Атмосферне повітря як об’єкт міжнародно-правової охорони

Природна газова рівновага в атмосфері є необхідною умовою життя на Землі.

Правовий статус атмосфери зумовлений її природними особливостями. Маючи газоподібний стан і

постійно циркулюючи, атмосферне повітря не може бути суто національним надбанням. Атмосфера є

універсальним міжнародним природним ресурсом, що перебуває в загальному користуванні всіх

держав і народів світу. Цей аспект є визначальним для міжнародно-правової охорони атмосфери.

У цій галузі ще не вироблено такого універсального міжнародного договору, як Конвенція ООН з

морського права. За цих умов атмосфероохоронні відносини держав регулюються регіональними

міжнародно-правовими актами чи актами стосовно тих або інших проблем. Серед них виділяється

укладена під егідою Європейської економічної комісії ООН Конвенція про транскордонне забруднення

повітря на великі відстані (Женева, 1979), до якої приєдналися США і Канада. Ця конвенція закріпила

принципи, якими мають керуватися договірні сторони у своїй діяльності щодо запобігання

транскордонному забрудненню повітря. Учасники конвенції зобов'язались обмежити і, наскільки це

можливо, поступово зменшувати викиди забруднюючих речовин в атмосферу.

Принципово важливою є домовленість між державами щодо спільного вироблення політики і стратегії

боротьби із забрудненням атмосферного повітря на основі поєднання як національних, так і

міжнародно-правових засобів, обміну інформацією, моніторингу забруднень тощо.

Для одержання інформації про стан атмосферного повітря широко використовується Глобальна система

моніторингу навколишнього середовища. її складовою є створена відповідно до конвенції Спільна

програма спостережень і оцінки поширення забруднювачів повітря на великі відстані у Європі. У

межах цієї програми функціонують синтезуючі центри, які ведуть розрахунки і передачу інформації про

транскордонні потоки сполучень сірки та інших хімічних речовин для країн - членів конвенції та

Європейської економічної комісії ООН.

У 1995 р. до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані був прийнятий

спеціальний Протокол із зобов'язанням держав-учасниць зменшити викиди сірки в атмосферне повітря

на своїх територіях на 30% до 1993 року. Ще одним Протоколом, прийнятим у 1998 р., передбачені

заходи щодо скорочення викидів в атмосферне повітря окислів азоту та посилення контролю за

транскордонними потоками забруднювачів.

Ще одним важливим міжнародно-правовим актом у галузі охорони атмосфери є укладена в 1985 р. під

егідою ЮНЕП у Відні Конвенція про охорону озонового шару. Приводом для цього стали потенційні

загрози здоров'ю людини і навколишньому середовищу у зв'язку зі змінами озонового шару під

впливом антропогенної діяльності.

Кіотський протокол, підписаний у м. Кіото (Японія) в грудні 1997 року

Ним передбачені конкретні зобов'язання сторін конвенції і Протоколу по обмеженню і скороченню

викидів парникових газів, які не регулюються монреальським протоколом, а також інших речовин, які

призводять чи можуть призвести до змін клімату.