Інтеграційні процеси в правових системах країн Латинської Америки ⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 7
Динамічні і масштабні зміни в економічному, політичному, соціальному і культурному житті в глобальному світі ставлять Латинську Америку перед необхідністю здійснення спільних та узгоджених дій. Реальні передумови інтеграційних процесів у Латинській Америці виникли після Другої світової війни, коли зміцнилися позиції цих держав в економічній сфері (націоналізація іноземної власності в перші післявоєнні роки). Спільне історичне минуле і в цілому схожість напрямів внутрішнього розвитку держав Латинської Америки лежать в основі того, що інтеграція завжди була одним із популярних гасел після досягнення ними незалежності. Останнім часом посилюються тенденції формування наддержавного регіонального права, яке обґрунтувало б самобутність і автономність латиноамериканського права. Із цією метою окремі держави, зокрема Бразилія, прагнуть до координації політики латиноамериканських держав із тим, щоб об'єднати і інтегрувати їх зусилля для виконання завдань, що стоять перед ними. Згідно з конституцією Бразилії, вона прагне до економічної, політичної, соціальної і культурної інтеграції з народами Латинської Америки з метою утворення Латиноамериканської співдружності націй. Процес гармонізації законодавства й уніфікації правових норм почався ще в 1928 p., коли на 6-й Гаванській панамериканській конференції було прийнято Кодекс міжнародного приватного права. Він складається з 437 статей, виданих у 4 книгах, і містить норми, направлені на вирішення основних колізійних суперечностей в галузі цивільного і торгового права, цивільного процесу; регулює правові відносини, що стосуються таких важливих правових інститутів, як громадянство, шлюб, інститут фізичних і юридичних осіб, позовна давність, докази та ін. На сучасному етапі латиноамериканські держави координують свою діяльність у різних сферах. Із цією метою проводиться, як уже наголошувалося, спільна правова політика, направлена на гармонізацію законодавства й уніфікацію правових норм. Досягнення цієї мети багато в чому залежить від формування загального правового простору латиноамериканських держав, який зумовлює зближення правових систем цих держав. Інтеграційні процеси в Латинській Америці відбуваються в декількох напрямах. Перш за все, вони відбуваються в політичній сфері, здійснювані через відповідні структури. На самітах латиноамериканських держав, що відбуваються на постійній основі, ухвалюються основні рішення щодо вироблення спільної інтеграційної політики і вживання заходів із її реалізації. Крім того, створено спільну Парламентську комісію як орган, що представляє парламенти держав-членів. її функція полягає в прискоренні внутрішніх процесів, направлених на швидке й ефективне набуття чинності рішень, що приймаються органами Спільного ринку країн Південного конусу (МЕРКОСУР). Комісія також вживає заходи з гармонізації законодавства держав-членів. Інтеграційні процеси відбуваються в економічній сфері. Сприятливі перспективи цьому створює Спільний ринок країн Південного конусу (МЕРКОСУР), який дедалі більшою мірою трансформується в політико-економічне об'єднання за аналогією з моделлю Євросоюзу. Економіко-соціальний консультативний форум, що складається з рівної кількості представників від кожної держави-члена, також сприяє інтеграційним процесам в економічній сфері. Він задуманий як спільний представницький орган. До нього входять представники громадських організацій, профспілок, приватних і державних корпорацій. Він володіє не законодавчими, а консультативними функціями, і висловлює свою думку у формі рекомендацій. Головне завдання форуму — вироблення пропозицій з удосконалення законодавства митного союзу, зокрема в цілях підвищення конкурентоспроможності місцевих підприємств і захисту ринків від імпорту з третіх країн. Адміністративний секретаріат обслуговує всі інші органи. Найважливіші з його функцій — це документація і публікації. Директор, що очолює адміністративний секретаріат, обирається групою спільного ринку і призначається радою спільного ринку. Строк його повноважень — два роки [19, C. 88-89]. У 1960 р. було підписано Конвенцію Монтевідео «Про латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі», наслідком якої стало створення Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), що об'єднала 10 держав Південної Америки і Мексику, і Центральноамериканського спільного ринку (ЦАСР) — 5 учасників. Значний вплив на динаміку інтеграційних процесів у Латинській Америці справила висунута в 1990 р. ініціатива про «нове економічне партнерство в Західній півкулі», відома також як «ініціатива для Америк». Серед останніх важливих ініціатив цих держав у сфері інтеграції необхідно відзначити також ідею заснування «Петросур» — Південноамериканського об'єднання державних компаній із видобутку нафти і газу, а також пропозицію, що вперше прозвучала у 2005 р. на саміті Спільного ринку країн Південного конусу (МЕРКОСУР) в Асунсьйоні, про створення субрегіонального «енергетичного кільця», що передбачає будівництво газопроводу, який з'єднає Перу із Чилі та іншими державами Південного конусу. Інтеграційні процеси в Латинській Америці торкаються інформаційної сфери. Важлива роль у цьому належить латиноамериканському телевізійному каналу «Телесур», який почав регулярне віщання у 2005 р. За задумом його засновників (ними стали Венесуела, Аргентина, Куба і Уругвай) у перспективі він працюватиме на весь регіон. Штаб-квартира компанії знаходиться в Каракасі, її основні корпункти працюють у Венесуелі, Болівії, Бразилії і Колумбії. Нові офіси планується розмістити в Аргентині, Мексиці, Перу, США і на Кубі. У перспективі сигнал «Телесур» зможуть приймати в Північній і Західній Африці та в більшій частині Європи. Таким чином, інтеграційні процеси в Латинській Америці з кожним днем набувають дедалі більшої динаміки, що пояснюється, з одного боку, внутрішніми потребами латиноамериканських держав, а з іншого — продиктовані глобалізаційними процесами в усьому світі.
ВИСНОВКИ Схожість правових систем держав Латинської Америки обумовлена спільністю історичних шляхів їх виникнення і подальшого розвитку під впливом континентального права, єдністю в структурі системи права і норми права, спільністю основного юридичного джерела права — нормативно-правового акта і принципів регулювання суспільних відносин, однаковим сприйняттям американського конституційного права. Все це дозволяє виділити латиноамериканське право як окрему групу змішаного типу правової системи. Слід зазначити, що країни Латинської Америки (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.) певний час були колоніями Франції, Іспанії, Португалії, тому в своєму історичному розвитку зазнали значного впливу їх правових систем. На цей час правові системи латиноамериканських країн близькі до романської групи континентального права. Проте їх не можна вписати в романо-германський тип правової системи, оскільки конституційне право цих країн формувалося під сильним впливом американського права. Демократична Конституція США стала відправною точкою конституційного розвитку країн Латинської Америки. Таким чином, латиноамериканське право поєднало в собі дві моделі права — романо-германську (в галузі приватного права) і англо-американську (в галузі публічного права). Правові системи країн Латинської Америки запозичили у романо-германського типу правової системи таке: 1) основне джерело права — нормативно-правовий акт; 2) поділ права на галузі: цивільне, кримінальне та ін.; 3) кодифікацію галузей права. Кодифікація права почалася у XIX ст. Цивільні кодекси країн Латинської Америки різною мірою зазнали впливу ЦК Франції. Французький оригінал покладено в основу кодексів Гаїті (1825 p.), Болівії (1830-1975 pp.) Домініканської Республіки (1845-1884 pp.), меншою мірою — Мексики (1870-1884 pp., 1928-1932 pp.). Цивільний кодекс Чилі 1855 p. запозичив низку положень ЦК Франції. У цілому він ґрунтувався на інститутах і категоріях іспанського права. Його творець Андрее Белло використовував також традиційні інститути римського права та ідеї німецького вченого Савіньї. У структурному відношенні чилійський ЦК є більш досконалим, ніж французький, тому він служив зразком для ЦК Еквадора (1860 p.), Колумбії (1873 p.), a також Венесуели (1862 р.) та Уругваю (1868 р.). Результатом оригінальної південноамериканської законотворчості, як і ЦК Чилі, є Цивільний кодекс Аргентини 1867 p. Його основу складає низка джерел: ЦК Франції, чилійський ЦК, іспанські закони, наукові праці французьких та інших авторів, зокрема бразильця Тексейєра де Фрейтаса про кодифікацію і систематизацію права — «consolidation». Зразками для ЦК Бразилії 1916 p. послужили ЦК Франції, Португалії, Італії та особливо Німеччини. У XX ст. старі кодекси були модернізовані, а іноді замінені новими. Як правило, це відбувалося після прийняття конституцій (наприклад, Конституції Мексики 1917 p.). Більшість старих кодексів «обросло» підзаконними актами; 5) розмежування законодавчої компетенції між федерацією та Її суб'єктами у федеративних державах (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика). Законодавчою компетенцією наділені суб'єкти федерації з тих питань місцевого значення, що не віднесені до федеральної компетенції; 6) звичай як джерело права другорядного, допоміжного характеру. Проте не у всіх країнах його роль однакова. Наприклад, в Аргентині порівняно з Уругваєм звичаю приділено більше уваги; 7) судовий прецедент, який або слабко визнається, або зовсім не визнається юридичним джерелом права. Від англо-американського типу правової системи (зокрема, його американської групи) запозичено таке: 1) як конституційний зразок — Конституція США 1787 p. і закріплена в ній республікансько-президентська форма правління. Не всі ознаки американської Конституції знайшли втілення в житті цих держав. Верховенство і вища юридична чинність конституції утвердилися. Проте конституції в багатьох латиноамериканських країнах не стабільні. Наприклад, у Венесуелі за 168 років змінилося двадцять конституцій, у Болівії за 152 роки — двадцять одна; 2) деякі конституційні інститути США. Так, узятий за основу інститут судового контролю за конституційністю законів, доповнений лише низкою специфічних процедур, наприклад, процедурою ампаро, характерною для іспанського права; 3) конституційність закону. Як і в США, конституційність закону може перевірятися будь-яким судом; 4) принципи побудови і функціонування американської судової системи, особливо Верховного суду. Водночас американську модель дещо видозмінено з урахуванням національних особливостей. Отже, дуалізм латиноамериканського права полягає в тому, що у сфері публічного права (насамперед конституційного) за основу взято американську систему, а у сфері приватного права (цивільного та ін.) — романську. Проте було б невірним вважати правові системи цієї групи країн цілком позбавленими національної самобутності, такими, що ігнорують норми-звичаї. Тексти законів, включаючи й Основний — конституцію, враховують особливості національного державно-правового розвитку, сучасне соціально-економічне становище. У Мексиці, Перу, Гватемалі збережені залишки общинного землеволодіння. Особа, будучи за законом власником землі, фактично виступає представником общини, в інтересах якої відповідно до звичаю використовується земля. Латиноамериканські правові системи прагнуть до інтеграції одна з одною. Провідна роль у цьому процесі належить Бразилії, яка бореться за створення Латиноамериканської співдружності націй.
©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|