 |
|
Головні рівні організації життя
Тема. ЕКОЛОГІЯ І РІВНІ БІОЛОГІЧНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
План заняття
1 Головні рівні організації життя
2 Біогеоценоз, структура біогеоценозу
Головні рівні організації життя
Ген, клітина, орган, організм, популяції, співтовариство (біоценоз) - головні рівні організації життя. Екологія вивчає рівні біологічної організації від організму до екосистем. У її основі, як і усій біології, лежить теорія еволюційного розвитку органічного світу Ч. Дарвіна, що базується на уявленнях про природний відбір. У спрощеному виді його можна представити так: в результаті боротьби за існування виживають найбільш пристосовані организ-мы, які передають вигідні ознаки, що забезпечують виживання, своєму потомству, яке може їх розвинути даль-ше, забезпечивши стабільне існування цьому типу орга-низмов в цих конкретних умовах середовища. Якщо умови ці зміняться, то виживають організми з більше благоприят-ными для нових умов ознаками, переданими їм по на-следству, і т. д.
Матеріалістичні уявлення про походження жиз-ни і еволюційну теорію Ч. Дарвіна можна пояснити лише з позицій екологічної науки. Тому не випадково, що услід за відкриттям Дарвіна (1859) з'явився термін "екологія" Э. Геккеля (1866). Роль середовища, тобто фізичних чинників, в еволюції і існуванні організмів не викликають сомне-ний. Це середовище було назване абиотической, а складові її окремі частини (повітря, вода та ін.) і чинники (температура та ін.) називають абиотическими компонентами, на відміну від: био-тических компонентів, представлених живою речовиною. Взаємодіючи з абиотической середовищем, тобто з абиотическими компонентами, вони утворюють певні функціональні системи, де живі компоненти і середовище - "єдиний цілісний організм".
У екології організм розглядається як цілісна система, що взаємодіє із зовнішньою сре-дой, як абиотической, так і біотичною. В цьому випадку в наше поле зору потрапляє така сукупність, як біологічний вид, що складається з схожих особин, які, проте, як індивідууми відрізняються один від одного. Вони так само не-похожи, як несхожа одна людина на іншого, теж относя-щиеся до одного виду. Але усіх їх об'єднує єдиний для усіх генофонд, що забезпечує їх здатність до розмноження в межах виду. Не може бути потомства від особин різних видів, навіть близькоспоріднених, об'єднаних в один рід, не кажучи вже про сімейство і більших таксонах, объединяю-щих сто більше "далеких родичів".
Оскільки кожен окремий індивід (особина) має свої специфічні особливості, то і відношення їх до стану середовища, до дії її чинників різне. Наприклад, підвищення температури частина особин може не витримати і загинути, але популяція усього виду виживає за рахунок інших, більше пристосованих. Популяція - це сукупність особин одного виду. Ге-нетики зазвичай додають як обов'язковий момент - спо-собность цієї сукупності до самовідтворення. Эколо-ги ж враховуючи обоє ці особливості, підкреслюють деяку ізольованість в просторі і в часі аналогічних совокупностей одного і того ж виду.
Ізольованість в просторі і в часі аналогич-ных популяцій відбиває реальну природну структуру біоти. У реальному природному середовищі багато видів розсіяно на величезних просторах, тому вивчати доводиться деяке видове угрупування в межах певної території. Деякі з угрупувань досить добре приспосабли-ваются до місцевих умов, утворюючи так званий екотип. Ця навіть невелика група особин, пов'язаних між собою генетично, може дати початок великої популяції, причому дуже стійкою досить тривалий час. Это-му сприяють адаптивність особин до абиотической середовища, внутрівидова конкуренція та ін.
Проте справжніх одинвидових угрупувань і поселень в природі не існує, і ми зазвичай маємо справу з группи-ровками, що складаються з багатьох видів. Такі угрупування називаються біологічними співтовариствами, або биоценозами