Главная | Обратная связь

Особливості правового режиму земель оборони.

Оборона як одна з найважливіших функцій держави і не­обхідний елемент її безпеки — це система політичних, економіч­них, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інфор­маційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту¹.

Згідно зі ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальнихзакладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових форму­вань², утворених відповідно до законодавства.

Землі оборони включають земельні ділянки, які відведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення і функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням обо­роноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів тощо. Крім того, до земель оборони належать землі, зайняті військово-мор­ськими базами, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо.

Задоволення потреб оборони пов'язане з використанням від­повідних земель для таких конкретних цілей, як: формування, підготовка і підтримання у необхідній бойовій готовності Зброй­них Сил України та інших військових формувань (розміщення військових частин, установ та інших об'єктів, проведення вчень тощо); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і військової техніки (розміщення випробувальних полігонів тощо); створення запасів матеріальних ресурсів мобілізаційного резер­ву (розміщення складів, сховищ тощо).

Цільове призначення земель оборони, характер їх викори­стання та охорони, а також виконання ними специфічних соціально-економічних функцій зумовлює перебування їх тіль­ки в державній та комунальній власності. При цьому здебільшого землі для потреб оборони є об'єктом права саме державної влас­ності. Лише в деяких випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватися в комунальну власність. Така можливість випливає зі ст. 84 ЗК України.

Правові засади і порядок використання земель оборони ви­значені спеціальним Законом України «Про використання зе­мель оборони»¹.

Суб'єктами права користування землями, наданими для по­треб оборони, є військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування (далі — військові частини), які функціонують як самостійні юридичні особи. Земельні ділянки цим суб'єктам надаються для виконання покладених на них функцій та завдань головним чином у постійне користування. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, ви­значаються згідно із потребами на підставі затвердженої в уста­новленому порядку проектно-технічної документації. Незалеж­но від завдань і функцій, покладених на користувачів землями оборони, вони користуються загальними для всіх землекористу­вачів правами, а також виконують відповідні обов'язки, пов'я­зані із забезпеченням раціонального використання та належної охорони земельних ресурсів. Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки згідно з вимогами земельного та природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності. У випадку про­ходження на землях оборони ліній електропередачі і зв'язку та інших комунікацій умови їх використання визначаються догово­ром між військовою частиною і відповідним підприємством, установою та організацією.

Власники або користувачі земельних ділянок, які межують із земельними ділянками, наданими військовим частинам, мають право вимагати встановлення земельних сервітутів відповідно до закону.

У разі потреби тимчасово зайняти певну земельну ділянку (наприклад, для проведення заходів, пов'язаних із потребами оборони) вона не вилучається (викуповується) у землекористу­вача чи власника землі. Використання цієї ділянки і приведення її у стан, придатний для використання за цільовим призначен­ням, а також відшкодування збитків здійснюються у порядку, встановленому ЗК України.

Важливою специфічною рисою правового режиму земель обо­рони є те, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним та юридичним особам здійснювати сільськогосподарське використання земель, наданих їм у постій­не користування. Йдеться, зокрема, про вирощування сільсько­господарських культур, випасання худоби та заготівлю сіна.