Здавалка
Главная | Обратная связь

Порівняльна характеристика демографічних проблем світу та України

ЕКОЛОГІЯ

 

Самостійна робота №1

 

Роль людського фактора у вирішенні екологічної проблеми.

 

Виконала студентка групи Б-912

Глущишина Юля

 

 

Криза людського духу. Нова філософія життя.

Причин виникнення екологічної кризи є чимало. Але у всіх цих причин одне походження – людина: її нестримне бажання підкорювати, забирати, ігнорувати майбутні загрози тощо. Ускладнення екологічних проблем – це і духовна криза суспільства.

Дослідження науковці свідчать про те, що одна з причин розвитку глобальної екологічної кризи в наш час – це криза людського духу.

Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява нових технологій, енергоджерел і матеріалів призвели до революційних змін у житті суспільства. Людство вступило в епоху науково-технічної революції, що посилило антропогенний вплив на природу. Цей вплив має суперечливий характер. У ньому переплітаються позитивні й негативні явища. З одного боку, вдосконалення технологій і зростання виробництва сприяють більш повному задоволенню потреб людей, раціональному користуванню природними ресурсами, збільшенню виробництва продуктів харчування і т.ін. З іншого — забруднюється природне середовище, знищуються ліси, посилюється ерозія грунтів, випадають кислотні дощі, зменшується озоновий шар землі, погіршується стан здоров'я людей тощо.

Зростаючі потреби суспільства і виробництва обумовлюють подальше прискорення темпів науково-технічного прогресу. Цілком зрозуміло, що чим вищий історичний етап розвитку суспільства, тим більшою мірою стан природного середовища детермінується цілепокладаю-чою людською діяльністю. Поглиблення і розширення масштабів такої діяльності можуть призвести до глобальних суперечностей у розвитку цивілізації, які можна подолати лише шляхом проведення докорінних змін у рамках розвитку самого суспільства.

До проявів кризи людського духу відносять деградацію особистості в різних її проявах, зниження культурного й духовного рівня, зростання корупції, проявів некомпетентності й непрофесіоналізму у вирішенні національних і міжнаціональних питань, зростання аморальності, злочинності, тотальної легковажності, жадоби швидкої наживи тощо.

Сучасна екологічна ситуація складалась стихійно в ході діяльності людей, спрямованої на задоволення їхніх потреб. Людина досягла висот сучасної цивілізації завдяки тому, що постійно змінювала природу у відповідності зі своїми цілями. Люди досягали цілей, на які розраховували, але одержували наслідки, яких не чекали.

Науково-технічна революція змінює стосунки людини з природою, створює нові умови її існування, помітно впливає на спосіб її життя і праці. Використовуючи сучасні засоби виробництва, людство впливає на природу в планетарному масштабі. Різке збільшення масштабів такого впливу загострило проблему передбачення наслідків людської діяльності. Екологічне прогнозування стало необхідною умовою оптимізації процесу взаємодії суспільства і природи. Тому важливо мати еколого-економічну оцінку науково-технічного прогресу. Ця суперечливість пов'язана з нерівномірністю розвитку різних галузей виробництва, науки і техніки. Подальше вдосконалення техніки має здійснюватись із врахуванням її негативного впливу на стан природного середовища. В умовах структурної перебудови економіки України, заміни застарілої техніки і технології новими відкриваються широкі можливості для помітного зменшення негативного впливу виробничої діяльності на природу.

На жаль, ми поводимось на рідній землі як завойовники і погані квартиранти, а не як дбайливі господарі. Надто укорінились такі небезпечні девізи: “Моя хвата скраю”, “Після нас хоч потоп”, “На наш вік вистачить”, “Після нас хоч траві не рости”. Тож часто і в прямому, і в переносному розумінні трава після нас не росте. Замість добрих сходів і соковитого зела щедро проростає бур'ян байдужості, жорстокості, безкультур’я, неповаги до Землі – матінки, до рідного народу, Батьківщини.

Англійський вчений Б.Уорд якось сказав: “Необхідні подальші величезні зусилля, аби дії людини стали мудрими, неупередженими й завбачливими. Якщо ж у її поведінці, як і досі, переважатимуть роз’єднаність, антагонізм, пожадливість, то зруйнуються найтонші механізми, котрі підтримують рівновагу сил природи, що оточує нас. І тоді навряд чи в людини залишаться шанси вижити”.

Людина невід’ємна від природи. Їй ми завдячуємо своїм існуванням, досконалістю, своєю силою і красою. Але із самою природою відбуваються нині разючі переміни, метаморфози, що несуть загрозу нашому здоров’ю.

Останнім часом збільшилась кількість повідомлень у пресі, по радіо, телебаченню про негативний вплив екологічного забруднення навколишнього середовища на організм людини, рослини і тварини. Вирубуються ліси, замулюються озера, убожіє світовий океан, пустелі поглинають родючі землі. У процесі виробництва в ріки, озера, моря щороку потрапляють забруднена вода, шкідливі речовини.

Забруднення повітря, води, землі внаслідок бездумної господарської діяльності, в гонитві за виконанням планів, отриманням премій, збагаченням будь-якою ціною несприятливого впливає на умови життя і здоров'я населення. І найбільш незахищеними виявляються діти. На їхньому здоров’ї передусім конче негативно позначається дефіцит чистого повітря, води, продуктів харчування. Як може розвиватися нормально підростаюче покоління, коли майже 70 процентів новонароджених з першого дня мають відхилення в здоров’ї?

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. Дітей, що не вміють ще ходити, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттями радості, і покладе основи любові до рідної природи.

У сучасній екологічній ситуації важливо при оцінці економічної ефективності науково-технічного прогресу враховувати екологічні наслідки впровадження нової техніки, проводити комплексні еколого-економічні експертизи нової техніки. Такій експертизі мають підлягати не тільки створені техніка і технології, а й технічні ідеї, розробки, проекти нових технічних засобів. Саме під цим кутом зору розглянемо стан навколишнього середовища в Україні.

Сьогодні наука екологія має набути статусу нової релігії. Лише такий глибокий переворот у свідомості людей допоможе вберегти цивілізацію від деградації й загибелі. Сьогодні людина не вписується у знівечене власними руками довкілля. Протягом усього періоду формування людини як біологічного виду її організм і психіка перебували під потужним впливом космічних сил. Коли ж вогні Всесвіту, шерех прибережних хвиль, шелестіння листя й пахощі квітів уже не сприймаються як невідємна частина буття людини, почали стиратися головні риси людської індивідуальності.

Академік Мойсеєв М.М. наголошує, що сучасні стереотипи поведінки й мислення людей неодмінно призведуть до катастрофи. Один із таких стереотипів сформульований у відомому гаслі: “Ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх у неї – наше завдання!”.

Людина тисячі років боролася за своє існування, виживала в епідеміях, голодоморах, тисячах воєн, які сама ж і розв’язувала, виживала й вірила в краще майбутнє. Заради цього вона розвивала науку, культуру, медицину, формувала нові соціальні системи. І ось через свої хибні моральні принципи, духовне зубожіння, деградацію екологічної свідомості й совісті люди знову опинилися на порозі нового, можливо, найжахливішного етапу напруженої боротьби за своє виживання.

Україна здобула статус незалежної держави і вступила в новий історичний період свого розвитку. За природними умовами вона є однією з багатих країн світу, що дає підстави з оптимізмом дивитися у майбутнє. Територія України займає площу 60355 тис га. Близько 95% її території — рівнинна частина, а на долю гірських систем Карпат та Криму припадає лише 5%. Ліси займають 19% її території.

Разом з тим Україна є однією з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні країн Європи. Чого варта лише одна ЧАЕС! Це — результат непродуманої і екологічно необгрунтованої господарської діяльності керівних структур колишнього СРСР. Адже економіка України формувалась без урахування об'єктивних потреб та інтересів її народу, в той час як фінансування природоохоронних заходів здійснювалось за залишковим принципом. Внаслідок цього її економіка перенасичена хімічними, металургійними та гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями і значним руйнівним впливом на навколишнє середовище.

Деформована галузева структура виробництва спричинила деформовану його територіальну організацію. Виникли гігантські центри надмірного зосередження промисловості, що характеризуються високим антропогенним впливом на природне середовище. Це насамперед Донбас і Придніпров'я — найбільш забруднені регіони в Європі. В даному регіоні, а він займає 18% території з 28% населення України, виробляється 40% загального обсягу промислової продукції.

Географічне положення України сприятливе у природно-ресурсному відношенні. За різноманітністю і багатством мінерально-сировинної бази Україна може забезпечити збалансований розвиток базових галузей промисловості і агропромислового комплексу. Україна виробляє близько 5% світового обсягу мінеральної сировини. На її території розвідано близько 8 тис. родовищ майже 90 видів корисних копалин. Потребують промислового освоєння такі нові види мінеральної сировини, як золото, поліметали, деякі рідкісні метали (літій, скандій та ін.), алуніти, флюорити, абразивна сировина, апатити, фосфорити, цеоліти. Багато родовищ залягають у вигідних географічних і еколого-економічних умовах, що підвищує їхню цінність.

За запасами окремих корисних копалин Україна випереджає такі розвинуті країни, як США, Канаду, Англію, Німеччину та інші. Це ставить її в ряд країн, які при дбайливому ставленні до своїх надр можуть в основному забезпечити свої потреби за рахунок власної сировини і вийти для її реалізації на міжнародний рівень.

Але для цього потрібні докорінні зміни в ставленні до мінерально-сировинної бази нашої країни. Адже поки що немає чіткого механізму управління і необхідного державного нагляду за використанням та охороною надр, що призводить до безгосподарського ставлення гірничовидобувних підприємств до мінеральної сировини та зростання її необгрунтованих втрат. Недосконалі технології видобування та переробки мінеральної сировини, незадовільне вирішення питання комплексного освоєння родовищ призводить до того, що в надрах залишається і втрачається: розвіданих запасів нафти — 70%, солей — 50%, вугілля — 40%, металів — 25%. Відходи видобутку і переробки корисних копалин майже не використовуються 6 народному господарстві і займають при цьому десятки тисяч гектарів сільськогосподарських угідь, ускладнюючи екологічну ситуацію.

У складному стані перебувають земельні ресурси та грунти України. Її земельний фонд (60,4 млн. га) характеризується високим рівнем освоєності. Розораність території становить 56%, чого немає в жодній країні світу. Для порівняння у США цей показник 27%, у Франції — 42%, у ФРН — 33%. В середньому на одного жителя України припадає 0,81 га сільськогосподарських угідь і 0,65 га ріллі. Високий рівень розвитку продуктивних сил і сприятливі грунтово-кліматичні умови для ведення сільського господарства обумовили інтенсивне використання земель. Тільки 8% території країни перебуває в природному стані. Це болота, озера, гірські масиви, покриті і непокриті лісом. В Україні всі придатні для інтенсивного землекористування території вже введені в різні сфери господарської діяльності.

Екологічна ситуація в Україні з метою її оздоровлення потребує мобілізації зусиль усіх урядових і неурядових організацій, вчених, виробничників, господарських і контролюючих органів, громадськості.

Одна з найнебезпечніших помилок людини – віддання переваги одномоментній вигоді на шкоду довкілля. Тому до найважливіших завдань сучасності належить необхідність зміни пріоритетів серед загальнолюдських цінностей. Майбутні покоління не мають права на аморальні рішення та ідї стосовно природи. Доцільно запамятати девіз екологічної організації “Грінпіс”: “Ми не отримали Землю в спадок від батьків, ми взали її в борг у наших дітей!”.

Моральність, моральні принципи покликані стати могутнім засобом, що дають нам змогу подолати людську кризу духу, духовну відчуженість і тим самим згуртує людей для побудови щасливого майбутнього для нас і наших нащадків. Зневажливе, хижацьке ставлення до природи – прямий наслідок егоїзму, нездорового стану людської душі.

Очевидно, що стиль сучасного людського життя хибний і його необхідно змінювати. Це потрібно починати з себе. І не завтра, а вже сьогодні, зараз. Щогодинно, щохвилинно.

 

Світова демографічна ситуація.

Людське суспільство протягом своєї історії мало безпосередній вплив на навколишнє природне середовище, величина якого змінювалась у різні епохи, Одночасно змінювалося місце природи у житті людини. На сучасному рівні розвитку людства під його безпосереднім впливом знаходяться усі компоненти природи: літосфера, повітряний простір, води суходолу і океанів, рослинний та тваринний світ.

Населення планети складає основне її багатство, але його чисельність безпосередньо залежить від ресурсного потенціалу Землі, економічних і соціальних умов. Нинішні темпи приросту населення, а на початок 21 сторіччя кількість мешканців Землі перевершила 6 млрд., не можуть зберігатися довгий час. Існує загроза неспроможності держав забезпечити своїм громадянам продовольчу програму, освіту, культуру та охорону здоров'я. За підрахунками М.О. Агаджаняна, якщо гіпотетично прийняти за критерій забезпечення життя мінімально необхідний денний раціон харчування близько 2500 ккал. то при використанні всієї площі Землі, яка може використовуватися у сільськогосподарському виробництві, а це близько 365 млн. гектарів, при таких витратах на виробництво продуктів харчування, яких досягнуто у штаті Айова (США), можна прогодувати 76 млрд. осіб. Цей приклад свідчить про значні ресурсні перспективи вдосконалення світових технологій у виробництві продуктів харчування, але людині потрібна не тільки їжа, а цілий комплекс наукових, виробничих, культурно-освітніх та інших соціальних заходів для гармонійного співіснування з довкіллям та самодосконалістю.

Для об'єктивної оцінки "якості життя" народів світу спеціалісти ООН запропонували використовувати "Індекс людського розвитку", який включає 4 складники:

· реальний прибуток на душу населення (у тисячах доларів США, з урахуванням купівельної спроможності долара в країні);

· дитяча смертність та тривалість майбутнього життя;

· письменність дорослих (культурно-освітній рівень);

· оцінка стану зовнішнього середовища.

Указані дослідження проводились у 174 країнах, які були згруповані як "розвинені", "ті, що розвиваються", "менш розвинені", тобто бідні. Статистичні дані 1999 року характеризують якість життя світової спільноти на початок нового тисячоліття.

Україна, при 100% грамотності, 2200 доларів США прибутку, займає 91 місце за даною шкалою оцінки, тобто вона знаходиться на межі бідних країн та тих. що розвиваються.

Демографічні проблеми людства поряд з питаннями структури суспільства, міграції населення, характеристикою етнічного, расового та релігійного складу визначають екологію людських популяцій, що підкреслює правомірність людиноцентричного підходу в екологічному вченні.

Соціально-економічні умови при прогресуючій зміні навколишнього середовища спрямовують процес формування народонаселення та визначають його поведінку у різних природно-соціальних ситуаціях.

Внаслідок неоднорідності населення постає проблема соціально-біологічної адаптації до середовища конкретного регіону планети.

Соціально-економічні зміни, які відбулися після другої світової війни, значно вплинули на хід етнодемографічних процесів у світі. Проблеми народонаселення, його міграція відіграють значну роль у зовнішній політиці різних держав світу. Наприклад, в Україні після отримання незалежності, коли були розірваними зв'язки єдиного економічного організму, виникла глибока економічна депресія, яка зумовила активізацію міграційних процесів, причому міграція проявилась як офіційна міждержавна, так і тіньова, скрита. Сотні тисяч мігрантів, в основному люди працездатного віку, працюють на усіх континентах Землі. Особливе занепокоєння держави викликають проблеми від'їзду з країни розумової еліти суспільства.

Багато держав далекого зарубіжжя змінюють спою промислово-технологічну базу за рахунок наукових розробок колишніх українських вчених.

Питання демографічних процесів стали у центрі уваги діяльності багатьох міжнародних організацій, у тому числі й Організації Об'єднаних Націй, яка віднесла ці питання до числа глобальних проблем сучасності.

Вивчення тривалості життя. Проблема тривалості життя хвилювала людство з древніх часів. Прогрес цивілізації та соціально-економічні утворення сприяли поступовому росту тривалості життя. Власне соціальні та економічні умови при сприятливому екологічному етапі з врахуванням спадковості мають визначальний вплив на збільшення середньої тривалості життя людини у кожній окремій країні.

Древньогрецький лікар Гіппократ, "батько медицини", прожив 92 роки І мав право довести поради про те, як зберегти здоров'я і продовжити свое життя. Він пропагував помірність у їжі, непотрібність надзвичайно довгого сну і шкідливості недосипання, фізичні навантаження у вигляді прогулянок на свіжому повітрі.

Відомий римський філософ Сенека, ще у першому столітті стверджував, що "короткотерміновість життя ми не купуємо, а створюємо самі" він розумів важливість спадковості, але рахував, що цього недостатньо для тривалого активного життя: необхідні сприятливі умови існування, що відповідають людській природі.

Один з класиків медицини, римський лікар Гален, стверджував, що старість не захворювання, а особливий стан між здоров'ям і хворобою.

Питання тривалості життя, довголіття та старості поглиблено вивчав Авіцена, який розумів, що старіння це природний процес розвитку організму, який поступово приводить до фізіологічних змін. У своєму '"Каноні лікарської науки" він вказував на необхідність врахування вікових особливостей при лікуванні людини для того, щоб дпференційно застосовувати лікувальні засоби. Авіцена ділив життя на 4 періоди: час росту, до 30 років, молодість 30-40 років, зрілість до 60 років, і старість-більше 60 років.

У витоків демографії стояли Гюйгенс. Лейбнц. Ейлер, Лаплас та Інші великі вчені. У 1825 році англійський спеціаліст по страхуванню життя Бенджамін Гомперць опублікував роботу, яка стала наріжним каменем у вирішені геронтологічної проблеми. Він обґрунтував теоретично і показав на конкретних прикладах, що інтенсивність смертності збільшується з віком за законом геометричної прогресії.

В наш час середня тривалість життя у різних країнах світу надто змінюється: найвища у Японії і Ісландії - майже 80 років, найнижча у Чаді - 39 років. Вона залежить від соціальних, економічних, екологічних, медико-біологічних та інших умов життя.

Група російських вчених під керівництвом М.О. Агаджаняна провела дослідження з метою встановити залежність середньої тривалості життя людини у різних країнах світу від демографічних і соціальних причин. Були враховані такі показники, як загальна чисельність населення, народжуваність, смертність, природний приріст населення, час. за який населення подвоюється, дитяча смертність, відсоток міських мешканців, чисельність населення, молодшого 15 років і старшого 65 років, щільність населення, валовий національний продукт на душу населення.

Особлива увага при розрахунках приділялася спроможності зрілого організму створити нащадків. За результатами указаних досліджень встановлено, що тривалість життя визначається комплексом причин, і, в першу чергу, генетичною запрограмованістю, природним та соціальним середовищем проживання.

З розвитком науково-технічного прогресу екологічна напруга зростає, що приводить до зростання загрози індивідуального та суспільного здоров'я. Негативні фактори антропогенного впливу с пагубними не тільки для екосистем, вони також знижують резерви здоров'я на потенційному рівні, зумовлюють ріст психологічної та генетичної напруги, збільшення специфічних патологій і прояви нових форм екологічних захворювань. Власне тому однією з основних складових здоров'я необхідно враховувати стан навколишнього середовище і умови життя населення.

Створене людиною довкілля має також і негативний вплив на її власний організм, на біологічні та соціальні процеси, обумовлюючи зміни параметрів відтворення людини і її міграції, а також тривалість життя.

У США опубліковані оціночні розрахунки скорочення тривалості життя від різних факторів впливу. Середня тривалість життя у різні періоди розвитку людства характеризується наступними даними (на прикладі Європи): кам'яний вік - 19 років, бронзовий -21,5, період європейської античності - 20-30 років. XVI сторіччя - 27,5, XVII сторіччя - 29, XVIII сторіччя - 28,5, 1801-1880 - 35,6,1891-1900 - 40,6, 1901-1910 - 44,8, 1924-1936 - 59,8, 1946-947 - 57,7, 1970-1980 - 73, 1983-1993 - 65 (дані по Росії).

В США у 1993 р. для чоловіків середня тривалість життя складала 72,2 роки, для жінок - 79. У Японії, відповідно - 76,6 і 83,1 роки.

За розрахунками демографів, у 21-му сторіччі тривалість життя буде збільшуватися. За даними статистики 40 країн Європи, люди, що народились у 1998 p., мають орієнтовні рубежі тривалості життя, які є рівнозначними для чоловіків та ланок.

Чоловіки. Найвищою, 77-80 років, очікується тривалість життя в Ісландії, Швеції, Швейцарії та Сан-Марино. 75-річного віку можуть досягти чоловіки Австрії, Бельгії, Греції, Іспанії, Італії, Кіпру, Нідерландів, Британії, Норвегії та Франції. 70-літній ювілей повинні відзначити чехи, фіни, словени, португальці, македонці та албанці. Всі інші європейські чоловіки повинні розраховувати на тривалість життя більше 63 років.

Дещо іншою передбачається тривалість життя у жінок. Як в усьому світі, так і в Європі, жінки живуть довше чоловіків. 80-річний поріг переступлять представниці кращої частини людства в Австрії, Бельгії, Греції, Ісландії, Іспанії, Італії, Кіпрі, Люксембурзі, Мальті, Нідерландах, Німеччині, Норвегії, Сан-Марино, Фінляндії, Франції, Швеції та Швейцарії (очікується 82,5 років). Для України тривалість життя жінок оцінюється у 73,5 років (Осауленко). За даними ООН, на 2002 р. найстарішою жителькою на Землі є 124-річна мешканка бразильського штату Баля - Етелвіна дос Сантос. Вона народилася 15 червня 1878 року. Емілвіна на два роки старша за француженку Жоанну Луїзу Калмн, яка померла у віці 122 роки і була занесена до Книги Гінесса як найстаріша людина на Землі.

Загальний вплив суспільства на довкілля зумовлюється невпинним зростанням чисельності населення Землі - тільки у Китаї щорічний приріст складає 15 млн. осіб.

Розселення людей по планеті, яке розпочалося з двох основних центрів -Афро-Південноазіатського (Західного) та Східно азіатського (Китайського), певними шляхами міграції досить швидко заполонило всю Землю, утворивши велетенські ареали поселень. Указані ареали з дещо розмитими межами, що зумовлено інтенсивною міграцією, збереглись до наших днів. Виходячи з екологічних позицій, необхідно відзначити надзвичайну нерівномірність розміщення людських популяцій. Південно-східний континент разом з Китаєм потерпає від перенаселення і змушений обмежувати приріст населення, а у більшості країн Європи панує демографічна депресія. В останні сторіччя на зміну чисельності населення в окремих державах суттєво вплинули міграційні процеси, значення яких були вищими, ніж природний приріст. Наприклад, у середині 19-го сторіччя еміграція у США, Канаду, Австралію, в тому числі перша міграційна хвиля з України, була вищою за природний приріст. Переконливим доказом є значний стрибок кількості населення Ізраїлю, починаючи з 70-х років 20-го сторіччя і яке збільшується і в паші дні за рахунок мі грантів з країн Східної Європи.

Цікаві дані наведені О.М. Микитком, О.С.Злотіним та В.М.Вровдієм про зростання чисельності населення Землі за новітню історію розвитку людства. Так, за 19 сторіччя нашої ери чисельність населення Землі зросла в 9.6 рази, причому за 15 сторіччя лише у 2,5 рази, а за останні 4 -у 3,8. В окремі епохи через регіональні епідемії чисельність населення в деяких ареалах не збільшувалась, а навпаки знижувалась.

За перші 1000 років нашої ери населення землі збільшилось усього в 1,5 рази, а у Європі залишилося без змін. Основна частина людства мешкала в Азії (55%, або близько 135 млн. осіб). В основному людські поселення концентрувались на території теперішнього Китаю. Індії, Туреччини. Ірану та Японії. У Європі - Франція, Італія, Іспанія, в Африці Єгипет, тобто в межах помірного та субтропічного поясів.

За наступні 500 років чисельність людства зросла в 1.6 рази. За цейперіод особливо швидко зросло населення Європи І Японії (з 4.5 млн. в 1000 році до 17 млн. у 1500 році, з збереженням етнічних особливостей). На африканському континенті цей процес був стабільним. Покращання демографічних умов, в першу чергу збільшення продуктів харчування, помітні успіхи у медицині, а також ріст промислового виробництва, розвиток комплексного сільського господарства зумовили збільшення приросту населення, особливо у другій половині XVІ сторіччя. Так, якщо у західноєвропейських країнах в період з 1500 до 1750 року щорічний приріст складав 2%. то за наступні 150 років він досягнув 4%. За 4 сторіччя (1500-1900 роки) суттєво змінилася географія населення. Внаслідок великих географічних відкриттів значно зросли еміграційні процеси, особливо в Австралію і Американський континент. Так. при загальному зростанні чисельності населення у світі за цей період у 3,8 рази, населення Австралії збільшилося у 19 разів. Америки - 10,4 рази. Населення Росії і країн Західної Європи за цей період збільшилось у 8.1 і 4.1 рази відповідно. Азії-3,4. Африці-2.4 рази.

У 1900 році в Китаї та країнах південноазіатського субконтиненту проживало 765 млн. осіб (47% усього населення Землі), далі за чисельністю йшли Росія - 130 млн.. США - 76 млн.. Японія - 45 млн., Німеччина - 43

Франція - 41 млн. та Індонезія - 38 млн. У великих країнах Латинської Америки Бразилії і Мексиці проживало 18 113 млн. людей відповідно.

У XX сторіччі населення Землі збільшилось більш ніж на З млрд. чоловік, тобто майже в 2,9 рази. Найшвидше воно зростало в Латинській Америці (в 6,1 рази) та в Африці (в 4,7 рази), найповільніше - в Західній Європі (в 1,7 рази) та колишньому Радянському Союзі (в 2,1 рази). Причина цього - міграції населення. Вони значно прискорили зростання населення в Західній півкулі, Австралії і Новій Зеландії. Мали значення і наслідки двох світових війн, особливо згубних для країн Західної Європи і колишнього Радянського Союзу. Демографічне становище СРСР погіршилось ще й унаслідок громадянської війни та проведення масових репресій у роки сталінізму. Найзначнішим був природний приріст населення у країнах третього світу. Тут показник був значно вищим, ніж у розвинутих країнах. Про значне прискорення темпів приросту населення Землі протягом історії людства свідчить такий факт - за останнє тисячоліття населення збільшилось у і 8 разів. При цьому для першого його подвоєння потрібно було 600 років, для другого-230, для третього - понад 100 років, а для останнього - всього понад 40 років. На сьогодні чисельність населення Землі перевищує 6 млрд. осіб і продовжує зростати.

З 1950 по 1983 рік населення світу збільшилось на 2133 млн. чоловік, або на 84,4%, у тому числі населення Латинської Америки - на 136,4; Африки на 135,5; Азії - на 94,7; Австралії й Океанії - на 89,6; Північної Америки - на 55,8; колишнього Радянського Союзу - на 51,4; Західної Європи - на 24,7. Середньорічний приріст населення планети склав 64,6 млн. чоловік, у тому числі в 50-іроки 53,3,в1960-і 66,7, в 1970-і 70,3 і в 1980-1983 76,8 млн. чоловік. У 1987 році населення Землі досягаю 5 млрд. чоловік, а у 2000 - 6 млрд. осіб.

Необхідно відзначити, що наприкінці XIX - на початку XX сторіччя найбільший приріст населення спостерігався в Європі (висока народжуваність при відносно низькій смертоносні). У перші два десятиліття XX сторіччя такий тип відтворення населення спостерігався вже і в більшості країн Латинської Америки. В Європі в той же час значно знизилась народжуваність при незначному зменшенні смертності. В країнах Азії й Африки у зв'язку з високою смертністю (не зважаючи на високу народжуваність) приріст населення був незначним. Голод і смерть (особливо дітей до одного року) забирали мільйони чоловік.

За даними Всеукраїнського перепису населення загальна чисельність населення в Україні на 5 грудня 2001р. становила 48 млн. 416 тис. осіб, що на 0,95% менше від очікуваних прогнозів. Чисельність міського населення в цілому в Україні становила 32 млн. 538 тис. (67%) осіб, сільського 15 млн. 878 тис. (32%). Таким чином, чисельність міського населення порівняно з поточним роком зменшилась на 2,3 %, а сільського збільшилась на 1,8%, що свідчить про наявність певної демографічної тенденції. 54% населення України (25 млн. 941 тис. осіб) становлять жінки. 46% (22 млн.475 тис. осіб) чоловіки.

Зменшення населення за рахунок низького рівня народжуваності в багатьох індустріально розвинутих країнах і вибуховий ріст у найбідніших державах - це той контраст, який загрожує перетворитись в одну з великих соціально-економічних і політичних проблем найближчих десятиліть.

Введена у 60-ті роки минулого сторіччя програма за контролем народжуваності не принесла позитивних результатів. Справа в тому, що бум народжуваності сприяв різкому омолодженню сімей, особливо у недостатньо розвинутих країнах.

Значний вплив на зміни народжуваності мають міграційні процеси. Європейські країни вимушені змінювати закони про в'їзд та укріплювати свої кордони, щоб знизити наплив іммігрантів з країн третього світу. Україна в цій ситуації є перехідною зоною для сотень тисяч вихідців з країн південноазіатського регіону.

Основні причини світового демографічного вибуху можна звести до наступних чинників:

· різко скоротилась дитяча смертність (особливо у віці до одного року) у країнах третього світу, які дають максимальні показники народжуваності;

· зросла середня тривалість життя населення;

- смертність перемістилась із пререпродуктивної групи до пострепродуктивної групи і перестала виступати як обмежуючий фактор народжуваності;

- зріс демографічний потенціал за рахунок збільшення відсотку молодих людей у країнах третього світу.

Показники народжуваності у Європі свідчать про скорочення чисельності населення. Без іммігрантів, які постійно поповнюють населення Німеччини, воно щорічно зменшується на 150 тис. осіб.

Переселенці у якійсь мірі можуть вирішити проблему ринку робочої сили у Європі, але для "третього світу" міграція на північ не буде спасінням від росту населення.

При збільшенні чисельності населення зростає кількість молодих людей по відношенню до людей старшого покоління. Це, у свою чергу, обумовлює додаткові витрати, тому що фактично працеспроможний вік у розвинутих країнах розпочинається з 19,5 років, а початок старості -65 років, тобто наступає за 5 років відносно середньої тривалості життя (70 років).

 

Демографічні проблеми України.

Тільки за жовтень 2006 р. на Україні померло 20 000 чоловік, а всього за останні півтора десятка літ ми втратили понад 5 млн. А ще 15 років тому нас було 52 млн. І якщо відняти 7 млн. заробітчан за кордоном, серед яких 80% жінок репродуктивного віку, то це число ще зменшується до 32 млн. Та ще більше лихо не лише те, що вмирають люди, але й не народжуються в достатній кількості діти. Адже кожна 5-та подружня пара в Україні – бездітна.

Всього жінок на Україні 25,3 млн.; з них фертильного, тобто репродуктивного віку (15 – 47 років) – 12,4 млн.Із 13,5 млн. сімей – 4,5 мають одну дитину; 2,2 млн. – двох дітей; а трьох дітей мають 458 тис. сімей. У селі на кожну жінку припадає 1,7 дитини, у місті – 0,8 дитини.З 400 тис. новонароджених щорічно помирає 4 тис. немовлят.

Як бачимо, статистика невтішна і така, що загрожує безпеці країни. Не хотілося б пророкувати, але з такими темпами зникнення корінного етносу Україна перебуває в стані загрозливої демографічної кризи зараз і зникнення зі сторінок історії в недалекому майбутньому. То ж враховуючи, скільки наша земля пережила не лише екологічних, а й політичних, економічних, моральних “чорнобилів”, воєнних лихоліть, голодоморів, Україну давно вже пора прилучити до лику Святих земель.

Якщо будемо так вимирати, як сьогодні, то до 2010 року українців залишиться близько 37 млн., а до 2050 – біля 26 млн.

Природною основою трудових ресурсів є народонаселення. Роль його як основи суспільного виробництва полягає в тому, що воно виступає споживачем матеріальних благ і тим самим зумовлює роз­

виток насамперед галузей, які орієнтуються у своєму розміщенні на споживача. Однак найважливішою характерною рисою народо­населення є те, що воно є природною основою формування трудо­вих ресурсів, найголовнішого елемента продуктивних сил. які віді­грають вирішальну роль як фактор розміщення трудомістких галу­зей господарства.

Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структу­ра є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення.

За останні 80 років населення України збільшилось в 1.5 рази. Водночас були величезні людські втрати в результаті війн, політич­них репресій, голодомору 30-х років. Як результат механічних втрат населення є його сучасна деформована вікова структура. Зростан­ня загальної чисельності населення зумовлює потребу значних ка­пітальних вкладень з метою забезпечення піднесення матеріально­го і культурного рівня життя народу України.

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності насе­лення України є його природний рух. За останні 55 років коефіцієнт смертності практично не змінився (відповідно 14.3 % у 1940 р. і 15.4 %о у 2002 р.). Проте різко знизився коефіцієнт народжуваності (з 27.3 %о у 1940 р. до 9.6 %о у 2002 р.) і, як наслідок, коефіцієнт природного приросту населення (з 13.0 %о у 1940 р. до 5.8 %о у 2002 р.).

Зниження природного приросту спричиняє деформацію віко­вої структури населення, зумовлює зниження природного приро­сту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збіль­шення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господар­ства робочою силою.

Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населен­ня практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопу­ляції. Це означає, що в таких районах коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно, негативно впливає на розвиток продуктивних сил.

Загальна динаміка чисельності насе­лення формується за рахунок його природного руху, постійної міграції, а в межах окремих тери­торій (при незмінності державних кордонів) і за ра­хунок адміністративно-територіальних змін.

Слід зауважити, що в останній час (1990-2004 рр.) спостерігається зменшення чисельності з 51.3 млн. чол. (1996 р.) до 49.1 млн. чол. (2003 р.), що становить 1.9 млн. чол. або 3.7%. Такі процеси зумовлені різними чинниками: низьким рівнем життя, екологічною кризою, соціально-економічними проблемами тощо. Але сильний вплив на чисельність має як природний рух, так і механічний, про що йдеться в наступних питаннях курсової роботи.

Кількість населення в країні до сучасного періоду збіль­шувалася переважно через його природний приріст, тобто перевищення рівня народжуваності над рівнем смерт­ності. До другої світової війни в Україні був досить високий рівень народжуваності – 27 чол. на 1 000 жителів. Після війни він знизився. Водночас смертність населення зросла з 7.7 чол. на 1 000 жителів у 1965 р. до 12.9 – у 2002 р. У багатьох областях кількість населення зменшується не тільки відносно, а й абсолютно. Це насамперед відбувається у Він­ницькій, Чернігівській, Житомирській областях України.

Отже, вперше за багато десятиліть природний приріст на­селення України став від’ємним, тобто смертність перевищує народжуваність. Причинами цього є екологічна криза, що сталася через неправильну експлуатацію великої кількості «брудних» підприємств, а також радіаційне забруднення в результаті чорнобильської катастрофи. На природний приріст населення впливає також економічна криза – наслідок соці­алістичного способу виробництва.

Головна причина перевищення смертності над народжува­ністю криється в підриві життєвої сили українського народу внаслідок винищення найздоровішої, найжиттєздатнішої час­тини нації під час голодоморів, воєн і репресій.

Характерною особливістю природного руху населення України є різке за останні роки, до міні­муму, скорочення його приросту. В 1990 р., наприк­лад, у розрахунку на 1000 чол. він дорівнював ли­ше 0.6 чол. і за останні десять років скоротився майже в 6 разів. Україна знаходиться за цим показ­ником на останньому місці серед колишніх союзних республік: вона «випереджує» навіть такі республі­ки, як Латвія (1.1%) та Естонія (1.8%), які, як відомо, характеризуються дуже низьким природ­ним приростом. Пограничні з Україною Білору­сія та Молдова також мають набагато вищі по­казники природного приросту: 9.2 і 8.0. У Таджи­кистані, приміром, цей показник у 50 разів вищий, ніж в Україні, в Узбекистані – 45 разів.

Рис.1. Народжуваність в Україні

Відомо, що природний приріст населення форму­ють кількість народжених і кількість померлих. Оскільки показники народжуваності і смертності сильно диференціюються як у місті, так і в селі, розглянемо ці питання окремо.

При аналізі вказаних показників слід насампе­ред звернути увагу на таку властиву Україні особ­ливість. У 1990 р. на її сільську місцевість припа­дало близько однієї третини всіх народжених і май­же половина всіх померлих. У розрахунку на 1000 чол. і в містах і в селах народилося по 12.7, а померло – відповідно 10.2 і 16.1 чоловік. Словом, у зв’язку з менш сприятливою віковою структу­рою сільських жителів (значно вища, як уже за­значалося, частка осіб передпенсійного і пенсій­ного віку), його природний приріст у цілому по Україні вже понад десять років оцінюється вели­чиною зі знаком «мінус» (в 1990 р. – мінус 3.4), тоді як природний приріст міського населення оці­нюється зі знаком «плюс» (в 1990 р. – плюс 2.5). Середні ж показники за кількістю народжених, кіль­кістю померлих і за величиною природного при­росту всього населення нівелювали б ці відмінності, тобто не відображали б специфіки природного руху міського і природного руху сільського населення.

Вивчення динаміки наведених вище даних за тривалий проміжок часу (1960 – 2002) дозволяє зробити висновок, що показники природного руху населення постійно погіршувалися і це відбувалося (за невеликим виключенням) постійно, причому за всіма основними демографічними параметрами. Різ­ко зросла також різниця між показниками, що ха­рактеризують народжуваність, смертність і природ­ний приріст міського і сільського населення. На­приклад, за 1960 – 1990 роки число всіх народжених на 1000 чол. у республіці скоротилося з 20.5 до 12.7, у тому числі серед міського населення – з 20.1 до 12.7, і серед сільського – з 21.0 до 12.7. Кількість померлих зросла серед усіх жителів з 6.9 до 12.1; серед міських – з 6.3 до 10.2, і серед сільських – з 7.5 до 16.1. Як результат – природний приріст усього населення, як уже зазначалося, скоротився з 13.6 до 0.6, в тому числі міського – з 13.8 до 2.5, сільського – з плюс 13.5 до мінус 3.4. Починаючи з 1979 р. Україна постійно має від’ємний приріст населення (винятком є лише 1986 р., коли природ­ний приріст був позитивний, хоч і становив дуже малу величину (плюс 0.3). Словом, за останнє 30-річчя народжуваність в Україні (як серед міського, так і серед сільського населення) зменшилася. майже вдвоє, число померлих міських жителів зро­сло на 60%, а число померлих сільських жите­лів – більше ніж удвоє. В результаті цих змін при­родний приріст усього населення (1960 – 1990) скоротився з 13.6 до 0.6, або в 22.7 рази, природний приріст міського населення – з 13.8 до 2.5, або в 2.5 рази, а природний приріст сільського насе­лення – з плюс 13.5 до мінус 3.4. Україна опини­лася, таким чином, на одному з. останніх місць у сві­ті за показниками природного руху населення.

Різко погіршилося і співвідношення показни­ків природного приросту міського і сільського насе­лення. Якщо в 1960 р. різниця між природним приростом міських і сільських жителів станови­ла 0.3 (на користь міського), то в 2002 р. цей по­казник зріс до 5.9. У 2002 р. лише окремі об­ласті України (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька і Крим) мали незначний природний приріст сільсь­кого населення. В усіх інших областях мало місце велике скорочення природного приросту сільських жителів.

Зниження коефіцієнтів народжуваності в Украї­ні відбувається за рахунок зміни складових їх компонентів. Серед останніх центральне місце на­лежить низькому сумарному коефіцієнту народжу­ваності, який за останнє п’ятиріччя становив 1.9 – 2.0 (сумарний коефіцієнт народжуваності відо­бражає середню кількість дітей, народжених жін­кою за життя). За 1980 – 2002 роки жінки у віці 15 – 49 років скоротили кількість народжених ді­тей (в середньому за рік на 1000 жінок відповід­ної вікової групи) з 58.2 до 54.6. Причому, молоді вікові групи жінок збільшили кількість народже­них у віці молодше 20 років за вказані роки з 48.3 до 56.9, у віці – 20 – 24 роки – з 163.0 до 165.0, тоді як серед старших вікових груп жінок коефіцієнти їх народжуваності скорочувалися: від 25 до 29 років – з 102.2 до 91, від 30 до 34 років – з 50.9 до 44.0, від 35 до 39 років – з 18.2 до 16.1, від 40 до 44 роки – з 4.2 до 3.7, від 45 до 49 років – з 0.3 до 0.2.

Однією з причин відносно невисокої народжува­ності є, як уже зазначалося те, що значна кіль­кість жінок фертильного (дітородного) віку не одружена. Частина з них також народжує дітей, але цей показник набагато нижчий, ніж у замужніх жінок. Між іншим, в Україні кожну десяту дитину народжують жінки, які не перебувають у за­реєстрованому шлюбі. В 1990 р. на таких дітей при­падало 11.2% загальної кількості народжених.

Негативний вплив на природний приріст насе­лення України має досить велика кількість абор­тів.

Природний рух населення формують також по­казники його смертності. Серед останніх особливе місце належить дитячій смертності, в республіці помирає кожна десята (віком до одного року) дити­на. Зрозуміло, що зниження дитячої смертності сприятиме врешті-решт підвищенню загального природного приросту населення.

В Україні є дуже високою, особливо серед сіль­ських жителів, загальна смертність. Серед останніх кількість померлих на 1000 чол. населення в 2002 р. становила 16.1, що при дуже низькій наро­джуваності (12.7) призвело до того, що природ­ний приріст по Україні дорівнював лише 3.4.

Порівняльна характеристика демографічних проблем світу та України

Протягом останніх 150 років населення Землі зростає дуже швидкими темпами. Про це свідчать факти, адже на початку нашого літочислення кількість населення Землі сягала 230 млн. осіб. Тільки близько 1830 року вона досягла 1 млрд. осіб, у 1890 році вона становила 1,6 млрд. Однак у 1930 році на Землі було вже більше 2 млрд. осіб, а через 30 років (у 1960 р.) досягла З млрд і вже через 15 років (1975) — 4 млрд. осіб.Наприкінці 1999 року чисельність населення планети сягнула 6 млрд.чол., а у першій половині XXI ст., за передбаченням футурологів, наблизиться до 11 млрд. осіб.Отже, щорічно чисельність людей на Землі зростає, а природні ресурси, за допомогою яких можна забезпечити життя цього населення, підвищити його якість, катастрофічне зменшуються. Невпинно збільшується кількість бідних і знедолених у світі, незважаючи на темпи розвитку економіки, відбувається катастрофічне виснаження всіх природних ресурсів.

Сьогодні суспільство неспроможне вирішувати не лише глобальні, але й регіональні екологічні й соціальні проблеми.

Кількість населення світу та його середньорічний приріст зображено. На кількість населення країни, його структуру, культурний та освітній рівень істотно впливають міграції.

Міграції населення ¾ це переміщення людей по території, пов'язані зі зміною постійного місця проживання та роботи.

Міграції класифікують за причинами (економічні, політичні, гуманітарні тощо), строками (сезонні, тимчасові, постійні), напрямами (зовнішні і внутрішні), складом мігрантів, ступенем організованості тощо. Істотно впливають на міграцію війни, кон­флікти, зміни політичної ситуації в країні або регіоні, зміни державних кордонів.

Механічний приріст вносить певні корективи в демографічні процеси і у формування культури народів. Зовнішні міграції поділяють на:

а) еміграцію ¾ виїзд громадян зі своєї країни до іншої держави на постійне проживання або на тривалий період;

б) імміграцію ¾ в'їзд до країни громадян іншої держави на постійне або тривале проживання.

Провідні вчені світу вважають, що головними заходами, які допоможуть зберегти нашу цивілізацію та біосферу, є відродження та збереження розмаїття природи й біоугруповань у обсягах, які забезпечують стійкість довкілля. Ми маємо прагнути до гармонізації взаємовідносин людського суспільства та природи. А це можливо лише за умови зміни свідомості людства, вдосконалення соціоекологічного мислення.

Для України характерні у багатьох векторах зворотні процеси: проблеми перенаселення не існує, хоча вплив на природне довкілля постійно зростає. Також, як і для цілого світу, для України є відчутною є міграція населення в межах країни, а особливо – за її межі.

Все це зумовлює необхідність на рівні держави вирішувати і регулювати демографічні процеси в нашій країні, оскільки населення, трудові ресурси – це основа будь-якої цивілізованої держави.

 

Самостійна робота №2

 

Роль людського фактора у вирішенні екологічної проблеми

 

 

Виконала студентка групи Б-912

Глущишина Юля

 

 

Проблема перезабруднення, перенаселення та перевиробництва.

Життя нерозривно пов’язане з природним середовищем. На ранніх етапах свого становлення людина, користуючись продуктами природи, не завдавала помітної шкоди природним ресурсам. Але з посиленням практичної діяльності, пов’язаної з винаходом знарядь праці, вплив її на природу неухильно зростав. В останні десятиліття ХХ століття у зв’язку із високими темпами науково-технічного прогресу, небувалим розширенням сфер матеріального виробництва він став особливо значним і великомасштабним.

Неухильно зростає населення нашої планети, що потребує відповідного збільшення видобутку й виготовлення життєвих ресурсів для забезпечення його проживання. Наслідки впливу людини на навколишнє середовище сумні й тривожні: порушуються природні угрупованя й ландшафти, забруднюється атмосфера, морські акваторії і прісні водойми, руйнується грунтовий покрив, зменшуються лісові ресурси та чисельність видів рослин і тварин, хімічні сполуки, які циркулюють у біосфері, шкодять здоров’ю людини та всьому живому.

В Україні екологічна криза значно поглибилась після аварії на Чорнобильській АЕС у квітні 1986 року. Ці обставини, а також складні соціально-економічні умови привели до різкого погіршення стану здоров’я населення та зниження його відтворення. Тепер в Україні більше людей помирає, ніж народжується. Рішенням парламенту від 1992 року всю територію нашої країни оголошено зоною екологічного лиха.

Тож у стосунках з природою людство зіткнулося із серйозними і складними проблемами. Цілком очевидно, що вплив людини на природу нині значно перевищує здатність біосфери до саморегуляції і ставить загалом під загрозу можливість її існування як системи.

Людина й суспільство повинні докорінно змінити своє ставлення до природи та її ресурсів. У наш час людство спроможне виробляти достатню кількість сільськогосподарської й промислової продукції, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Досягнення науки й техніки відкривають не тільки можливості для задоволення потреб людини, але й створюють передумови для збереження і примноження ресурсів Землі. Людство в змозі істотно поліпшити умови, які склалися в біосфері планети. У розв’язанні цього завдання важливу роль відіграють екологічні освіта та виховання всього населення, особливо молоді, якій жити й працювати в наступному тисячолітті.

Термін “екологія” (від грецького “ойкос” – житло, сховище) увів у науку німецький біолог Е. Геккель 1866 року. У вузькому значенні – це наука про взаємозв’язки живих організмів між собою та з навколишнім середовищем. У широкому розумінні екологія охоплює значне коло питань, пов’язаних з функціонуванням надорганізмових систем (популяцій, видів, біоценозів, біосфери).

Тепер під терміном “екологія” часто розуміють увесь комплекс проблем, пов’язаних з охороною навколишнього середовища. Екологія як наука є основою для розробки певних природоохоронних заходів.

Як відомо, на живі організми впливають фактори зовнішнього середовища, або екологічні, які мають різну природу і специфічні за дією.

Абіотичні фактори, або фактори неживої природи, - це температура, світло, вологість, тиск, радіоактивне випромінювання, вітер, сольовий склад води, рельєф місцевості тощо. Вони можуть впливати на живі організми прямо чи опосередковано.

Біотичні фактори, або фактори живої природи, - це форми впливу живих організмів один на одного (мікроорганізмів і грибів, рослин і тварин). Безпосереднє живе оточення організму складає його біотичне середовище.

Антропічні фактори – це внесені у природу людською діяльністю зміни, що впливають на органічний світ.

Складна радіаційна ситуація, що виникла у ряді районів України внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, створила небезпеку для здоров’я людини, негативно впливає на її спадкову основу. Тому оздоровчо-гігієнічний аспект охорони природи нині набуває виняткового значення.

Атмосфера (від грецького “атмос” – пара і сфера) – газове середовище навколо Землі, що рухається разом із нею. Вона є невід’ємним чинником життя на нашій планеті, бо виконує терморегулюючі функції, захищає живі організми від шкідливої дії космічного випромінювання (рентгенівських, ультрафіолетових, гамма-променів та ін.). маса атмосфери приблизно становить 5,15 Х 1015 тонн. Залежно від температурного режиму, її поділяють на тропосферу (приземний шар), стратосферу, мезосферу, термосферу та екзосферу.

У тропосфері зосереджена основна маса повітря і сконцентроване все наземне життя. У стратосфері міститься озоновий шар, який захищає Землю від жорстких ультрафіолетових промінів Сонця.

У великих містах унаслідок збільшення забруднення атмосфери неухильно зростає кількість хворих на хронічний бронхіт, алергії, злоякісні захворювання бронхів і легенів. Всесвітня організація охорони здоров’я розцінює забруднення атмосфери як значну погрозу для життя людини і закликає вживати найсерйозніших заходів щодо її охорони.

Озон - триатомний кисень (О3), відіграє важливу роль в атмосфері. Шар озону, ніби щитом, прикриває Землю від згубної дії ультрафіолетового сонячного випромінювання. Він поширений до висоти 70 км від земної поверхні, основна його маса зосереджена на висоті 15-55 км з максимальною концентрацією – 20-25 км.

Озоновий шар значною мірою руйнують ракетні системи, які пронизують його наскрізь, доставляючи десятки і сотні тонн хімічних речовин на висоту 20-25 км. Надзвичайно шкідливі ракети з прискорювачами. Вони працюють на твердому пальному і містять чимало сполук хлору й азоту. За один політ американська ракетна система “Спейс-шатл” (“Космічний човник”) знищує до десяти мільйонів тонн озону. А в земній атмосфері його близько трьох мільярдів тонн.

Забруднення атмосфери має природнє або антропічне походження і призводить до несприятливих змін у навколишньому середовищі.

До природних забруднювачів атмосфери належать космічний пил, пісок пустель, попіл і гази діючих вулканів, попіл від лісових і степових пожеж, дрібні часточки при вивітрюванні грунту і гірських порід, пил морського походження, рослинний пилок, мікроорганізми. Завдяки періодичності дії вони не завдають значної шкоди життю на планеті.

Атмосфера захищає Землю від метеоритів, частина з яких згоряє в ній. За оцінками вчених, на поверхню Землі щодоби падає 1018 мікрометеоритів, через які маса планети щороку збільшується на 1000 тонн.

У піщаних пустелях сильні вітри спричиняють пилові, або чорні бурі, які іноді охоплюють величезні території.

Під час виверження вулканів в атмосферу потрапляє величезна кількість попелу і диму – до 75 млн. м3 дрібних часток (0,002 мм). Найдрібніші з них можуть не впадати на землю протягом кількох років. Джерелом забруднення атмосфери попелом і димом є також лісові пожежі, які іноді тривають тижнями, завдаючи великої шкоди народному господарству.

Швидкий розвиток промисловості в ХХ ст., призвів до різкого збільшення забруднення атмосфери. Хімічні речовини, потрапляючи в атмосферу, можуть взаємодіяти між собою, утворюючи нові високотоксичні сполуки. В Україні функціонує понад 1000 хімічних заводів із шкідливим виробництвом. Не відповідають сучасним екологічним вимогам цементні заводи, що мають застаріле зношене обладнання. Джерелом свинцю, цинку, алюмінію, міді в навколишньому середовищі є кольорова металургія. Нині майже вся атмосфера забруднена свинцем антропічного характеру. Один автомобіль щорічно викидає в атмосферу в середньому 1 кг свинцю у вигляді аерозолю, оскільки до бензину додають тетраетилсвинець як антидетонатор, за 300 днів роботи (50 км щоденного пробігу) – 3,25 т діоксиду вуглецю, 0,5 т оксиду вуглецю, 100 кг високотоксичних вуглеводнів і 30 кг оксидів азоту, поглинаючи з повітря близько 4,35 т кисню. Тому представники Міністерства природи і Державної автоінспекції посилюють контроль за викидами автотранспорту, здійснюють комплексні перевірки автотранспортних підприємств.

Надто небезпечне радіоактивне забруднення атмосфери. Потрапляючи у повітря внаслідок ядерних випробувань чи аварій на атомних електростанціях, радіоактивні частки повітряними течіями розносяться на значні відстані і забруднюють навколишнє середовище. Так, після катастрофи на ЧАЕС радіонукліди виявлено в багатьох областях України, Білорусії, Росії, а також у Польщі, Фінляндії, Швеції та інших країнах.

Своєрідним забруднювачем повітря є шум.

Найбільші міста світу потерпають від токсичних туманів-смогів.

Гідросфера – водна оболонка Землі, до неї входять усі океани і моря, озера, ставки, водосховища, річки, струмки та підземні води, льодовики і сніговий покрив.

Вода – основний компонент життя. Вона необхідна для життєдіяльності рослин, тварин, людини. Так, тіло людини на 2/3, а кров на 90% складаються з води. За її допомогою транспортуються всі речовини в організмі. Навіть 15%-не зневоднення небезпечне для організму людини.Швидкі темпи розвитку промисловості, поява нових водомістких виробництв, таких як целюлозно-паперове, нафтохімічне супроводжується збільшенням використання води. Величезну кількість води потребує теплоенергетика для охолодження агрегатів, а також атомні електростанції, які споживають її в 1,5-2 рази більше, ніж теплові. Для кращого забезпечення людства продуктами харчування все ширше застосовують зрошувальне землеробство. Площа зрошувальних земель у світі постійно зростає.Однією з причин дефіциту прісної води є зменшення водоносності річок, що призводить до зниження запасів грунтових вод і збільшення поверхневого стоку. Внаслідок цього, під час дощів і танення снігу річки стають повноводними, а в посушливі періоди влітку міліють. На ці процеси впливає господарська діяльність людини – вирубування великих лісових ділянок, розорювання заплав, осушування боліт.

На сьогоднішній день головна проблема стоїть перед наукою демографія, та й перед всією світовою спільнотою в цілому -- перенаселеність Землі. Близько 1800 років треба було людству, щоб довести свою чисельність до одного мільярда, але всього лише за 100 років завдяки небаченого демографічного вибуху в XX столітті народонаселення Землі збільшилася більш ніж у 6 разів! Причини, пояснення цієї ситуації, її можливі наслідки і шляхи вирішення, які висувають різні вчені минулого і нашого часу, я спробував показати в цій оглядової дослідній роботі. Найбільш цікаві, на мій погляд, точки зору різних учених і громадських діячів представлені у цій роботі в ретроспективі, починаючи від Т. Мальтуса і закінчуючи С. Капицею. Охоплений мною період в більш ніж 200 років, є занадто великим проміжком часу, щоб охопити його повністю, тому для цієї роботи я вибрав найбільш цікаві та професійні теорії і течії наукової думки.

Вперше проблему на той момент «можливого» перенаселення Землі підняв відомий економіст Томас Роберт Мальтус. Це ім'я за два століття стало загальним, а головна праця Мальтуса "Досвід про закон народонаселення "зіграв у розвитку економічної науки і демографії не меншу роль, ніж "Математичні начала натуральної філософії" Ньютона і "Походження видів" Дарвіна в розвитку математики та біології.

Головним постулатом своєї теорії Мальтус вважав таку закономірність: «населення, якщо не заважати його вільному відтворення, подвоюється кожні 25 років, інакше кажучи - в геометричній прогресії. У той же час обсяги ресурсів, необхідних для підтримки життя, ростуть лише в арифметичній прогресії ». Мальтус вважав, що спочатку сама людська природа змушує людей безоглядно плодити собі подібних.

Іншим найважливішим принципом своєї теорії стала його знаменита фраза: «Не робити на світло дітей, яких вони не будуть в змозі прогодувати ». Він вважав, не треба допомагати бідним верствам населення тому що при поліпшенні життя бідноти збільшується її народжуваність, яка знову веде до бідності через занадто великого кількості споживачів матеріальних засобів до існування і ресурсів.

Для врегулювання зростання населення М. пропонував два типу рішень: перший - природний, війни, епідемії, голод та ін Але так як було б антигуманно збільшувати смертність для зменшення популяції людей, він запропонував штучний спосіб стримування народжуваності через стриманість і навіть аскетизм. Своїм особистим прикладом Мальтус показав як це може бути: його два сини померли не залишивши потомства, а дочка померла у віці 17 років. При всьому при цьому Мальтус ніколи не мав ілюзій на рахунок того, що людству коли-небудь вдасться скоротити або хоча б стабілізувати свою чисельність у такий спосіб. Він навпаки передбачив, що гріхи і пороки приведуть людство до повного вимирання, і про стабілізації не буде йти і мови.

У середині 60тих років ХХ століття людство вперше замислився над проблемою перенаселення Землі і виснаження ресурсів. Ініціатором постановки, дослідження і знаходження шляхів виходу з кризи був так званий "Римський клуб» - спільнота найбільших світових бізнесменів, політиків і громадських діячів, об'єднаних ідеєю збереження природного середовища проживання людини на Землі. Діяльність «Римського клубу» призвела до появи цілих наукових концепцій, пов'язаних з проблемою керування чисельністю населення, його прогнозування та планування. На науковому небосхилі загорілися такі зірки як Джордж Уальд, Тайлер Міллер, Гаррет Хардін, Донеллою і Денніс Медоуз, Йорген Рандерс та ін

Багато в чому пояснення і шляхи виходу з ситуації, що ситуації у сучасних вчених збігалися з думкою Мальтуса, але тільки тепер дослідники, вільні від релігійного доктринерства, сміливо пропонували методи, геть заперечують як церквою, так і самим Мальтусом. У плані витоків проблеми перенаселеності Мальтус і сучасні дослідники збіглися в думках. Люди прагнуть продовжити свій рід; при поліпшенні якості і умов життя спочатку досить швидко падає смертність, а при кардинальному і стабільно високому покращення життя поступово падає народжуваність; що саме головне - цей процес досить довгий і часовий розрив між початком падіння смертності та початком падіння народжуваності може займати десятиліття.

Наприкінці ХХ століття до плеяди вчених грунтуються на проблеми нестачі ресурсів, яка і призведе до катастрофічного зниження чисельності людство з не менш катастрофічними наслідками для екології, додалася точка зору російського фізика (!) Сергія Петровича Капіци, який стверджує, що причиною майбутнього різкого зниження чисельності населення стане інформаційний кризу, пов'язану з непомірним збільшенням інформації, що людина не зможе повністю переробити. У світовому господарстві на зміну економіки, що базується на обміні, приходить економіка, заснована на інформації.

 

 

Пробема утилізації відходів

Усі міста з їхньою високою концентрацією населення відрізняються утворенням великої кількості промислових та побутових відходів.

Відходи підрозділяються на тверді та рідкі, промислові та побутові. Між містами країн щодо цього є відмінності. Міста Франції та Великобританії щорічно дають промис­лових відходів до 50 млн. т кожне, у ФРН — до 61 млн. т, в Італії — до 44 млн. т. До цього додаються ще побутові відходи, кількість яких в містах Франції, Великобританії та Італії складає 17 млн. т на рік, а у ФРН — 20 млн. т на рік. У містах Японії відходів утворюється 920 — 2120 г на одну людину за добу, у Франції — 620 г. Це звичайна кількість для промислове розвинених країн. Найбільшу кількість відходів у розрахунку на одну людину мають США — їх тут 0,47 — 0,52 т/рік або 1450 г/день. Загальний світовий об'єм відходів перевищує 300 млн. т. Загальний об'єм твердих відходів в Україні складає 10 — 11 млн. т на рік. Звалищами зайняті 2600 га земель Вважається, що в середньому їх в містах утворюється приблизно 1 тонна на одну людину на рік.

Типовий склад міських відходів такий папір та картон — 41%, сміття — 17,9%, гума, шкіра та деревина — 8,1%, харчові відходи — 7,5%, метали — 8,7%, скло — 8,2% та ін — 1,6%. Звісно, що структура відходів залежить від національних особливостей та традицій населення. У містах Індії частка харчових відходів мізерна, а в США, навпаки, досягає 21%. Для міст розвинених країн характерна велика частка у відходах пластику різних видів.

Проблема відходів має високу гостроту через низьку швидкість їхнього розкладення. Папір руйнується через 2 — 10 років, консервні банки майже за 100 років, поліетиленові матеріали — за 200 років, пластмаса — за 500 років, а скло для повного розкладу вимагає 1000 років.

Особливу категорію міських відходів складають стічні води в Україні за 1988 рік було випущено 18,7 млрд. стоків, з них 2,6 неочищених. Ступінь забруднення стічних вод оцінюють в «еквівалентах побутових стоків» — ЕПС. Один ЕПС дорівнює кількості органічної забруднюючої речовини, що виробляється однією людиною за добу. Для окислення 1 ЕПС потрібно 60 г кисню.

Звільнення від відходів ведеться в трьох напрямках:

1) складування або навіть захоронения таким чином щоб вони не впливали нега­тивно на навколишнє середовище;

2) знищення відходів шляхом їхнього спалювання;

3) очистка від шкідливих речовин, що становить найбільш складний процес, який здійснюється такими способами;

а) механічна очисткаметодом відстою в спеціальних відстійниках рідких стоків, фільтрування і т. п.,

б) хімічна очистка, при якій шкідливі компоненти відходів перетворюються в осадок або розкладаються,

в) фізико-хімічна очистка,головним чином, методом електролізу або іонообмінних смол,

г) біологічна очистказа допомогою бактерій або інших живих організмів, здатних розкладати шкідливі




©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.