Главная | Обратная связь

Економічний розвиток СРСР у 1945—1991 рр.

Друга світова війна завдала колосальних збитків народному господарству СРСР. У 1945 році промисловість звільнених від фашистської окупації районів виробляла лише 30% довоєнної продукції (в Україні - 26% довоєнного рівня), сільське господарство - 60%. На окупованих територіях було втрачено 2/3 національного майна СРСР (в Україні залишились неушкодженими тільки 19% довоєнної кількості промислових підприємств). Якщо вартість усього зруйнованого в європейських країнах становила 260 млрд. дол., то майже половина (128 млрд. дол.) з них припадала на СРСР.

Однак потенціал важкої промисловостіза рахунок небаченої за розміри евакуації підприємств вдалося не лише зберегти, а й наростити. В 1945 році вона на 12% перевищила довоєнний рівень. Тому в специфічному розумінні Велику Вітчизняну війну можна розглядати як черговий, надто особливий етап у подальшій індустріалізації СРСР.

На відміну від промисловості, становище в сільському господарстві було катастрофічним. У 1946 році внаслідок неврожаю і непомірного викачування із села продовольчих ресурсів в Україні, Молдові, областях Центрально-Чорноземної зони, Нижнього і частини Центрального Поволжя почався страшний голод, який охопив до 100 млн. осіб. Від голоду і хвороб у 1946-1948 роках померло близько 2 млн. осіб, із яких майже половина в Україні. До літа 1947 року лише в Україні було зареєстровано майже 1 млн. хворих на дистрофію.

Як і до війни, вибір економічної стратегії СРСР визначався політичним курсом, який залежав насамперед від волі Сталіна. Перемога у війні суттєво змінила суспільну атмосферу 30-х років і дала імпульс демократичному оновленню радянської системи і надіям на переміни. Війна зблизила СРСР зі світовим товариством, а його відносини із західними державами набули партнерського характеру. Для багатьох громадян, які під час війни побували за кордоном (військові, репатріанти - всього майже 12 млн. осіб), життя на Заході стало "відкриттям", похитнуло ідеологічні стереотипи, викликавши зацікавленість і симпатію до західної цивілізації. Реформаторські настрої проникли і в більшовицьку еліту, суттєво оновлену в роки війни. Війна привчила управлінський корпус до ініціативи, відкинувши на другий план виявлення "ворогів народу".

Однак ухвалений у травні 1946 року п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства став першим кроком до повернення довоєнної моделі розвитку народного господарства. Розпад антигітлерівської коаліції, боротьба із західними державами за поділ Європи і початок "холодної війни" остаточно сприяли перемозі прихильників централізації і розвитку військово-промислового комплексу (ВПК).

У 1947 році Радянський уряд відмовився від участі в плані Маршалла і почав експорт соціалізму в ряд країн Східної Європи, що остаточно загострило відносини із США та іншими розвинутими державами.

В 1947 році в основному сформувалася економічна стратегія СРСР післявоєнного розвитку. її основними напрямками були:

- опора на внутрішні ресурси і сили;

- різноманітна допомога іншим країнам соціалістичного табору;

- відновлення роботи важкої індустрії;

- економія та накопичення фінансів і ресурсів за рахунок сільського господарства, легкої промисловості та соціальної сфери.

У 1946-1950 роках на потреби важкої промисловості було спрямовано 80% капіталовкладень, Це дало поштовх швидкому розвитку галузей, орієнтованих на ВИК (електроенергетика, металургія, машинобудування тощо), однак гальмувало й деформувало процес виробництва споживчих товарів і розвитку сільського господарства. Село фінансувалося за залишковим принципом (не більш 7% обсягу асигнувань) і було змушене одночасно виконувати три завдання:

- забезпечити потреби промисловості в сировині;

- розв'язати проблему постачання міст продовольством;

- виростити достатню кількість сільськогосподарської продукції для експорту в країни Східної Європи.

Виконати ці завдання влада вирішила не їх фінансуванням, а старими перевіреними методами: переслідуваннями, репресіями, висилкою в Сибір, укрупнення колгоспів. Подібний тиск можна порівняти хіба що з періодом масової колективізації, але тепер зусилля державного апарату зосередились на безжальному вилученні продовольчих і грошових ресурсів. У 1947 році середня норма видачі зерна на трудодень була нижча від рівня 1940 року майже в 2 рази, а в деяких колгоспах зерна селянам не видавали зовсім. Лише на початку 50-х років село наблизилося до довоєнного рівня, хоча за планами розвитку мало перевищувати його на 27%. Середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва в 1950-1953 роках становили 1,6%.

Форсування розвитку важкої промисловості і ВПК супроводжувалося потужними ідеологічно-пропагандистськими заходами рухами передовиків і новаторів, соціалістичним змаганням, достроковим виконанням п'ятирічного плану тощо. Почалося колосальне, небачене в XX столітті використання позаекономічного примусу до виконання ідеологічних і політичних установок влади. Стрімко почали наростати репресії, кількість в'язнів за 8 післявоєнних років в таборах ГУЛАГу зросло з 1,5 до 2,5 млн. осіб, а за деякими іншими оцінками майже б млн. Праця в'язнів стала важливою невід'ємною частиною радянської економіки. їх руками споруджувалися численні великі об'єкти в атомній, металургійній, енергетичній промисловості, на транспорті.

Вже в 1948 році за обсягом промислового виробництва СРСР досяг довоєнного рівня. Цьому сприяли не тільки вказані внутрішні чинники, а й репарації Німеччини. Загалом вони становили 4,3 млрд. дол., що забезпечило майже половину устаткування для об'єктів промисловості, прискорило 1 ІТИ. Проте при всьому своєму значенні репарації і воєнні трофеї не могли компенсувати відсутність великих іноземних інвестицій, масштабну допомогу СРСР східноєвропейським країнам радянського блоку, Китаю та Кореї.

Неоднозначно вплинула на життєвий рівень населення і грошова реформа. З одного боку, вона привела грошову масу, яка у роки війни була суттєво збільшена, у відповідність до потреб господарства, а з іншого - боляче вдарила по селянству, яке зберігало гроші, головним чином, удома і було змушене здійснювати обмін із розрахунку 1:10. Незважаючи на поступове збільшення номінальної, а частково і реальної зарплати, навіть у містах рівня життя 1940 року було досягнуто тільки в 1951 році, а рівня 1928 року, який наближався до рівня 1913, досягай тільки в 1954 році. Украй загострилася житлова проблема.

Таким чином, до 1950 року в СРСР завершився період формування повоєнної командно-адміністративної системи. В подальшому соціально-економічному розвитку країни можна виділити три періоди: підйом (1950-1970); застій (1971-1985); криза і зміна соціально" економічної системи (1985-1991).

Відмова від конкурентної о ринкового механізму регулювання економіки, надмірне використання адміністративно-командних методів вже в 50-60-х роках привели до ряду хронічних негативних тенденцій, основними з яких були:

- помітне відставання від провідних капіталістичних країн передусім за якісними показниками, за затратами матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, економічною ефективністю, використанням досягнень НТИ,

- безсистемне моделювання економіки, перенасичення її промисловими підприємствами, диспропорційність у розвитку різних галузей економіки.

- поступове зниження темпів зростання продуктивності праці.

Життя висувало проведення реформ, направлених на прискорення науково-технічного прогресу, здійснення значних структурних зрушень у технології, в організації те управлінні виробництвом, суттєве покрашення рівня життя населення. У серпні 1953 року нове керівництво країни (в березні після смерті Сталіна до влади прийшов М. Хрущов) було сформовано новий курс, який передбачав соціальну переорієнтацію економіки і пріоритетний розвиток легкої промисловості. В літературі цей період назвали. Було різко знижено плани обов'язкових поставок сільської продукції державі, колгоспам списали борги, зменшили податки з присадибних ділянок і дозволили продаж надлишкової продукції на ринку.

Послаблення колосального тиску на село в 1953-1958 роках привело до зростання майже в 5 разів середньорічних темпів сільськогосподарського виробництва (8% проти 1,6). Вагомий вклад у зростання сільського господарства внесло освоєння цілинних земель, і яких у 1954-1958 роках було отримано більше половіти заготовленого хліба. Грошові доходи колгоспів в 1953-1958 роках зросли втричі. Це був період найбільшого піднесення п історії колгоспного ладу СРСР.

Проте пожвавлення радянського села виявилося тимчасовим на продовження розпочатої аграрної політики не вистачало внутрішніх джерел фінансування Крім того, було проведено "кукурудзяну, "м'ясо-молочну" та "селянсько - присадибну" економічно необґрунтовані кампанії, які привели до суттєвого зниження виробництва зерна, м'яса і молока. Наприклад, у 1962 році було засіяно кукурудзою 32 мли. га. і яких лише 7 дали урожай. У 1964 році виробництво м'яса порівняно з 1958 упало на 92%. Намагання ліквідувати присадибні земельні ділянки привело у 1954-1964 роках до поголів'я великої рогатої худоби у підсобних господарствах колгоспників України на 14%, поголів'я свиней - на 20, а овець і кіз на 53%. Інші адміністративні реорганізації - укрупнення колгоспів, перетворення частини з них у радгоспи тощо також не дали відчутних результатів.

Не дало бажаних далекоглядних результатів і цілинних земель, в яке було вкладено величезні інвестиції. Після перших позитивних результатів, внаслідок ерозії і засухи врожаї на цілинних землях стали швидко падати. На початку 60-х років у містах виник гострий дефіцит продуктів харчування, і радянський уряд змушений був підпиши їй роздрібні ціни на м'ясо (на 30%) і масло (на 25%). що викликало масові протести населення. Починаючи з 1963 року, вперше за всю історію царської Росії і СРСР, уряд розпочав закупівлю зерна за кордоном (перша закупка 12 млн. т зерна обійшлася бюджету в 1 млрд. дол.).

Варто однак відзначити, що проведення нового курсу в промисловості дав біль позитивні результати. Почався демонтаж жорсткого сталінського централізму. Союзним республікам було передано 15 тисяч підприємств, ряд міністерств із союзних було реорганізовано в союзно-республіканські. Замість ліквідованих 140 союзних, союзно-республіканських і республіканських міністерств було утворено 105 раднаргоспів, в тому числі в Україні 11. Прискореними темпами почала розвиватися легка промисловість. У ці роки було зроблено суттєвий крок до підвищення рівня життя населення:

- здійснено масштабне підвищення заробітної плати (в середньому 6% в рік);

- відмінено примусові державні позики, які забирали майже 10% заробітків трудящих і виступали прихованою формою додаткового оподаткування населення;

- удвоє збільшено пенсії, а з 1964 року пенсії вперше стали давати колгоспникам;

- на селі ввели гарантовану оплату праці;

- введено 7-годинний робочий день;

- розгорнуто масове житлове будівництво, в тому числі з залученням коштів населення через житлово-будівельні кооперативи. Міський житловий фонд у 1955-1964 роках збільшився в 1,8 раза.

У 1958 році було введено обов'язкову восьмирічну освіту, створена мережа шкіл, технікумів, вузів давала змогу формувати якісний кадровий потенціал країни, позитивно позначившись на розвитку науки та культури. Промисловий розвиток забезпечувало систематичне зростання капіталовкладень, у структурі яких збільшилася частка, спрямована на розширення, реконструкцію і технічне переоснащення діючих підприємств.

У ці роки відбувалися радикальні зміни в технічному розвитку. Швидкими темпами розвивалися радіоелектронна, атомна, хімічна промисловість, приладобудування. Саме в ці роки країна створила свій ядерний і ракетний потенціал. Найвидатнішими досягненнями стали запуск першого у світі супутника, а потім - космічного корабля, здійснення першого польоту людини в космос, побудова перших АЕС і морських атомних кораблів. СРСР наряду зі США стали лідерами початку третьої НТР (1945- середина 60-х років).

У країні в 1950-1970 роки було здійснено докорінну перебудову паливного балансу на користь видобутку нафти і газу, суттєвого розвитку набув морський повітряний транспорт, здійснено технічну реконструкцію залізниць, розпочався розвиток автомобільного транспорту, зросли масштаби автодорожнього будівництва, завершилося створення Єдиної енергетичної системи Європейської частини СРСР (разом з Уралом - найбільшої енергосистеми світу).

Однак на початку 60-х років під впливом наростання економічних проблем темпи зростання добробуту населення різко сповільнилися і почав спостерігатися тотальний дефіцит. Це загострило соціальні проблеми, в країні почалися протести і заворушення. Нове керівництво (ЦК партії очолив Л. Брежнєв) держави ініціювало проведення економічної реформи 1965 року. Знову була реорганізована система управління і повернення до галузевих міністерств. Почалося відродження госпрозрахункового принципу ведення господарства, підприємствам надали більше прав, особливо у галузі планування. У сільському господарстві було знижено плани обов'язкових закупок зерна, знято обмеження з підсобних господарств. Ці заходи були спрямовані на підвищення матеріальної заінтересованості трудових колективів у кінцевому результаті виробництва, в підвищенні рівня інтенсифікації праці й економіки країни в цілому.

Завдяки реформам, у 1966-1970 роках в СРСР вдалося втримати високі темпи зростання основнихекономічних показників. Валовий суспільний продукт зростав щорічно на 6,7% (в 1961-1965 роках - 6,9%), а національний дохід зріс на 41%. Швидкими темпами розвивалися наука і галузі промисловості, які визначали НТП (машинобудування, електроніка, енергетика, нафтохімічна промисловість тощо). За обсягом виробництва ряду видів промислової продукції СРСР обігнав США і посідав перше місце в світі.

Основним недоліком реформи було прагнення зберегти директивну модель управління, що вступало в суперечність з ринковими економічними регуляторами (рентабельність, прибуток тощо), поєднати централізоване планове управління з розширенням господарської самостійності підприємств та об'єднань. Тому ринкові ідеї реформи мало вписувалися в загальний контекст економічного розвитку і на початку 70-х років її було згорнуто.

В економіці СРСР знову запанував адміністративно-командний дух управління повністю одержавленим господарством. Проте зростаючі масштаби народногосподарського комплексу ускладнювали управління 3 центру, знижували Його ефективність і господарський механізм командно-адміністративної системи почав пробуксовувати. Ситуація особливо загострилася, коли в 60-х роках у світі розгорнулася НТР.

Командно-адміністративна система не змогла ефективно пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР. Економіка країни розвивалася екстенсивним шляхом - в 1960-1985 роках основні фонди зросли в 7 разів, а вироблений національний дохід -лише в 4 рази. Ресурси, вичерпуючись, суттєво дорожчали, тому темпи економічного зростання в умовах екстенсивної моделі розвитку швидко знижувалися. Якщо в 1966-1970 роках вони становили 8,5%, то в 1981-1985 роках - всього 3,6, а національного доходу відповідно 7,2 і 2,8. На початку 80-х років радянська економіка ввійшла в фазу стагнації, рівень виробництва в ряді галузей почав падати. Фактично призупинилося зростання продуктивності праці.

Значний деформуючий вплив на народне господарство СРСР справляло масштабне нарощування воєнних витрат, яке підпорядкувало собі всю економіку. За оцінками західних фахівців, воєнні витрати становили близько 25% ВВП, що в багато разів перевищувало відповідні показники США, а тим більше інших західних країн. Мілітаризацію економіки і фінансової системи ще більше посилила війна СРСР в Афганістані в 1979-1989 роках. Щорічні витрати на неї оцінювалися в 3-4 млрд. рублів. Як наслідок, радянське народне господарство не витримало колосальних воєнних навантажень і почалося масштабне відставання від розвинутих країн по всіх напрямках. Його основними причинами були:

1. Відсутність ефективної системи стимулювання праці;

2. Слабке реагування централізованої директивної економіки та управління до вимог НТП;

3. Розвиток країни в межах індустріального суспільства з опорою на традиційні галузі, тоді як провідні країни Заходу ще в 70-х роках почали перехід до постіндустріального інформаційного суспільства.

4. Моральне зношення і технологічне старіння вітчизняного устаткування в провідних галузях промисловості.

5. Екстенсивний характер розвитку радянської економіки і наростання господарських труднощів.

6. Різке уповільнення вирішення соціальних завдань. Зупинилося зростання житлового будівництва. Частка коштів союзного бюджету, що йшла на освіту й медицину, у 1985 році впала нижче рівня 1940 року.

7. Зростання дефіциту товарів народного споживання,

8. Значне відставання інфраструктурних галузей від основного виробництва. У легкій і харчовій промисловості, основних для споживчого сектору, було зосереджено тільки 10% основних виробничих фондів.

9. Гіпертрофована мілітаризація економіки.

10. Поява проблем з нафтодобуванням. Старі нафтові родовища вичерпувалися, для освоєння нових не вистачало коштів і устаткування.

Для подолання валютного дефіциту країна вдавалася до зовнішніх позик і використання золотого запасу, який знизився з 2050 т у 1953 році до 681 т у 1987. Зовнішній борг у 1987 році досяг 80 млрд. дол.

Отже, у період 70-80 років спостерігалося наростання кризи фінансово-розподільчої системи управління господарством. Держава не змогла призупинити падіння темпів виробництва, домогтися виконання встановлених планів випуску продукції, перевести економіку на інтенсивний шлях розвитку. Економіка залишалася слабко, сприйнятливою до НТП, внаслідок чого СРСР "прогледів" другий етап сучасної НТР і технологічно значно відстав від провідних країн Заходу.

В квітні 1985 року нове керівництво країни на чолі з М. Горбачовим розробило концепцію прискорення соціально-економічного розвитку країни на основі науково-технічного прогресу на основі докорінної реконструкції машинобудування.Для цього планувалося виділити вдвоє більше коштів, ніж у попередні 5 років. Було заплановано також значні кошти на розвиток і впровадження наукових розробок, насамперед у приладобудуванні. По суті мова йшла про спробу нової індустріалізації країни.

Однак мобілізувати необхідні для нової індустріалізації кошти не вдалося. На початку 1989 року стало зрозуміло, що ухвалені програми реалізувати не вдалося. Брак коштів привів до масштабного зростання незавершеного будівництва та зниження темпів зростання виробництва у різних галузях.

Основними джерелами отримання коштів для розвитку машинобудування і прискорення науково-технічного прогресу мали стати доходи від експорту енергоносіїв та підвищення прибутковості галузей народного господарства. Однак ціни на нафту та газ, що продавалася за вільно конвертовану валюту, в 1988 році впали на 40-45% від рівня 1985 року. Тому доходи від пролажу енергоносіїв упали вдвічі. А витрати на імпортні закупки устаткування для модернізації промисловості, в силу подібних причин на світовому ринку, зросли. Несприятлива зміна кон'юнктури світового ринку спричинила значне зростання зовнішнього боргу країни. Це негативно вплинуло на стан державних фінансів і в кінці 80-х років країну накрила глибока фінансова криза.

Вихід із економічної стагнації почав вбачатися не в простому поліпшенні існуючої системи, а в проведенні системних перетворень, зміні економічної моделі розвитку, відкритті шлюзів для широкого застосування ринкових чинників економічного розвитку. Важливими кроками на цьому шляху стали закони "Про індивідуальну трудову діяльність" (1986), "Про державне підприємство" (1987), "Про кооперацію" (1988), які з численними застереженнями легалізували дрібне приватне підприємництво. Уже в 1988 році індивідуальною трудовою діяльністю, в основному кустарно-ремісничими промислами, було зайнято 734 тис. осіб. Число кооперативів навесні 1989 року перевищило 99,3 тисячі, в яких працювало до 2 млн. осіб. В 1991 році їх стало вже 7 млн., що становило приблизно 15% активного населення. В 1990 році було ухвалено закони "Про акціонерні комерційні товариства", "Про цінні папери". В ці ж роки в СРСР почалася "комп'ютерна революція" - масове поширення персональних комп'ютерів, імпортованих з інших країн.

Нові підприємці, використовуючи дефіцитність ринку товарів та послуг і слабку законодавчу базу, різко збільшили ціни й почали активно "відмивати" капітали тіньової економіки (70-90 млрд. рублів щорічно), що в свою чергу породило організовану злочинність, тотальний рекет приватного бізнесу. Нажиті таким чином кошти поклали початок первісному нагромадженню капіталу.

У 1987 році була здійснена остання спроба провести економічну реформу,метою якої було утвердження економічних (ринкових) методів управління. Але оскільки реформа не змінила відносин власності, розширення прав підприємств не супроводжувалося відповідним підвищенням відповідальності їх за результати господарської та фінансової діяльності. Підприємства почали зменшувати капітальні вкладення ірізко підвищувати заробітну плату, що спричинило швидке наростання інфляції. Непродумане реформування не дало змоги розв'язати гострі економічні проблеми і сприяло лише швидкому зростанню народногосподарських диспропорцій, розбалансованості економіки.

Економічну ситуацію ще більше ускладнили наймасштабніше в світі техногенна катастрофа в Чорнобилі, страшний землетрус в Вірменії. Усе це призвело до порушення макроекономічного балансу і як наслідок, традиційний для останніх років дефіцит консолідованого бюджету почав стрімко зростати. Якщо у 1985 році він становив усього 1,8%, то у 1988 - 9,2%. Для економіки все це обернулося посиленням соціальної напруженості, початком масових страйків і стрімким зростанням числа популістських рішень.

Почався розвал радянської держави. У 1988-1990 роках він набрав форми "параду суверенітетів", тобто явного розширення повноважень союзних республік, проголошення ними верховенства власних пріоритетів, законів над союзними, ігнорування розпоряджень центру, в тому числі про перерахування податків, і самостійного пошуку шляхів виходу з кризи. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. У грудні 1991 року лідери Росії, України і Білорусі оголосили про скасування Союзного договору 1922 року і створення Співдружності Незалежних Держав. СРСР припинив своє існування.