Главная | Обратная связь

Оптимізація виробничої програми підприємства.

 

1. Виробнича програма – це система завдань з об’єму, номенклатури, асортименту і якості продукції у відповідності до плану продажу, згідно замовлень на продукцію підприємства.

Виробнича програма займане провідне місце серед інших розділів поточного плану підприємства. Даний план обумовлює завдання по впровадженню в дію нових виробничих потужностей та потребу в матеріально-технічних ресурсах, чисельності персоналу, транспорті тощо. Виробнича програма тісно пов’язана із планом по труду і заробітній платі; планом по витратах і собівартості, фінансових результатів та плавом забезпечення фінансовими ресурсами, заходами з охорони навколишнього середовища. Від неї залежить величина державних податків і зборів.

Вихідними даними для розробки виробничої програми є :

­ перспективний план виробництва продукції;

­ прогноз потреби у продукції підприємства, який складається на підставі результатів досліджень змін ринкових елементів у часі, а саме попиту, пропозиції, цін, кількості і якості конкурентів тощо;

­ державний контракт і державне замовлення на продукцію підприємства;

­ договори на виробництва і поставку продукції, які складаються у результаті вільного продажу виробів;

­ заходи зі спеціалізації і кооперування виробництва;

­ заходи зі збільшення виробничих потужностей підприємства;

­ дані про залишки нереалізованої продукції у попередньому періоді.

Схема формування виробничої програми підприємства наведена на рис. 4.1

 

Стратегічний план і прогноз потреби у продукції		Попит ринку		Державні контракти та замовлення		Замовлення на продукцію інших споживачів
Виробнича програма підприємства
Виробнича програма у натуральних вимірниках		Вартість обсягу виробництва продукції: товарна, валова, чиста продукція
			Ціни на продукцію

Рис. 4.1 Формування виробничої програми підприємства

 

Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно крім державного контракту та державного замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства та за згодою дирекції.

Державний контракт – це договір, заключний державним замовником від імені держави з виконавцем держзамовлення, в якому визначені економічні та правові обов’язки сторін і регулюються взаємовідносини замовника і виконавця. Державне замовлення – це засіб державного регулювання економіки шляхом формування на договірній основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб.

В умовах ринкової економіки виробничий план перебуває не на вході, а на виході системи техніко-економічного планування розвитку підприємства (див. рис. 4.2). Початковим етапом техніко-економічного планування діяльності промислового підприємства в ринковій економіці є ринкові дослідження (А). На даній стадії визначається поточний і перспективний попит на продукцію підприємства, оцінюється місткість ринку, вивчаються конкуренти, визначається частка підприємства на ринку. За результатами ринкових досліджень розробляється проект виробничої програми підприємства (Б), що містить отримані в результаті ринкових досліджень відомості про обсяги продукції відповідної номенклатури (асортиментів) і якості, які можуть бути реалізовані в плановому періоді за певними цінами.

 

 

А

 

 

Б

 

 

 

Ж

В

 

Г

 

 

Маркетинговий план   План руху товарів Ціноутворення План просування товару

Д

 

Витрати виробництва й обігу

Е

 

Рис. 4.2. Схема обґрунтування виробничої програми підприємства

 

Проект виробничої програми є інформаційною базою для здійснення всіх планових розрахунків на підприємстві. Вихідні від блоку Б інформаційні потоки направляються в блоки, що обґрунтовують (В,Г,Д).

У блоці В здійснюється ресурсне обґрунтування виробничої програми. Тут виконуються розрахунки по обґрунтуванню проектних завдань виробничого плану наявними виробничими потужностями, а також сировинними, паливно-енергетичними, трудовими й фінансовими ресурсами.

Розрахунки по організаційно-технічному обґрунтуванню виробничої програми підприємства здійснюються в блоці Г. Тут плануються заходи щодо введення нових і збільшенню діючих виробничих потужностей, освоєнню випуску нової й підвищенню якості продукції, зниженню її трудомісткості й матеріалоємності.

У блоці Д здійснюється обґрунтування виробничої програми з урахуванням ринкових можливостей підприємства. У даному блоці розробляється маркетинговий план, що містить стратегію ціноутворення, а також програму конкретних дій по організації збуту й просування продукції на ринок.

Обґрунтовуючі блоки мають тісні прямі й непрямі взаємозв'язки. У процесі здійснення планових розрахунків, що носять циклічний характер, між ними протікає безперервний інформаційний обмін.

Із блоків, що обґрунтовують, інформація надходить у блок Е, де виконуються розрахунки витрат виробництва й обігу, собівартість окремих видів продукції. Зв'язок між даним блоком і блоками, що забезпечують, двостороння, тому що параметри останніх можуть істотно коректуватися залежно від результатів розрахунку собівартості продукції. Так, високий рівень витрат виробництва може обумовити необхідність заміни окремих видів сировини й матеріалів, зниження трудомісткості одиниці продукції й т.п.

Результати розрахунків, проведених у блоках В, Г, Д, Е, надходять у результуючий блок Ж, де формується остаточний варіант виробничої програми підприємства.

 

2.План виробництва розробляється у натуральному та вартісному виразах. Центральне місце у виробничої програмі відводиться плану виробництва у натуральному виразі, тобто у метрах, штуках, літрах, тонах та ін.. Він повинен забезпечити задоволення потреб суспільства у конкретних засобах виробництва, предметах споживання; встановити співвідношення і рівновагу між попитом і пропозицією по окремих видах продукції. Основними показниками виробництва продукції у натуральному виразі є номенклатура і асортимент продукції. Номенклатура– це укрупнений перелік видів продукції (стіл, стілець, тумба тощо). Номенклатура виробів підприємства може бути централі­зованою і децентралізованою. Централізована номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів (фі­нансуються за рахунок держбюджету України) і державних замовлень (фінансуються за рахунок власних коштів під­приємства та кредитних ресурсів). Децентралізована номен­клатура формується підприємством самостійно на основі вив­чення ринкового попиту па свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання дого­ворів поставок.

За принципом формування виробничої програми можна виділити 3 групи номенклатурних позицій:

1. Номенклатура продукції, встановлена у державному контракті та замовленні.

2. Номенклатура продукції, яка визначається на основі ринкового попиту, замовлень споживачів, торгових і посередницьких організацій.

3. Номенклатура продукції, яка використовується на внутрішні потреби і визначається планом виробництва.

Асортимент– це розгорнутий перелік номенклатури продукції, залежно від призначення, типу, артиклю, якості та інших ознак продукції (стіл письмовий, стіл обідній, стіл журнальний). Асортимент характеризується наступними ознаками:

Ширина – виходячи з кількості запропонованих асортиментних груп або номенклатурних позицій. Широкий асортимент дозволяє диверсифікувати продукцію, орієнтуватися на різні вимоги споживачів, стимулювати покупки в одному місці. Але це вимагає вкладення ресурсів в різні категорії продукції, що може викликати складнощі.

Глибина – виходячи з кількості позицій в асортиментній групі. Глибокий асортимент задовольняє вимоги різних споживчих сегментів ринку з одного товару, максимізує використання місця у торгівельних точках, заважає появі конкурентів, пропонує діапазон цін та стимулює підтримку дилерів. Однак він також збільшує витрати на підтримку запасів, модифікацію продукції і реалізацію товарів.

Порівнянність – виходячи з співвідношення між асортиментними групами з точки зору єдності кінцевого споживання, каналів розподілу, груп споживачів і діапазону цін. Порівнянність асортименту впливає на процедури планування та управління. Порівняний асортимент дозволяє підприємству спеціалізуватися в галузі виробництва і обслуговування, створювати міцний імідж підприємства, забезпечувати стабільні відносини по каналах збуту. Разом з цим, надмірна спеціалізація та концентрація може викликати погрози зі сторони зовнішнього середовища, затримку росту потенціалу, в силу того, що акцент робився на обмежений асортимент.

При широкої номенклатурі доцільно використовувати умовно-натуральні або умовні одиниці виміру. Суть умовно-натуральних одиниць полягає у тому, що одна з різновидів продукції приймається за базу. Наприклад у консервній промисловості використовується вимірник – умовна банка з масою 400 грам.

Обсяг виробництва продукції у натуральних показниках встановлюють на основі обсягу поставок (ОП):

, (4.1)

де ± ΔЗГП – зміна запасів готової продукції на складі відповідно на кінець і початок планового періоду в натуральних одиницях.

Приклад:

 

 

У випадках виробництва з неминучими виробничими втратами продукції (неминучий технологічний брак) обсяг виробництва у натуральних показниках коригується на коефіцієнт втрат (β) за формулою:

. (4.2)

Приклад:

 

 

Планова кількість кожного виробу розподіляється за календарними періодами року (кварталами, місяцями). При цьому керуються такими вимогами:

­ додержання встановлених строків поставки продукції у відповідності з укладеними договорами;

­ рівномірним завантаженням виробничих потужностей в усіх підрозділах підприємства;

­ підвищення концентрації шляхом обмеження одночасно вироблюваної номенклатури;

Також при плануванні виробництва за кварталами та місяцями враховується:

1. Кількість робочих днів у кожному плановому періоді.

2. Змінність роботи підприємства та його підрозділів.

3. Терміни виконання ремонтних робіт устаткування на підприємстві.

4. Стан технічної підготовки виробництва.

При аналізі виконання підприємством плану по номен­клатурі і асортименту дається кількісна оцінка виконання плану шляхом обчислення фактичного випуску продукції в межах встановленого плану і порівняння його з плановими показниками.

Значення натуральних показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах і врахувати якісні характеристики товарів.

 

3.Вартісними показниками виробничої програми є обсяги товарної валової, реалізованої, чистої, умовно-чистої про­дукції, нормативної вартості обробітку, валового і внутрі­заводського обороту, обсяг незавершеного виробництва.

В обсяг товарної продукції включають готову продукцію, послуги, ремонтні роботи, капітальний ремонт свого підприємства, напівфабрикати і запчастини на сторону, капітальне будівництво для непромислових господарств свого підпри­ємства, роботи, пов'язані з освоєнням нової техніки, тару, що не входить в гуртову ціну виробу.

Обсяг товарної продукції (ТП) визначають у діючих та порівняльних цінах за формулою:

, (4.3)

де Qі — випуск продукції і-го виду в натуральних одини­цях;

Ці — гуртова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду, грн.;

Р — вартість робіт і послуг на сторону, грн.;

n – кількість видів продукції, що виготовляються на підприємстві.

 

Показник товарної продукції використовується для визначення витрат виробництва, фінансових результатів та показників ефективності діяльності підприємства.

У валову продукцію (ВП) включають всю продукцію у вартісному виразі, незалежно від ступеня її готовності і виз­начають у порівняльних цінах за формулою:

, (4.4)

де НЗВп, НЗВк — вартість залишків незавершеного вироб­ництва відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.;

Іп, Ік — вартість інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець планового періоду, грн.

 

До незавершеного виробництвавходять предмети праці, яки ще не закінчили процес обробки та підлягають наступному використанню в виробництві. НЗВ потребує ретельного нормування, тому що з одного боку це обігові кошти на деякий час „заморожені” у виробництві, а з іншого – виробничі ресурси, без яких виробництво продукції не можливе. В разі рівномірного наростання витрат в часі величина незавершеного виробництва у вартісному виразі (НЗВ) визначається:

, (4.5)

де Qі — обсяг виробів в натуральних одиницях за один день;

С — собівартість одного виробу, гри.;

Тц — тривалість циклу виготовлення одного виробу, робо­чих днів;

Кнз — коефіцієнт наростання витрат при виготовленні виробу.

, (4.6)

де Мв — сума первісних матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.;

С — собівартість одиниці виробу, грн.;

У випадку нерівномірного наростання витрат для визначення коефіцієнта наростання витрат виробничий цикл варто розбити на інтервали часу (дні, тижні, місяці), протягом яких витрати наростають рівномірно, і розрахунок вести по формулі середньозваженої арифметичної:

Мв Σ (Зі * tі)

Кнз = ----- + ------------ , (4.7)

С Тц * С

 

де Зі - витрати на виготовлення одиниці виробу в і-му інтервалі часу;

tі - час від середини і-го інтервалу часу до кінця виробничого циклу.

Приклад:

 

Валовий оборот підприємства (ВО) — це обсяг валової продукції незалежно від того, де вона буде використана: чи в межах підприємства, чи поза ним.

Внутрізаводський оборот (ВЗО) — це та кількість про­дукції підприємства, яка використовується всередині нього для подальшої переробки. Валову продукцію можна також обчислити:

Реалізована продукція – це продукція, що відвантажена та оплачена споживачами. Згідно Закону України „Про оподаткованість прибутку підприємства”, реалізація продукція –це господарська операція суб’єкта господарської діяльності, яка передбачає передачу прав власності на продукцію іншому суб’єкту підприємницької діяльності в обмін на еквівалентну суму грошових коштів або боргових зобов’язань. РП розраховується у діючих цінах за формулою:

, (4.8)

де НРПп, НРПк – вартість нереалізованої продукції відповідно на початок та кінець періоду.

 

До нереалізованої продукції відносять залишки готової продукції на складі та продукцію відвантажену, за яку термін оплати не настав, а також продукцію на відповідному зберіганні у покупців.

Обсяг чистої продукції підприємства (ЧП) обчислюється у діючих цінах за формулою:

, (4.9)

де Мз – матеріальні витрати на виробництво продукції, грн.;

А – сума амортизаційних відрахують за відповідний період, грн.

 

Чиста продукція підприємства може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства і прибутку.

Показник умовно-чистої продукції (УЧП) обчислюється:

. (4.10)

 

В матеріаломістких галузях використовується показник нормативної вартості обробітку (НВО), який одержують як добуток показника нормативної вартості обробітку одного виробу і-го виду (НВОі) і кількості виготовлених виробів і-го виду (Qi):

, (4.11)

 

(4.12)

ЗПі — заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова з відрахуваннями на соціальні заходи) на одиницю виробу і-го виду, грн.:

Ці — цехові витрати на одиницю виробу і-го виду, грн.;

АдВ — адміністративні витрати на одиницю виробу і-го виду, грн.;

Пі — прибуток, що припадає на одиницю виробу і-го виду, грн.

 

4. Виробнича програма повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів. При цьому, все буде залежати від того, що підприємство вважає для себе головним результатом своєї діяльності, тобто який критерій оптимальності підприємство для себе обирає. Зазвичай таким критерієм (головним результатом) виступає обсяг прибутку підприємства, але можуть бути інші варіанти – обсяг виробництва, завантаження (використання) ресурсів підприємства тощо.

Виробнича програма, яка в найбільшій мірі відповідає структурі наявних ресурсів підприємстві і забезпечує найкращі результати за обраним критерієм, називається оптимальною.

Для вирішення завдання оптимізації виробничої програми при певних обмеженнях підприємства в ресурсах застосовується загальновизнана модель Л.Конторовича, розглянемо її за умови, що критерієм оптимальності виступає максимізація прибутку:

Z = S(zj * xj) => max (j = 1, n)

S(aij * xj) £ Bi (i = 1, m) (4.13)

xj ≥ 0 ,

де Z – головний результат – обсяг прибутку підприємства (критерій оптимальності),

zj – прибуток від реалізації одиниці j-го виду продукції,

xj – обсяг виробництва одиниці j-го виду продукції,

n – кількість видів продукції,

aij – витрата і-го виду ресурсу на виробництво одиниці j-го виду продукції,

Bi – обсяг і-го виду ресурсу на підприємстві (обмеження в ресурсах),

m – кількість видів ресурсів.

 

Таким чином, останнім етапом розробки виробничої програми підприємства є процес її оптимізації з метою отримання найкращих результатів діяльності підприємства.

Тема 5. Планування виробничої потужності промислового підприємства.