 |
|
ІНТЕРНЕТ-КОМУНІКАЦІЇ В ПОЛІТИЧНОМУ АСПЕКТІ
Стрімкий розвиток комунікативних практик, що застосовуються в суспільно-політичному процесі, вимагає наукового дослідження. В останні десятиліття відбуваються масштабні трансформації в усіх сферах суспільного життя: політиці, економіці, культурі, комунікації, що пов’язано з динамічним розвитком різноманітних інформаційних технологій, формуванням єдиного інформаційного простору, розповсюдженням технічних засобів, які забезпечують постійний доступ до комунікативних каналів.
Усе це сприяє зростанню значення політичної комунікації в житті суспільства. “Без комунікації розум не може набути істинно людської природи, а суспільство – існувати й розвиватися, оскільки тільки через спілкування відбувається накопичення та подальший розвиток знань, навичок і умінь”, – заявив Ч. Кулі у своїй класичній статті “Важливість комунікації” [5]. Відомий американський політолог Л. Пай переносить цей висновок у сферу політики, категорично заявляючи, що “політичне життя в будь-якому суспільстві неможливе без усталених методів політичної комунікації” [7]. Таким чином, важливість комунікації в політичній сфері неможливо переоцінити. Збільшення значення політичної комунікації та зміна її ролі має місце не тільки у так званих розвинених країнах, але і в країнах з перехідними політичними та економічними системами. Більше того, саме в цих країнах “медіазалежність” політичного процесу ставить під загрозу демократичні та економічні реформи.
Поява Інтернету як принципово нового інтерактивного каналу масової комунікації найбезпосереднішим чином сприяла підвищенню уваги до проблеми політичної комунікації. Перші досліди щодо застосування в політиці інтернет-технологій як засобів передвиборчої агітації і пропаганди припадають на початок 90-х років. У 1993 р. було розпочато проникнення в кіберпростір державних структур – саме в цьому році в США з'явився перший офіційний державний інтернет-сайт, що належить Білому дому. Однак, незважаючи на те, що політична комунікація в глобальній мережі Інтернет здійснюється відносно недавно, важливість цього каналу комунікації стає все більш незаперечною.
Таким чином, актуальність дослідження пов'язана з декількома причинами. По-перше, тема політичних комунікацій стає однією з найбільш перспективних для української політичної науки. У сучасній Україні порівняно з радянським періодом історії відбулися радикальні зміни в галузі політичних комунікацій, що знайшло відображення у зміні як форм комунікації, так і їх інтенсивності.
По-друге, Україна, як і багато інших країн, переживає кризу традиційних політичних комунікацій, що проявляється, зокрема, в низькій політичній активності громадян. В умовах, коли виборці все більше й більше віддаляються від політичної надбудови суспільства, що складається з державних органів, політичних об'єднань та інших політичних структур, останні змушені використовувати нетрадиційні методи комунікацій, щоб підтримувати зв'язок з виборцями. Серед них не останнє місце посідає Інтернет.
По-третє, Інтернет в Україні отримує все більше визнання як засіб політичної комунікації, що вимагає, як і будь-який інший феномен політичного життя, теоретичного аналізу та оцінки. Відзначимо, що в сучасній Україні спостерігається стабільне збільшення кількості інтернет-користувачів, і вже сьогодні вони складають значну кількість виборців. За даними останнього дослідження компанії iKS-Consulting, у першому кварталі 2011 року кількість абонентів широкосмугового доступу в Інтернет в Україні становила 3,93 млн.; 3,4 млн. з них – абоненти з домашнім підключенням. Таким чином, проникненість швидкісного Інтернету в країні становить 19,3% від загальної кількості домогосподарств, що в півтора рази більше, ніж роком раніше. В абсолютному вираженні абонентська база виросла за рік на 1,12 млн. користувачів [8].
Ступінь наукової розробленості теми, на наш погляд, невисока. З одного боку, проблемам політичних комунікацій приділяли чимало уваги визнані класики політичної науки, були створені різні наукові концепції і підходи, а з другого боку, розвиток Інтернету триває настільки швидкими темпами, що практика й наслідки використання глобальної Мережі в політиці залишаються невивченими.
Серед основоположників досліджень політичної комунікації можна назвати найвідомішого представника американської політичної науки Г. Ласуела, який у період після Першої світової війни активно вивчав феномен політичної пропаганди [3]. У повоєнний час були сформовані кілька теоретичних шкіл політичної комунікації. К. Дейч і Д. Істон стали основоположниками кібернетичного підходу й системного аналізу в галузі політичної комунікації [2].
Поняття “засобу комунікації” ширше за поняття “комунікаційного каналу”. Воно включає в себе як канали комунікації, так і їх соціальне оточення, що виявляється у впливі суспільства на винахід, створення і використання тих чи інших технічних засобів передачі інформації, а також подальший вплив каналів комунікації на суспільство. Семантична розбіжність між українськими словами “канал комунікації” та “засіб комунікації” дуже близька до різниці між англійськими словосполученнями “channels of communications” і “media”. Саме тому в дослідженні слідом за представниками Торонтської школи комунікації перевага віддається терміну “засоби комунікації” [1]. Однак, при всій увазі, яка приділяється останнім часом в Україні політичним комунікаціям в глобальній мережі Інтернет, ця тема в силу новизни і неоднозначності процесів, що відбуваються продовжує залишатися недостатньо вивченою. Предметом нашого дослідження буде політична комунікація в українському сегменті глобальної мережі Інтернет.
Порівняно з іншими засобами масової комунікації (газети, журнали, листівки, брошури і т.д.), інформація, яка знаходиться в глобальній мережі, є більш доступною (оскільки доступ до неї має будь-яка людина, підключена до мережі Інтернет), регулярно оновлюваною, не має обмежень за обсягом, супроводжується великою кількістю графічної інформації (фотографії, відеоролики). На сторінках сайту можуть бути розміщені інтерактивні елементи, що дозволяють налагодити зв'язок між користувачем і власником сайту (гостьові книги, поштові служби). Відсутність просторових кордонів робить інформацію, розміщену в Інтернеті, доступною, незалежно від місця розташування користувача [4].
Усе різноманіття комунікацій між виробниками і споживачами інформації в Інтернеті зводиться до чотирьох великих груп:
а) асинхронна (не збігається в часі) комунікація за типом “один-одному” (за допомогою електронної пошти);
б) асинхронна комунікація за типом “багато-багатьом” (сервіси Usenet, дошки оголошень, листи розсилки);
в) синхронна (збігається в часі) комунікація за типом “один-одному”, “один-декільком” або “один-багатьом”, організована навколо певної теми, рольової гри (MUD), в чатах і програмах обміну повідомленнями, наприклад, в ICQ;
г) асинхронна комунікація, що характеризується тим, що одержувачу необхідно знайти сайт для отримання доступу до потрібної інформації, і побудована за принципом “багато-одному”, “один-одному” або “один-багатьом” (Web-сайти, FTP-сайти).
Різноманіття можливостей і функцій служб Інтернету показує, що неправомірно відносити Інтернет у цілому до засобів масової інформації. Інтернет – це технологія організації каналів передачі інформації (за допомогою різних служб), заснована на цифровому способі передачі даних між комп'ютерами всього світу, проте він є основою інформаційних технологій сучасності, оскільки:
• комп'ютери, підключені до мережі, можуть ділити й передавати тексти або мультимедійну інформацію;
• мережа платформонезалежна і може працювати з різними операційним системами на будь-якому типі комп'ютерного обладнання;
• електронна пошта надає множинні комунікації між комп'ютерами, підключеними до Мережі;
• браузери забезпечують інтуїтивний, графічний інтерфейс, дозволяють точно і безперешкодно рухатися по тексту і мультимедійних файлах за допомогою клацань миші;
• у користувачів є вбудовані гіперпосилання для управління інформацією, які дозволяють завантажити файл з місцевої або віддаленої області;
• користувачі мають швидкий і дешевий доступ до однієї і тієї ж інформації;
• платити треба зовсім небагато: програмування мовою HTML, єдиним універсальним електронним стандартом комунікацій, порівняно просто і дешево;
• програми Інтернет – масштабовані і підтримують конструкції типу “клієнт-сервер”;
• розподілена природа додатків забезпечує ефективне використання організаційних комп'ютерних ресурсів [4].
Не менш важливим є питання про безпеку в Інтернеті. Безпека – проблема багатогранна. По-перше, безпеку можна визначити як надання доступу до певної інформації відповідному персоналу з одночасним блокуванням доступу для всіх інших. Більшість найпопулярніших серверів Інтернету сьогодні дозволяють таку конфігурацію доступу на базі сфери діяльності користувача або окремої групи, у той час як деякі дозволяють системним адміністраторам виходити далеко за ці рамки, дозволяючи їм обмежувати право доступу за допомогою спеціальної IP-адреси для індивідуальних сторінок. По-друге, безпека може включати шифрування, також на декількох рівнях. Популярні сервери Інтернету пропонують шифрування для комунікацій між сервером і браузером, ефективно шифруючи повідомлення та охороняючи його від перехоплення. Шифрування також може зіграти важливу роль, якщо програми Інтернету охоплюють численні організації або місця. Все більше організацій використовують свої громадські web-сервери, таким чином встановлюючи конкретні сторінки для індивідуального користування споживачами або партнерами, за допомогою контролю доступу [6]. Інтернет-безпека дуже важлива в соціальних комунікаціях, оскільки конкурентність у політичних перегонах висока, і політичний супротивник може використати персональний електронний ресурс або базу даних заради своєї вигоди.
Таким чином, Інтернет є потужним засобом масової комунікації, що дозволяє зв'язувати між собою групи користувачів, незалежно від їх географічного розташування, статі, віку, сімейного стану та інших значущих соціально-демографічних характеристик.
Задля того, щоб визначити, чи є політична комунікація в Інтернеті на українському просторі, наскільки вона дієва та ефективна та яким саме чином вона дістається реципієнта, ми провели соціологічне опитування у мережі Інтернет. Опитувані віком від 18 до 50 розподілялися на дві групи: від 18 до 25 та від 26 до 50.
Анкета, яку заповнювали учасники опитування, розсилалася шляхами, що описані вище: за допомогою електронної пошти, чатів, Skype, Web-сайтів, щоденників у Інтернеті (сервіс www.livejournal.ru), соціальної мережі vkontakte.ru та браузерної гри travian.com.ua.
Анкета готувалася російською, оскільки не всі опитувані є носіями української мови.
Возраст ____
1) Читаете ли Вы социально-политические обозрения и статьи в Интернете? ДА/НЕТ
2) Встречали ли Вы политическую рекламу в Интернете (баннеры, заказные статьи…)? ДА/НЕТ
3) Какие именно виды политической интернет-рекламы Вы бы назвали наиболее эффективными (выбрать от 1 до 3)?
a) письма на электронную почту;
b) баннеры на сайтах;
c) рассылка новостей;
d) группы в соцсетях;
e) реклама в чатах и ICQ;
f) акции от политических деятелей в он-лайн играх.
Опитано всього 57 осіб. Реципієнти обиралися за такими критеріями: вік (присутність різних вікових одиниць у групах), стать (гармонійне поєднання чоловічої і жіночої статі там, де можливо було визначити), приналежність до різних професійних груп (там, де можливо було визначити), різниця в інтересах.
Вік менше 25 років – опитано 31 особу. Вік більше 25 років – опитано 26 осіб. Результати подаються у порівнянні з результатами попередньої вікової групи.
1 група. На 1 питання “Чи читаєте Ви соціально-політичні огляди в Інтернеті?” стверджувально відповіли 19 осіб. Заперечно – 12. На наступне (2) питання, щодо політичної реклами: “Чи зустрічали її реципієнти?” стверджувально відповіли 24 особи, негативно – 7. Тобто ми бачимо, що навіть ті, хто не читає сторінки із заздалегідь політичним спрямуванням, все ж таки стикаються з політичною рекламою.
2 група. На 1 питання “Чи читаєте Ви соціально-політичні огляди в Інтернеті?” стверджувально відповіли 16 реципієнтів. Заперечно – 10.
На наступне (2) питання щодо політичної реклами: “Чи зустрічали її реципієнти?” стверджувально відповіли 17 осіб, негативно – 9.
Порівняльна гістограма – мал. 1.
Тобто ми можемо побачити, що в обох вікових групах інтерес до соціально-політичних статей майже однаковий. А ось політичної реклами молодіжна аудиторія зустрічає більше. Це зумовлене тим, що переважну більшість користувачів соціальних мереж становлять люди молодшого віку. Наприклад, рекламна компанія президента РФ Дмитра Медведєва була спрямована на російських користувачів сервісу vkontakte.ru.
Молодша група реципієнтів свої голоси віддала таким чином:
a) листи на електронну пошту – 8.
b) банери на сайтах – 18.
c) розсилка новин – 14.
d) групи в соцмережах – 20.
e) реклама в чатах та ICQ – 3.
f) акції в он-лайн іграх – 5.
Можна дійти висновку, що саме асинхронна комунікація за типом “багато-багатьом”, “один-одному” або “один-багатьом” посідає лідируючі позиції в молодіжної аудиторії.
Серед старшої групи голоси розподілились так:
a) листи на електронну пошту – 7.
b) банери на сайтах – 10.
c) розсилка новин – 9.
d) групи в соцмережах – 5.
e) реклама в чатах та ICQ – 0.
f) акції в он-лайн іграх – 4.
Порівняльна гістограма – мал. 2.
Із цієї гістограми ми можемо зробити висновок, що старша за віком аудиторія більше довіряє асинхронній комунікації за принципом “один-багатьом” або “багато-багатьом”. Оскільки Інтернет та соціальні сайти на зразок vkontakte.ru з’явилися не так давно і не настільки популярні, як серед людей молодшого віку, то доросліша аудиторія менш схильна довіряти таким мережам.
Висновки:
По-перше, реципієнтами перевага надавалась переважно асинхронним видам комунікації, особливо тим, де максимально підкреслена можливість вибору: читати чи не читати повідомлення електронною поштою, новинарні розсилки, звертати чи не звертати увагу на банери.
По-друге, вид рекламного повідомлення та шлях комунікації з реципієнтом треба коригувати залежно від мети політичного угрупування та від аудиторії. Так, групи в соціальних мережах є найбільш прийнятним джерелом політичної реклами для аудиторії молодше 25. При цьому в рейтингу переваг старшої групи соціальні мережі посіли лише 3 місце.
По-третє, соціум ще не готовий сприйняти зовсім нові види політичної реклами, які передбачають безпосередній контакт із політичною дійсністю.
Література
1. Кули Ч. Первичная группа. Теория общественного мнения / Ч. Кули [Электронный ресурс]. – Режим доступа : www.polit.ru/article/2008/10/21/soc/. 2. Шестопал Е. Б. Политическая психология / Е. Б. Шестопал [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Shestop/08.php. 3. http://watcher.com.ua/2011/06/21/kilkist-abonentiv-shvydkisnoho-internetu-v-ukrayini-stanovyt-mayzhe-4-mln/. 4. Жуков Я. Модели массовой коммуникации / Я. Жукова, Ю. Ширков [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.advance-mr.ru/articles/zhukova/mc_model/mcmodels.htm. 5. Дегтярев А. Основы политической теории / А. Дегтярев [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Polit/Degt/_08.php. 6. Бакулев Г. Массовая коммуникация : западные теории и концепции / Г. Бакулев [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://pulib.if.ua/part/9683. 7. Интернет как средство массовой коммуникации и основа информационных технологий современности / [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.abramovsky.ru/art1.shtml. 8. О безопасности в интернете и о безопасности личных данных / [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://cyber-promo.ru/archives/1589.
Анотація
Стаття присвячена проблемам сучасної політичної комунікації та її виходу на інтернет-платформу. У дослідженні розглянуто всі типи комунікацій у мережі та викладено результати дослідження фокус-групи, отримані шляхом описаних комунікацій. Дослідження рознесене за двома віковими категоріями, результати опитування яких порівняно.
Ключові слова: політична комунікація, Інтернет, користувачі, засіб комунікації.
Науковий керівник: Хавкіна Любов Марківна, доктор наук із соціальних комунікацій, професор кафедри журналістики Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.