Главная | Обратная связь

Місце людини у біосфері.

(слайд 25)

Як біологічний вид людина розумна виникла на Землі приблизно 2-3 млн. років тому.

(слайд 26)

Дані антропології дозволяють виділити в еволюції людини чотири основні етапи.

Найдавніші знахідки предків сучасної людини мають вік 14 млн. років. Це рамопітеки, залишки яких знайдено в Індії, Кенії, Греції та інших районах світу. За своєю будовою рамопітеки були ближче до тварин. Вони мали тіло довжиною до 110см, але пересувалися переважно на задніх кінцівках.

У період 1-5 млн. років тому на Землі з'явилися австралопі­теки, які за розвитком мозку займали вже проміжне положення між тваринами і сучасною людиною. Об'єм мозку в них становив 428-530 см³. Будова шиї австралопітеків показує, що вони були прямоходячі істоти і, можливо, користувалися примітивним кам'яним знаряддям.

Третім етапом в еволюції людини була поява близько 3 млн. років тому представників роду Ноmо. Один з видів цього роду «людина прямоходяча» уже вмів виготовляти кам'яні знаряддя і користуватися вогнем.

Четвертий етап еволюції цієї біологічної гілки завершився виникненням Ноmо sаріеns. Обсяг мозку до цього часу вже досяг 1450 см³.

Віддалені предки людини порівняно з іншими тваринами явно не вирізнялися ні фізичною силою, ні швидкістю бігу. Прожи­вання у відкритій степовій і лісостеповій місцевості при порів­няно вбогому забезпеченні рослинною їжею спонукало їх до не­обхідності поповнювати свій раціон шляхом полювання. Полю­вання вимагало використання знарядь і певної хитрості та витонченості як компенсації недостатньої фізичної сили.

Таким чином, загальна біологічна еволюція людини тривала приблизно 14 млн. років, але культурний розвиток її почався всього 2-3 млн. років тому.

(слайд 27)

Біологічні корені людства спільні. Гуманоїдні форми сформувались і розвинулись одночасно в широкому географічному ареалі, що спочатку охоплював регіон північно-східної Африки. Із цього центра відбувалося розселення людини по всіх континентах планети. Зокрема, на Україні в селі Молодова на ріці Дністер виявлені залишки поселень людини палеолітичного віку, тобто людина жила там вже приблизно 40 тисяч років тому. Аналогічного типу поселення цього періоду виявлені і в інших регіонах Європи та на інших континентах.

Єдність людства як генетичної системи можна довести прос­тим розрахунком. Кожна сучасна людина має 2-х батьків, 4-х прабатьків (2-х бабусь і 2-х дідусів) і т.д. Досить простежити тільки 32 генерації, щоб переконатися, що при сучасній чисельності населення на Землі його корені сягають в популяції невеликої чисельності. А це означає, що всі люди - родичі між собою. Людство - це цілісна панміксна популяція. Генетичну єдність людства підтвердило й дослідження генома різних рас, проведене в 1990-2000 роках великою групою фахівців-генетиків із США і Китаю.

Окремі групи людей відрізняють тільки вторинні національ­ні й расові ознаки (колір шкіри, форма очей тощо) чи просто культурно-соціальні звичаї і традиції. Так, відповідно до аналі­зу, проведеного Ю.І. Новоженовим (1983), усі люди мають 3 пари генів, що визначають пігментацію шкіри. В Африці склалися умови, сприятливі для прояву цих генів, до того ж здійснюється їх посилення генами-модифікаторами, що й завершилося формуванням темної пігментації шкіри. Сам же по собі гено­фонд усього людства спільний і містить у собі до 40 тисяч генів. Раси людини - це групи тільки генетично відособлених популя­цій, і будь-які побудови, що стверджують неповноцінність тих чи інших рас, не мають ніякого наукового обґрунтування.

Біологічні відмінності людини полягають не тільки в поси­леному розвитку головного мозку, що в першу чергу виділило Ноmо sаріеns серед інших видів тварин. Відмінності виявилися в необмеженій здатності до розмно­ження, оскільки протягом всього існування людини як біологічно­го виду чисельність народонасе­лення невпинно зростала.

За період існування людства густо­та його популяції зросла більш ніж у 4 тисячі разів. Це зростан­ня чисельності не мало плавного характеру. Протягом тривалого часу чисель­ність народонаселення зростала поступово. Злам відбувся у XX столітті, коли темпи приросту стрімко зросли.

Якщо раніше для подвоєння кількості жителів планети потрібно було десь 600 років, то для останнього подвоєн­ня вистачило всього 38 років! Це зростання було настільки стрімким, що отримало назву демографічного вибуху.

(слайд 28)

Висока чисельність населення Землі, таким чином, виявила­ся новим явищем. Раніше такий фактор в еволюції біосфери був відсутній. Поряд з науково-технічною революцією він став головною причиною антропогенної зміни біосфери.

Спеціалісти по-різному оцінюють наслідки демографічного вибуху. Багато хто з них припускає, що взаємовідносини в сис­темі «людина - природне середовище» залежатимуть від пода­льшої тенденції чисельності народонаселення. Однак оптимісти вважають, що помітний спад приросту населення, який зараз дав про себе знати в розвинених країнах Західної Європи, у найбли­жчому майбутньому пошириться на всю земну кулю, і на рівні 10,2 млрд. чоловік відбудеться стабілізація процесів росту вна­слідок дії природних механізмів.

Діаметрально протилежна точка зору була висловлена ще в 1798 році Т. Мальтусом, який стверджував, що чисельність наро­донаселення росте і буде зростати в геометричній прогресії, а ресур­си, що необхідні для задоволення потреб людства, збільшуватимуться тільки в арифметичній прогресії. Цим наперед визначається кон­фліктність у системі «людина - природне середовище».

Т. Мальтус цілком справедливо підкреслював, що людство як компонент біосфери, очевидно, не може мати безмежно велику чисельність.

Негативне ставлення до мальтузіанства було викликане від­крито негуманними висловленнями автора цієї взагалі правиль­ної концепції. Так, у роботі «Досвід про закон народонаселення» Т. Мальтус писав: «Усі немовлята, за винятком тих, що необхідні для збереження даного рівня населення, неминуче повинні загинути, якщо тільки для них не звільниться місце через смерть дорослих. Тому замість того, щоб нерозумно й марно перешко­джати цьому, ми повинні бути послідовними і сприяти діям при­роди, яка викликає смертність». І далі автор закликав: «Замість того щоб проповідувати серед бідняків необхідність чистоти, ми повинні заохочувати саме протилежні звички. Треба робити в містах вузькі вулиці, перенаселяти будинки і сприяти повторен­ню епідемій, необхідно будувати села біля непротічних водойм і особливо сприяти заселенню болотистих і шкідливих для здоро­в'я місць. Та насамперед нам треба засудити застосування особ­ливих ліків для лікування смертельних хвороб, а також засудити тих добрих людей, що помилково вважають, що роблять послугу людству, винаходячи способи викорінення певних хвороб».

Але Т. Мальтус був цілком правий, підкреслюючи, що людство як компонент біосфери, напевно, не може мати нескінченно вели­кої чисельності. Хоча очевидно, що стабілізувати народонаселен­ня на оптимальному рівні потрібно цивілізованими способами.

Поняття середовища

(слайд 29)

При аналізі умов, за яких відбувається реальна життєдіяль­ність рослин і тварин та існує людина, широко застосовуються поняття середовища, навколишнього середовища, природного середовища і т.п.

Середовище - це найбільш загальне поняття, цим терміном позначається все, що оточує даний об'єкт.

(слайд 30)

Під середовищем (життям) живих організмів мається на увазі вся сукупність конкретних абіотичних та біотичних факторів, в яких живе дана особина, популяція або вид. Іншими словами, термін «середовище життя» означає все оточення, в якому відбува­ється діяльність людини та розвиток живої та неживої мате­рії.

(слайд 31)

Вислів «навколишнє середовище» має той же зміст, але він менш вдалий, оскільки саме слово «середовище» уже означає на увазі оточення об'єкту.

Слід відрізняти середовище життя рослин та тварин від сере­довища життя людини. Середовище життя людини включає в себе всі території та акваторії, що є місцем перебування і виробничої діяльності людини.

(слайд 32)

По суті, до середовища життя людини вхо­дять усі компоненти біосфери, уся сукупність створених людиною технологічних об'єктів, а також усі соціальні феномени людсько­го суспільства. Таким чином, середовище життя людини - це система більш високого рангу, ніж системи біосфери зокрема або соціальні системи. У середовищі людини можна виділити:

а) природні компоненти - повітря, воду, ґрунт, гірські породи і т.п.;

б) антропогенні компоненти, створені людиною будівлі та споруди, транспортні магістралі та ін.;

в) соціальні компоненти, що включають у себе соціальні, економічні, юридичні та морально-етичні феномени.

(слайд 33)

У зв'язку з цим середовище життя слід поділяти на природне та соціальне.

(слайд 34)

Природне середовище включає в себе об'єктивно існуюче природне середовище будь-якого живого організму, включаючи людину.

(слайд 35)

Соціальне середовище - це сукупність оточуючих людину суспільних, матеріальних та духовних умов її існування та діяльності. Це середовище, по суті, включає в себе всю суспільно-економічну систему, у межах якої знаходиться людина.

(слайд 36)

Природні компоненти середовища життя людини досить рі­зноманітні. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то вони відіграють важливу роль у її добробуті. Фізичні компоненти середовища, такі, як географічне положення місцевості, наявність та якість таких природних ресурсів, як вода, повітря, - усе це є умовою нормальної життєдіяльності. До природного середови­ща входять і всі живі організми, що оточують людину.

Важливим параметром оцінки якості природного середови­ща є його стійкість, стабільність усіх режимів та станів природ­них факторів. Життя в нестабільному середовищі вимагає від людини додаткових матеріально-енергетичних витрат і перешко­джає адаптаційному процесові. Різкі відхилення природного се­редовища від звичайного його стану, як правило, розглядаються як стихійне лихо й катастрофа. Це виверження вулканів, повені, урагани, пожежі тощо.

Частота таких стихійних лих за історичний період, очевидно, досить постійна, але збитки від них від століття до століття збільшуються. Це пов'язано головним чином з підвищенням густоти населення і заселенням таких місць, в яких наші предки поселятися уникали.

Складною структурою характеризуються і соціальні компо­ненти середовища життя людини. Вони представлені різними групами населення, класами, національними спільнотами, релі­гійними течіями.

Суперечливість положення людини в матеріальному світі визначається її біосоціальною природою. Як біологічна істота людина потребує певної якості природного середовища і нероз­ривно з нею пов'язана. Але як соціальна істота людина намага­ється відокремити себе від несприятливих факторів природного середовища та створити власне антропогенне середовище.

Середовище життя - динамічний комплекс. Воно розвива­ється само по собі, а також під впливом усіх живих організ­мів та людини зокрема. Тому одноразово отримана інформа­ція про особливості середовища не створює повної картини щодо умов існування живих істот. Моніторинг середовища обов'язково повинен включати інформацію про динаміку змі­ни цього середовища.

Людська цивілізація як новий фактор існування біосфери.У ході розвитку людства, росту чисельності населення на Зе­млі, появи технічних споруд, розвитку культурних та соціаль­них феноменів у межах біосфери з'явилася нова підсистема «люд­ство - природне середовище». Людство зі своїм виробництвом та культурою стало складовою частиною біосфери. Зростає вплив на біосферні компоненти виробничих та соціальних факторів, спричинений існуванням людини. Взаємодія в підсистемі «люд­ство - природне середовище» має двосторонній характер, але з рос­том технічної озброєності людини в ній почав переважати односпрямований вплив людини на природні компоненти. Такий вплив отримав назву антропогенного, а зміни природних ком­плексів під впливом людини - антропогенезу.

(слайд 37)

Так на Землі з’явилася нова структура – антропосфера, або, як її ще називають, соціосфера. Соціосфера – це зона життя людського суспільства. Сучасна соціосфера охоплює всі геосфери Землі і навіть поширюється на найближчий космос. За визначенням М. Голубця (1982), соціосфера – це сфера наукової та виробничої діяльності людини, що здійснюється безпосередньоньо людиною або за допомогою знарядь, які вона виготовляє. Життя біосфери в доантропогенний період становило собою лише взаємодію живої та неживої матерії. Людство привнесло в жит­тя біосфери принципово нові економічні, соціальні, загальноку­льтурні та технічні феномени і тим якісно змінило біосферні процеси.