 |
|
Тема: Науково-технічний прогрес, розвиток цивілізації та екологія
1. Екологічні аспекти розвитку людської цивілізації.
2. Екологічна криза як системне явище.
3. Причини антропогенних екологічні криз.
4. Природні ресурси, їх класифікація.
Людина практично від самого початку своєї появи чинила вплив на довкілля. На перших етапах вона взаємодіяла із природним середовищем як звичайний біологічний вид, входила до складу екосистеми як її складовий елемент. Переважно використовувала ресурси, що її оточували, і практично не впливала на їх кількість та якість.
Сформувавшись, людське суспільство пройшло, як бачимо, наступні етапи взаємодії із природою:
1. Перехід до виробництва та застосування знарядь праці як першій ланки взаємовідносин людини і природи.
2. Перехід до штучного виробництва енергії, що розширив можливості перетворення природи;
3. Промислова і науково-технічна революція;
4. Штучне відтворення і збереження довкілля – протоноосфера
В кінці другого тисячоліття ріст чисельності населення, якісний стрибок у розвитку науки і техніки призвели до того, що антропогенний вплив по своєму значенню для біосфери вийшов на один рівень з природними планетарного масштабу.
Сучасні процеси, пов'язані зі збільшенням інтенсивності впливу людини на природне середовище, ріст різноманітних форм її перетворення не тільки ставлять на порядок денний дослідження необхідних гармонійних зв'язків усередині системи "суспільство — природа", але висувають якнайбільш актуальну проблему — збереження природного світу.
Екологічна ситуація -стан навколишнього середовища або окремих його параметрів, який має емоційну, кількісну та якісну оцінку. З позиції людини, розуміння екологічної ситуації, яка потребує покращення або запобігання, зветьсяекологічною проблемою.
Сучасна екологічна ситуація у світі склалася внаслідок наступних причин:
Ø екстенсивний розвиток промисловості і сільського господарства;
Ø недостатня увага збоку багатьох урядів та парламентів до екологічних проблем;
Ø слабкий контроль за станом природних ресурсів;
Ø екологічна необізнаність населення;
Ø неповнота наукового пізнання організації і розподілу життя на Землі.
З середини XX століття людство почало відчувати наближення екологічної кризи. Екологічна криза кінця XX століття має якісно іншу природу порівняно з усіма попередніми кризами. Це перша криза, що охопила усю планету та цілком зумовлена не природними, а техніко-виробничими причинами. Темпи зміни параметрів біосфери, причиною яких є ця екологічна криза, виявилися в сотні і тисячі разів більшими, ніж темпи її природної еволюції. Почалася загальна, глобальна деградація природного середовища. Як елементи тиску цивілізації на природнесередовище, виступають багатовідходні та високовитратні технології, що застосовуються у промисловості та сільському господарстві; автомобільний транспорт та урбанізація. Чималу роль в розвиткуекологічної кризи відіграє гонка озброєння.
Екологічна криза – тип екологічної ситуації, коли середовище існування виду або популяції змінюється на стільки, що загрожує їх нормальному існування.
Причини екологічних криз:
– Абіотичні фактори середовища не задовольняють потреб виду (популяції), або має місце їх надлишковий вплив.
– Біотичні фактори середовища ускладнюються внаслідок посилення антагоністичних взаємовідносин (внутрішньовидова та міжвидова конкуренція, хижацтво, паразитизм, аменсалізм).
Першаантропогенна екологічна криза–палеолітична криза консументів - знищення мамонтової фауни.
Друга антропогенна екологічна криза – засолення зрошувальних угідь, перевипас худоби. Так звана криза примітивного поливного землеробства (криза продуцентів). Виникла 2 тис. років назад у зв’язку з підвищенням продуктивності сільського господарства і появи надлишку продукції. Криза викликана виснаженням родючості ґрунтів. Як наслідок -вирішити проблему вдалося в результаті другої сільськогосподарської революції, переходом до широкого засвоєння неполивних земель. Характерним є перехід до незрошувального рослинництва (виведення сортів, добрива, пестициди, ГМО). Перехід від пасовищного до стійлового скотарства.
Третя екологічна криза – криза редуцентів
Техногенний тип розвитку цивілізації в умовах швидкого росту населення вимагає залучення до виробничих процесів все більшої кількості природних ресурсів.
Сьогодні антропогенна глобальна термодинамічна криза доповнюється енергетичною кризою споживання. Термодинамічна криза викликає кліматичні зміни в біосфері, пов’язані із парниковим ефектом, а енергетична - викликана збільшенням споживання.
Екологічна криза виявилася наслідком спільної дії багатьох факторів.
Фактори, що лімітують розвиток людства:
• Демографічний вибух
• Виснаження природних ресурсів
• Забруднення середовища існування
Для розвинених країн лімітуючим фактором розвитку є забруднення довкілля, пов’язане з високим рівнем споживання. Чим вище рівень споживання, тим вище витрати енергії, природних ресурсів, тим інтенсивніше відбувається забруднення довкілля відходами виробництва, споживання та побуту.
Для країн, що розвиваються, головний лімітуючий чинник – демографічний. Висока народжуваність супроводжується високою смертністю і чисельність населення цих країн росте в геометричній прогресії.
Вже в наш час перед людством постали екологічні проблеми, що вимагають прийняття термінових заходів. До них належать:
1. Забруднення природного середовища промислового та сільського виробництва.
2. Потепління клімату та викликане цим підняття рівня Світового океану.
3. Кислотні опади.
4. Збіднення озонового шару в стратосфері.
5. Опустелення великих територій.
6. Швидкі темпи зниження біологічного різноманіття, вирубка лісів та втрата цілих екосистем.
Зрозуміти природу екологічної кризи в цілому й в окремих її проявах та зробити висновки з допущених прорахунків розвитку, скоригувати розвиток економіки, політики та культури — ось основні завдання, які мають вирішувати люди всієї планети. У протилежному випадку екологічна криза переросте в незворотну екологічну катастрофу з повним руйнуванням біосфери.
Варіанти вирішення кризової ситуації:
Один із них зорієнтований, головним чином, на контроль демографічних процесів у формі обмеження народжуваності. Другий націлений на докорінне перетворення менталітету людини, формування біосферної етики, екологічну конверсію усіх форм промисловості та сільськогосподарського виробництва. Є і третя альтернатива — створення на заміну деградуючої біосфери нової оболонки життя — техносфери.
Частина ресурсів біосфери, яка на даному рівні розвитку виробничих сил і вивченості може використовуватись для задоволення потреб людського суспільства, єприродними ресурсами.
Розроблено та застосовуються декілька класифікацій природних ресурсів:
Ø по природному походженню,
Ø по видах господарського використання,
Ø за ознакою вичерпності.
За природним походженням ресурси поділяють на: мінеральні, кліматичні, водні, земельні, ґрунтові, біологічні (рослинні і тваринні). Але ця класифікація не відображає господарської ролі ресурсів та їх економічного значення.
Залежно від видів використання в господарстві ресурси поділяють на ресурси промислового і сільськогосподарського виробництва. Ресурси промислового виробництва включають в себе всі види сировини, що використовуються промисловістю: енергетичні (горючі корисні копалини, гідроенергоресурси, біоконверсійна енергія, ядерна енергія) і неенергетичні (ресурси металургії, хімії та нафтохімії, лісопереробки).
За вичерпністю ресурси планети поділяються на вичерпні та невичерпні.
Вичерпні поділяються на: відновні (рослини, тварини, мінеральні складові ґрунту), відносно відновні (чисте повітря, водні ресурси в регіоні, продуктивний, придатний до ріллі ґрунт, ліси із стиглим деревостаном, екосистеми), невідновні(викопні корисні копалини: руда, викопне паливо, природно-біологічні ресурси, землі у природному вигляді)..
Невичерпнимиресурсами є Космос, водні ресурси планети, енергія Сонця, вітру, припливів, відливів, кліматичні ресурси, гравітація.
Сьогодні можна стверджувати, що сама структура суспільного виробництва і споживання та штучно роздуті потреби зумовили орієнтацію на марнотратне відношення до природи. Але культура споживання полягає не в безмежному зростанні обсягів використання матеріальних благ, а в раціональному регулюванні потреб суспільства. На жаль, в багатьох країнах світу поки що недостатня увага приділяється формуванню в суспільстві нових морально-етичних принципів щодо раціональних норм суспільного споживання. Як зазначено в матеріалах Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) "Процеси економічного зростання, що породжують безпрецедентний рівень добробуту і могутності багатої меншості, водночас призводять до ризиків і дисбалансів, які в однаковій мірі загрожують і багатим, і бідним. Така модель розвитку і відповідний їй характер споживання не є стійкими для багатих і не можуть бути повторені бідними. ... Шлях, яким прийшли до свого добробуту розвинені країни, не придатний для людства в цілому".
Наприкінці XX століття вперше в своїй історії людське суспільство стало перед проблемою вибору подальшого шляху свого розвитку, правильність якого буде "оцінювати" не стільки сама людина, скільки оточуюче її природне середовище.
В зв'язку з цим, перед суспільством постає цілий комплекс не тільки екологічних, а, в першу чергу, соціально-економічних, політичних, науково-технічних і етичних проблем, вирішення яких зводиться до однієї головної мети - не допустити, щоб зміни природного середовища відбувалися на шкоду людству та іншим формам життя на планеті.
Глобальні зміни навколишнього природного середовища матимуть для людства суттєві негативні наслідки, а тому потребують від сучасного суспільства відповідних змін в свідомості, невідкладного переходу всіх країн світу до стратегії регульованого економічного розвитку.
Такий тип розвитку не за рахунок ресурсів природи, а разом з ними, який дозволить відтворювати можливості життєзабезпечення як для теперішніх, так і прийдешніх поколінь людей, був названий сталим розвитком, стратегії якого сьогодні інтенсивно розробляються в більшості розвинених країн світу.
Термін "сталий розвиток" привернув до себе широку увагу після публікації доповіді "Наше загальне майбутнє" (1987р.), підготовленої Комісією ООН з навколишнього середовища і розвитку ("комісія Брундтланд"). її матеріали і висновки визначили основу рішень конференції в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., де відбулася зустріч керівників більшості країн світу з проблем планети Земля, і була прийнята всесвітня програма дій - "Порядок денний на XXI століття".
Отже, сталий розвиток - це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових з метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь.
Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина -господарство - природа. Сталий розвиток узагальнює в собі процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження навколишнього природного середовища, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі.
Література:
1. Петрук В.Г. Основи екології: курс лекцій. – Вінниця: ВНТУ, 2006. – 133с.
2. Рассашко И.Ф., Ковалева О.В., Крук А.В. Общая экология. Тексты лекций для студентов специальности «Геоэкология». – Гомель: ГГУ им. Ф. Скорины, 2010. – 252 с.
3. Білявський Г.О. Основи екології: навчальний посібник. - К.: Либідь, 2006. - 408c