Здавалка
Главная | Обратная связь

Інтеграційні процеси в правових системах країн Латинської Америки



 

Динамічні і масштабні зміни в економічному, політичному, соціальному і культурному житті в глобальному світі ставлять Латинську Америку перед необхідністю здійснення спільних та узгоджених дій.

Реальні передумови інтеграційних процесів у Латинській Аме­риці виникли після Другої світової війни, коли зміцнилися по­зиції цих держав в економічній сфері (націоналізація іноземної власності в перші післявоєнні роки). Спільне історичне минуле і в цілому схожість напрямів внутрішнього розвитку держав Латинської Америки лежать в основі того, що інтеграція завжди була одним із популярних гасел після досягнення ними незалеж­ності.

Останнім часом посилюються тенденції формування наддер­жавного регіонального права, яке обґрунтувало б самобутність і автономність латиноамериканського права. Із цією метою окремі держави, зокрема Бразилія, прагнуть до координації політики ла­тиноамериканських держав із тим, щоб об'єднати і інтегрувати їх зусилля для виконання завдань, що стоять перед ними. Згідно з конституцією Бразилії, вона прагне до економічної, політичної, соціальної і культурної інтеграції з народами Латинської Америки з метою утворення Латиноамериканської співдружності націй.

Процес гармонізації законодавства й уніфікації правових норм почався ще в 1928 p., коли на 6-й Гаванській панамериканській конференції було прийнято Кодекс міжнародного приватного права. Він складається з 437 статей, виданих у 4 книгах, і містить норми, направлені на вирішення основних колізійних суперечностей в галузі цивільного і торгового права, цивільного процесу; регулює правові відносини, що стосуються таких важ­ливих правових інститутів, як громадянство, шлюб, інститут фі­зичних і юридичних осіб, позовна давність, докази та ін.

На сучасному етапі латиноамериканські держави координують свою діяльність у різних сферах. Із цією метою проводиться, як уже наголошувалося, спільна правова політика, направлена на гар­монізацію законодавства й уніфікацію правових норм. Досягнення цієї мети багато в чому залежить від формування загального пра­вового простору латиноамериканських держав, який зумовлює зближення правових систем цих держав. Інтеграційні процеси в Латинській Америці відбуваються в декількох напрямах.

Перш за все, вони відбуваються в політичній сфері, здійсню­вані через відповідні структури. На самітах латиноамериканських держав, що відбуваються на постійній основі, ухвалюються ос­новні рішення щодо вироблення спільної інтеграційної політики і вживання заходів із її реалізації. Крім того, створено спільну Парламентську комісію як орган, що представляє парламенти держав-членів. її функція полягає в прискоренні внутрішніх про­цесів, направлених на швидке й ефективне набуття чинності рішень, що приймаються органами Спільного ринку країн Пів­денного конусу (МЕРКОСУР). Комісія також вживає заходи з гармонізації законодавства держав-членів.

Інтеграційні процеси відбуваються в економічній сфері. Спри­ятливі перспективи цьому створює Спільний ринок країн Півден­ного конусу (МЕРКОСУР), який дедалі більшою мірою трансфор­мується в політико-економічне об'єднання за аналогією з моделлю Євросоюзу.

Економіко-соціальний консультативний форум, що складається з рівної кількості представників від кожної держави-члена, також сприяє інтеграційним процесам в економічній сфері. Він задуманий як спільний представницький орган. До нього входять представники громадських організацій, профспілок, приватних і державних корпо­рацій. Він володіє не законодавчими, а консультативними функціями, і висловлює свою думку у формі рекомендацій. Головне завдання форуму — вироблення пропозицій з удосконалення законодавства митного союзу, зокрема в цілях підвищення конкурентоспроможності місцевих підприємств і захисту ринків від імпорту з третіх країн.

Адміністративний секретаріат обслуговує всі інші органи. Найважливіші з його функцій — це документація і публікації. Директор, що очолює адміністративний секретаріат, обирається групою спільного ринку і призначається радою спільного ринку. Строк його повноважень — два роки [19, C. 88-89].

У 1960 р. було підписано Конвенцію Монтевідео «Про лати­ноамериканську асоціацію вільної торгівлі», наслідком якої стало створення Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), що об'єднала 10 держав Південної Америки і Мексику, і Цент­ральноамериканського спільного ринку (ЦАСР) — 5 учасників.

Значний вплив на динаміку інтеграційних процесів у Латинській Америці справила висунута в 1990 р. ініціатива про «нове еконо­мічне партнерство в Західній півкулі», відома також як «ініціа­тива для Америк».

Серед останніх важливих ініціатив цих держав у сфері інтег­рації необхідно відзначити також ідею заснування «Петросур» — Південноамериканського об'єднання державних компаній із видобутку нафти і газу, а також пропозицію, що вперше прозву­чала у 2005 р. на саміті Спільного ринку країн Південного конусу (МЕРКОСУР) в Асунсьйоні, про створення субрегіонального «енергетичного кільця», що передбачає будівництво газопроводу, який з'єднає Перу із Чилі та іншими державами Південного конусу.

Інтеграційні процеси в Латинській Америці торкаються інфор­маційної сфери. Важлива роль у цьому належить латиноамери­канському телевізійному каналу «Телесур», який почав регулярне віщання у 2005 р. За задумом його засновників (ними стали Вене­суела, Аргентина, Куба і Уругвай) у перспективі він працюватиме на весь регіон. Штаб-квартира компанії знаходиться в Каракасі, її основні корпункти працюють у Венесуелі, Болівії, Бразилії і Колумбії. Нові офіси планується розмістити в Аргентині, Мексиці, Перу, США і на Кубі. У перспективі сигнал «Телесур» зможуть приймати в Північній і Західній Африці та в більшій частині Європи.

Таким чином, інтеграційні процеси в Латинській Америці з кожним днем набувають дедалі більшої динаміки, що пояснюється, з одного боку, внутрішніми потребами латиноамериканських держав, а з іншого — продиктовані глобалізаційними процесами в усьому світі.

 

ВИСНОВКИ

Схожість правових систем держав Латинської Америки обумовлена спільністю історичних шляхів їх виникнення і подальшого розвитку під впливом континентального права, єдністю в структурі системи права і норми права, спільністю основного юридичного джерела права — нормативно-правового акта і принципів регулювання суспільних відносин, однаковим сприйняттям американського конституційного права. Все це дозволяє ви­ділити латиноамериканське право як окрему групу змішаного типу правової системи.

Слід зазначити, що країни Латинської Америки (Аргентина, Парагвай, Уругвай, Чилі та ін.) певний час були колоніями Франції, Іспанії, Португалії, тому в своєму історичному розвитку зазнали значного впливу їх правових систем. На цей час правові системи латиноамериканських країн близькі до романської групи континентального права. Проте їх не можна вписати в романо-германський тип правової системи, оскільки конституційне право цих країн фор­мувалося під сильним впливом американського права. Демократична Конституція США стала відправною точкою конституційного розвитку країн Латинської Америки.

Таким чином, латиноамериканське право поєднало в собі дві моделі права — романо-германську (в галузі приватного права) і англо-американську (в галузі публічного права).

Правові системи країн Латинської Америки запозичили у романо-германського типу правової системи таке:

1) основне джерело права — нормативно-правовий акт;

2) поділ права на галузі: цивільне, кримінальне та ін.;

3) кодифікацію галузей права.

Кодифікація права почалася у XIX ст. Цивільні кодекси країн Латинської Америки різною мірою зазнали впливу ЦК Франції. Французький оригінал покладено в основу кодексів Гаїті (1825 p.), Болівії (1830-1975 pp.) Домініканської Республіки (1845-1884 pp.), меншою мірою — Мексики (1870-1884 pp., 1928-1932 pp.). Цивільний кодекс Чилі 1855 p. запозичив низку положень ЦК Франції. У цілому він ґрунтувався на інститутах і категоріях іспанського права. Його творець Андрее Белло використовував також традиційні інститути римського права та ідеї німецького вченого Савіньї. У структурному відношенні чилійський ЦК є більш досконалим, ніж французький, тому він служив зразком для ЦК Еквадора (1860 p.), Колумбії (1873 p.), a також Венесуели (1862 р.) та Уругваю (1868 р.). Результатом оригінальної південноамериканської законотворчості, як і ЦК Чилі, є Цивільний кодекс Аргентини 1867 p. Його основу складає низка джерел: ЦК Франції, чилійський ЦК, іспанські закони, наукові праці французьких та інших авторів, зокрема бразильця Тексейєра де Фрейтаса про кодифікацію і систематизацію права — «consolidation». Зразками для ЦК Бразилії 1916 p. послужили ЦК Франції, Португалії, Італії та особливо Німеччини.

У XX ст. старі кодекси були модернізовані, а іноді замінені новими. Як правило, це відбувалося після прийняття конституцій (наприклад, Конституції Мексики 1917 p.). Більшість старих кодексів «обросло» підзаконними актами;

5) розмежування законодавчої компетенції між федерацією та Її суб'єктами у федеративних державах (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика). Законодавчою компетенцією наділені суб'єкти федерації з тих питань місцевого значення, що не віднесені до федеральної компетенції;

6) звичай як джерело права другорядного, допоміжного характеру. Проте не у всіх країнах його роль однакова. Наприклад, в Аргентині порівняно з Уругваєм звичаю приділено більше уваги;

7) судовий прецедент, який або слабко визнається, або зовсім не визнається юридичним джерелом права.

Від англо-американського типу правової системи (зокрема, його американської групи) запозичено таке:

1) як конституційний зразок — Конституція США 1787 p. і закріплена в ній республікансько-президентська форма правління. Не всі ознаки американської Конституції знайшли втілення в житті цих держав. Верховенство і вища юридична чинність конституції утвердилися. Проте конституції в багатьох латиноамериканських країнах не стабільні. Наприклад, у Венесуелі за 168 років змінилося двадцять конституцій, у Болівії за 152 роки — двадцять одна;

2) деякі конституційні інститути США. Так, узятий за основу інститут судового контролю за конституційністю законів, доповнений лише низкою специфічних процедур, наприклад, процедурою ампаро, характерною для іспанського права;

3) конституційність закону. Як і в США, конституційність закону може перевірятися будь-яким судом;

4) принципи побудови і функціонування американської судової системи, особливо Верховного суду. Водночас американську модель дещо видозмінено з урахуванням національних особливостей.

Отже, дуалізм латиноамериканського права полягає в тому, що у сфері публічного права (насамперед конституційного) за основу взято американську систему, а у сфері приватного права (цивільного та ін.) — романську.

Проте було б невірним вважати правові системи цієї групи країн цілком позбавленими національної самобутності, такими, що ігнорують норми-звичаї. Тексти законів, включаючи й Основний — конституцію, враховують особливості національного державно-правового розвитку, сучасне соціально-економічне становище. У Мексиці, Перу, Гватемалі збережені залишки общинного землеволодіння. Особа, будучи за законом власником землі, фактично виступає представником общини, в інтересах якої відповідно до звичаю використовується земля.

Латиноамериканські правові системи прагнуть до інтеграції одна з одною. Провідна роль у цьому процесі належить Бразилії, яка бореться за створення Латиноамериканської співдружності націй.

 

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.