Главная | Обратная связь

Закон України про оборону

Червня 1991 року

 

Закон гарантує кожному громадянину України право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

 

Батьки мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.

 

Закон забороняє вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих.

 

Забороняється будь-яка дискримінація осіб та обмеження прав і свобод громадян залежно від їх ставлення до релігії.

 

Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Не допускається встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії щодо іншої.

 

Згідно Закону церква в Україні відокремлена від держави. Система освіти в Україні відокремлена від церкви, має світський характер.

 

Релігійні організації в Україні створюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати та поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури. До релігійних організацій Закон відносить:

• релігійні громади;
• релігійні управління і центри;
• монастирі;
• релігійні братства;
• місіонерські товариства;
• духовні навчальні заклади;
• об'єднання вищезазначених релігійних організацій.

 

Релігійні організації діють на підставі статуту (положення). Статут релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з'їздах, конференціях. Статут релігійної організації повинен містити відомості про:

• вид релігійної організації, її віросповідну належність і місцезнаходження;
• місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об'єднання;
• майновий стан релігійної організації;
• права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів;
• порядок внесення змін і доповнень до статуту;
• порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності даної релігійної організації.

 

Релігійним організаціям забороняється:

• брати участь у діяльності політичних партій;
• виконувати державні функції;
• надавати політичним партіям фінансову підтримку;
• висувати кандидатів на виборні посади;
• здійснювати агітацію або фінансування виборчих кампаній;
• втручатись в діяльність інших релігійних організацій;
• проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих або віруючих інших віросповідань.

 

Законом встановлюється порядок реєстрації статутів (положень) релігійних організацій.

 

Діяльність релігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділ, злиття, приєднання) або ліквідацією. Передбачаються випадки коли діяльність релігійної організації припинятиметься у содовому порядку.

 

Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця паломництва.

 

Релігійні організації мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, лікарні, інтернати тощо).

 

Передбачаються у Законі повноваження Державного органу у справах релігій.

 

Також Закон визначає правовий режим майна релігійних організацій.

Закон України про оборону

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту;

обороноздатність держави - здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації;

збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій:

вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України;

блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав;

напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України;

засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях;

дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті;

застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів;

6)Закон України про військовий обовязок та військову службу

1. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності
України є конституційним обов'язком громадян України.

2. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки
громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим
складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до
законів України військових формувань, а також правоохоронних
органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби
транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові
формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

3. Військовий обов'язок включає:

підготовку громадян до військової служби;

приписку до призовних дільниць;

прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов
на військову службу;

проходження військової служби;

виконання військового обов'язку в запасі;

проходження служби у військовому резерві;

дотримання правил військового обліку.

4. Громадяни України мають право на заміну виконання
військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно
з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та Законом України "Про
альтернативну (невійськову) службу" ( 1975-12 ).

5. Від виконання військового обов'язку громадяни України
звільняються на підставах, визначених цим Законом.

6. Військовий обов'язок не поширюється на іноземців та осіб
без громадянства, які перебувають в Україні.

7. Виконання військового обов'язку громадянами України
забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування,
утворені відповідно до законів України військові формування,
підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування
і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та
районні (об'єднані районні), міські (об'єднані міські) військові
комісаріати (далі - районні (міські) військові комісаріати),
військові комісаріати Автономної Республіки Крим, областей, міст
Києва та Севастополя, а також територіальні центри (в Автономній
Республіці Крим, областях, місті Києві) та філіали (в районах та
містах) комплектування військовослужбовцями за контрактом.

8. Порядок утворення та повноваження територіальних центрів,
філіалів комплектування військовослужбовцями за контрактом
визначаються положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів
України.

9. Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються
на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних
дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для
комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань
на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення
оборони держави;

резервісти - військовозобов'язані, які у добровільному
порядку проходять службу у військовому резерві Збройних Сил
України та інших військових формувань.

10. Громадяни України, які приписані до призовних дільниць
або перебувають у запасі Збройних Сил України, зобов'язані:

прибувати за викликом районного (міського) військового
комісаріату для оформлення військово-облікових документів,
приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку
з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової
спеціальності, призову на військову службу або на збори
військовозобов'язаних;

проходити медичний огляд та лікування в
лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з
питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської
комісії районного (міського) військового комісаріату;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і
виконувати військовий обов'язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені
законодавством.

11. Жінки, які мають фах, споріднений з відповідною
військово-обліковою спеціальністю, визначеною в переліку,
затвердженому Кабінетом Міністрів України, та придатні до
проходження військової служби за станом здоров'я, віком та
сімейним станом, беруться на військовий облік
військовозобов'язаних.

12. Жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути
призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із
забезпечення оборони держави у воєнний час. У мирний час жінки
можуть бути прийняті на військову службу тільки в добровільному
порядку (за контрактом).

Стаття 2. Військова служба і виконання військового обов'язку
в запасі

1. Військова служба є державною службою особливого характеру,
яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом
здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом
Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується
громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу
роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

2. Порядок проходження громадянами України військової служби,
їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними
положеннями про проходження військової служби громадянами України,
які затверджуються Президентом України, та іншими
нормативно-правовими актами.

3. Військова служба в Україні організується з дотриманням
конституційної вимоги про відокремлення церкви і релігійних
організацій від держави.

4. Види військової служби:

строкова військова служба;

військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і
старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів (слухачів) вищих
військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів,
які мають у своєму складі військові інститути, факультети
військової підготовки, кафедри військової підготовки (далі - вищі
військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи
вищих навчальних закладів);

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

5. Строкову військову службу громадяни України проходять
відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших
військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової
спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного
захисту Вітчизни.

6. Виконання військового обов'язку в запасі полягає в
дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового
обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань,
навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової
служби в особливий період.

7. Громадяни України в добровільному порядку можуть проходити
службу у військовому резерві Збройних Сил України або інших
військових формувань. Порядок відбору, умови і порядок проходження
служби у військовому резерві визначаються цим Законом,
відповідними положеннями про проходження громадянами України
служби у військовому резерві, які затверджуються Президентом
України, та іншими нормативно-правовими актами.

8. Структура військового резерву людських ресурсів
установлюється Міністерством оборони України та затверджується
Кабінетом Міністрів України.

9. Громадяни України, які призвані або добровільно вступили
на військову службу, складають Військову присягу на вірність
Українському народу.

10. Громадяни України, які приписуються до призовних
дільниць, направляються для підготовки до військової служби,
призиваються або приймаються на військову службу, та
військовозобов'язані, які проходять службу у військовому резерві
або призначені для комплектування посад за відповідними
військово-обліковими спеціальностями під час проведення
мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок
проходження медичного огляду затверджується Міністерством оборони
України, а також центральними органами виконавчої влади, які
відповідно до закону здійснюють керівництво військовими
формуваннями, за погодженням з центральним органом виконавчої
влади в галузі охорони здоров'я.7)Референдуми..

Особлива роль у системі народовладдя в Україні належить референдумові, як найбільш органічній і природній формі народовладдя.
Справді, за своєю суттю референдум, як і інші форми народовладдя – вибори, народне обговорення і опитування, є правом реальної суверенної і верховної волі народу, проте за своїм змістом і формою здійснення тобто за предметом і методом правового регулювання референдум істотно відрізняється від інших форм народовладдя. Волевиявленням народу у вигляді результаті голосування стверджується або ні винесений на референдум закон чи рішення. Це дає підстави характеризувати референдум як нормотворчу форму народовладдя.
За територіальною ознакою референдуми поділяються на:
1) всеукраїнський;
2) місцевий, причому останній має два підвиди:
а) референдум, що провадиться у межах Автономної Республіки Крим;
б) референдум, що провадиться у межах інших адміністративно-територіальних одиниць.
Наступна класифікація видів референдумів пов’язана з предметом референдуму. Теоретично предмет референдуму – це питання, вирішення якого відбувається шляхом народного голосування. В даному разі залежно від предмету розрізняють наступні референдуми:
1) обов’язкові;
2) факультативні.
Обов’язкові мають місце у випадках, коли з певних питань рішення не може бути прийняте іншим шляхом, окрім народного голосування, причому законом завжди чітко окреслено коло цих питань.
Факультативні референдуми – це референдуми, проведення яких можливе, проте не обов’язкове. Призначення референдуму в такому разі залежить від рішення органів, що компетентні призначати референдуми, а також від наявності іншої ініціативи проведення референдуму, передбаченої законодавством.

Ви́борче право — в об'єктивному сенсі;— система правових норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з виборами органів держави й місцевого самоврядування. Об'єктивне виборче право регулює виборчу систему в широкому значенні. Зазвичай, предметом виборчого права вважаються пов'язані з виборами суспільні відносини, в яких прямо або опосередковано беруть участь громадяни^[1].

Основними принципами виборчого права у більшості країн є:

1) вибори є вільними. Людина сама вирішує йти їй на вибори чи ні, ніхто її не може примусити. Небажання громадян брати участь у виборах має назву — абсентеїзм . У деяких країнах передбачено адміністративні штрафи за небажання брати участь у виборах.

2) вибори є загальними (загальне виборче право). Мають право брати участь у виборах всі громадяни, що відповідають вимогам виборчого права держави

3) вибори є рівними (рівне виборче право). Один виборець має право 1 голосу;

4) вибори можуть бути прямими та непрямими. Прямі вибори — система, за якою виборці мають можливість прямо висловити своє ставлення до кандидата шляхом подачі голосів (Україна, Росія, Франція, Польща). Непрямі вибори — система, за якою безпосереднє право обрання кандидата належить колегії виборщиків, на праві делегування їм своїх повноважень усіма виборцями .

5) вибори є таємними. Таємне голосування — порядок подачі голосів, при якому виборець заповнює бюлетень у ізольованому приміщенні і особисто вкидає його в скриньку.