 |
|
Сутність податків та функції, які виконують податки
Тема 2
Суть, функції та класифікація податків
План:
Сутність податків та функції, які виконують податки
2. Класифікація податків
3. Елементи системи оподаткування
1. . Сутність податків та функції, які виконують податки
За своєю економічною суттю податки є фінансовими відносинами між державою та платниками податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду коштів, необхідних для виконання державою її функцій.
Податки виступають одним із головних інструментів у руках держави в здійсненні економічної та соціальної політики. Вирішення зазначених завдань прямо залежить від обсягів надходжень податкових платежів.
Податки є найбільш адекватним свободі їх платників методом встановлення взаємовідносин держави з платниками податків.
Вони являють собою обов'язкові та за юридичною формою індивідуальні безвідплатні платежі фізичних і юридичних осіб, впроваджені державою з визначенням їх розмірів, порядку та строків сплати до бюджетів різних ланок або до державних цільових фондів.
Як відомо, податки з'явились з розподілом суспільства на прошарки та виникненням державності, як «внески громадян, необхідні для утримання... публічної влади...» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори, 2-ге вид., т. 21, с. 171). В історії розвитку суспільства жодна держава не змогла обійтись без податків, оскільки для виконання своїх функцій по задоволенню колективних потреб вона потребує певну суму коштів, які можуть бути зібрані тільки через податки. Виходячи з цього, мінімальний розмір податків визначається сумою витрат держави на виконання мінімуму її функцій: управління, освіта, охорона здоров'я, оборона, суд, охорона порядку. Чим більше функцій має держава, тим більше вона вимушена збирати податків.
Кожен вид податків, зборів та обов'язкових платежів має свої специфічні риси та функціональне призначення і займає окреме місце в системі оподаткування.
Закон України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України «Про систему оподаткування» із змінами до нього передбачає, що під податком, збором та обов'язковим платежем до бюджетів та до державних цільових фондів розуміються обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду, здійснювані платниками в порядку та на умовах, що визначаються законами України з питань оподаткування.
Таким чином, податки виражають обов'язок всіх юридичних та фізичних осіб, що отримують доходи, брати участь у формуванні державних фінансових ресурсів. Тому податки виступають найважливішою складовою фінансової політики держави в сучасних умовах.
Які ж платежі слід вважати податками, а які ні? Адже частина коштів юридичними та фізичними особами вноситься не до бюджету, а до державних цільових фондів.
З позицій платника податків нема ніякої різниці, як називається той чи інший платіж і на що він в подальшому буде спрямований. Так чи інакше для платника податків він є витратами і посередньо або опосередковано збільшує ціну товарів, робіт і послуг. Ці витрати спочатку покладаються на виробника, а потім перекладаються на споживача зазначеної продукції.
У фінансовій термінології застосовуються три терміни, що відображають платежі, --це плата (збір), відрахування (збори) та податок
(збір).
Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до
відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою
отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення
на користь таких осіб державними органами, органами місцевого
самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично
значимих дій.
Плата (збір) передбачає певну еквівалентність відносин платника з державою, її розмір залежить від розміру ресурсів, які використовуються платником, а надходження плати визначаються державною власністю на ці ресурси.
Якщо держава втрачає право власності на них, то вона втрачає й ці доходи.
Прикладом плати є плата за землю, збір за спеціальне використання природних ресурсів, збір за забруднення навколишнього природного середовища, рентні платежі, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, державне мито.
Значною мірою частина цих платежів має відшкодувальний характер, оскільки вони є платою за отримання дозволу на певні види діяльності, а також платою за послуги, які надаються державою.
Платник у відповідь на внесену ним плату державі отримує відповідні дії держави, наприклад видача торговельного патенту.
Відрахування (збори) передбачають цільове призначення платежів.
Використання цих коштів може бути певним або частковим за призначенням. Наприклад, часткове цільове призначення має збір за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету, оскільки кошти сплачуються до державного бюджету, в загальній сумі якого це цільове призначення втрачається.
При цьому розміри фінансування з бюджету геологорозвідувальних робіт можуть бути меншими або більшими від проведених відрахувань. Коли фінансування цих робіт менше, ніж надходження від зазначеного збору, то цільове призначення коштів не зберігається.
Прикладом повного цільового призначення коштів є відрахування (збори) до державних цільових фондів.
До державних цільових фондів належать:
* збір до Фонду для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
* збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
* збір на обов'язкове державне соціальне страхування;
* збір до Державного інноваційного фонду;
* збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства;
* єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через держав
ний кордон України.
Використання цих коштів не за цільовим призначенням заборонено.
Розмір відрахувань (зборів) встановлюється законодавством в процентах до певних показників. Так, наприклад, відрахування (збір) на обов'язкове державне соціальне страхування, на обов'язкове державне пенсійне страхування проводиться в процентах до фонду оплати праці.
Відповідно до проведення відрахувань платник одержує певні права. Так, наприклад, за здійснене платником відрахування на обов'язкове державне соціальне страхування він отримує право на відповідні соціальні послуги.
Податки (збори) не мають цільового призначення і встановлюються для утримання державних структур та для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави — управління, оборони, соціальної та економічної.
Податок (збір) — це плата суспільства за виконання державою її функцій, це відрахування частини валового внутрішнього продукту на загальнодержавні потреби, без задоволення яких сучасне суспільство не може існувати.
Податком є обов'язковий, безумовний платіж до
відповідного бюджету, що справляється з платників податку
Податки передбачають наявність встановленого законодавчим шляхом об'єкту оподаткування. Вони не мають ні елементів конкретного еквівалентного обміну, які має плата, ні повного або часткового конкретного цільового призначення, яке мають відрахування. Хоча треба зазначити, що частково ці елементи в податках також присутні.
Одночасно слід зазначити, що якщо плата та відрахування можуть сплачуватись як державі, так і іншим юридичним або фізичним особам, то податки — це пріоритет лише держави, і тому вони надходять тільки до бюджету.
В Законі України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР «Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"» і в розробленому та 13 червня 2000 року ухваленому Верховною Радою України у першому читанні проекті Податкового кодексу України плата, відрахування та податки відокремлені для конкретизації їх суттєвості, економічного змісту та призначення.
Крім того, податки, плати та відрахування базуються на відмінних принципах, які враховуються при виданні та використанні на практиці нормативно-правових актів з питань оподаткування.
Податки та податкові платежі — це форма надходження коштів державі від інших форм власності, перехід власності з особистої та колективної форми в державну.
В доходах бюджету виділяється група неподаткових платежів. Відмінність їх від податків проста і випливає з їх функціонального призначення. Податки — це фіскальний інструмент формування доходів бюджету. Неподаткові ж платежі такого призначення не мають.
Так, наприклад, до неподаткових платежів належать доходи від реалізації конфіскованого майна, фінансові санкції, які мають юридичну, а не фінансову суть.
Для таких платежів немає спеціального фонду, і тому вони надходять до бюджету.
Функції, які виконують податки
Базову основу функціонального прояву системи оподаткування становлять функції фінансів, як загальна економічна категорія розподілу.
Загальновизнаними, є дві функції фінансів: розподільча та контрольна. В рамках кожної з них формується особлива функціональна спеціалізація податкових відносин. Це й становить методологічну основу для формулювання податкових функцій.
Податкова функція— це прояв сутності податків в дії, спосіб виразу їх властивостей.
Функції податків— це перш за все теоретичне передбачення того, цо в них проявиться суспільне призначення податків, як забезпечити доходи держави без нанесення будь-яких збитків розвитку бізнесу в країні.
У числі податкових функцій економісти звичайно називають такі функції, як фіскальна, регулююча, економічна, перерозподільча, контрольна, стимулююча. Ці функції приводяться як в повному обсязі, так і у компонуванні окремих з них. З числа податкових функцій відразу ж треба вилучити економічну функцію. Самою по собі економічною категорією є поняття «оподаткування».
Звичайно основними функціями податків вважаються фіскальна та регулююча.
За допомогою фіскальної функції податків реалізується головне суспільне призначення податків — формування фінансових ресурсів держави, які акумулюються в бюджеті та у державних цільових фондах, які необхідні для виконання державою своїх власних функцій. Відповідно до цієї функції в країні проводиться стягнення частини доходів підприємств та громадян для утримання державного апарату, оборони країни та тієї частини невиробничої сфери, яка не має власних джерел доходів, або вони недостатні для забезпечення потрібного рівня розвитку. Це, зокрема, такі установи, як заклади охорони здоров'я, наукові, учбові заклади, театри, бібліотеки, архіви, музеї тощо.
Здавна податки в усіх державах вводились з метою виконання фіскальної функції, тобто забезпечення держави коштами для фінансування державних витрат. Потім держави в більшій чи в меншій мірі почали використовувати податкові ставки та податкові пільги з метою регулювання соціально-економічних процесів. І тоді вже податки стали виконувати- регулюючу функцію, тобто впливати на відтворення -стимулювати чи стримувати темпи виробництва, збільшувати чи зменшувати накопичення капіталу та платоспроможність населення тощо, сприяти вирішенню різного роду соціальних проблем, таких, як захист незахищених верств населення, провадження ефективної демографічної політики тощо.
Ринкова економіка — це економіка, що регулюється. Уявити собі ефективно функціонуючу ринкову економіку в сучасному світі, що не регулюється державою, неможливо. Інша справа — як вона регулюється, яким чином, у яких формах тощо. Якими б не були ці форми та методи, центральне місце в самій системі регулювання належить податкам. Ось чому на одне з перших місць треба поставити функцію, без якої в економіці, що базується на товарно-грошових відносинах, не можна обійтися. Ця функція податків — регулююча.
Державне регулювання здійснюється за двома основними напрямами:
1) регулювання ринкових товарно-грошових відносин. Воно полягає головним чином у визначенні «правил гри», тобто розробка законів, нормативних актів, що визначають взаємовідносини діючих на ринку осіб перш за все підприємців, роботодавців та найманих працівників. До них відносяться закони, постанови, інструкції центральних органів виконавчої влади, що регулюють взаємовідносини товаровиробників, продавців, покупців, діяльність банків, товарних та фондових бірж, а також бірж праці тощо. Цей напрямок державного регулювання ринку безпосередньо з податками не пов'язаний;
2) регулювання розвитку народного господарства, суспільного виробництва в умовах, коли основним об'єктивним економічним законом, що діє у суспільстві, є закон вартості. Тут мова йде головним чином про фінансово-економічні методи впливу держави на інтереси людей, підприємців з метою спрямування їх діяльності в потрібному та вигідному суспільству напрямі.
Таким чином, розвиток ринкової економіки регулюється фінансово-економічними методами — шляхом застосування налагодженої системи оподаткування, обігу позичкового капіталу та застосування процентних ставок, виділення з бюджету капітальних вкладень та дотацій, державних закупівель та обслуговування народногосподарських програм тощо. Центральне місце у цьому комплексі економічних методів посідають податки.
Інша функція податків — стимулююча.За допомогою податків, пільг та санкцій держава стимулює технічний прогрес, збільшення робочих місць, капітальні вкладення та розширення виробництва тощо. Так, наприклад, в багатьох розвинутих країнах звільняються від оподаткування витрати на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи. Робиться це по-різному. Так, наприклад, в Німеччині вказані витрати включаються до собівартості й тим самим автоматично звільняються від оподаткування.
Маніпулюючи податковими ставками, пільгами та штрафами, змінюючи умови оподаткування, вводячи одні й скасовуючи інші податки, держава створює умови для прискореного розвитку певних галузей та виробництв, сприяє рішенню актуальних для суспільства проблем. Оскільки регулююча функція податків спрямована на економічні та соціальні процеси в державі, її можна розділити на економічну, стимулюючу, соціальну тощо.
Аналогічно, з метою стимулювання окремих галузей народного господарства в Україні законодавством передбачається їх пільгове оподаткування.
З метою зниження цін на науково-технічну продукцію українським законодавством передбачено звільнення її від оподаткування податком на додану вартість.
Наступна функція податків — перерозподільча. Ця функція податків виражає їх сутність як особливого централізованого інструменту розподільних відносин. За допомогою податків здійснюється перерозподіл розподілених частин сукупного доходу суспільства. У бюджеті концентруються кошти, що спрямовуються потім на вирішення народногосподарських проблем, як виробничих, так і соціальних, фінансування крупних міжгалузевих, комплексних, цільових програм — науково-технічних, економічних тощо.
За допомогою податків держава перерозподіляє частину прибутку підприємств та підприємців, доходів громадян, спрямовуючи її на розвиток виробництва та спеціальної інфраструктури, на інвестиції в капіталомісткі та фондомісткі галузі з тривалими термінами окупності проведених витрат: залізниці та автостради, видобувні галузі, електростанції тощо. В сучасних умовах значні кошти з бюджету повинні бути спрямовані на розвиток сільськогосподарського виробництва, відставання якого найбільш суттєво відображається на всьому стані економіки країни та життєвому рівні населення країни.
Перерозподільча функція податкової системи носить яскраво виражений соціальний характер. Побудована відповідним чином система оподаткування дозволяє надати ринковій економіці соціальну спрямованість, як це зроблено, наприклад, в Німеччині, Швеції та багатьох інших країнах світу. Це досягається шляхом встановлення прогресивних ставок оподаткування, спрямування значної частини бюджетних коштів на соціальні потреби населення, остаточного або часткового звільнення від податків громадян, що потребують соціальної підтримки.
Нарешті, остання функція податків — контрольна. Вона, як економічна категорія, заключається в тому, що з'являється можливість кількісного відображення податкових надходжень та їх співставлення з потребами держави в фінансових ресурсах. Завдяки контрольній функції податків оцінюється ефективність податкового механізму, забезпечується контроль за рухом фінансових ресурсів, проявляється необхідність внесення змін і доповнень у систему оподаткування.
Сутність контрольної функції податків заключається в тому, щоб платники податків, зборів та інших обов'язкових платежів своєчасно і в повному обсязі сплачували їх відповідно до чинного законодавства.
Вказане відмежування функцій системи оподаткування носить умовний характер, оскільки всі вони пов'язані та здійснюються одночасно. Чим стабільніше буде система оподаткування, тим впевненіше почуватиме себе підприємець: він може заздалегідь та досить точно розрахувати, який буде ефект від виконання заключених ним угод, вирішення господарських проблем, проведення фінансових операцій. Адже невизначеність — це самий головний ворог підприємництва. Підприємницька діяльність завжди пов'язана з ризиком, але ступінь ризику принаймні подвоюється, якщо до нестійкої ринкової кон'юнктури додається нестабільність податкової системи, нескінченні зміни ставок та умов оподаткування.
3. Класифікація податків
Об'єднання податків у систему передбачає можливість їх класифікації, що дозволяє краще з'ясувати суть цієї категорії. Підстав для класифікації може бути декілька.
Податки класифікуються за різними ознаками.
Класифікація податків проводиться:
* за формою оподаткування;
* за економічним змістом об'єкта оподаткування;
* в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;
* за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);
* в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;
* в залежності від встановленого порядку використання;
* за суб'єктом оподаткування.
За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі.
Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов'язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.
Прямі податки встановлюються відносно платників, їх розмір залежить від розміру об'єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.
До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки.
Вони встановлюються на дохід або майно платника податків і сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше податків платить той, хто має більш високі доходи та більше майна. Такий принцип оподаткування більшість економістів вважає справедливим. У розвинених країнах світу, таких, як США, Японія, Великобританія, ФРН, прямі податки становлять близько 40-90 відсотків в загальній сумі податкових надходжень.
Разом з цим, пряме оподаткування вимагає відпрацювання складного механізму стягнення податків, оскільки виникають проблеми в обліку об'єкта оподаткування. Крім того, вимагається відпрацювання механізму попередження ухилень від оподаткування.
За ступенем обліку фінансового стану платника податків прямі податки поділяються на особисті та реальні.
Механізм обчислення та сплати особистих податків враховують платоспроможність та сімейний стан фізичної особи, оскільки вона сплачує податок в залежності від величини отриманого доходу (прибутку). Прикладом особистого податку є податок на доходи фізичних осіб.
Реальними податками оподатковується майно фізичних і юридичних осіб незалежно від індивідуальних фінансових можливостей платника податку. Прикладом реального податку є податок (плата) на землю, платники якого повинні сплачувати його незалежно від того, чи отримали вони доходи і, якщо отримали, то в яких розмірах.
Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання.
Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.
До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
Незважаючи на критику з боку багатьох економістів, непрямі податки доволі широко використовуються в усьому світі, оскільки при відносно простому механізмі їх стягнення вони забезпечують стабільні й суттєві доходи держави та ухилитися від їх сплати важко. Крім того, психологічно ці податки сприймаються платниками легше, ніж прямі, оскільки вони приховані у ціні товару, роботи, послуги, і платник податку в момент його сплати не завжди усвідомлює, що сплачує податок державі.
За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на:
· прибуткові податки;
· майнові податки;
· податки на споживання;
· податки на різні дії.
Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб.
Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних копалин тощо.
Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.
Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.
В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.
В Податковому кодексі відокремлені загальнодержавні та місцеві податки та збори.
До загальнодержавних податків належать:
До загальнодержавних належать такі податки та збори:
1. податок на прибуток підприємств;
2. податок на доходи фізичних осіб;
3. податок на додану вартість;
4. акцизний податок;
5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;
6. екологічний податок;
7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;
8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;
9. плата за користування надрами;
10. плата за землю;
11. збір за користування радіочастотним ресурсом України;
12. збір за спеціальне використання води;
13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;
14. фіксований сільськогосподарський податок;
15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;
a. мито;
16. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;
17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
До місцевих податків належать:
1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;
2. єдиний податок.
До місцевих зборів належать:
Ø збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;
Ø збір за місця для паркування транспортних засобів;
Ø туристичний збір.
Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.
Місцеві податки та збори зараховуються до місцевих бюджетів.
Загальнодержавні податки, збори та обов'язкові платежі встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов'язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.
Уряд, місцеві органи влади не мають права скасовувати ці податки, збори та обов'язкові платежі або запроваджувати інші, встановлювати ставки оподаткування чи надавати пільги за виключенням тих, що передбачені чинним законодавством України.
Порядок зарахування загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і до державних цільових фондів визначається відповідно до чинного законодавства України.
Такі податки, як податок на нерухоме майно (нерухомість), плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на промисел, збір за використання природних ресурсів та збір за забруднення навколишнього природного середовища на території Автономної Республіки Крим, встановлюються Верховною Радою Автономної Республіки Крим. При цьому ставки по цих платежах встановлюються в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України.
Зарахування загальнодержавних податків та зборів до
державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до
Податкового Кодексу та Бюджетного кодексу України
В залежності від способів встановлення податкових ставок податки поділяються на пропорційні, прогресивні та рівні. До пропорційних належать податки, які передбачають сплату однакової суми з кожної одиниці оподаткування. Ставки прогресивних податків збільшуються із ростом одиниці оподаткування. Рівний податок стягується в однаковій сумі зі всіх його платників. Перевагою таких податків є простота його стягнення.
В залежності від встановленого порядку використання податки поділяються також на загальні та спеціальні. Загальні податки при надходженні до бюджету обезлічуються. Вони не мають особливого призначення й передбачені для проведення загальнодержавних заходів і можуть бути використані для покриття будь-яких видів видатків державного та місцевого бюджетів. Спеціальні (цільові) податки мають строго визначене призначення й стягуються для проведення цільового фінансування окремих раніше визначених заходів.
За суб'єктом оподаткування податки поділяються на ті, що стягуються з:
* юридичних осіб;
* фізичних осіб;
* юридичних і фізичних осіб (змішані).
4. Елементи системи оподаткування
Загальні принципи побудови системи оподаткування знаходять конкретний вираз у загальних елементах оподаткування.
До елементів системи оподаткування належать:
1. платники податку;
2. об'єкт оподаткування;
3. база оподаткування;
4. ставка податку;
5. порядок обчислення податку;
6. податковий період;
7. строк та порядок сплати податку;
8. строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Ø Суб'єкти оподаткування або платники податків, зборів та обов'язкових платежів— це особи, на яких Конституцією України та податковим кодексом покладено обов'язки:
а) сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі;
б) нараховувати, утримувати та перераховувати податки, збори та
обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.
Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти
і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти
України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують
(передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність
(операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або
податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати
податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Платник податків може визнаватись суб'єктом оподаткування одним або декількома податками, зборами та обов'язковими платежами в залежності від діяльності, яку він провадить, володіння майном або інших обставин, у разі наявності яких виникають податкові зобов'язання.
Суб'єктом оподаткування може визнаватись й особа, на яку відповідно до податкового законодавства України покладено обов'язки щодо нарахування податків, зборів та обов'язкових платежів, утримання їх з платника та перерахування до бюджету.
Суб'єктами оподаткування або платниками податків, зборів та обов'язкових платежів є юридичні або фізичні особи, банки, бюджетні організації, міжнародні об'єднання та організації, які відповідно до чинного податкового законодавства безпосередньо зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податки, збори та інші обов'язкові платежі.
_Податкове законодавство завжди розпочинається з визначення суб'єктів оподаткування або платників податків, зборів та обов'язкових платежів, оскільки необхідно чітко знати, хто повинен платити той чи інший вид платежу до бюджету чи до державного цільового фонду та хто несе перед державою відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату цього платежу.
Ø Об'єкт оподаткування— це те, що підлягає оподаткуванню тим чи іншим податком, збором або обов'язковим платежем, — доходи, прибуток, майно, операції з продажу товарів, робіт, послуг та інші визначені чинним податковим законодавством об'єкти.
Кожен податок, збір та обов'язковий платіж має самостійний об'єкт оподаткування, який визначається чинним податковим законодавством.
Об'єкт оподаткування повинен бути стабільним, чітко визначеним, мати безпосереднє відношення до платника податку.
Ø База оподаткування (оподатковуваний оборот) —це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується
податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.
Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування.
База оподаткування і порядок її визначення встановлюються податковим Кодексом для кожного податку окремо. У випадках, передбачених цим Кодексом, один об'єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків.
У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об'єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.
Одиниця виміру бази оподаткування— одиниця виміру об'єкта оподаткування. Це, зокрема, грошова одиниця для податку на доходи фізичних осіб, одиниця виміру площі (га, кв.м) для податку на землю, одиниця виміру потужності двигуна (кВт) для податку з власників транспортних засобів та самохідних машин та механізмів тощо.
Одиниця виміру бази оподаткування є єдиною для розрахунку і обліку податку.
Одній базі оподаткування повинна відповідати одна одиниця виміру бази оподаткування.
Ø Податкова ставка (норматив)— це законодавче встановлена величина податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.
Базовою (основною) ставкою податку визначається ставка, що визначена такою для окремого податку відповідним розділом цього Кодексу.
Граничною ставкою податку визнається максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом.
Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.
Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.
Обчислення суми податку
Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.
Специфічні ставки, фіксовані ставки та показники, встановлені цим Кодексом у вартісному вимірі, підлягають індексації в порядку, визначеному цим Кодексом.
Податкові ставки (нормативи) можуть встановлюватись єдині для всіх платників або бути диференційованими, коли встановлюється основна ставка (норматив) для всіх платників та понижені або підвищені ставки (нормативи) для окремих платників. При цьому переслідується мета створення або однакових, або різних умов оподаткування для платників податків.
В одних випадках єдина ставка податку (нормативу) ставить усіх платників у рівні умови, а диференціація створює одним пільгові, а іншим — більш жорсткі умови оподаткування.
Встановлення податкових ставок (нормативів) базується на наявному досвіді в оподаткуванні з урахуванням необхідності забезпечити видатки держави. При проведенні розрахунків враховується також і такий фактор, як вплив податку на фінансові ресурси платника.
Ø Податковий період
Податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Податковий період може складатися з кількох звітних періодів.
Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов'язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку.
Виділяють такі податкові періоди:
1. календарний рік;
2. календарний квартал;
3. календарний місяць;
4.календарний день.
Ø Строки сплати податків, зборів та обов'язкових платежів -визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк,
вважається не сплаченим своєчасно.
Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою. Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.
Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зміна строку сплати податку та збору здійснюється шляхом перенесення встановленого податковим законодавством строку сплати податку та збору або його частини на більш пізній строк.
Зміна строку сплати податку здійснюється у формі:
· відстрочки;
· розстрочки;
· податкового кредиту.