Главная | Обратная связь

Світові партії і рухи екологічного спрямування

Серед найбільш перспективних напрямків природоохоронної діяльності можливо назвати різноманітні суспільні рухи та міждержавні акції, які мають величезне виховне значення. Науковці громадські та політичні діячі країн світу, які втратили віру в успішну екологічну діяльність управлінського та державного апарату, почали організовувати „зелені” організації і рухи.

На цій хвилі проти руйнування довкілля в 1970 р. виникла незалежна міжнародна організація «Грінпіс», девізом якої стали слова „діючи локально, мисли глобально”.

Діючи безкомпромісно і широкомасштабно, ця організація зробила дуже багато корисного для збереження всього живого на Землі – морських тварин в морях і океанах, природних систем Антарктики, слонів у Африці, рідкісних рослин в Південній Америці і Австралії.

„Грінпіс” народжений бажанням людей змінити ситуацію, зберегти планету від смерті. Проте цей рух недостатньо могутній для досягнення всіх намічених цілей. Одна з причин успіху „Грінпіс” полягає в його оптимізмі. Засновники цього руху вважали, що якщо вони будуть діяти, то досягнуть змін.

Голова „Грінпіс" – канадець Девід Мактегарн. В юні роки був видатним спортсменом займався лижами, гольфом, тенісом. Тричі був чемпіоном Канади по бадмінтону. Зараз він підприємець, має бізнес у сфері будівництва. 1972 року він познайомився з представниками антиядерного руху. На своїй яхті „Грінпіс” він поплив до атолу Муруроа, де проводили ядерні випробування французи. Останні протаранили його яхту. Відновивши судно, він знову та знову намагався перешкодити випробуванням. В 1979 році він обраний головою „Грінпіс”. За внесок у справу захисту навколишнього середовища він нагороджений, в тому числі премією Глобальної екологічної проблеми ООН 1990 році.

Резиденція „Грінпіс” знаходиться у Амстердамі. У приміщенні „Грінпіс” одночасно розташовано штаб-квартиру Нідерландського відділу.

На сьогодні „Грінпіс” має 38 відділів у різних країнах та 5 млн. прибічників у 158 країнах світу.

Діяльність „Грінпіс” в Україні почалась у 1990 році з медичного проекту Діти „Чорнобиля”. Робота за цим проектом проводилась у вигляді допомоги зарубіжними спеціалістами діагностувати та лікувати дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

З 1993 року „Грінпіс – Україна” існує як самостійна суспільно-екологічна організація – відділ міжнародної організації „Грінпіс” Інтернешнл”. Діяльність «Грінпіс» України сконцентрована на проведення ретельно спланованих та продуманих кампаній, проектів та програм, які є найбільш важливими для збереження екосистем України та в світі у цілому.

Кампанія за без’ядерне майбутнє (після Чорнобиля). «Грінпіс» бореться з політичним засекречуванням інформації та недопущенням громадкості до питань, пов’язаних з розвитком ядерних технологій, як найбільш рискових та екологічно брудних. У квітні 1904 року «Грінпіс» України поширив доклад „екологічні принципи перебудови України”, що був підготовлений екоінститутом (Німеччина). Основний внесок – Україна може жити без ЧАЕС та розширення атомних потужностей, якщо буде проводити політику енергозбереження та енергоефективності.

Проект „Енергозбереження”. Мета – зменшення питомого споживання в промисловості, на транспорті та в комунальному господарстві, вихід України на світовий рівень з питомого споживання та відмова від атомної енергії.

Кампанія „Вода для життя” в 1994 році була розпочата проти забруднення та неекономного використання води, розвиток з принципом „чистого виробництва”. Проведено збір та аналіз даних по якості питної води та водних ресурсів України, лаборантний аналіз проб води та анкетування населення.

Кампанія за недопущення ввозу в Україну токсичних відходів. Протягом 1990 – 1993 років «Грінпіс» України було виявлено понад 40 спроб ввозу в Україну токсичних відходів. У Рівному, Миколаєві, Очакові знайдено понад 300 тонн відходів, які були вивезені з Німеччини. Після досягнення мети (законодавчого регулювання) було переорієнтовано на боротьбу з пестицидами та ядохімікатами.

Кампанія за відмову від застосування пестицидів та розвиток збалансованого екологічного хліборобства. З 1994 року ситуація, завдяки цьому, на законодавчому рівні почала змінюватися в кращий бік.

Проект „Чисте виробництво”. Найбільш передовий підхід у вирішенні екологічних проблем, який загально визнаний міжнародними екологічними рухами.

Дитяча програма. В її ході – знайомства дітей з виставками, слайдами «Грінпіс». Понад 500 дітей стали активістами. Головний засіб в досягненні мети Грінпіс – це кампанія. Кампанія – це мистецтво поєднання практичних кроків, переговорів з представниками влади та промисловості, видовищних, публічних акцій, які дають людям надію в цьому безнадійному світі, що вони можуть його змінити.

В Італії активістами екологічного руху було створено організацію Легамбьєнте («Довкілля»), яка своїм прогнозним завданням ставить боротьбу із забрудненням навколишнього середовища, допомогу тим, хто постраждав від екологічних катастроф. Ця організація всіма можливими силами сприяє оздоровленню українських дітей, які зазнали шкідливого впливу Чорнобильської аварії, проводить широку пропагандистську роботу з охорони довкілля.

Великих успіхів досяг природоохоронний рух у Кенії – „Зелений пояс” – у відновленні лісових масивів. Починаючи з 1997 року, коли цей рух виник, його учасники висадили близько 10 млн. дерев, забезпечивши збереження екосистеми, продуктів харчування, робочих місць.

В Австралії широко розгорнула діяльність програма „Зелених” – „Мільярд дерев”. Заявивши про себе в 1991 р., її розробники запланували до 2000 року відновити понад 10 млн. га лісу на континенті.

Екологічний рух у всьому світі пройшов, як вважає російський вчений О.Л. Тітов, 4 етапи [50, с. 92]

Перший етап – з кінця ХІХ століття до початку Першої світової війни – характеризувався появою в деяких країнах суспільних організацій, члени яких закликали до дбайливого ставлення до природи, збереження зникаючих видів рослин, тварин, птахів. Виступи захисників природи в цей час мали мирний характер. Окремі виступи в пресі їх прихильників розцінювались здебільшого в суспільстві як дивацтво людей, яким нічого робити.

Другий етап - це період між світовими війнами. У цей час екологічний рух то завмирає, то набуває сили, але відчутного впливу на життя суспільства він не мав.

Третій етап розпочинається з середини 50-х років. Екологічний рух охопив усі західноєвропейські країни, отримав широку підтримку всіх верств населення. З екологічними вимогами виступають численні ініціативні групи, формуються міжнародні екологічні організації. Від виступів на захист конкретних природних об’єктів учасники рухів переходять до програм, в яких чітко окреслені соціально-економічні і соціально-політичні вимоги.

Четвертий етап – кінець 70-х – початок 80-х років. Він характеризується бурхливим розвитком екологічного руху, створенням партій, висуванням своїх кандидатів від цих партій в парламенти країн, включаючи і Європейський парламент.

„Зелені” не обмежились лише екологічними питаннями, а розширили діапазон проблем, що стосувалися кожного члена суспільства. Політичні програми партій „зелених” внесли багато конструктивних пропозицій щодо звільнення Європи від ядерної зброї, розробили і активно реалізували декілька проектів щодо створення центрів соціальної допомоги дітям, молоді, літнім людям, безробітним. Завдяки їх наполегливості депутати в парламентах Данії, Франції, ФРН, Іспанії та Італії прийняли багато важливих законів стосовно поширення державними засобами інформації в школах ідейно-духовних цінностей, гуманізму.

„Зелені” партії висувають вимоги і рекомендацій щодо перетворення економічних і політичних структур західного суспільства.

Пік успіху „зелених” в Європі був на початку 80-х років. Досвідчені політики (багато членів партій „зелених” раніше були активними діячами у соціал-демократичних, християнсько-демократичних, анархістських та інших партіях), вони наступально і аргументовано доводили безглуздість військового протистояння двох супердержав СРСР і США, ненадійність роботи атомних електростанцій, махінації з купівлею – продажем земельних ділянок тощо. Така позиція „зелених” знайшла широкий відгук серед різних верств населення.

Майже в кожній країні Європи нині діє екологічна партія. Вже сама назва „екологічна” свідчить про мету і програмні завдання її членів. Аналіз діяльності екологічних партій свідчить про те, що в програмах, статуті, цілях великої різниці між ними немає, тому розглянемо програму, статут і маніфест, наприклад Польської партії зелених.

Польська партія зелених виникла 10 грудня 1988р., коли в Кракові відбувся організаційний конгрес, який вибрав керівні органи партії, створив статут і визначив її ідейний маніфест. Першим актом ППЗ було оголошення маніфесту, де вказувалось, про те, що політика зелених спирається на три засади: екологічну, демократичну, миротворчу (Polska Partia Zielonych. Statut. Manifest. Program Partii) [57, с. 3].

Екологічна засада

Екологія не є проблемою, пов`язаною виключно з деградацією середовища, а є способом поглядів на світ, мислення, стилем життя”.

Під час вирішення господарських питань до уваги, як пріоритетна, повинна братись передусім якість життя, а не кількість, величина продукції.

Катастрофа в Чорнобилі підкреслюють зені в Польщі, розвіяла віру в необмежені можливості прогресу, в безпомилковість дії людини і створених нею машин. Соціальна політика держави повина бути диференційована відповідно до сфер екологічної загрози. Середовище людини – це не лише природні системи, а й умови праці, відпочинку та житла.