Економічне учення Т. Мальтуса

Видатним представником економічної думки в Англії на початку XIX ст. був Томас Мальтус(1766—1834), який на відміну від Дж. Мілля та Дж. Мак-Куллоха полемізував з Д. Рікардо, намагаючись критично переосмислити його економічні погляди. Результати наукових пошуків вченого знайшли відображення у працях "Дослідження про закон народонаселення" (1798), "Дослідження про наслідки хлібних законів" (1814), "Дослідження про природу і зростання ренти" (1815), "Принципи політичної економії" (1820) та ін.

Беззастережно приймаючи ідею економічного лібералізму та примноження багатства суспільства за рахунок розвитку сфери виробництва, вчений намагався виявити фактори і передумови економічного зростання, взаємозв'язок між темпами зростання економіки та народонаселення, можливості протидії кризам надвиробництва. Його заслугою стало збагачення класичної економічної теорії новими науковими підходами та ідеями. Переслідуючи практичну мету, "покращання участі та збільшення щастя нижчих класів суспільства"[29], Т. Мальтус:

1.Виклав своє розуміння проблем економічного зростання на основі дослідження взаємозалежності економічних та позаекономічних (демографічних) чинників.Він виступив з критикою ідей англійського політичного діяча У. Годвіна, автора нарису "Про політичну справедливість" (1793), та прогресивного французького мислителя Ж.А. Кондорсе, автора книги "Ескіз історичної картини прогресу людського духу" (1794), які обстоювали прогрес розуму, всемогутність науки та можливість нескінченного вдосконалення людської свідомості на шляху суспільства всезагального достатку і рівності за умов державного регулювання розподілу суспільних доходів. Виходячи з теорії А. Сміта та підкреслюючи "слідом за мудрецями древності, що могутність держави має вимірюватися не розміром її території, а кількістю населення"[30], Т. Мальтус був переконаний в існуванні значних та нездоланних, на його думку, перешкод на шляху вдосконалення людини і суспільства. Вихідною у його теоретичній побудові була думка про існування закону народонаселення:"великого і тісно пов'язаного з людською природою закону, який діяв незмінно з часів походження суспільства... Закон цей полягає у постійному прагненні, притаманному всім живим істотам, плодитися швидше, ніж це допускає кількість харчів, що є в їхньому розпорядженні"[31].

Розвиваючи цю тезу, вчений звернув увагу на проблему обмеженості природних ресурсів та неминуче зменшення віддачі від додаткових вкладень праці та капіталу внаслідок залучення в обіг земель гіршої якості.Це зниження, на думку вченого, не в змозі компенсувати технічний прогрес та зміни в технології, які здійснюються у сільському господарстві занадто повільно. Виявлена Т. Мальтусом тенденція отримала назву закону "спадної родючості ґрунтів",який став праобразом фундаментального економічного закону спадної граничної продуктивності.

Головне, до чого вчений мав намір привернути увагу, полягало в тому, що "якщо зростання населення не затримується якими-небудь перешкодами, то це населення подвоюється кожні 25 років і, отже, зростає у кожний наступний двадцятип'ятирічний період у геометричній прогресії"¹. Водночас "засоби існування за найбільш сприятливих умов застосування людської праці ніколи не можуть зростати швидше ніж у арифметичній прогресії"[32].

Відомий англійський економіст Томас Роберт Мальтус(1766—1834) народився поблизу Лондона у сім'ї англійського дворянина. Томас був молодшим сином і за звичаєм його чекала духовна кар'єра, оскільки він не міг претендувати на спадок.

Томас Роберт Мальтус

Закінчивши Кембриджський університет, Т. Мальтус став англіканським пастором в Олбері. У 1796 р. він написав невеликий твір "Криза", в якому відстоював ідеї соціальної справедливості та допомоги злиденним. Здібний до науки, англійський дослідник багато читав і проводив свій вільний час у

дискусіях на філософські, економічні та політичні теми зі своїм батьком, який був високоосвіченою людиною і, на відміну від сина, з оптимізмом дивився на майбутнє людства. Не залишаючи обов'язків священика, у 1793 р. Т. Мальтус став працювати викладачем у коледжі.

У 1798 р. вчений анонімно опублікував невеликий памфлет під заголовком "Дослідження про закон народонаселення, або Погляд на його вплив на щастя суспільства у минулому і теперішньому, а крім того, вивчення наскільки ґрунтовні наші очікування щодо знищення або пом'якшення тих злигоднів, які він породжує". Незважаючи на те, що головною метою свого твору Т. Мальтус проголосив визначення шляхів поліпшення становища бідних верств населення, його праця викликала дискусії, а також критику та звинувачення у цинізмі й людиноненависництві. У 1803 р. вчений видав книгу під своїм іменем. Успіх, який принесла публікація твору, спонукав автора до доповнення та вдосконалення видання. З часом зі стислого памфлету книга перетворилась у трактат, який перевидавався за життя Т. Мальтуса шість разів щоразу більшим тиражем.

У 1805 р. Т. Мальтус прийняв запропоновану йому кафедру професора сучасної історії і політекономії у коледжі Ост-Індської компанії. Результати його наукових досліджень знайшли відображення у виданій в 1815 р. праці "Дослідження про природу і збільшення земельної ренти". У 1820 р. вчений опублікував важливу наукову працю "Принципи політичної економії, розглянуті в плані їх практичного застосування". Друг Д. Рікардо у повсякденному житті, Т. Мальтус виступив у цьому творі його завзятим опонентом, висловлюючи власні міркування щодо вартості, доходів, проблем надвиробництва та реалізації. Помер вчений від хвороби серця

Прагнення Мальтуса до того, щоб його краще зрозуміли, примусило вченого, за словами Вагнера, "занадто різко підкреслити значення своєї доктрини і сформулювати її вкрай абсолютно". Наприклад, він стверджував, що виробництво може зростати в арифметичній прогресії, і багато авторів вважали, що він надавав цим словам абсолютного значення, тоді як насправді це був лише спосіб коротко викласти... думку. В дійсності ж у перекладі сучасною мовою він мав на увазі те, що тенденція спадної віддачі, на якій заснована система його доказів, починає діяти різко після того, як продукт острова подвоюється. Подвійна кількість праці може дати подвійний продукт, але кількість праці, збільшена у чотири рази, навряд чи збільшить продукт у три рази; кількість праці, збільшена у вісім разів, не приведе до чотирикратного зростання продукту. А. Маршалл

Цю об'єктивну тенденцію вчений продемонстрував на умовному прикладі. "Припустимо, що сучасне населення земної кулі становить 1 мільярд, — писав Мальтус, — тоді людство розмножується як: 1, 2, 4, 8, 16, 32, 64, 128, 256; водночас засоби існування зростають як: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9. По завершенні двох століть кількість населення відносилась би до засобів існування як 256 до 9; після закінчення трьох століть як 4096 до 13, а по завершенню 2000 років це відношення було б безмежним і незліченним"[33]. Розвиваючи далі свої економічні міркування, вчений стверджував, що у всіх людських суспільствах існують природні перешкоди до розмноження населення, здатні утримати його кількість на рівні існуючих засобів існування. Ці перешкоди Мальтус поділив на дві групи:

—перешкоди, які попереджують розмноження населення і
є "добровільними, заснованими на здатності... передбачати і оцінювати віддалені наслідки"[34] (моральне стримування, відмова від шлюбу, вдівство, пізні бездітні шлюби, добровільна відмова від народжування дітей тощо);

— перешкоди, які скорочують населення, "в міру його надмірного зростання і є "перешкодами руйнівними" (шкідливі для здоров'я заняття, важка надмірна праця, крайня злиденність, погане харчування дітей, шкідливі умови великих міст, різного роду надмірності, хвороби, епідемії, війни, голод тощо).

2. Трактував бідність як природне явище, зумовлене дією закону народонаселення.Зазначаючи, що "народ повинен звинувачувати головним чином самого себе у власних стражданнях", вчений підкреслював, що бідність є наслідком "легковажності і неосвіченості". У перших виданнях "Закону про народонаселення" Т. Мальтус категорично стверджував, що людина, яка прийшла в уже зайнятий світ, якщо батьки не здатні прогодувати її або якщо суспільство не спроможне використати її працю, не має права вимагати будь-якої їжі, вона зайва на землі. На великому життєвому банкеті для неї немає місця. Природа наказує її віддалитись і не зволікає привести свою ухвалу до виконання.

Наголошуючи на тому, що ніякі соціально-економічні перетворення не в змозі відмінити дію природного закону народонаселення, вчений засуджував спроби подолати бідність за допомогою приватної доброчинності або державного втручання у процес розподілу доходів."Ніякі пожертвування з боку багатих, особливо грошові, — писав вчений, — не в змозі ліквідувати серед нижчих класів злидні або попередити їх повернення на тривалий час"[35]. Водночас вчений був переконаний, що "Головна і постійна причина бідності мало або зовсім не залежить від способу правління або від нерівномірного розподілу майна..."[36].

У зв'язку з цим Т. Мальтус, як і Д. Рікардо, виступав проти "Законів про бідних", зазначаючи, що останні "По-перше, ...заохочують розмноження населення, не збільшуючи при цьому кількість продуктів споживання. ...По-друге, кількість продовольства, яка споживається у парафіянських робітничих будинках злидарями, яких не можна вважати корисними членами суспільства, настільки ж зменшує частку робітників, тобто людей, більш корисних для країни". Виходячи з того, що ігнорування дії об'єктивного закону народонаселення і втручання держави у розподільчі процеси зруйнує основи природного саморегулювання, призвівши до катастрофічних наслідків, Т. Мальтус стверджував, що "Суспільний добробут має випливати із добробуту окремих осіб і для досягнення його кожний повинен турбуватися насамперед про самого себе"[37].

3.Вбачав роль держави у здійсненні різного роду превентивних заходів з метою встановлення такого співвідношення між населенням і засобами його існування, "яке б не викликало боротьби між ними".

Наголошуючи на тому, що для збереження природної рівноваги "необхідно, щоб розмноження населення постійно затримувалось", Т. Мальтус виступав за обмеження народжуваності шляхом неухильного дотримання моральних принципів, добровільного самообмеження, утримання від ранніх шлюбів тощо. Водночас вчений обстоював необхідність нарощування виробництва, зростання доходів та збільшення на цій основі частки середнього класу. "Не надмірна розкіш невеликої кількості людей, — писав вчений, — але помірне багатство всіх класів суспільства становить добробут і процвітання народу". Водночас він розумів, що "Вищі та нижчі верстви неминучі і корисні. Якщо відібрати у людини надію на підвищення і побоювання пониження, то не було б тієї старанності, яка спонукає кожну людину до поліпшення свого становища, виступаючи головним рушієм суспільного добробуту"².

4.Обґрунтував теорію розподілу, засновану на аналізі вартості створюваного продукту; збагатив класичну теорію ренти.Виступивши з критикою трудової теорії вартості Д. Рікардо та вказавши на її суперечливість, вчений поклав в основу власного підходу ідею А. Сміта щодо визначення вартості працею, яка купується. Т. Мальтус ототожнював останню з працею, витраченою на виробництво товарів. Відтак
він зводив вартість до витрат виробництва, зараховую
чи до останніх живу та уречевлену працю і прибуток на
авансований капітал.

Трактуючи прибуток як результат продуктивної здатності авансованого капіталу, англійський дослідник визначав дохід капіталіста як такий, що безпосередньо включається у вартість (ціну) товару поряд з працею і незалежно від неї. Звідси випливав цілком логічний висновок, що праця найманих робітників є джерелом лише однієї частини вартості товару — тієї, яка відповідає заробітній платі. Останню вчений зводив до прожиткового мінімуму — мінімальної кількості життєвих засобів,
необхідних для підтримки фізичного існування робітників.
Теорія заробітної платиТ. Мальтуса заснована на визначенні оплати праці важливим економічним чинником обмеження приросту населення. Згідно із обґрунтованим ученим
"залізним законом заробітної плати"стабільна рівновага населення підтримується природним рівнем фонду оплати праці, який забезпечує робітникам фізично необхідний мінімум засобів існування. Т. Мальтус звертав увагу на те, що зростання попиту на працю може спричинити зростання заробітної плати до розміру, який перевищує прожитковий
мінімум. Однак, на його думку, "надмірна схильність до розмноження" за цих умов сприятиме зростанню чисельності населення, що в свою чергу призведе до збільшення пропозиції праці, повернувши заробітну плату до вихідної величини. Водночас зменшення заробітної плати обмежуватиме
зростання населення в наступний період і т.д. Як і Д. Рікардо, Т. Мальтус розрізняв номінальну (грошову) та реальну (залежну від ціни засобів існування робітників) заробітну плату. Наголошуючи на тому, що важливе значення має не абсолютна сума грошей, які отримує робітник,
а та кількість необхідних засобів існування, яку він може
придбати на свою заробітну плату,вчений звертав увагу на те, що за умов, коли відчувається нестача продовольства порівняно з населенням, абсолютно все одно, будуть нижчі верстви отримувати два мільйони чи п'ять.

Виходячи з теорії народонаселення, заснованої на ідеї обмеженості природних ресурсів, та закону спадної родючості ґрунтів,
згідно з якими існують економічні межі збільшення продуктивності сільськогосподарської праці, вчений прийшов до висновку, що перехід до обробітку гірших земель внаслідок зростання народонаселення є причиною існування додаткового доходу власників більш, родючих земельних угідь.Відтак ренту він визначав як додатковий дохід від вкладення капіталу в земельні ділянки кращої якості (диференціальна рента І). Водночас аналіз ефективності використання капіталів у землеробстві дав Т. Мальтусу підставу дійти висновку про існування ренти, пов'язаної з послідовним вкладенням капіталу в одну і ту ж земельну ділянку (диференційна рента II). На думку вченого, цей додатковий дохід привласнюють власники капіталу, а не землі, відтак він є важливим стимулом капіталовкладень. Водночас Т. Мальтус підкреслював, що необхідно брати до уваги неухильне зниження приросту родючості ґрунтів стосовно приросту інвестицій.

5. Виокремив платоспроможний попит як важливий фактор
вирішення проблем реалізаціїна основі аналізу способу
розподілу суспільного продукту та взаємозв'язку між попи
том, споживанням і заощадженнями.

На відміну від попередників, Т. Мальтус вважав, що у межах суспільства, яке складається лише з капіталістів та найманих робітників, неможливо повністю реалізувати сукупний продукт, оскільки попит завжди буде недостатнім для придбання усієї маси товарів та послуг.

На думку вченого, прагнення капіталістів до нагромадження та розширення виробництва обмежує розміри їх непродуктивного споживання. Водночас робітники на свою заробітну плату можуть придбати лише частину виробленої продукції. Відтак виникає проблема реалізації тієї частини сукупного продукту, у якій втілено прибуток. На цій підставі Т. Мальтус не поділяв
оптимізму "закону ринків" Ж.Б. Сея і визнавав можливість
загальних криз надвиробництва, пов'язуючи їх з труднощами реалізації виготовленого продукту. і

Вирішення зазначених проблем англійський дослідник вбачав -у додатковому невиробничому споживанні "третіх осіб" — соціальних верств, які не беруть участі у виробництві, але отримують доходи і створюють додатковий попит на вироблені у суспільстві товари і послуги. Таким чином, попит державних службовців, землевласників, священиків, військових на предмети розкоші й послуги невиробничого характеру Т. Мальтус трактував як важливий фактор подолання загрози загальних криз надвиробництва. Наголошуючи на тому, що землевласники своїм споживання сприяють вирішенню проблем реалізації, вчений стверджував, що "економічне процвітання залежить від процвітання лендлордів". Відтак він критикував Д. Рікардо, який засуджував паразитизм отримувачів ренти. "Трохи дивно, — писав вчений, — що містер Д. Рікардо, який отримує земельну ренту, так недооцінює її національне значення. Тоді як я, який ренти ніколи не отримував і не сподіваюсь отримувати, можливо буду звинувачений в переоцінці її важливості"[38].

6. Звернув увагу на роль прибутку в забезпеченні розширеного відтворення та урівноваження сукупного попиту і сукупної пропозиції.

На відміну від попередників, які вважали основною проблемою економіки нагромадження як передумову подальшого розширення виробництва, Т. Мальтус звернув увагу на проблему розподілу суспільного продукту як важливого чинника досягнення економічної рівноваги.Вперше в історії економічної думки вчений проаналізував механізм розподілу прибутку підприємців на споживання та нагромадження. Прагнучи виявити стан економіки, за якого, "враховуючи виробничі можливості і споживацькі переваги, стимули до зростання багатства будуть найліпшими"[39], Т. Мальтус стверджував, що "жодне значне і тривале зростання неможливе
без такого рівня бережливості, який щорічно нагромаджує
частину прибутку і створює надлишок продукту над споживанням"[40].

Водночас він розумів, що "капіталізувати дохід в той час, коли відсутній достатній попит на продукти, так само безглуздо, як безглуздо заохочувати шлюби та розмноження населення, коли не існує попиту на робочі руки і фонду для приросту нового населення". У зв'язку з цим вчений наголошував на тому, що за умов, коли "споживання є більшим за виробництво... капітал в масштабах всієї країни зменшується і її багатство поступово руйнується внаслідок недостатньої здатності виробляти". Однак якщо виникає проблема реалізації, то не спрацьовують стимули до нагромадження та виробництва внаслідок "недостатнього ефективного попиту тих, хто має основну частину купівельних засобів"[41]. Визначаючи основним стимулом нагромадження прагнення підприємців до отримання прибутку, вчений констатував, що останній забезпечується за рахунок збільшення платоспроможного попиту та досягнення високого рівня зайнятості населення. Слід зазначити, що зростання зайнятості Т. Мальтус не вважав фактором збільшення фонду заробітної плати. Він стверджував, що за сталих розмірів номінальної заробітної плати нарощування обсягів виробництва та зростання пропозиції товарів сприятиме зниженню цін, уможливлюючи зростання реальної заробітної плати. Таким чином, зміни, які відбуваються у межах "природного" рівня фонду заробітної плати не матимуть негативних наслідків і не вплинуть на скорочення у подальшому обсягів виробництва.

7. Обґрунтував необхідність державного регулювання товарообміну міок країнами на основі аналізу впливу міжнародної торгівлі на внутрішній економічний розвиток.

Як і його попередники, вчений не заперечував значення міжнародної торгівлі як важливого чинника збільшення можливостей виробництва та вдосконалення структури попиту. Однак він звертав увагу на негативний вплив конкурентоспроможної імпортної продукції на прибутковість національного виробництва, внутрішні ціни та заробітну плату.У зв'язку з цим Т. Мальтус, на відміну від Д. Рікардо, захищав "хлібні закони", які передбачали високе імпортне мито на хліб, та виступав за обмеження ввезення продуктів харчування.

Збагативши класичну політичну економію новими підходами до вирішення багатьох економічних проблем, Т. Мальтус залишив помітний слід в історії економічної думки. Його роботи сприяли розробці цілої низки економічних та соціальних доктрин, заклавши методологічні основи багатьох подальших наукових досліджень.

Помітний вплив на економічну науку справили:

• Теорія нагромадження,у якій Т. Мальтусу вдалося поєднати абстрактність висновків економічної науки з реаліями економічної практики на основі врахування взаємозв'язку і взаємовпливу природних та економічних факторів при вирішенні проблем стабілізації суспільного розвитку.

• Теорія народонаселення,яка сприяла виникненню та поширенню нового напряму в соціально-економічних дослідженнях — мальтузіанства (згодом — неомальтузіанства), прихильники якого вбачають причини бідності у перенаселенні. Принагідно зазначимо, що на сьогоднішній день у більшості країн, що розвиваються, високі темпи зростання населення породжують значні економічні проблеми та спроби обмеження народжуваності як важливого напряму державної політики зайнятості.

Подальший розвиток економічної думки був пов'язаний з критикою теорії народонаселення Т. Мальтуса, оскільки, на думку більшості дослідників, учений:

— наводив некоректні, з наукового погляду, докази, використовуючи розрахунки, засновані на статистичних даних, які не враховували, що зростання населення у Північній Америці у XVI—XVIII ст. відбувалось не стільки за рахунок природних чинників, скільки за рахунок міграції
європейців;

— ігнорував той факт, що фізіологічна плодючість людей як біологічних істот зовсім не визначає реальні темпи зростання населення, оскільки тенденція до збільшення народжуваності у відповідь на поліпшення умов життя не є
абсолютною і на певній стадії розвитку суспільства поступається прямо протилежній, пов'язаній зі скороченням народжуваності у розвинутих країнах світу.

Мальтуса слід вважати творцем демографії, водночас впровадження в пояснення економічних феноменів нового, запозиченого із біології фактора, іншого інстинкту замість особистого інтересу або прагнення прибутку розширило горизонт політичної економії, віщуючи зародження соціології... За зізнанням самого Дарвіна, як відомо, книзі Мальтуса зобов'язана своїм походженням знаменита наукова доктрина XIX століття — учення про боротьбу за існування як рушій прогресу. Ш. Жід, Ш. Ріст

Допускаючи, з одного боку, поневолення людини невблаганними законами природи, перед якими безсилий геній її розуму, Мальтус водночас вважав, що силою волі, передбачливістю, людина в змозі регулювати на свій розсуд потужний природний інстинкт відтворення! Яка суперечливість! Однією ногою Мальтус стояв на педалі XIX ст., а другу все ще не міг витягнути із ґрунту раціоналізму минулого століття, яке піднесло людину майже до божества. А. Еспінас

Коли б Мальтус, а не Рікардо, був основоположником політичної економії XIX століття, наскільки мудрішим та багатшим був би тепер світ. Дж.М. Кейнс

Водночас незаперечною на сьогодні є наукова заслуга Т. Мальтуса у виявленні взаємозв'язку соціально-економічних і демографічних процесів, у постановці проблеми стабілізації людського розвитку з урахуванням обмеженості ресурсів Землі, позаяк сучасні тенденції глобалізації економіки та нарощування антропогенного навантаження на довкілля наближають світове співтовариство до критичної межі, вимагаючи об'єднання зусиль та ресурсів людства на шляху сталого розвитку. _

Теорія реалізації (недоспоживання)та дослідження проблем ефективного попиту, які сприяли розвиткові макроекономічних досліджень відтворювального процесу. Відомий англійський економіст XX ст. Дж.М. Кейнс високо оцінив ідею ефективного попиту Т. Мальтуса та започаткований вченим аналіз оптимального співвідношення споживання та нагромадження, заощаджень та інвестицій тощо.

На думку більшості дослідників, теорія "третіх осіб" Мальтусамає важливе значення для аналізу механізмів, які діють в економіці, що перебуває у стані "перегріву". За цих умов зниження норми нагромадження та перерозподіл доходів на користь третіх осіб, які забезпечують непродуктивне споживання, виступають важливим засобом "охолодження" кон'юнктури. У цьому контексті заслуговують на увагу ідеї вченого щодо підвищення ставок оподаткування з метою зменшення нагромадження капіталів, а також організації громадських робіт як тимчасового заходу обмеження безробіття. На думку Т. Мальтуса, тенденція до зменшення обсягу продуктивного капіталу не може слугувати запереченням громадських робіт, що вимагають залучення значних сум за рахунок податків, оскільки певною мірою це саме те, що потрібно.

⇐ Предыдущая 123 4 Следующая ⇒