Главная | Обратная связь

Сучасне регулювання оплати праці

В умовах існування різних форм власності та господарювання регулювання оплати праці здійснюється за допомогою:

– державного регулювання;

– договірного регулювання через укладання генеральної, галузевих, регіональних тарифних угод і колективних договорів на рівні підприємств, трудових договорів з найманими працівниками;

– механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на підприємстві.

В умовах ринкових відносин державна політика в галузі оплати праці відіграє здебільшого не економічну, а соціальну роль. Так, держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності та господарювання встановленням розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та установах, оподаткування доходів працівників тощо.

Сфери державного регулювання оплати праці подано на рис. 6.3.

 

Мінімальна заробітна плата являє собою граничне допустиму величину оплати праці, нижче якої не можна платити працівникові за виконану ним норму робочого часу. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності та господарювання.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється державою з урахуванням: вартісної величини мінімального споживчого бюджету; загального рівня середньої заробітної плати у господарстві країни; продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов у країні. Він переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги.

Держава встановлює мінімальні норми та гарантії в оплаті праці. До встановлених державою норм оплати праці належить оплата: за працю у позаурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні, у нічний час; за час простою не з вини працівника; при виготовленні бракованої продукції не з вини працівника; працівникам, яким не виповнилось вісімнадцять , років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи та інші.

До державних гарантій в оплаті праці належить оплата: щорічних відпусток; часу виконання державних обов'язків; часу підвищення кваліфікації працівника; службових відряджень тощо.

Держава, зважаючи на форми власності та господарювання суб'єктів, визначає джерела грошових коштів на оплату праці.

Для госпрозрахункових підприємств таким джерелом є частина доходу та інші грошові кошти, отримані в результаті їхньої господарської діяльності. У бюджетних установах та організаціях джерелом виплати заробітної плати є грошові кошти, які надаються із відповідних бюджетів, а також частина доходу, отриманого в результаті їхньої господарської діяльності та інших джерел. Об'єднання громадян оплачують працю найманих працівників з грошових коштів, які формуються відпо­відно до статуту їхньої діяльності.

На підставі законодавчих та нормативних актів, що визначають порядок укладання генеральної угоди на державному рівні, галузевих та регіональних угод, держава бере участь у встановленні міжгалузевих співвідношень в оплаті праці.

Зважаючи на законодавчі та нормативні акти України, умови генеральної, галузевої та регіональної угод і колективних договорів, держава встановлює в межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів умови і розміри оплати праці в бюджетних установах та організаціях. Обсяги витрат на оплату праці працівників бюджетних установ та організацій затверджуються одночасно із відповідним бюджетом.

Регулюванням величини витрат на оплату праці працівників підприємств-монополістів держава обмежує і контролює середній рівень заробітної плати в господарстві країни, чим впливає на соціально-економічний стан у країні.

Оподаткування доходів підприємств і працівників здійснюється як з фіскальною метою (формування фінансових ресурсів держави для забезпечення виконання нею своїх функцій), так і соціально-економічною (регулювання середнього рівня споживання в країні, який визначає ділову активність її суб’єктів господарювання).

До основних законодавчих та нормативних актів, які регулюють оплату праці, належать: Кодекс законів про працю України, Закони України "Про оплату праці", "Про відпустки" та інші.

Договірне регулювання оплати праці здійснюється на під­ставі укладення системи тарифних угод на рівнях:

- міжгалузевому – генеральна тарифна угода;

- галузевому – галузева тарифна угода;

- регіональному – регіональна тарифна угода;

- виробничому – тарифна угода як складова колективного договору.

Тарифна угода - це договір, який укладається між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Сторонами генеральної тарифної угодивиступають.

- профспілки, що об'єдналися для ведення колективних переговорів від імені більшості членів профспілок - найманих працівників країни;

- власники або уповноважені ними органи, на підприємствах яких зайнята більшість найманих працівників країни.

У генеральній тарифній угоді визначаються:

- розмір мінімальної оплати праці у відсотках до величини мінімального споживчого кошика;

- співвідношення в оплаті за кваліфікаційно-посадовими групами;

- співвідношення в оплаті праці робітників середньої кваліфікації та спеціалістів за професіями, найхарактернішими для тієї чи іншої галузі;

- перелік наскрізних професій та посад, що потребують єдиних умов оплати праці незалежні від галузевої належності підприємства.

Сторонами галузевої тарифної угоди є:

- профспілки, що об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення галузевої тарифної угоди від імені працівників більшості підприємств галузі;

- власники, на підприємствах яких зайнята більшість найманих працівників галузі;

- профспілки, що виражають інтереси працівників окремих професійних груп.

Предметом галузевої тарифної угоди є:

- єдині для підприємств відповідної галузі тарифна сітка для робітників і шкали співвідношень мінімальних посадових окладів;

- особливості оплати окремих груп працівників;

- оплата за важкі або шкідливі умови праці.

Сторонами регіональної тарифної угоди є:

- профспілки від трудових колективів підприємств, які є комунальною власністю;

- місцеві органи самоврядування або ті, що уповноважені управляти комунальною власністю.

Регіональні тарифні угоди визначають:

- те саме коло питань, що й генеральна тарифна угода, якщо існує змога та необхідність встановити вищі гарантії щодо оплати праці;

- умови оплати праці за наскрізними професіями та посадами;

- перелік підприємств та організацій, яким рекомендується з метою збалансованого розвитку території уповільнити (або прискорити) темпи зростання заробітної плати;

- розміри надбавок та умови їх виплат, що стимулюють приплив робочої сили на дану територію та тривалий стаж роботи на ній.

Предметом тарифної угоди, що виступає складовою частиною колективного договору підприємства, є:

- форми та системи оплати праці, які застосовуються для різних категорій і груп працівників;

- норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів з урахуванням галузевих та територіальних угод;

- конкретні розміри гарантійних та компенсаційних виплат;

- основні розміри та умови отримання стимулюючих виплат (доплат, надбавок, премій, винагород);

- коло працівників, яким умови оплати праці будуть встановлюватись індивідуально;

- строки виплати заробітної плати та розміри штрафів за затримку заробітної плати.

Норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче за норми, визначені генеральною, галузевою або регіональною угодами, можуть застосовуватись лише тимчасово, на період подолання підприємством фінансових труднощів на строк до 6 місяців.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється у першочерговому порядку після сплати обов'язкових платежів.

Заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових одиницях, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов'язань, розписок або в будь-якій іншій формі забороняється. Колективним договором, як виняток, може бути передбачено часткову виплату заробітної плати натурою (за цінами, що не нижчі за собівартість) у тих галузях і за тими професіями, де така виплата, що є еквівалентною по вартості оплаті праці у грошовому вираженні, є звичайною або бажаною для працівників, за винятком товарів, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.