Главная | Обратная связь

Трансформація правової і соціальної реальності в Україні

Правова й соціальна реальність в Україні перебуває у стані складних трансформацій. В Конституцію України (1996) введено ряд фундаменталь­них системних принципів, зорієнтованих на демократичний розвиток, зок­рема, на місцях пряме державне управління замінене місцевим самовряду­ванням, частково відокремленим від державних органів. Проте поки що у

сфері самоврядування існує значна розбіжність між формальними інститу­тами та реальною практикою.

Конституція забезпечує право громадян України на здійснення місцевого самоврядування через самостійне розв'язання населенням питань місцево­го значення, самостійність органів, утворюваних населенням для цієї цілі, через конституційну заборону на обмеження прав місцевого самоврядуван­ня, що забезпечується судовим захистом. У Конституції задекларовано, що права місцевих громад на самоврядування гарантуються усіма державними органами. Принципи організації місцевого самоврядування в Україні, що встановлені законами України, загалом відповідають міжнародним стандар­там, зокрема вимогам Європейської хартії місцевого самоврядування.

Конституція України встановлює унітарний державно-територіальний устрій, хоч серед спеціалістів тривають дискусії щодо напряму його подаль­шого розвитку: у бік федералізації чи децентралізації та деконцентрації вла­ди при збереженні унітарного устрою.

9.4.2. Автономна Республіка Крилі, регіональні та місцеві органи державної влади

Особливе місце в процесі становлення державно-територіального устрою незалежної України належить законодавчому врегулюванню взаємовідно­син між центральними органами державної влади та органами управління Автономної Республіки Крим, що була утворена на базі Кримської області у період між проголошенням Декларації про державний суверенітет України та здобуттям нею незалежності - у відповідь на вимогу ЦК КПРС, занепо­коєного незалежницькими тенденціями в Україні". Після проголошення України незалежною державою у відносинах центру і Кримської автономії виникла низка політико-правових проблем, які підсилювались нагнітанням у Криму антиукраїнських настроїв. Радикальні представники російської громади виступали за відновлення СРСР або за приєднання Криму до Росії, що суперечило суверенітету України, загрожувало її територіальній цілісності. Поступово ці проблеми були розв'язані шляхом внесення змін і до­повнень до Конституції України, прийняття Верховною Радою України за­конів «Про Автономну Республіку Крим», «Про розмежування повноважень між органами державної влади України і Республіки Крим» і особливо - прийняття нової Конституції України 1996 р.

У Конституції України Автономній Республіці Крим присвячено окремий десятий розділ. її статус визначено як адміністративну автономію, що є не­від'ємною складовою частиною України. Республіці надані широкі повно­важення в питаннях організації та діяльності органів влади і місцевого са­моврядування, прийняття нормативно-правових актів, що не суперечать за­конам України, права власності на об'єкти, що їй належать. АР Крим здій­снює розпорядчі і контрольні повноваження в розробці й реалізації програм економічного, соціального і культурного розвитку, раціонального природо­користування, охорони довкілля; створення і функціонування вільних еко­номічних зон згідно з законодавством України. До повноважень Автономної Республіки Крим віднесені також питання реалізації державної політики в галузі освіти, культури, розвитку мови і національних традицій, охорони здоров'я, спорту тощо.

Статус областей в системі державно-територіального устрою, обсяг їх повноважень і характер взаємовідносин з центральними органами влади визначається Конституцією, законами та указами Президента. Виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севастополі, як уже зазнача­лося, здійснюють місцеві державні адміністрації, голови яких признача­ються і звільняються Президентом за поданням Кабінету Міністрів. Міс­цеві державні адміністрації є втіленням деконцентрації влади. Вони під­звітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня та обласним і районним радам у частині делегованих їм відповідними радами повнова­жень. Водночас, вони активно взаємодіють з органами місцевого самовря­дування.