 |
|
Релігія і філософія
Взаємовідносини між релігією і філософією історично змінювались. Якщо матеріалістична філософія послідовно протиставляє себе релігійному світогляду, то різні напрямки ідеалістичної філософії прагнуть до союзу з теологією.
Найбільш тісними ці зв’язки помічаються в традиціях східної філософії, де не завжди визнаються відмінності між філософією і релігією.
Але в європейській культурі відносини між релігією та філософією неоднозначні. В античності релігійні уявлення входили в склад філософії в якості її компонента (мається на увазі лінія Платона), в середні віки навпаки, уже релігія отримавши первинність у суспільному житті, почала включати в себе філософію (вона розглядалась як засіб досягнення необхідної аргументації в теологічних диспутах).
Розподіл філософії та релігії на самостійні форми суспільної свідомості відбувається лише в Новий час, коли починають розвиватися природничі науки, механіка.
У ХХ столітті тісно пов‘язані з релігією ідеалістичні концепції філософії. Філософія прагне заповнити емоційно-душевну пустоту, відновити властиву релігії психологічну рівновагу. Початок століття був відзначений появою різних філософських напрямків, які поставили на перше місце внутрішнє самовідчуття людини. Такою є філософія життя (А.Бергсон), екзистенціалізм (М.Хайдегер, К.Ясперс та ін.), вчення П.Тейяра де Шардена – французького філософа, вченого і теолога, який прагнув усвідомити людину як мету еволюційного розвитку природи. Аналогічними у своєму прагненні до синтезу з релігією виявились і різні ідеї персоналізму (Л.Шестов, П.Рікер). Саме в ХХ столітті почала розвиватись і аксіологія – вчення про цінності (М.Шелер, М.Вебер), - це філософський напрямок, який присвячений обгрунтуванню у складі філософських знань духовних абсолютів і норм.
Проблемні питання для самостійного осмислення:
1. Визначте філософські основи відношення до людини у християнстві.
2. Чи можливе з розвитком наукових знань зникнення релігійної свідомості?
3. Чому зростає поширення релігійної свідомості в нашій державі?
4. Поясніть тезу “Відокремлення релігії від освіти і держави”. Як це проявляється у реальному житті?
5. Які риси взяв наш народ у язичестві і переніс його до християнства? Яке це має значення.
Естетична свідомість
“Естетика вчить насолоджуватись витонченим”
М.Карамзін
Естетична свідомість з одного боку стояла у витоків інших форм свідомості, синтезуючи їх ще в нерозділеному цілому, з іншого – сформувала свою науку – естетику.
Естетична свідомість – це той духовний фундамент, який забезпечує гармонійну єдність і внутрішній зв‘язок різних проявів духовного життя людини; суспільства в цілому.
Синтетична місія естетичної форми освоєння дійсності проявилась уже в феномені “санкретичності” (нероздільності) античної культури, в якій не тільки твори мистецтва, а й наукові, релігійні, філософські трактати часто створювались як художні тексти.
В епоху Відродження на перше місце була висунута людина – творець, яка за своїм творчим потенціалом була майже рівна богу. А так як будь-яка творчість вимагає створення певних канонів і принципів оцінки, то авторитет естетичної термінології виріс і вона повернулась в склад філософського знання.
Краса була проголошена “досконалістю чуттєвого пізнання”, а місцем їх перебування став вважатися не світ сам по собі, а мистецтво як результат творчої діяльності.
Поступово починають визнаватися естетичні властивості у одного лише мистецтва, це позбавило естетичну свідомість її синтезуючої функції, відокремлювало естетику від інших видів діяльності, перетворювало мистецтво в самоціль. Істина вважалась відображенням світу в розумі людини, а краса –це людська творчість чи краса природи, яка знаходиться поза суспільством.
В ХІХ і ХХ століттях розвиваються естетичні теорії “чистого мистецтва”: краса стає вище істини і добра. Людина, як творець мистецтва, абсолютно самодостатня їй не потрібна ні природа, ні суспільство. Вищою реальністю буття є тільки мистецтво. Паралельно з цією точкою зору йшов розвиток тенденції, в якій між абсолютною красою і істиною не проводилось чіткого розподілу.
Розвиток естетики і розширення впливу ідей діалектичної взаємозалежності між раціональним пізнанням і естетичною діяльністю привело в ХІХ ст. до зміни філософської і загальнокультурної тенденції в європейському мисленні.
Так, якщо епоха Просвітництва в основному була пронизана раціоналізмом, прагненням довірити рішення основних питань буття природному розуму, - то починаючи з кінця ХІХ століття філософи заговорили про кризу раціоналізму (C.Керкегор, Ф.Ніцше, О. Шпенглер), все частіше почали говорити про те, що без естетичного сприймання світу і самого себе – все втрачатиме свою внутрішню цілісність. Загроза розриву між природничими науками, естетичними категоріями і етичними нормами стала однією із гострих проблем ХХ століття, коли цивілізація, відокремлена від духовності, породжує небезпеку в технічному самознищенні людства.
Зростаюча технічна могутність людини, технократизація всього суспільного життя, яка не стримується етичними і естетичними нормами, привели до загострення такої глобальної проблеми як збереження екологічного балансу землі. Тому гуманізація суспільного життя, розширення естетичної свідомості у суспільстві стало одним з головних вимог сучасної культури.
Естетична свідомість має місце в будь-якій формі людської діяльності. Людина оцінює з естетичної точки зору будь-яке явище, дію, результат своєї діяльності. Мистецтво – це професійна сфера діяльності, в якій естетична свідомість із супроводжуючого елементу перетворюється в мету.
Для розвиненої суспільної свідомості естетика передбачає відносне безкорисне милування. Тому естетичні відчуття цінні не тому, що ведуть до якоїсь мети, а цінні самі по собі.
Отже, естетичне, є безпосередньо дана чуттєва виразність внутрішнього життя предмета, що зберігає в собі процес опредмечення людської сутності і “олюднення” природного світу, яке сприймається і переживається людиною як самостійна життєва цінність.
Естетичне відношення до дійсності не може самостійно культивуватися. В мистецтві естетичне втілюючись в художнє стає змістом, способом, метою.
Мистецтво, на відміну від філософії, науки, релігії та естетики починається там, де метою естетичної діяльності стає не пізнання чи перетворення світу, не виклад етичних норм чи релігійних переконань, а сама художня діяльність, що забезпечує створення особливого, видуманого світу, в якому все є естетичним творінням людини.
Мистецтво на відміну від інших видів діяльності, виражає внутрішню сутність людини і її цілісність, яка зникає в інших науках і видах діяльності, де реалізується якась одна сторона .В мистецтві людина творить свій особливий світ, так як творить свій світ природа. До специфічних властивостей мистецтва відносяться:
1) особлива мова (образна на відміну від узагальненої в науці);
2) особливий спосіб узагальнення (загальне через індивідуальне, а не одиничне через загальне, як в науці);
3) використання художнього вимислу (що забороняється в науці);
4) індивідуальний спосіб вираження (на відміну від безособового стилю науки);
5) підвищене значення форми (наука байдужа до форми);
6) використання скритих від наукового узагальнення властивостей людської свідомості, що надає мистецтву більшу евристичну (творчу) силу. Разом з тим мистецтво – це не лише діяльність, пов’язана з досягненням естетичного задоволення, а й особлива форма пізнання світу.
Проблемні питання для самостійного осмислення
1. Яке місце займає естетична свідомість в сучасній цивілізації.
2. Чи є форми мистецької діяльності, які в собі несуть лише естетичний зміст?
3. Які види людської діяльності сприяють розвитку естетичної свідомості?
4. Чи має естетичне історичний характер?