів щороку зростають на 1-1,5%. Накопічення значної їх кількості потребує відведення нових земельних ділянок під звалище, спричиняє подалі забруднення атмосферного повітря і водойм є вибухо- і пожежонебезпечним, потенційним джерелом поширення інфекційних хвороб, а отже, пов'язане із значним ризиком для здоров'я людей.

 

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.