Види та форми контролю в навчальному процесі

Творчий розвиток розумової діяльності

Рівень за «Таксономією» Б.Блюма	Ключові слова та фрази
Пізнання	Співставте, перерахуйте, розкажіть, сформуйте, встановіть, опишіть, назвіть
Розуміння	Розкажіть своїми словами, опишіть, що ви відчуваєте щодо..., підсумуйте, покажіть взаємозв'язок, поясніть зміст
Застосування	Продемонструйте, поясніть мету застосування, скористуйтеся цим, щоб вирішити...
Аналіз	Розкладіть на складові, поясніть причини, порівняйте, розкладіть по черзі, класифікуйте, поясніть, як і чому...
Синтез	Розробіть новий вид продукту, створіть, що вийде, якщо..., придумайте інший варіант, чи є інша причина
Оцінка	Встановіть норми, відберіть та виберіть, зважте можливості, висловте критичні зауваження, виберіть те, що вам найбільше подобається, що ви думаєте про...

Ця таксонометрія (в перекладі з англ. — «розміщення по черзі», «закон») мети навчання була розроблена у США Б.Блюмом. На його думку, ці рівні являють собою залежну ієрархію. Перший рівень означає вміння пізнавати факти, структури тощо на основі розпізнавання. Другий рівень — розуміння, "дозволяє здійснювативідтворення матеріалу, не гарантуючи застосування його при вирішенні інших задач". Третій рівень уже пов'язаний з діяльністю і забезпечує вирішення певного класу задач. Усі інші рівні припускають засвоєння діяльності, що лежить в основі рішення продуктивних (творчих) задач. Вони можуть бути реалізовані при комплексному контролі.

Види та форми контролю в навчальному процесі

Види контролю:

Попередній — перед вивченням нового матеріалу слід виявити якість опорних знань, умінь, і навичок з метою їх актуалізації та корекції, встановити необхідні внутрішні та міжпредметні зв'язки;
Поточний — у процесі вивчення нового матеріалу, його задача — виявити якість засвоєння, ЗУН та їх своєчасна корекція;
Тематичний — передбачає перевірку, оцінювання та корекцію засвоєння певної системи ЗУН;
Підсумковий — здійснюється в кінці навчального семестру або атестаційного періоду з метою врахування успішності за певний час;
Заключний — у кінці навчального року.

Функції контролю за успішністю:

Освітня — учитель систематично стежить за навчальними досягненнями учнів;
Діагностична — вчитель виявляє успіхи та недоліки у ЗУН, визначає їх причини та шукає шляхи підвищення якості навчання, попередження та усунення неуспішності;
Виховна — систематичний контроль та об'єктивне оцінювання успішності сприяє вихованню в учнів свідомої дисципліни, наполегливості в роботі, працьовитості, відповідальності, залучення їх до взаємоконтролю, що формує принциповість, справедливість, колективізм, взаємоповагу;
Розвиваюча — обґрунтування оцінки учителем, самооцінки, взаємооцінки сприяє розвитку логічного мислення, здібності аналізувати, порівнювати, узагальнювати, абстрагувати, конкретизувати, класифікувати та систематизувати. У процесі контролю розвивається пам'ять, удосконалюється розумова діяльність, мовлення тощо;
Стимулююча — обгрунтована, справедлива оцінка є важливим імпульсом (стимулом) у навчальному процесі;
Управлінська — на основі контролю викладач отримує інформацію про стан успішності, успіхи та недоліки кожного учня, і це дозволяє йому правильно скоординувати роботу учнів та свою власну, змінити методику викладання, вдосконалювати організацію навчання тощо.

Ці функції взаємопов'язані та мають комплексний характер.

Згідно із засобами педагогічної комунікації, контроль можна розглядати з точки зору:

Способів: традиційний або нетрадиційний (програмований контроль, тест);
Характеру: суб'єктивний, об'єктивний;
ВикористанняТЗН: безмашинний, машинний;
Форми: усний, письмовий;
Часу: попередній, початковий, кінцевий, поточний, поетапний, підсумковий, пооб'єкт-
ний;
Масовості: індивідуальний, фронтальний, індивідуально-груповий;
Контролюючоїособи: викладач, учень-напарник (взаємоконтроль), учень сам (самоконтроль);
Дидактичного матеріалу:

контроль без дидактичного матеріалу (твір, усне опитування, диспут-спілкування);
з дидактичним матеріалом (роздаткові матеріали, тести, білети, контролюючі програми тощо);
на основі знайомого, опрацьованого та засвоєного матеріалу;
на основі нового матеріалу, подібного за формою та змістом до засвоєного раніше.

Учитель, перевіряючи та оцінюючи навчальну діяльність учнів, керується певними вимогами, розробленими педагогічною теорією та практикою, певними відповідними нормативними документами серед яких головними є:

індивідуальний характер перевірки;
системність та систематичність;
тематичний облік знань;
диференційований контроль;
об'єктивність та мотивація оцінки;
вимогливість викладача;
єдність вимог.

Валідність контролю (в перекладі з англ. — «міцний», «здоровий») забезпечується, з одного боку, його адекватністю цілям навчання, з іншого боку, якщо це можливо, великою кількістю контрольних завдань. Під адекватністю контролю розуміємо його змістовий бік, тобто контролювати треба те, чому навчали учня, і те, що намічено проконтролювати.

Валідність контролю завжди повинна бути пов'язана як з предметними знаннями, так і з тими видами пізнавальної діяльності, у системі якої ці знання повинні функціонувати, тобто, якщо вивчається орфографічне правило, то вивчається і його застосування.

Крім того, валідність контролю залежить від кількості контрольованих завдань. Відомо, що до екзаменаційних білетів включають, як правило, усього два-три запитання, які, звичайно, не можуть охопити усього змісту предмета. Через це екзамен часто не відображає дійсних досягнень учнів. Саме тому на Заході використовуються письмові тести, які складаються з десятків завдань та дозволяють зробити контроль досить дієвим.

Використовуючи збільшення кількості завдань як шлях підвищення якості контролю, не можна забувати, що мету буде досягнуто лише тоді, коли ці знання будуть повніше охоплювати як зміст предметних знань, так і систему передбачених видів пізнавальної діяльності.

Надійність контролю — це стійкість результатів, що отримуються при повторному контролі, а також близьких результатів під час його проведення різними викладачами.

Валідність та надійність контролю — дуже близькі один до одного принципи. Якщо контроль має достатню валідність, то він буде і надійним.

І все ж не всякий надійний контроль може бути валідним, зокрема, якщо він не охоплює усього обсягу знань.

І, нарешті, останній принцип контролю, який за своєю значимістю є одним із основних, — це його системність та систематичність. Усе це підкреслює важливу роль кожного вчителя у плануванні, організації та проведенні контролю. Головне — продумати всю систему контролю від початку до кінця, враховуючи його мету, зміст, засоби педагогічної комунікації, роль учня та свою роль, функції та принципи, види контролю. Ніколи не можна застосовувати контроль нашвидкоруч аби, як кажуть, «підновити, підігнати, піймати» учнів. Такий контроль є малоефективним і неетичним.

Учні повинні знати зміст (що будуть контролювати), засоби (як буде здійснюватися контроль), строки та тривалість контролю.

Досвід засвідчує:

§ не можна піддавати контролю те, що засвоєно на першому рівні, тобто на рівні ознайомлення, первинного уявлення;

§ не треба застосовувати контроль, якщо викладач упевнений, що всі учні виконають завдання на 100 %, але рекомендується передбачити це, аби учні повірили в себе («уроки радості»);

§ добре організований поетапний (пооб'єктний) контроль знімає необхідність у підсумковому;

§ необхідно варіювати засоби контролю, здійснювати поетапний контроль учнів;

§ створення спокійного психологічного клімату в процесі контролю (релаксація) сприяє кращій роботі учнів та позитивно позначається на результатах контролю.

Постає питання, як часто треба використовувати контроль у навчальному процесі. Відповідь може дати лише сам учитель, виходячи зі специфіки предмету (мабуть, з математики слід частіше контролювати, ніж, скажімо, з історії). Приблизні зразкові дані розподілу навчального часу подає дослідник І. Тихонов: повідомлення інформації — 40%, контроль засвоєння — 10-15 %, корекція, погодженість — 5-10 %, тобто на контроль та корекцію відводиться 20 % навчального часу. Однак усе це доволі приблизно.

Практика свідчить, що відсутність поетапного контролю надзвичайно погіршує якість засвоєння матеріалу, не дозволяє своєчасно корегувати його хід.

Контроль стає тим ефективнішим, чим повніше враховано психофізіологічні особливості тих, кого контролюємо.

Вища педагогічна вимога — дотримання закону доцільності, формування довіри до викладача та віри учнів у себе (їм цього не вистачає) — базується насамперед на повазі до контролюючого. Важливу роль при цьому відіграє словесне спілкування та спокійна обстановка. Всім учителям слід пам'ятати, що контроль — це завжди стрес, і наша задача -- зробити його не руйнівним, а створюючим, стимулюючим під час засвоєння навчального матеріалу та формування навичок.