Главная | Обратная связь

Методичні вказівки.

При розгляді першого питання слід вказати, що у правовому контексті загальне поняття управління зазвичай розглядається як функція організованих систем, що забезпечує збереження їх структури і впорядкування відповідно до закономірностей функціонування.

Корпоративне управління є різновидом соціального управління. Важливим нормативно-правовим актом у цій сфері є Принципи корпоративного управління (протокол засідання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11 грудня 2003 року № 5). В ньому на нормативному рівні визначене саме поняття корпоративного управління. У широкому розумінні корпоративне управління розглядають як систему, за допомогою якої спрямовують та контролюють діяльність товариства. У рамках корпоративного управління визначається, яким чином інвестори здійснюють контроль за діяльністю менеджерів, а також яку відповідальність несуть менеджери перед інвесторами за результати діяльності товариства.

Таким чином, автору курсової роботи необхідно детально проаналізувати поняття корпоративного управління, його сутність з врахуванням нормативно-правових актів та правової доктрини.

При розкритті другого питання слід мати на увазі, що створення ефективної системи корпоративного управління як у економічно розвинутих країнах, так і в країнах з перехідною ринковою економікою, має надзвичайно важливе значення. Виникла об’єктивна основа для розробки загальних міжнародних стандартів і правил, законодавчо закріплених та впроваджених у практику, які б гарантували потенційним інвесторам надійність капіталовкладень та дозволили отримувати повну, ясну й об’єктивну картину про ефективність діяльності компаній, структуру власності, механізми і методи інвестування.

Практика корпоративного управління відображає як міжнародний, так і національний досвід діяльності корпорацій в світі. Тому слід детально на вибір автора курсової роботи проаналізувати відповідні моделі корпоративного управління (зокрема, англо-американську, західноєвропейську, японську), в подальшому розкрити сутність національних стандартів, які виражаються в кодексах корпоративного управління розвинутих країн (Великобританія, Німеччина, США, Франція, Японія, Канада), країн, що розвиваються (Бразилія, Мексика, Малайзія, ПАР, Індія), країн СНД (Росія), проаналізувати принципи корпоративного управління в Україні (зокрема, на прикладі діяльності акціонерних товариств), стандартів розвинутих корпорацій світу (наприклад, "Дженерал Моторз" або власний приклад) тощо.

Автору курсової роботи при розкритті цього питання рекомендується також звернутися до аналізу менеджерської моделі управління (наприклад, в акціонерному товаристві) за цивільно-правовими (господарськими) договорами, яка набуває все дедалі більшого поширення. Своє класичне відображення та розвиток ця модель отримала лише у відповідних нормах Цивільного кодексу Російської Федерації. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 103 Цивільного кодексу Російської Федерації повноваження виконавчого органу можуть бути за рішенням загальних зборів і на підставі відповідного договору передані комерційній організації або індивідуальному підприємцю (керуючому).

В цілому аналогічне, хоча прямо і не передбачене, але не суперечить чинному законодавству України. Реалізація такої моделі управління на практиці має узгоджуватися із закріпленням відповідних положень в Цивільному та Господарському кодексах України, Законі України "Про господарські товариства" та ряді інших нормативно-правових актах.

Проблемою даного аспекту також залишається відсутність аналітичних розробок цього питання, які автор роботи може запропонувати як альтернативу.

При аналізі третього питання слід виходити з того, що на підставі чинного законодавства України до посадових осіб органів управління товариства відносяться голова та члени виконавчого органу товариства, голова ревізійної комісії, голова та члени наглядової ради.

При розгляді цього питання також необхідно проаналізувати положення у відношенні певних категорій осіб, яким заборонено чи є певні обмеження в зайнятті посад органів управління товариства (наприклад, народним депутатам, державним службовцям, тощо). Окремим пунктом слід проаналізувати обов’язки посадових осіб товариства з розкриттям їх сутності в рамках діяльності того чи іншого виду товариства.

Однією з найменш досліджених в рамках корпоративного права залишається проблема майнової відповідальності посадових осіб товариства за шкоду, заподіяну товариству та третім особам неналежним виконанням своїх обов’язків.

Законодавство багатьох країн вже регулює такі правовідносини, хоча і по-різному. Відповідно до німецького законодавства управляючі у веденні справ товариства повинні виявляти розсудливість звичайного комерсанта.

Управляючі (їх заступники), які порушили свої зобов’язання, відповідають перед товариством як солідарні боржники. Тобто німецьке законодавство передбачає тільки можливість регресного позову товариства до управляючих.

Привабливою є позиція законодавців Франції у відношенні відповідальності адміністраторів акціонерного товариства перед самим товариством і акціонерами. Збитки, завдані діями адміністраторів третім особам, відшкодовується їм безпосередньо управляючими. Товариство, від імені якого діяли такі адміністратори, до відповідальності за їх неправомірні дії не притягується.

У відповідності до ч. 4 ст. 92 Цивільного кодексу України якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов’язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Така відповідальність має цивільно-правовий характер і настає в силу прямої вказівки закону, незалежно від домовленості сторін (товариства і посадової особи).

Таким чином, автору роботи слід детально проаналізувати дані положення в рамках цього питання та зробити власні висновки щодо даної проблематики.