Здавалка
Главная | Обратная связь

Деякі зауваження до сортів скла



Скло для хімічного посуду повинно бути хімічно стійким, не піддаватися дії тих чи інших реагентів, мати незначний коефіцієнт розширення, що надає йому стійкість при різких змінах температури.

Як правило, всі розчини (особливо луги), вміщені в скляний посуд, вилучають із скла його складові частини. Так, наприклад, за Гіллербрандтом, під час кип’ятіння води протягом 1 год. в платиновій чашці ємністю 1л, закритою годинниковим склом, вода вилужила із скла 1 мг кремнієвої кислоти, а під час кип’ятіння в тих же умовах розчину амоніаку за 30 хв вилужилось 1,4 мг. Такі кількості вилуженої силікатної кислоти можуть вплинути на точність хімічного аналізу. Тому потрібно дуже обережно підходити до вибору скла для посуду, в якому повинен проводитися той чи інший аналіз. Зовсім недопустимо застосовувати таке скло, із якого може бути вилужений компонент, який знаходять у даному аналізі (наприклад, плюмбум із скла, до складу якого він входить, тощо).

У світі виготовляють цілий ряд спеціальних сортів скла. Склад деяких із них наведено в табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Склад деяких спеціальних сортів скла

Заводська марка скла Вміст, %
SiO2 Аl2O3 СаО MgO В2O3 K2O Na2O Fe2О3 (в усіх сортах 0,1-0,2)
№23 68,4 3,9 8,5 0,8 2,7 6,1 9,7
№846 74,0 3,0 6,0 4,0 3,0 10,00
Пірекс 80,5 2,0 0,5 12,0 1,0 4,0
Біле 72,0 1,5 10,0 2,5 14,0
Нейтральне 72,5 4,0 7,0 6,0 10,5

Зі скла № 23 і пірекса виготовляють хімічний посуд, апаратуру і трубки, з № 846 – хімічний посуд, з білого – товстостінну апаратуру, з нейтрального – ампули.

Існує також ряд іноземних марок скла, рекомендованих для лабораторії. Звичайно посуд і прилади, зроблені із спеціальних сортів скла, мають свій товарний знак у вигляді надпису або кольорової смужки.

Сорти іноземного скла, яке найчастіше зустрічається.

Пірекс – це тугоплавке скло, яке відрізняється високою механічною і термічною стійкістю. Температура розм’якшення пірекса 800°С, коефіцієнт розширення дорівнює 4·10–6. Посуд із пірекса не так боїться різкого охолодження, як посуд із інших сортів скла, проте пірекс менш стійкий до дії лугів.

Для роботи в лабораторії посуд із пірекса дуже зручний.

Шоттовське (ієнське) скло – найпоширеніше для виготовлення хімічного посуду.

Шоттовське скло має дуже багато типів. Посуд із нього відрізняється певними властивостями, які дозволяють застосовувати такий посуд для різних робіт. Ці типи відрізняються один від одного або різнобарвними смужками вздовж, або фірмовою маркою того чи іншого кольору.

Скло «дюробакс» (червона смужка вздовж трубок) відрізняється тугоплавкістю і використовується для виготовлення трубок для печей.

Кварцове скло належить до тугоплавких і малочутливе до зміни температури.

Скло «фіолакс» (коричнева смужка або коричнева марка) має найбільшу хімічну стійкість; розчинність його дуже незначна. Посуд із такого скла застосовують під час особливо відповідальних робіт, коли хочуть запобігти забрудненню препаратів внаслідок розчинення скла.

Скло «резіста» схоже із пірексом. Воно також малочутливе до різких змін температури. Хімічна стійкість цього скла вища, ніж у пірекса.

Скло «супремакс» – майже однакове з попереднім, але менш тугоплавке. Вартість хімічного посуду, виготовленого із спеціальних сортів скла, значно вища, ніж у звичайного, і тому його особливо бережуть. При зберіганні в шафі краще збирати в одне місце весь посуд із скла одного сорту і не змішувати його з посудом інших сортів.

Скляний посуд, який часто доводиться нагрівати до високої температури (наприклад, колби К’єльдаля) інколи не витримує нагрівання і тріскає. Для запобігання цьому скляний посуд до його використання рекомендується «проварити» протягом 30-60 хв. у концентрованому розчині кухонної солі.

Основним недоліком хімічного скляного тонкостінного посуду є його крихкість. Особливо часто хімічний посуд б’ється при випадкових ударах. Якщо хімічний скляний посуд використовується для робіт без нагрівання, то, щоб запобігти помилкам при ударах, його рекомендується зовні покривати полівінілхлоридом. Після нанесення покриття посуд, наприклад колби, слід сушити, розмістивши горлом вниз. Стакани також висушують, тільки перевернувши їх.


Розділ 2

МИТТЯ ТАСУШІННЯ ХІМІЧНОГО ПОСУДУ

 

Чистий хімічний посуд – це обличчя лабораторії. Першою і головною вимогою до співробітників лабораторії є заборона користуватися брудним посудом і обладнанням.

Вміння мити хімічний посуд є тією частиною лабораторної техніки, знання якої обов’язкове для кожного співробітника лабораторії.

Видалити забруднення зі стінок посуду можна різними методами: механічними, фізичними, хімічними, фізико-хімічними або комбінованими.

Для вибору способу миття посуду в кожному окремому випадку треба володіти такою інформацією:

1) знати властивості забруднюючих посуду речовин;

2) використовувати розчинність забруднень у воді (холодній або гарячій), у розчинах лугів, різних солей та кислот;

3) використовувати властивості окислювачів, окислювати в певних умовах органічні та неорганічні забруднення, руйнува­ти їх з утворенням легкорозчинних сполук;

4) для миття можуть бути використані всі речовини, які мають поверхнево-активні властивості (мило, синтетично-миючі речовини, миючі глини тощо);

5) якщо осад, який забруднює посуд, хімічно стійкий, для його видалення можна використати механічну очистку (за допомогою йоржів тощо);

6) із реактивів для миття слід застосовувати лише дешеві матеріали;

7) треба завжди пам’ятати про техніку безпеки і можливості нещасних випадків при митті посуду. Кожний новий працівник лабораторії повинен бути ознайомлений з правилами техніки безпеки.

 

 

2.1. Миття посуду водою

Якщо хімічний посуд не забруднений смолою, жировими та іншими не розчинними у воді речовинами, його можна мити водою, краще теплою. Скляний посуд є чистим, якщо на стінках не утворюється окремих крапель, і вода залишає рівномірну тонку плівку.

Якщо на стінках посуду є наліт солей або осад, посуд очищають (попередньо змочивши водою) щіткою або йоржом і уже потім остаточно миють водою. Йоржом слід працювати обережно, щоб нижнім кінцем не розбити дно чи стінку посуду.

Добре вимитий у теплій воді посуд обов’язково два-три рази ополіскують дистильованою водою для видалення солей, які е у водопровідній воді. У великих лабораторіях, де є приміщення для миття посуду (так звані мийки), інколи застосовують спеціальні пристрої для миття водою і паром. Не можна чистити посуду піском, наждачним папером, сталевим дротом, так як на поверхні скла при цьому утворюються подряпини.

2.2. Миття із застосуванням миючих засобів

Для видалення нерозчинних у воді забруднень органічного походження, особливо жирових і смолистих речовин, рекомендується застосовувати різні миючі розчини. В лабораторіях найчастіше використовують розчини господарського мила, пральних паст і порошків, соди (карбонату натрію), фосфату натрію.

Використані насадки, алонжі, невеликі колби та інші дрібні деталі скляних приладів рекомендується перед закінченням робочого дня покласти в каструлю з нагрітим мильним розчином і прокип’ятити, після чого вийняти і прополоскати гарячою водою. Миючий розчин може бути використаний багаторазово. Бутилі, великі колби, стакани, інші ємкості обполіскують всередині невеликою кількістю гарячого миючого розчину, після чого їх чистять йоржем або щіткою, а потім миють гарячою водою.

Якщо забруднення не розчиняються у воді, але добре розчиняються в кислотах або лугах, їх змивають невеликими кількостями концентрованих або розбавлених розчинів мінеральних кислот, наприклад сульфатної (обережно) або хлоридної, чи то водним розчином натрій гідроксиду. Інколи для остаточного видалення забруднень треба залишати посуд на деякий час в ексикаторі або іншому посуді, зануривши його у розчин кислоти. Для прискорення процесу розчин кислоти або лугу злегка підігрівають.

Після миття посуду лужними миючими розчинами, особливо концентрованими лугами, слід дуже ретельно промити їх гарячою водою, а ще краще ополіскувати розбавленою хлоридною кислотою, так як луги добре адсорбуються поверхнею скла і при обполіскуванні холодною водою повністю з неї не видаляються.

2.3. Пропарювання

Обробка посуду водяною парою дозволяє досягнути дуже високого рівня чистоти. Оскільки ця операція доволі довга – пропарювання звичайно продовжується близько години, – її застосовують при проведенні особливо тонких робіт, коли шкідлива навіть мала кількість забруднення. Простий прилад для пропарювання колб і пробірок зображено на рис. 2.1. Наявність у лабораторії центральної парової мережі значно спрощує операцію.

Рисунок 3.1 Прилади для миття посуду паром

а б в

Рис. 2.1. Прилади для миття посуду парою

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.