Здавалка
Главная | Обратная связь

Господарська діяльність: поняття та види



Поняття «господарської діяльності» є визначальним для подальшого розуміння і засвоєння форм та методів державного регулювання виробництва суспільно – необхідних матеріальних благ, яке є результатом діяльності людини і одночасно засобом забезпечення її життєдіяльності та суспільних потреб. На початку розвитку людства воно відбувалося шляхом ведення натурального господарства. При такому способі господарювання продукти праці використовувалися не для обміну на ринку, а для задоволення особистих і власних господарських потреб самих виробників.

Удосконалення знарядь праці та диференціація трудової діяльності призвели до поділу праці, що означає відокремлення якісно відмінних видів трудової діяльності за функціональними, технологічними, професійними і кваліфікаційними ознаками. Відповідно до цих ознак суспільне виробництво поділене на відповідні галузі – сільського господарства, будівництва, промисловості, транспорту, зв’язку та інші. Поділ праці також розрізняється як горизонтальний, що є результатом обміну виробленими товарами між суб’єктами господарювання одного рівня і вертикальний – поділ та координація зусиль шляхом регулювання відносин між суб’єктами господарювання та суб’єктами управління різних рівнів.

Зазначені обставини зумовлюють товарне виробництво, коли товари і продукти виробляють не для власного споживання, а для товарного обігу в результаті якого формуються товарно - грошові відносини. Узагальнюючим показником виробництва і реалізації, які виражаються через господарську діяльність, є прибуток як її кінцевий підсумок. Тобто відносин, що обумовлюють оплатний перехід матеріальних благ від виробників до споживачів шляхом відчуження і набуття прав на продукцію (і товари) в процесі товарообігу. За таких умов формується економіка держави (грец. – мистецтво ведення господарства) на думку древньогрецького філософа Аристотеля, економіка – вид господарювання, мета якого придбання благ для життя і для домашнього господарства, а також для державних нестатків (потреб).

Держава як один із суб’єктів макроекономіки, головною функцією якого є організація виробництв суспільних благ. У такій якості вона забезпечує регулювання економіки, визначає умови і правила проведення господарської діяльності, встановлює певні вимоги і обмеження діяльності господарюючих суб’єктів, включаючи їх відповідальність за правопорушення у сфері господарювання.

Державна економічна політика, як зазначає Г.Л. Знаменський, головним чином визначає стратегію і тактику соціально – екномічного розвитку, реалізує державні програми модернізації господарювання, стимулює інвестиційно – інноваційні напрями діяльності. здійснює контроль за діяльністю монополій.1 Світовий досвід показує, що державне регулювання економіки має особливості, які відображають національні умови господарювання та конкретні завдання певного етапу розвитку.

Головним результатом переходу економіки України від пострадянської планово-розподільчої до ринкової неухильно пов’язано з формуванням оптимального державного регулювання економічних процесів. В даному випадку корінним і визначальним є розв’язання протиріччя між інтересами держави забезпечувати реальності ринкової економіки та вирішувати проблеми у сфері господарювання на основі створення умов виробництва, розподілу і реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг, здебільшого через взаємодію попиту і пропозиції на ринку.

За таких обставин державне регулювання економіки спрямоване на створення економічних, організаційних та правових умов господарювання ______________

1 Знаменський Г. Економічна політика і законодавство // Право України. – 2008. - № 7. – С. 40.

і товарно - грошового ринку. Основні напрями державної економічної політики для їх забезпечення визначені статтею 10 Господарського кодексу України (далі - ГК), а саме:

­ структурно – галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково – технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

­ інвестиційна політика, спрямована на створення суб’єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно – галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

­ амортизаційна політика, спрямована на створення суб’єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко – технологічній основі;

­ політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб’єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь – яких протизаконних економічних структур;

­ цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб’єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

­ антимономопольно – конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростання ефективної соціальної орієнтованої економіки;

­ бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

­ податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб’єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб’єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

­ грошово – кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб’єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

­ валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

­ зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб’єктів господарювання з іноземними суб’єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Держава також здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення. Крім цього відповідно до ч. 2 ст. 50 Конституції України кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.

З врахуванням наведеного вище і відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК, на нашу думку, прийнятним є таке поняття господарської діяльності :

Господарська діяльність – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері товарного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність з метою досягнення економічних і соціальних результатів.

З наведеного визначення можна сформулювати такі ознаки господарської діяльності:

­ її здійснюють суб’єкти господарювання зареєстровані в установленому порядку;

­ виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не тільки для власних, а для задоволення суспільних потреб;

­ господарська діяльність виконується на професійних засадах;

­ результати господарської діяльності набувають форми товарів мають цінову визначеність і реалізуються за плату, тобто функціонують у сфері товарно – грошових відносин;

­ поєднання в ній приватних інтересів виробника та публічних інтересів держави, суспільства, значних прошарків населення.

Господарська діяльність (господарювання) здійснюється на загальних принципах, перелік у яких встановлено в ст. 6 ГК. До них належать:

­ забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;

­ свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

­ вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

­ обмеження державного регулювання економічних процесів в зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

­ захист національного виробника;

­ заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Залежно від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності, ч. 2 ст. 3 ГК виділяє два її види – господарську комерційну діяльність і некомерційну господарську діяльність.

Комерційна господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти такої діяльності - підприємцями.

Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку некомерційна господарська діяльність. Вона спрямована на створення і підтримання необхідних організаційних, матеріально – технічних умов її функціонування спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети отримання прибутку.

Однак не слід вважати, що критерій поділу господарської діяльності на підприємницьку (комерційну) та некомерційну не є вичерпним. Науково – технічний прогрес обумовлює удосконалення, модернізацію і виникнення нових видів господарської діяльності, що вимагає їх типізації і правового забезпечення. Класифікація видів господарської діяльності також передбачена в ст. 259 ГК. Відповідно до ч. 1 цієї статті вид господарської має місце у разі об’єднання ресурсів (устаткування, технологічних засобів, сировини та матеріалів, робочої сили) та поєднання дій для створення виробництва певної продукції або надання послуг. Окремий вид діяльності може складатися з єдиного простого процесу або охоплювати ряд процесів, кожний з яких входить до відповідної категорії кваліфікації і кодування техніко – економічної та соціальної інформації. Класифікація видів економічної діяльності (далі – КВЕД) затверджується центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації і має статус державного стандарту. З цією метою наказом Держстандарту від 22.10.1996 р. № 441 і введений в дію з 1 липня 1997 р. Державний класифікатор України ДК 009 – 96 «Класифікація видів економічної діяльності». Впровадження КВЕД, серед іншого, передбачає види господарської діяльності, забезпечує реалізацію та облік суб’єктів господарювання за видами господарської діяльності в єдиному державному реєстру підприємств і організації. Що не менш важливо, передбачена термінологія та визначення щодо статистичних показників відповідає показником, прийнятих у ЄС. Об’єктами класифікації КВЕД є всі види господарської діяльності суб’єктів господарювання – як юридичних осіб, так і громадян.

Правове регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою відповідних прийомів або способів державного впливу. Сюди відносяться:

1. Дозвільні засоби (правовстановлюючі норми). Надають суб’єктам право на здійснення передбачених законом позитивних дій. Наприклад, право самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально – технічних, фінансово та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону - (ст. 44 ГК).

2. Зобов’язальні засоби (обов’язкові норми). Зобов’язують суб’єктів господарської діяльності виконувати передбачені законодавством позитивні дії. Наприклад, відповідно до ст. 153 ГК суб’єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов’язаний використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні). Законом можуть бути визначені й інші обов’язки суб’єкта господарювання.

3. Заборонні засоби (заборонні норми). Встановлюють зобов’язання суб’єктів господарювання утримуватися від певних дій. Наприклад, заборона дій, віднесених законодавством до недобросовісної конкуренції – (ст. 32 ГК, Закон України від 07. 06. 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

Перелічені засоби правового регулювання господарської діяльності(дозвіл, зобов’язання, заборонна) ефективно діють системно, тобто в тісному взаємозв’язку. Так, дозвільний засіб щодо певної поведінки суб’єкта у процесі господарської діяльності буде реальним лише за наявності обов’язків інших суб’єктів господарювання задовольняти потреби, які в цьому зв’язку виникли в уповноваженого суб’єкта.

Одним з напрямів оптимізації правового регулювання економічних відносин є визначення меж державного втручання у господарську діяльність, яке визначається поняттям дерегулювання. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у таку діяльність може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, зазначено у ч. 3 ст. 8 ГК. Вона визначається такими двома параметрами, як контроль над господарською діяльністю шляхом державної реєстрації її суб'єктів та визначення сфер державного контролю і нагляду за господарською діяльністю. Ці сфери діяльності належать до тих, які, згідно з пунктами 7 - 9 ч. 1 ст. 92 Конституції України, визначаються виключно законами. Наприклад, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання регулюються Законом України від 05 04. 2007 р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі – Закон). Сфера дії цього Закону поширюється на відносини, пов’язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, щодо яких він вперше визначив принципи, вимоги, консультаційну підтримку, громадський захист і право на одержання їх рішень. Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від здійснення господарської діяльності і періодичність проведення планових заходів відповідно абзац 4 ч.2 с.5 Закону затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю).

Так, на його виконання Кабінет Міністрів України постановою від 14 11. 2007р. затвердив Порядок розподілу суб’єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров’я населення, навколишнього природного середовища, щодо пожежної безпеки (далі – Порядок). За цим Порядком суб’єкти господарювання за ступенем ризику їх діяльності щодо пожежної безпеки розподілені на три категорії: з високим, середнім та незначним ступенем пожежного ризику. Відповідно установлено, що планові перевірки суб’єктом господарювання з високим ступенем ризику проводяться щороку, з середнім – один раз на три роки, з незначним – один раз на п’ять років. Встановлення такого Порядку дає змогу врегулювати і відповідно, захистити суб’єктів господарювання від однієї з найбільш поширених, разом з органами державної податкової та санітарно-епідеміологічної служби перевірок, які у 2006 році були на кожному другому підприємстві. Аналогічні порядки Кабінетом Міністрів України також встановлені щодо інших видів суб’єктів господарювання.

Для вдосконалення державного регулювання господарської діяльності та забезпечення гарантування конституційного права кожного громадянина на підприємницьку діяльність, недопущення порушення цього права, спрямовані заходи, передбачені Концепцією вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, затвердженою Указом Президента України від 03.09. 2007 р. В ній є визначені пріоритетні напрями і завдання щодо вдосконалення державного регулювання господарської діяльності, спрямованих на забезпечення реалізації права кожного на підприємницьку діяльність та системне правове розв'язання існуючих у цій сфері проблем. Зокрема, передбачено, що пріоритетними напрямами вдосконалення державного регулювання господарської діяльності мають стати: усунення необґрунтованих підстав для здійснення заходів державного нагляду (контролю) органами державної влади та органами місцевого самоврядування; спрощення дозвільної системи та мінімізація видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; удосконалення системи оподаткування, зокрема, шляхом скорочення кількості видів податків, зборів, спрощення адміністрування податків, зборів, реформування законодавства з питань оподаткування податком на додану вартість; збільшення фінансово-кредитної підтримки для стимулювання розвитку підприємництва; недопущення неправомірного втручання державних органів та органів місцевого самоврядування у діяльність суб'єктів господарювання.

Розвиток економіки України в сучасних умовах коли вона відповідно до Закону України від 10. 04. 2008 р. «Про ратифікацію протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» (далі - СОТ) вступила в цю організацію передбачає розширення масштабів діяльності держави та посилення її ролі в сфері регулювання господарських відносин відповідно до вимог ринкової економіки. При цьому все більш очевидним є той факт, що мета української держави за таких умов не коректувати ринковий механізм, а створювати умови його вільного функціонування. Беручи до уваги цей історичний факт і положення ст. 9 Конституції України про те, що ратифіковані міжнародні договори є частиною національного законодавства України, СОТ справлятиме значний вплив на адаптацію економіки України до вимог європейської ринкової економіки. Зокрема, вступ до СОТ впливатиме на формування правил торговельно – економічної, інвестиційної, зовнішньоекономічної та інших видів діяльності на міжнародному рівні в рамках регіональних угрупувань. Членство України в цій організації матиме значний як позитивний, так і негативний вплив на різні варіанти її державної політики в різних галузях народного господарства. Наприклад, за даними Міністерства економіки України очікується, що серед всіх галузей промисловості членство України в СОТ буде найбільш корисним для металургійної коксохімічної та хімічної промисловості, зв’язку і готельного бізнесу. Негативним є те, що вітчизняним товаровиробником доведеться навчитися працювати без дотацій та преференції, в умовах більш жорстокої конкуренції.

Наступним кроком до поглибленої європейської інтеграції є набуття членства українською державою в зоні вільної торгівлі з Європейським Союзом (далі – ЄС). Порядок адаптації законів установлений «Загально державною програмою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», затвердженою Законом України 18 березня 2004 року. Ця Програма визначає механізм вироблення єдиних підходів до нормо проектування, зобов’язує враховувати вимоги законодавства ЄС в правотворчому процесі і при підготовці фахівців, зазначає необхідні законодавчі умови для забезпечення цього процесу. Процес адаптації включає певні етапи, на кожному з яких повинен досягатися конкретний ступінь відповідності національного законодавства правовій системі ЄС. Передбачено, що у разі дотримання передбачених заходів угоди про зону вільної торгівлі України з ЄС будуть визначені до кінця 2008 року.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.