Главная | Обратная связь

Переважне право на залишення на роботі.

Власник або уповноважений ним орган мають право розірвати трудовий договір зі своєї ініціативи лише на підставах, які безпосередньо передбачені законодавством.
Однією з таких підстав є зміна в організації виробництва й праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Про звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності (штату) або реорганізацією чи ліквідацією підприємства працівники персонально попереджуються не пізніше, як за два місяці під розписку. При цьому їм роз’яснюється про порядок подальшого працевлаштування, перепідготовку і навчання новим професіям, спеціальностям, діючі пільги і компенсації.

Звільнення за цією підставою допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

При звільненні працівників у зв’язку зі скороченням чисельності чи штату переважне право на залишення на роботі мають працівники з більш високою продуктивністю праці та кваліфікацією. За умов однакової продуктивності праці та кваліфікації враховуються інші обставини (наприклад, особи – інваліди війни, сімейні мають переваги в залишенні на роботі).
Працівники можуть бути звільнені у зв’язку з невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи. Звільнення за цією підставою допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. Закон встановлює чіткі ознаки невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі. Ними є лише недостатня кваліфікація або стан здоров’я, які перешкоджають виконувати цю роботу. Розірвання трудового договору з такої підстави не може бути застосоване щодо осіб, які не мають потрібного виробничого досвіду у зв’язку з незначним трудовим стажем.
Не може також провадитись звільнення за цією підставою і з мотивів відсутності у працівника, якого звільняють, спеціальної освіти, якщо вона не є згідно із законом обов’язковою умовою при укладанні трудового договору, а за діловими рисами і за досвідом роботи цей працівник до її виконання придатний.

Працівник може бути звільнений за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше (протягом року) застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

При звільненні за такою підставою враховуються заходи дисциплінарного й громадського впливу. До останніх належать стягнення за невиконання трудових обов’язків, які застосовуються до працівника трудовим колективом, громадськими організаціями згідно з положеннями і статутами, які визначають їх діяльність. Беруться до уваги лише ті дисциплінарні та громадські стягнення, з дня накладення яких до видання наказу (розпорядження) про звільнення пройшло не більше одного року, якщо вони не зняті достроково. Не повинні враховуватись застосовані до працівника інші заходи, які в силу закону не належать до числа дисциплінарних чи громадських стягнень (наприклад, позбавлення премії, зміна часу чергової відпустки та ін.).

Самостійною підставою розірвання трудового договору є прогул. Прогулом вважається неявка на роботу без поважних причин протягом усього робочого дня. Прогульниками також вважаються працівники, які були відсутні на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, до них застосовуються ті ж міри відповідальності, які встановлені за прогул. Прогулом також вважається самовільний, без дозволу власника або уповноваженого ним органу, вихід працівника в чергову відпустку, самовільне використання днів відгулу.

Працівник може бути звільнений за невихід на роботу протягом більше чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки за вагітністю і пологами, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. Можливість звільнення працівника при невиході на роботу з хвороби, що продовжується більше чотирьох місяців, розглядається залежно від виробничої необхідності в такому звільненні. Підставою для звільнення може бути лише безперервна непрацездатність, яка продовжується більше чотирьох місяців. Складання окремих строків, протягом яких працівник був тимчасово непрацездатним, не допускається.
За працівниками, які захворіли на туберкульоз, місце роботи зберігається протягом 12 місяців, а у випадку втрати працездатності у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням – до відновлення працездатності чи встановлення інвалідності.

Законом допускається звільнення працівника у зв’язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу. Звільнення за такою підставою вважається законним, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. У цьому випадку звільнення має місце, якщо незаконно звільнений працівник був поновлений на попередній роботі за рішенням суду або вищестоящого, в порядку підпорядкованості, органу. Проте за цією підставою не можна звільнити працівника, якщо на цю роботу претендує виборний працівник, строк повноважень якого на виборній роботі закінчився.
Підставою звільнення працівника є поява його на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп’яніння. Для звільнення за цією підставою достатньо, щоб працівник з’явився в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп’яніння в місці виконання своїх трудових обов’язків у робочий час – на початку, в середині, в кінці чи в будь-який інший час протягом робочого дня.

Поява на роботі в нетверезому стані, в стані наркотичного або токсичного сп’яніння повинна бути засвідчена висновком медичної установи чи підтверджена іншими доказами, наприклад, актом, складеним власником або уповноваженим ним органом з участю представників громадських організацій, показами свідків.

Також підставою для звільнення працівника з роботи є вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім невиходу на роботу протягом більше як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності), а також у період перебування працівника у відпустці. Але потрібно запам’ятати, що це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Крім зазначених підстав, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

1) одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації, його заступниками, головним бухгалтером підприємства, його заступниками, а також службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами;

2) винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

3) вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи.