Класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До складу ПЗФ України входять території та об'єкти одинадцяти категорій:

1) природні заповідники;
2) біосферні заповідники;
3) національні природні парки;
4) регіональні ландшафтні парки;
5) заказники;
6) пам'ятки природи;
7) заповідні урочища;
8) ботанічні сади;
9) дендрологічні парки,
10)зоологічні парки;
11)парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Категорії територій та об'єктів ПЗФ розрізняються за природним походженням, порядком створення, юридичним статусом, правовим режимом охорони та використання, функціональним зонуванням те риторії та іншими ознаками. Крім того, Автономній Республіці Крим надано право встановлювати додаткові категорії територій та об'єктів ПЗФ.

Існує кілька класифікацій територій та об'єктів ПЗФ, що залежать від класифікаційних ознак, що виділяються.

Залежно від походження розрізняються природні території та об'єкти (перші сім з наведених вище категорій) і штучно створені об'єкти (останні чотири категорії).

Рівень охоронного режиму, що у свою чергу визначається екологічною, науковою, історико-культурною цінністю об'єктів, є ознакою, що розмежовує території ПЗФ загальнодержавного та місцевого значення. При цьому ряд категорій ПЗФ можуть бути як загальнодержавного, так і місцевого значення (це стосується заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків - пам'яток садово-паркового мистецтва). Регіональні ландшафтні парки і заповідні урочища - це категорії ПЗФ місцевого значення. Природні заповідники та національні природні парки створюються лише на загальнодержавному рівні. Що стосується біосферних заповідників, то це є єдиною категорією ПЗФ міжнародного значення, оскільки створення і функціонування всіх територій цього типу вимагає дотримання не лише національних, а й міжнародних процедур, при цьому всі біосферні заповідники є елементами відповідної глобальної мережі, загальний реєстр якої ведеться Програмою «Людина і біосфера» ЮНЕСКО і нараховує сьогодні близько 400 об'єктів у всьому світі.

Правовий режим окремих категорій ПЗФ є уніфікованим, тобто єдиним для всієї території чи об'єкта, або диференційованим залежно від функціонального зонування територій. Так, уніфікованим є правовий режим природних заповідників, заповідних урочищ, пам'яток природи, заказників. Диференційований режим відповідно до функціонального зонування територій встановлено для біосферних заповідників (з виділенням зон: заповідної, буферної, антропогенних ландшафтів та регульованого заповідного режиму), національних природних парків (з виділенням заповідної зони, зони регульованої рекреації, стаціонарної рекреації та господарської зони), зоологічних парків (експозиційна, наукова, рекреаційна та господарська зони). Зонування може проводитися також на територіях ботанічних садів, дендрологічних парків, регіональних ландшафтних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва.

Категорії ПЗФ можна також класифікувати за юридичним статусом. Ряд з них завжди є юридичними особами, інші створюються (оголошуються) без такого статусу. Так, статус юридичної особи завжди мають природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки загальнодержавного значення. Заказниками, пам'ятками природи чи заповідними урочищами оголошуються об'єкти без надання їм статусу юридичної особи. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути визнані юридичними особами або оголошуватися територією ПЗФ без такого статусу.

Законодавство регламентує і вид юридичної особи, який закріплюється при реєстрації території та об'єктів ПЗФ. Для територій, що мають найвищий ступінь охоронного режиму (природні заповідники, біосферні заповідники, ботанічні сади та дендрологічні парки загальнодержавного значення), передбачений статус науково-дослідної установи. Такий самий статус, але в альтернативному порядку, може надавались ботанічним садам і дендропаркам місцевого значення.

Національні природні парки поєднують статус рекреаційної, культурно-освітньої та науково-дослідної установи. Слід при цьому зазначити, що такий «комбінований» статус передбачає як збалансованість у здійсненні відповідними установами наукових досліджень, так і забезпечення на території парку рекреаційної, туристичної, культур-но-освітньої та деякої іншої діяльності, що не спричиняє негативного впливу на стан природних об'єктів, забезпечуючи одночасно можливість підтримувати за рахунок надходжень від цієї діяльності природного стану парків.

Близький правовий статус мають зоологічні парки загальнодержавного значення (вони є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами) та регіональні ландшафтні парки (природоохоронні рекреаційні установи).

Можна провести й інші класифікації територій та об'єктів ПЗФ. Крім того, окремі з категорій ПЗФ мають ще другий рівень класифікації (внутрішній поділ). Це стосується насамперед заказників та пам'яток природи. Так, заказники залежно від елементів природних комплексів, які підлягають в них особливій охороні, поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні. А пам'ятки природи залежно від особливостей їх природних комплексів поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Правовий режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Законодавством України для кожної категорії територій та об'єктів ПЗФ встановлено спеціальний правовий режим - сукупність науково обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» з урахуванням їх класифікації та цільового призначення. Конкретні вимоги до режиму окремих заповідних територій та об'єктів у межах, визначених законодавством, можуть встановлюватися положеннями про ці території чи об'єкти.

Найбільш жорсткий режим обмеження (аж до повної заборони) господарської діяльності законодавством встановлений для територій природних заповідників і прирівняних до них заповідних зон біосферних заповідників і національних природних парків. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на таких територіях забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об'єкти, а саме:

-будівництво споруд, шляхів, лінійних та інших об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, влаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін свійських тварин, пересування механічних транспортних засобів, за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2000 метрів над землею, подолання літаками звукового бар'єру над територією заповідника та інші види штучного шумового впливу, що перевищують установлені нормативи;
-геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покриву та гідрологічного і гідрохімічного режимів, руйнування геологічних відслонень, застосування хімічних засобів, усі види лісокористування, а також заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення диких тварин, порушення умов їх оселення,

гніздування, інші види користування рослинним і тваринним світом, що призводять до порушення природних комплексів;

-мисливство, рибальство, інтродукція нових видів тварин і рослин, проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємкість угідь, збирання колекційних та інших матеріалів, за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.

Для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів допускається:

-виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу - відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають, тощо;
-здійснення протипожежних і санітарних заходів, що не порушують режиму заповідника; спорудження у встановленому порядку будівель та інших об'єктів, необхідних для виконання поставлених перед заповідником завдань; збір колекційних та інших матеріалів, виконання робіт, передбачених планами довгострокових стаціонарних наукових досліджень, проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» визначає особливості правового режиму кожної категорії ПЗФ, одночасно даючи можливість встановлення особливостей режиму конкретних територій та об'єктів ПЗФ у положеннях про них.

Найбільше регулююче значення мають положення про конкретні заказники, оскільки в цих документах встановлено, яка саме діяльність обмежується або забороняється на території відповідного заказника, маючи на увазі діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник. Зважаючи на множинність видів заказників, визначення особливостей правового режиму кожного з них виявилося доцільним встановити не на рівні закону, а саме в положеннях про конкретні території. При цьому загальним правилом відносно заказників є здійснення господарської, наукової та іншої діяльності, що не суперечить цілям і завданням заказника, з додержанням загальних вимог екологічного законодавства.

Деякі вимоги щодо правового режиму територій та об'єктів ПЗФ містяться і в природоресурсних кодексах та законах. Ними, зокрема, обмежується режим загального лісо-, водокористування, а також користування рослинним світом і об'єктами тваринного світу на відповідних територіях.

⇐ Предыдущая 123 4 5 Следующая ⇒