 |
|
Захист від іонізуючих випромінювань
Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом:
- використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом зниження активності джерела випромінювання;
- скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання;
- віддалення робочого місця від джерела іонізуючого випромінювання;
- екранування джерела іонізуючого випромінювання;
- екранування зони знаходження людини;
- застосування засобів індивідуального захисту людини;
- провадження санітарно-гігієнічних та лікарсько – профілактичних заходів;
- впровадження організаційних заходів захисту робітників з відкритими та закритими джерелами іонізуючого випромінювання.
Обґрунтування і вибір доцільного комплексу заходів щодо захисту від іонізуючих випромінювань в кожному конкретному випадку здійснюється на основі аналізу реальних особливостей джерел випромінювання та радіаційно небезпечних чинників.
Найбільш поширеним засобом захисту від іонізуючого випромінювання є екрани. Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення іонізуючого випромінювання. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх зберігання.
Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета - або гамма - випромінювання.
З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним — з великою масою.
З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам).
Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких матеріалів (свинець-поліетилен).
Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, комплексів з використанням роботів.
В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіраторів), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи .
Особливі вимоги пред’являються к приміщенням в яких впроваджуються роботи з джерелами іонізуючого випромінювання. Таки приміщення розташовуються в окремих будівлях або їх частинах і мають окремий вхід з санітарними шлюзами. При вході обов’язково повинні бути встановлені знаки радіаційної небезпеки і вказані класи робот, що здійснюються у приміщенні. Вхід в такі приміщення суворо заборонено для сторонніх осіб.
Для захисту людини від дії іонізуючого випромінювання використовують різноманітні речовини штучного та природного походження, які здатні зв’язувати та виводити радіонукліди з організму людини (радіопротектори). К таким радіопротекторам відносяться: поліаміди, лимонна та щавелєва кислота, серно кислий барий, сорбенти на основі фероціанідів та ін. Для зниження дії радіонуклідів велике значення має харчування людини продуктами, які мають радіозахисні властивості. К таким відносяться, наприклад, продукті, які вмістять значну кількість пектинів (чорна смородина, аґрус, шипшина, сік журавлини, яблука та ін.)
Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі. Оцінка радіаційного стану здійснюється за допомогою приладів, принцип дії котрих базується на наступних методах:
- іонізаційний (вимірювання ступеня іонізації середовища за допомогою детекторів, які вимірюють тік іонізації);
- сцинтиляційний (вимірювання інтенсивності світлових спалахів, котрі виникають в речовинах, при проходженні через них іонізуючих випромінювань);
- фотографічний (вимірювання оптичної щільності почорніння фотопластинки під дією випромінювання);
- калориметричні методи (вимірювання кількості тепла, що виділяється в поглинальній речовині).
Прилади радіаційного контролю розподіляються по призначенню на:
- дозиметричні прилади, які призначаються для вимірів потужності дози, наприклад, дозиметри “Рось”, “РКС-104”,”ДК-02” та ін.;
- радіометричні прилади, які дозволяють вимірювати поверхні забруднення та питому активність, наприклад, радіометри “Прип’ять”, ”Десна”, ”Бриз”, ”Белла”, “Бета” та ін.;
- спектрометричні прилади, які дозволяють визначити спектр (склад) радіонуклідів на забрудненому об’єкті.