 |
|
Правове регулювання грошового обігу і відносин з клієнтами
Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно–правовими актами НБУ і договорами (угодами) між клієнтом і банком.
Для здійснення банківської діяльності банки відкривають і ведуть банківські рахунки для юридичних і фізичних осіб у гривнях та іноземній валюті за певними правилами з дотриманням установлених НБУ вимог.
Правове регламентування банківського рахунка здійснюється на основі великої кількості нормативно–правових актів, що належать до різних галузей законодавства України.
Інститут банківського рахунка включає в себе:
1) сукупність правових норм, що регламентують зміст, мету банківського рахунка, пов'язані з ним права й обов'язки різних осіб, систему відносин, що виникають у зв'язку з банківським рахунком;
2) договір банківського рахунка як угоду про встановлення цивільних прав і обов'язків клієнта і банка;
3) реальні правовідносини, що встановлюються між сторонами договору банківського рахунка, а також здійснювані за рахунком операції.
Коло осіб – потенційних клієнтів банку – необмежене. Та сама особа може відкрити в одному банку кілька рахунків, крім того, ця ж особа має право відкривати рахунки в інших банках.
Загальними рисами договору на відкриття банківського рахунка є: консесуальний характер, взаємність прав і обов'язків, відплатність. Здійснюючи операції за різними рахунками клієнтів, банк не контролює ці операції. Однак у комерційних банків щодо банківських рахунків існує публічно–правова відповідальність повідомляти податковим органам за місцем реєстрації клієнтів відомості про відкриті рахунки протягом трьох робочих днів після їхнього відкриття, а також повідомлення в НБУ про відкриття (закриття) рахунка для включення цих даних до зведеного реєстру власників рахунків.
Операції за банківським рахунком здійснюються в межах коштів клієнтів. З цього правила є виняток, що називається овердрафтом. Положення про овердрафт і умови для його застосування повинні бути зафіксовані в договорі про банківський рахунок. Банки списують кошти з рахунків клієнтів тільки за розпорядженням власників, за винятком випадків, коли беззаперечне списання коштів передбачене законами України, а також за рішенням суду і за виконавчими приписами нотаріусів.
Здійснюються розрахунки в готівковій і безготівковій формах відповідно до умов установленими нормативно–правовими актами Національного Банку України.
При здійсненні безготівкових розрахунків можуть використовуватися наступні види платіжних документів: платіжне доручення, платіжна вимога, платіжне вимога–доручення, меморіальний ордер, розрахунковий чек, акредитив, вексель, платіжна картка.
У забезпеченні здійснення населенням платежів за своїми зобов'язаннями важливу роль у платіжній системі України виконує готівковий грошовий обіг.
Розрахунки готівкою підприємств між собою, з підприємцями і фізичними особами можуть здійснюватися як за рахунок коштів, що одержуються з кас банків, так і за рахунок готівкового виторгу. При цьому підприємства, що мають рахунки в банках і здійснюють операції в готівковій формі, можуть зберігати у своїй касі гроші в межах визначеного ліміту. Для здійснення розрахунків готівкою клієнти банків повинні мати касу і вести касову книгу за встановленою формою. Крім того, відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг", підприємства цих сфер діяльності під час продажу товарів зобов'язані проводити розрахункові операції в готівковій чи безготівковій формах (з використання платіжних карток, чеків, і т.д.) на повну суму покупки через реєстратори розрахункових операцій з роздруковуванням відповідних платіжних документів чи з використанням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Банки ж не рідше одного разу в два роки повинні перевіряти виконання клієнтами касової дисципліни.
За результатами перевірок до порушників застосовуються штрафні санкції, визначені Указом Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", зокрема за:
1) перевищення встановлених лімітів каси;
2) неоприбуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки;
3) перевищення встановлених термінів використання виданої під звіт готівки, а також за видачу наявних засобів під звіт без повного звіту про раніше видані кошти;
4) витрату готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці при наявності податкового боргу;
5) використання отриманої у банку готівки не за цільовим призначенням;
6) за проведення розрахунків готівкою без надання платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівки.
При здійсненні своєї діяльності банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці, під якою розуміють інформацію, що стала відома банку в процесі обслуговування клієнтів і взаємин з ним під час надання їм послуг, розголошення якої може заподіяти моральної чи матеріальної шкоди клієнту.
Однак з метою запобігання легалізації грошей, отриманих злочинним шляхом, банки зобов'язані ідентифікувати всіх осіб, які здійснюють значні й сумнівні операції. При цьому з метою попередження злочинів інформація про ідентифікацію таких осіб повинна повідомлятися банками відповідним правоохоронним органом згідно із законодавством України, що регулює питання боротьби з організованою злочинністю.
Операції на рахунках у банках можуть бути тимчасово припинені на підставі рішення державних податкових, судових чи правоохоронних органів, якщо це передбачено законодавчими актами України. Крім того, на кошти, що знаходяться на рахунках клієнтів, може бути накладений арешт.
Припинення договірних відносин банку з клієнтом містить у собі два етапи – розірвання договору і закриття рахунку. Рахунок закривається тільки після розірвання договору, а залишок грошей на рахунку видається клієнту або за його бажанням перераховується банком на інший рахунок.