 |
|
Застосування канонічного права в сучасному світі
Канонічне право в сучасному світі застосовується набагато вужче, ніж у середні віки, залишаючись панівною системою тільки для однієї країни — Ватикану. Ватикан як держава був утворений у 1929 році. Хоча його площа становить лише 44 гектари, вона має всі ознаки державності: дипломатичні відносини з понад 100 країнами світу, голову — Папу Римського, уряд — Римську курію та ін.[67]. Ватикан — це приклад теократичної монархії, влада в якій належить церковній ієрархії на чолі з Папою Римським.
Більшість країн, у яких діяли великі християнські громади і застосовувалося канонічне право, насамперед країни Європи, проголосили принцип відділення церкви від держави. Відповідно до нього церква має право регулювати тільки внутрішньоцерковні відносини, а її норми розглядаються виключно як корпоративні і не можуть суперечити законодавству. Так, згідно зі ст. 1 Конституції Франції проголошено світський характер держави і рівність усіх громадян перед законом незалежно від віросповідання[68]. Цей конституційний принцип забезпечується Законом від 1905 року «Про відділення церкви від держави», а в деяких випадках і Кримінальним кодексом, що передбачає відповідальність священнослужителів, наприклад, за здійснення обряду одруження до укладення цивільного шлюбу.
Деякі держави у взаєминах із церквою дотримуються іншого принципу і проголошують християнство панівною релігією. Так, Конституція Греції закріпила, що панівною в Греції є релігія східно-православної Церкви Христової. Православна церква Греції, що визнає своїм главою Господа нашого Ісуса Христа, нерозривно зв'язана у своїх догматах з Великою Константинопольською церквою і з усякою іншою єдиновірною церквою Христовою, неухильно дотримується, так само як і вони, святих апостольських і соборних канонів і священних традицій[69]. У Греції існують і церковні суди, але до їх компетенції належить лише вирішення питань про відповідальність священнослужителів. Але навіть у таких країнах канонічне право не є діючою правовою системою, а є скоріше ідеологією, якої дотримується держава у своїй діяльності.
Проте канонічне право вплинуло на становлення основних правових систем сучасності, передусім романо-германського й англо-американського права. Багато сучасних правових інститутів у цих державах втілюють ідеї і принципи канонічного права. Так, Цивільний кодекс Греції, що набрав чинності в 1946 році, в положеннях, які стосуються сімейного права, закріпив багато канонів грецької православної церкви (укладення шлюбу лише в церковній формі, заборона шлюбу з нехристиянами, обмеження в розлученні, юридичне оформлення інституту заручення та ін.)[70].
Нині лише деякі держави визнають чинність канонічного права на своїй території. Згідно зі ст. 111 Конституції Кіпру будь-яке питання щодо заручин, шлюбу, розлучення, судового поділу або реституції подружніх прав чи сімейних відносин повинно регулюватися правом греко-православної церкви або відповідно церкви іншої релігійної групи, яке застосовувалося на 1960 рік, і має бути підсудним судам такої церкви. Більше того, Конституція забороняє законодавчій владі вторгатися в зазначену сферу[71].
В Ізраїлі серед кількох офіційно визнаних релігійних правових систем — іудейського, мусульманського права діє також і канонічне право. У країні існує система релігійних судів, що застосовують відповідне право щодо осіб, які належать до тих чи інших релігійних спільнот. Християнські релігійні суди мають виняткову юрисдикцію на всі справи «персонального статусу» християн — громадян Ізраїлю, що стосуються вступу в шлюб, розлучень та аліментів.
[1] Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. – С. 399; Цвайгерт К., Кетц Х. Вказ. праця. – С. 117.
[2] Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. – С.25
[3] Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, В. О. Петришина. – Х.: Право, 2002. – С.196.
[4] Сюкияйнен Л. Р. Мусульманское право. Вопросы теории и практики. – М.: Наука. – 1986. – С.5.
[5] Цвайгерт К., Кетц Х. Вказ. праця. – С. 447.
[6] Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник / Отв. ред. А. Я. Сухарев. – 2-е изд. – М.: Норма– Инфра-М, 2001. – С.831.
[7] Коран: Пер. с араб. И. Ю. Крачковского. – М.: СП ИКПА, 1990. – С. 106.
[8] Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. – С. 308.
[9] Марченко М. Н. Курс сравнительного правоведения. – М.: Городец-издат, 2002. – С. 1081.
[10] Коран. – С.59
[11] Антология мировой правовой мысли: В 5-ти т. / Рук. науч. проекта Г. Ю. Семигин.– М.: Мысль, 1999. – Т. I.: Античный мир и восточные цивилизации. – С. 683–688.
[12] Цвайгерт К., Кетц Х. Вказ. праця. – С.456.
[13] Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. – С. 310, 311.
[14] Коран. – 512 с.
[15] Коран. – С. 59, 60, 84, 85, 458.
[16] Коран. – С. 101, 61.
[17] Антология мировой правовой мысли. В 5 т. – Т. I. – С.657–674.
[18] Сюкияйнен Л. Р. Вказ. праця. – С.69.
[19] Марченко М. Н. Курс сравнительного правоведения. – С.1030, 1031.
[20] Марченко М. Н. Курс сравнительного правоведения. – С.1032–1033.
[21] Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. – С. 327.
[22] Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник. – С.253.
[23] Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник. – С.456, 457.
[24] Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник. – С.30, 31.
[25] Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник. – С.235.
[26] Крашенинникова Н. А. Индусское право: история и современность. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – С. 10.
[27] Релігієзнавчий словник / За ред. А. Колодного і Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1999. – С.129.
[28] Кудрявцев М. К. Кастовая система в Индии. – М.: Наука, 1992. – С. 4.
[29] Цвайгерт К., Кетц Х. Вказ. праця. – С. 462, 463.
[30] Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. – С.335.
[31] Цвайгерт К., Кетц Х. Вказ. праця. – С. 467, 468.
[32] Цвайгерт К., Кетц Х. Вказ. праця. – С. 467, 468.
[33] Цвайгерт К., Кетц Х. Вказ. праця. – С. 465.
[34] Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. I. – С. 399–467.
[35] Крашенинникова Н. А. Вказ. праця. – С. 23.
[36] Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. I. – С. 385–399.
[37] Крашенинникова Н. А. Вказ. праця. – С. 25, 26.
[38] Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. I. – С. 467–473.
[39] Цвайгерт К., Кетц Х. Вказ. праця. – С. 465, 466.
[40] Давид Р., Жоффре-Спинози К. Вказ. праця. – С. 343.
[41] Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник: В 4 т. Т. 4. Часть Особенная: страны Америки и Азии / Отв. ред. проф. Б. А. Страшун. – М.: Норма–Инфра- М, 2001. – С. 365, 366.
[42] Шишкін В. І. Судові системи країн світу: Навч. посіб. Кн. 1. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 263, 264.
[43] Повторення Закону // Біблія, або Книги Святого письма Старого і Нового Заповіту: Пер. з давньоєвр. і грецьк. – Всеукраїнське євангельсько-баптистське братство, 1988. – С. 235.
[44] Элон М. Еврейское право: Пер. с иврита / Под общ. ред. И. Ю. Козлихина. – СПб.: Юридический центр пресс, 2002. – С.39.
[45] Повторення Закону // Біблія. – С. 237.
[46] Левит / Біблія. – С. 159.
[47] Повторення Закону // Біблія. – С. 237.
[48] Элон М. Вказ. праця. – С.20.
[49] Цит. за: Марченко М. Н. Курс сравнительного правоведения. – С. 911.
[50] Вихід // Біблія. – С. 102.
[51] Старий Заповіт // Біблія. – С. 7–1182.
[52] П’ятикнижжя Мойсеєве / Біблія. – С. 7-275.
[53] Элон М. Вказ. праця. – С. 77.
[54] Марченко М. Н. Курс сравнительного правоведения. – С. 947.
[55] Павлов А. С. Курс церковного права. – СПб.: Лань, 2002. – С.11.
[56] Аннерс Э. Вказ. праця. – С. 184
[57] Берман Г. Дж. Вказ. праця. – С. 572.
[58] Берман Г. Дж. Вказ. праця. – С.120.
[59] Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 2. – С. 236, 237.
[60] Берман Г. Дж. Вказ. праця. – С. 118.
[61] Аннерс Э. История европейского права: пер. с швед. – М.: Наука, 1994. – С. 204.
[62] Новий заповіт // Біблія. – С. 1185–1523.
[63] Павлов А. С. Вказ. праця. – С.44.
[64] Павлов А. С. Вказ. праця. – С.45.
[65] Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 2. – С. 143.
[66] Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. 2. – С.2 40–273.
[67] Релігієзнавчий словник. – С. 53.
[68] Конституция Французской республики // Конституции государств Европейского союза. –М.: Инфра-М – Норм, 1997. – С.665–682.
[69] Конституция Греции // Конституции государств Европейского союза. – М.: Инфра-М – Норм, 1997. – С.245–294.
[70] Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник. – С. 178.
[71] Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник. – C. 313.