Критерії класифікації правових систем

Проблема класифікації правових систем на певні групи, або сім'ї, є однією з основних проблем порівняльного правознавства. Сама ідея групування правових систем у правові сім'ї виникла в порівняльному правознавстві в 1900 році й набула великого поширення вже на початку XX століття. Так, наприклад, учасники І Міжнародного конгресу порівняльного права в 1900 році розрізняли французьку, англо-американську, німецьку, слов'янську і мусульманську правові сім'ї¹.

Як відомо, класифікація — це система розподілу будь-яких однорідних предметів або понять за класами, відділами на основі певних загальних ознак (критеріїв). У нашому випадку такими однорідними предметами виступають правові системи. Результатом класифікації правових систем є систематична одиниця — правова сім'я.

Необхідність класифікації правових систем обумовлюється тим, що класифікація допомагає встановити найбільш важливі, загальні для всіх правових систем якості, сприяє їх більш глибокому пізнанню, дозволяє зафіксувати закономірні зв'язки між правовими системами. Класифікація полегшує визначення місця і ролі конкретної правової системи в загальній світовій системі, дає змогу робити обґрунтовані прогнози щодо шляхів подаль-

Саидов А. X. Вказ. праця. — С. 121.

шого розвитку як окремих правових систем, так і їхньої сукупності в цілому, сприяє уніфікації чинного законодавства й удосконаленню національних правових систем.

Традиційно складним є питання про вибір критеріїв класифікації національних правових систем. У пошуках цих критеріїв юристи-компаративісти брали за основу різні фактори. Так, можливе об'єднання правових систем за цивілізаційною ознакою, за географічною, за регіональною та іншими загальними зовнішніми і внутрішніми ознаками. Класифікація може мати діахронний (історичний) або синхронний характер; її можна проводити як на рівні правових систем, так і в межах окремих галузей права різних правових систем.

Звідси випливає принципова можливість множинності класифікацій, що побудовані за різними критеріями і здійснюються з різною метою. Проте при класифікації правових систем пріоритет повинен бути відданий критеріям юридичного порядку.

На думку М. М. Марченка, критерії класифікації правових систем повинні відповідати, зокрема, таким вимогам:

1) мати у своїй основі постійні, фундаментальні, а не тимчасові та випадкові фактори;

2) бути більш-менш визначеними ознаками-крите- ріями;

3) мати сталий об'єктивний характер;

4) вирізняти основний, домінуючий критерій у разі, коли в основу класифікації правових систем покладено не одну, а кілька ознак-критеріїв¹.

У сучасній компаративістиці щодо класифікації правових систем сформувались два основні напрямки. Так, одні автори беруть до уваги тільки найсуттєвіші відмінності і схожі риси правових систем і в цьому випадку обмежуються виокремленням на правовій карті світу трьох

¹ Марченко М. Н. Вказ. праця. — С. 254. 36

основних груп. Інші автори, беручи до уваги більшу кількість критеріїв, налічують до восьми правових сімей, Перший напрямок найбільш яскраво представлений у концепції правових сімей Р. Давида, другий — у концепції «правового стилю» К. Цвайгерта. Розглянемо ці класифікації більш детально.

Класифікація Р. Давида. Відомий французький компаративіст пропонує два рівноправні критерії, за допомогою яких відбувається класифікація правових систем:

—юридична техніка, якою користуються юристи тієї чи іншої країни, вивчаючи і практикуючи право;

—однакові філософські, політичні й економічні принципи.

Неважко побачити, що перший критерій, по суті, є технічний, а другий — ідеологічний.

Пояснюючи перший критерій, Р. Давид зазначає, що правові системи належать до однієї правової сім'ї тоді, коли методи роботи юристів, способи створення, систематизації, тлумачення норм права, джерела права і юридичний словник різних правових систем є ідентичними або в цілому збігаються. В іншому випадку ці правові системи належать до різних правових сімей.

Однак першого критерію недостатньо. Наприклад, якщо керуватись лише цим критерієм, то можна зробити висновок про те, що правові системи ФРН та НДР (йдеться про ситуацію до об'єднання цих держав) належали до однієї правової сім'ї. А це невірно, оскільки перша входить до романо-германської сім'ї, а друга входила до соціалістичної. Правові системи, що належать до однієї правової сім'ї, повинні спиратися на однакові філософські, політичні й економічні принципи.

На підставі цих критеріїв Р. Давид висунув ідею трихотомії — виокремлення трьох правових сімей (романо-германської, англосаксонської, соціалістичної), до яких примикає весь інший юридичний світ, що охоплює чотири п'ятих планети за назвою «релігійні і традиційні сис-

теми». У своїх більш пізніх роботах P. Давид розподілив релігійно-традиційну правову сім'ю на окремі підвиди: мусульманську, індуську, іудейську сім'ї, а також на правові сім'ї країн Далекого Сходу, Африки та Мадагаскару¹.

Класифікація К. Цвайгерта. Видатний німецький вчений висуває як критерій класифікації поняття «правовий стиль». Надумку К. Цвайгерта, поняття стилю як відмінної риси давно вже не є винятковим привілеєм мистецтва. Так, К. Цвайгерт наводить приклад застосування цього поняття в юриспруденції: згідно з 20-м каноном Кодексу канонічного права в разі відсутності відповідної ясно вираженої норми — норму, що підлягає застосуванню, слід вивести, виходячи з аналогії загальних правових принципів, що відповідають поняттю канонічної справедливості, постійно діючої панівної доктрини і стилю, практики римської курії².

Вчений вважає, що окремим правовим системам і їх групам притаманний певний стиль. Порівняльне правознавство прагне виявити ці правові стилі та залежно від вирішальних стильових елементів розташувати окремі правові системи у правових колах.

«Стиль права» як критерій для класифікації правових систем визначається, на думку К. Цвайгерта, п'ятьма факторами:

1) історичним походженням і розвитком правової системи;

2) панівною доктриною юридичного мислення та її специфікою;

3) своєрідними правовими інститутами;

4) правовими джерелами і методами їхнього тлумачення;

5) ідеологічними факторами³.

' Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. — С. 25.

²Цвайгерт К., КетцХ. Вказ. праця. — С. 107.

³Там само. - С. 108. ,

На цій основі К. Цвайгерт розрізняв вісім правових сімей: романську, германську, скандинавську, загальну, соціалістичну, далекосхідну, ісламську, індуську.

Однак на підставі запропонованих К. Цвайгертом критеріїв можливі й інші варіації, оскільки, на думку вче-пих-компаративістів, не можна претендувати на матема-і ичну точність у галузі суспільних наук. Наприклад, деякі ичені, в цілому підтримуючи класифікацію К. Цвайгерта, додатково вирізняють на правовій карті світу латиноамериканську, іудейську, звичаєву, слов'янську правові сім'ї.

Слід зазначити, що обидві класифікації (як найбільш іагальна трьохчленна, так і більш детальна) є корисними і тому мають право на існування. Так, трьохчленний поділ 11равових систем на романо-германські, англо-американські та релігійно-традиційні системи може бути покладений в основу загальної характеристики стану і розвитку права в сучасних суспільствах. Цим якісно своєрідним, контрастним національним правовим системам притаманний особливий юридичний лад, вони мають характер базових, класичних юридичних типів¹. Тож саме ця найбільш загальна класифікація і покладена в основу нашого підручника.

Виокремлюючи названі три базові елементи (рома-по-германську, англо-американську та релігійно-традиційну правові системи), не слід випускати з поля зору ще один ряд правових систем. Його утворюють правові системи, які за своєю основою належать до однієї з трьох класичних груп, проте водночас мають свій особливий стиль, специфічний відтінок, особливий тембр. Завдяки цим особливостям можна виокремити сім'ї другого ряду: романське, германське, скандинавське, ісламське, індуське, іудейське право тощо².

Можливі й інші класифікації правових систем. Ось деякі з них.

¹Алексеев С. С. Вказ. праця. — С. 170.

²Там само. - С 172-174.

3-9

1. Чисті правові системи та правові системи змішаного типу {«гібридні»).

Правові системи змішаного типу об'єднують правила та інститути, що походять з різних правових систем і взаємодіють між собою. Найбільш яскравими є взаємовідносини західних правових систем і традиційних правових систем, що існують у межах більшості азіатських та африканських правових систем. До змішаних належать, зокрема, правові системи Філіпиін, Японії, Шрі Ланкі, Маврикії, Камеруну. Така змішаність відображає, а іноді сприяє проявам справжнього юридичного плюралізму.

2. Розвинуті та нерозвинуті правові системи.

Розвинуті правові системи — це системи, в яких розкрилися, розгорнулись якості писаного права; в них право є утворенням високого інтелектуального порядку, що виступає в суспільному житті як самостійний і сильний соціальний феномен.

Нерозвинуті правові системи — це ті системи, в яких не розкрились, не розгорнулись якості права як самостійного і сильного соціального феномена, що відіграє особливу роль у житті суспільства. Такими системами в сучасному світі є релігійно-традиційні правові системи: основи рішень життєвих ситуацій тут взагалі перебувають поза правом — вони вкорінені у традиції, у релігійні норми, у постулати ідеології.

3. Материнські і дочірні правові системи. Материнські правові системи — це ті системи, де

вперше були створені оригінальні правові рішення і які в подальшому утворили основу певної правової сім'ї.

Дочірні правові системи — це системи, які побудовані за моделлю інших (материнських) правових систем.

Так, материнською є англійська правова система, тоді як правові системи Канади, Австралії, Нової Зеландії, які побудовані за моделлю права Англії, належать до дочірних.

Слід зазначити, що класифікація правових систем має відносний характер. По-перше, в деяких правових си-40

і.- і омах можна знайти інститути права, галузі й навіть правові системи, що за своєю природою і характером налетіть до інших правових сімей. Так, у правовій системі штату Луїзіана (США) як колишньої колонії Франції історично склалися і значною мірою зберігаються основні ошаки ромапо-германського права. Водночас правова система США, в межах якої існує правова система Луїзіани, належить до сім'ї англо-америкапського права.

По-друге, відносний характер класифікації виявляється у взаємному переплетенні норм, інститутів, правових традицій різних правових сімей. Це обумовлено і им, що правові сім'ї можуть належати до однієї цивілізації. Так, сім'ї англо-американського та романо-гер-манського права сформувалися під впливом західної правової традиції і мають багато спільного.

По-третє, при класифікації слід враховувати об'єктивний процес конвергенції, або зближення двох основних правових сімей — англо-американської і романо-гер-манської, який зменшує різницю між цими правовими системами¹.

По-четверте, класифікацію можна проводити як на рівні правових систем, так і на рівні провідних галузей права. Необхідно брати до уваги те, що одну правову систему можна зарахувати до різних правових сімей залежно від того, яка галузь (або галузі) права береться за критерій. Наприклад, правові системи латиноамериканських країн при класифікації, заснованої на приватному праві, виявляться — з деякими відхиленнями — такими, що належать до романо-германської правової сім'ї, тоді як при класифікації, заснованої на конституційному праві, більшість цих країн потрапить до групи американського права сім'ї загального права².

¹Марченко М. Н. Вказ. праця. - С. 260-262.

²Кнапп В. Крупные системы права в современном мире // Сравнительное правоведение: Сб. статей. — М.: Прогресе, 1978. — С. 212.

§ 4. Місце правової системи України серед правових систем світу

За часів Радянського Союзу правова система Української РСР була складовою частиною правової системи СРСР. Ця система належала до сім'ї соціалістичного права, у зв'язку з чим не існувало жодних труднощів з класифікацією українського права. Після здобуття Україною державної незалежності в 1991 році відбувається формування самостійної української національної правової системи. У ЇЇ розвитку спостерігаються, зокрема, такі позитивні тенденції, як активне формування основних структурних частин правової системи; приведення у відповідність до міжнародних правових стандартів, перш за все європейських; утвердження принципів правової демократичної держави і громадянського суспільства; поява нових підходів до праворозуміння; створення нових галузей та інститутів права і законодавства¹.

Природно постає питання: до якої правової сім'ї належить сучасна правова система України? Це питання фактично є частиною більш широкої проблеми — місця національних правових систем країн колишнього соціалістичного табору (зокрема, колишніх республік Союзу РСР) на правовій карті світу.

У юридичній літературі немає єдності думок з приводу характеристики сучасних правових систем постсоціа-лістичних країн Східної Європи. Проте ці думки можуть бути умовно представлені у вигляді трьох основних концепцій.

1. Концепція повернення постсоціалістичних країн Східної Європи до романо-германської правової сім'ї. Прихильники цієї концепції виходять з того, що історично

¹ Луць Я. А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти). — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. — С. 190.

правові системи цих країн належали до романо-герман-п.кої правової сім'ї або тяжіли до неї. У країнах Східної ('вропи відбулися рецепції римського права, основним джерелом права визнавався закон, провідні галузі права (>ули кодифіковані. Право, правозастосування та право-иа наука постійно зазнавали суттєвого впливу з боку французької та німецької правових шкіл. Соціалістичні революції, що відбулися в цих країнах, трансформували їх правові системи. Основні відмінності соціалістичного права від романо-германського права лежали у сфері правової ідеології (заперечення приватного права, визнання керівної ролі комуністичної партії, концепція відмиран-і ія держави і права при комунізмі, пріоритет інтересів держави над правами людини тощо). Проте навіть на соціалістичному етапі розвитку цих правових систем певна правова схожість з романо-германським правом все ж таки залишалася.

Цікаво, як визначався статус соціалістичного права західними компаративістами. Згідно з французькою теорією соціалістичне право було самостійною правовою сім'єю — «позашлюбною (нелегітимною) дочкою» рома-по-германського права. Німецька теорія розглядала соціалістичне право як «блудного сина» романо-германського права, який з часом повернеться до рідних коренів; отже, соціалістичне право — це не самостійна правова сім'я, а лише тимчасова аномалія континентального права. Американська теорія характеризувала соціалістичне право як генетичну потвору з деякими елементами рома-і ю-германського права¹.

На думку послідовників концепції повернення, після падіння комуністичних режимів постсоціалістичні країни свідомо відійшли від соціалістичного права і розвиваються в напрямку зближення з романо-германським правом.

Осакве К. Вказ. праця. — С. 32.

2. Концепція самобутності слов'янських правових систем, прибічники якої наполягають на необхідності визнання самостійної слов'янської (євразійської) правової сім'ї. Наприклад, В. М. Синкжов, обґрунтовуючи самодостатність слов'янського права на прикладі російського права, наводить такі його особливості:

1) самобутність російської державності, що не зникає навіть після довгих і масованих запозичень іноземних управлінських і конституційних форм;

2) особливі умови економічного прогресу, для яких характерне спирання на колективні форми господарювання;

3) формування особливого типу соціального статусу особистості, для якого притаманна перевага колективних елементів правосвідомості і нежорсткість ліній диференціації особистості та держави;

4) тісний зв'язок традиційної основи права і держави зі специфікою православного напрямку християнства з його акцентами не на мирському життєрозумінні Бога і людини (католицизм) і тим більше не на благословенні корисливості (протестантизм), а на духовному житті людини з відповідними етичними нормами (некорисливість, благочестя тощо);

5) успадкування через Візантію законодавчих традицій римського права¹.

3. Концепція окремих шляхів для центрально-європейських, прибалтійських країн та слов'янських країн колишнього СРСР (Росії, України, Білорусі), яка є певним компромісом між першими двома напрямками. її послідовники вважають, що на початку XXI століття конфігурація колишнього правового соціалістичного простору виглядає таким чином: центрально-європейські країни приєдналися до романо-германського права, прибалтійські — до скандинавського права, а Росія, Україна та

¹ Синюков В. Н. Российская правовая система. Введение в общую теорию. — Саратов: Полиграфист, 1994. — С. 176.

Ііійорусь утворили самостійну слов'янську (євразійську) правову сім'ю, яка має певні особливості.

і Прихильники цієї концепції підкреслюють, що в правовій системі України найчастіше діють правові поняття, а не норми права; вона ближче до релігійних пра-иових систем, ніж до світських; тут право є засобом у руках держави для створення нового економічного порядку; приватне право значною мірою поглинається публічним правом;: бсрігається тверда залежність права від політики й економіки; відсутнє самостійне комерційне право. І І,і рчюи свідчать про тс, що в українській правовій системі особливостей набагато більше, ніж спільних ознак з рома-ію-германською правовою сім'єю¹.

Отже, яки ж місце посідає правова система України на і іравовій карті світу? На нашу думку, відповідь на це питан-і ія залежить передусім від основного, домінуючого критерія, який покладено в основу класифікації правових систем. Якщо, класифікуючи правові системи, компаративіст робить акцент на панівній правовій культурі та правосвідомості, він повинен погодитися з прибічниками концепції і рьох шляхів, визнати самобутність правової системи Украї-і їй і віднести її до слов'янської (євразійської) правової сім'ї.

Проте якщо домінуючим вважати юридичну техніку (структуру джерел права та системи права, особливості способів тлумачення та процесу правозастосування), то більш виваженою є концепція повернення до романо-гер-манського права. Сьогодні не існує суттєвих відмінностей національної правової системи України від романо-гер-манського права ні за способами створення правових норм, ні за способами їх систематизації, ні за способами їх тлумачення, ні за способами їх використання у право-застосовній практиці. Певний рух зроблений і в напрямку зміни праворозуміння: офіційно визнано ідеї верховен-

¹ Оборотов Ю. М. Традиції та новації в правовому розвитку: загальнотеоретичні аспекти: Автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Одес. нац. юрид. акад. — Одеса, 2003. — С. 23.

ства права, пріоритету прав людини, правової соціальної демократичної держави, поділу права на публічне та приватне, непорушності приватної власності, характерні для європейської правової традиції. Отже, на цій підставі можна зробити висновок про те, що правова система України повертається до романо-германської правової сім'ї.

Втім, сьогодні не можна констатувати, що правова система України є повноправним членом романо-германської сім'ї. Повернення постсоціалістичних країн до романо-гер-манського права відбувається різними темпами. Так, щодо правових систем деяких країн Східної Європи (зокрема, Польщі, Чехії, Угорщини, Словенії) вже сьогодні можна зробити висновок про відсутність перешкод до їх «усиновлення» романо-германським правом. Майбутній вступ цих країн до Європейського Союзу буде символізувати остаточне повернення 'їх правових систем до романо-германської сім'ї.

Україна, на відміну від них, досягла значно менших успіхів у зближенні своєї правової системи з романо-германським правом. Тож сучасна українська правова система є правовою системою перехідного типу, що лише тяжіє до романо-германської правової сім^гі, є своєрідним асоційованим членом цієї сім'ї. Обраний Україною стратегічний напрямок до євроінтеграції дозволяє прогнозувати приєднання її правової системи до сім'ї романо-германсько-го права як повноправного члена після успішного завершення політико-правових реформ. Провідним вектором цих реформ повинне стати наближення української правової культури до європейських зразків: зокрема, утвердження принципів демократії, відповідальності державної влади і зв'язаності її правом, передбачуваності і визначеності державних рішень, незалежності і ефективності судової влади. Можливо, враховуючи певні особливості правових систем країн СНД, у межах романо-германської сім'ї поряд з романською та німецькою групами виникне відокремлена слов'янська (євразійська) група. Саме такий висновок підтримують автори цього підручника.

Розділ З

Загальна характеристика

романо-германської

правової сім'ї

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 678 9 10 11 Следующая ⇒