Главная | Обратная связь

МЕДІАКРИТИЧНІ МАТЕРІАЛА М. БРИНИХА

Софронова Олександра

Магістр заочного відділення факультету журналістики

Наук. кер.: к.ф.н., доц. Чернявська Л.В.

МЕДІАКРИТИЧНІ МАТЕРІАЛА М. БРИНИХА

Медіакритика – це сегмент журналістики, що аналізує та оцінює медійний продукт. Її предметом може бути форма і зміст медійного продукту, а також тенденції та обставини його виробництва, їхнє значення, вплив на суспільство, взаємодія з ним тощо.

Жанрові й тематичні межі медіакритики розмиті: вона дифузно межує з критикою різних родів мистецтва, політичною та соціальною публіцистикою, есеїстикою, навіть художньою літературою. В Україні та загалом на пострадянському просторі традиційно більш розвинена критика телебачення («телекритика»), в тому числі телевізійного кіно та реклами; меншою мірою – друкованих видань та радіо; критика онлайн-видань, сайтів та new media поширена переважно в інтернеті, зокрема у блогосфері [1].

Російськиий дослідник Короченський О. поділяє медіакритику на популярну, спеціалізовану та академічну. Про це зазначає і Довженко О. у статті «Дискурс української медіа критики: від маргіналій до чинника саморегуляції» «…критику, адресовану аудиторії засобів масової інформації «загального інтересу», назвімо популярною (адже «масовість» забезпечують радше механізми поширення, які далеко не завжди доступні навіть для тексту, написаного з розрахунком на найширшу аудиторію), а адресовану вужчій цільовій аудиторії – спеціалізованою. Те, що пан Короченський називає академічною критикою, ми можемо сміливо віднести до науки, а відтак винести за дужки, позаяк наукові дослідження мають специфічні цілі, функції та сферу застосування…Означення «масова» не підходить для українських реалій ще й тому, що насправді медіакритики, розрахованої на смаки, вподобання та рівень сприйняття масової аудиторії, у вітчизняних ЗМІ обмаль…Порівняно найбільшу (але все одно невелику) частку медіакритичних текстів публікують інтернет-видання та блоґи. Основна маса аудиторії ЗМІ загального інтересу стикається з медіакритикою вкрай рідко або не стикається взагалі, можливо, навіть не підозрюючи про її існування…» [1].

Спеціалізовану медіакритику публікують: сайт та журнал «Телекритика», підпроекти «Дуся», «Медіаграмотність», «ВідеоТеКа»; сайт та журнал «Медіакритика»; журнал Національної спілки журналістів «Журналіст України».

Публіцистика Михайла Бриниха є перехідною формою популярної та спеціалізованої медіа критики, фірмовий стиль якого є гра на емоціях; використання бурлеску, сатири, сарказму, елементів фільмів horror типу; негативізм, брутальність та аналіз медіа продукту, механізм дії на глядача. Як зазначає Довженко О., «…використовувати подібні прийоми, хоч і являють собою певне заниження планки якості телевізійної критики, аудиторією сприймаються позитивно. Це, либонь, можна пояснити тим, що такий формат може бути цікавий не лише читачам, які знайомі з предметом критики (дивились шоу), але й тим, які складають уявлення про телепродукт, читаючи текст…» [1].

Нове сприйняття фейлетону Михайлом Бринихом, як критичної складової сучасного медіа продукту, досягається такими формами (за матеріалами сайта «Телекритика»), напр.:

- для емоційності – хірургічний розтин буденності; клуб істориків-свинорізів; масний камеді-дятел, його відбійний здьоб заповнений вульгаризмами, а погляд здобрений геніталіями; все було по-скромному, як у бетономішалці; тонка нитка слини в кутику рота, повний офшор свідомості, усмішка рожевого дегенерата, найкраща вигрібна яма вкраїнського телебачення;

- використання іншомовних слів – fuck you all, youtube;

- суржик – життєпис, «ніже плінтуса», «руського міра», «поучєній», «харошиє люді», «зємлю русскую», «мать городов русскіх»;

- епітети зневажливого характеру – «вторяки», хряк-провидець, «пєдіків», хохли, танцюйте, покидьки, у своїх гробах, імпліцитний автор,стовідсоткові довбаки, «козел, що хтиво заплигує на земні вершини», яскравий зразок телевізійної єврохалтури;

- пряма й непряма мова – «дрочілка з інтернета», «дрищ і малєнькая гадость», що «піднімає хвост на богіню», «нєуправлємиє спортівниє пєдікі», «Опять вас еті казли-католіки обманивают, жульнічают оні, только нам вєріть можно!», «Дєвочькі, ви совсєм пустиє. Ви пустиє прошмндовкі обичниє»;

- цитування Біблії – «І Я вдарю долоню Свою об долоню Свою і Свою лють заспокою. Я, Господь, це прорік!» (Єзекіїль, 21:22), «І вдарив Своїх ворогів по озадку, вічну ганьбу їм дав!» (Псалми, 77:66), «І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу» (Від Матвія, 5:39) і т.д.

Продукт критики Михайла Бриниха є неформальним регулюванням діяльності ЗМІ (переважно телебачення) та журналістів, а також «спонукати персонал мас-медій дотримуватися високих професійно-етичних стандартів, не вдаючись при цьому до« каральних »заходів» [5].

Комерціалізація, комплекс політичних та економічних факторів створюють заангажованість переважно більшості ЗМІ. Критика дозволяє проаналізувати та оцінити медіа продукт.

 

Література

1. Довженко О. – Режим доступу: http://www.mediakrytyka.info/ohlyady-analityka/dyskurs-ukrayinskoyi-mediakrytyky-vid-marhinaliy-do-chynnyka-samorehulyatsiyi.html

2. Довженко О. – Режим доступу: http://www.mediakrytyka.info/za-scho-krytykuyut-media/dlya-choho-potribna-mediakrytyka.html

3. Довженко О. – Режим доступу: http://www.mediakrytyka.info/ohlyady-analityka/sotsialni-media-yak-seredovysche-novoyi-mediakrytyky.html

4. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Навч. посібник. – Львів: ПАІС, 2004. – 180 с.

5. Короченский А. Регулятивная роль медиакритики Саморегулирование журналистского сообщества. Опыт. Проблемы. Перспективы становления в России. – 3-у изд., стереотип. – М.: Галерия, 2004. – 400 с.

6. Святовець В.Ф. Словник образотворчих засобів. Тропи та стилістичні фігури (Методичні рекомендації до курсу з теорії літератури): Навчальний посібник / За ред. В. В.Різуна. – К., 2003. – 178 с.