 |
|
Майбутні власники землі – хто вони?
Насамперед, Земельний кодекс розширив підстави набуття права власності на землю громадянами. Тепер стати власником землі можна шляхом приватизації земельних ділянок, що були раніше у користуванні. У Кодексі також "зникли" норми, які для одержання земельної ділянки у власність вимагали обов'язкової вказівки на конкретні цілі її використання, наприклад, з метою ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, садівництва тощо. Незалежність власника також гарантується правом самостійного господарювання на землі (ст.90 Земельного кодексу). В той же час на власника, як і на землекористувачів, покладається обов'язок забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст.91).
Право вільного розпорядження землею обмежується також встановленням спеціальних охоронних зон навколо певних категорій земельних ділянок (земель історико-культурного, природно-заповідного призначення тощо). В таких зонах заборонені певні види діяльності або введені обмеження на їх здійснення. На власників земель і на землекористувачів покладаються обов'язки щодо охорони земель та збереження їх продуктивності, естетичної привабливості тощо. Крім того, Кодекс запроваджує інститут добросусідства, який зобов'язує власників землі та землекористувачів вибирати такі способи використання землі, які б не завдавали сусідам незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Втім, реальними власниками землі українські громадяни зможуть себе відчути лише з 1 січня 2005 року. До цього часу вони не можуть продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для державних та суспільних потреб (врахувано норми Закону України "Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)", прийнятого 18 січня 2001 року). Але Кодекс передбачає певні винятки за наявності поважних причин. Наприклад, суд за позовом власника може скоротити зазначений термін до двох років. Проте перелік "поважних причин" автори Кодексу так і не вказали, тому відповідь на це питання, очевидно, дасть судова практика.
Відповідно до Земельного Кодексу нерезиденти мають право купувати землі несільськогосподарського призначення, а землі сільськогосподарського призначення можуть брати в довгострокову оренду не менше, ніж на 50 років. Цього часу достатньо, аби окупити навіть великі обсяги інвестицій. Купувати ж українську землю іноземці зможуть лише через 20 років. У випадку набуття іноземними громадянами права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення у спадщину, така власність підлягає відчуженню протягом року.
З метою запобігання роздрібнення земельних масивів та створення умов для раціонального використання ріллі, Земельний кодекс запроваджує інститут спільної часткової власності на землю між громадянами та юридичними особами, яка виникатиме:
а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок;
б) після придбання у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;
в) при спадкуванні земельної ділянки двома або більше особами;
г) за рішенням суду.
Між громадянами допускається право спільної сумісної власності на землю.