 |
|
Типологія компонентів природи за ступенем стійкості до антропогенних чинників. Поняття стійкого «консервативного» і нестійкого «прогресивного» компонентів природи.
Масштаби змін природного середовища залежать від двох основних факторів: інтенсивності прояву речовинного складу забруднювачів та здатності природи до самоочищення. Остання властивість лежить в основі поняття стійкості окремих компонентів природи до антропогенного навантаження на основі відмінностей у поширенні забруднювачів у різних середовищах. Стійкість до антропогенного навантаження – одна з основних властивостей геосистем, від якої значною мірою залежить екостан ландшафтів, зокрема ступінь їх перетворення господарською діяльністю, а також здатність тривалий час виконувати свою соціально-економічну функцію.
На сьогодні загальновизнаними є декілька форм стійкості природних систем, а саме:
- інертність (здатність геосистеми під час дії на неї зовнішнього фактора зберігати свій стан у межах окресленої області протягом усього визначеного інтервалу часу);
- відновлювальність (здатність геосистеми повертатися до чаткового стану після з нього (наприклад, відновлення лісу після пожежі));
- пластичність (наявність у геосистемі декількох областей станів, у яких вона має здатність до інертності та (або) відновлювальності, її здатність при дії зовнішнього фактора переходити з однієї такої області до іншої, зберігаючи за рахунок цього свої інваріантні ознаки впродовж визначеного інтервалу часу).
Стійкість природних систем забезпечується механізмами, які виробились у процесі природної саморегуляції та саморозвитку. Навантаження на геосистему можливе до певних меж, за яких зняття навантаження призводить до повернення цієї системи практично в попередній стан за допомогою саморегулювання.
Серед компонентів природи найбільше змінюються атмосферне повітря та вода, а найстійкішими є гірські породи та рельєф, проміжне положення займають біота та грунти. Зміни можуть бути оборотними і необоротними. Якщо система після певного впливу змінилася, але потім повернулася в початковий стан називається «характерним часом» (наприклад, період відновлення лісових біогеоценозів після вирубки становить 100-150 років). Якщо після порушень попередні характеристики не відновлюються, це необоротна зміна.
У 1991-1993 рр. відомий американський еколог Д. Чірас дійшов висновку, що природа існує вічно (з точки зору людини) і чинить опір деградації завдяки дії чотирьох екологічних законів:
- рециклічності або повторного багаторазового використання найважливіших речовин;
- постійного відновлення ресурсів;
- консервативного споживання (коли живі істоти споживають лише те й у тій кількості, що їм необхідно, не більше й не менше);
- популяційного контролю (природа не допускає «вибухового» росту популяцій, регулюючи кількісний склад того чи іншого виду шляхом створення відповідних умов для його існування та розмноження).
Ми знаємо, що занадто часто приймаються рішення, наслідки яких є катастрофічними. Наприклад, великої шкоди Поліссю завдали науково необґрунтовані меліорація, осушування боліт. Рівень ґрунтових вод знизився в середньому на 1,8-1,0м, близько 50% малих річок стали жертвами необоротних змін стоку, у них значно зменшилася кількість риби та інших гідро біонтів. Як наслідок – Полісся, за оцінкою експертів, вмирає. До речі, страшного удару екосистемам Полісся завдала й Чорнобильська катастрофа.