 |
|
Гуманізація навчання студентів ВНЗ – важливий напрям удосконалення вищої освіти в Україні
Людська цивілізація XXI століття, за загальним визначенням, – століття освіти, вперше у своїй віковій історії виходить на практичну реалізацію завдання, яке до цього часу мислителі-гуманісти ставили лише в теоретичних роздумах та утопічних мріях – завдання використання суспільних ресурсів на потреби розвитку та життя людини. Людина з об’єкту гри сліпих сил суспільства перетворюється на його повноправного господаря, основну мету і зміст соціального розвитку.
Чи не наймогутніше знаряддя такого перетворення – освіта. Освіта, орієнтована на розвиток особистості, максимально адаптована до її потреб та інтересів, по суті моделює на рівні цінностей, особистісних рис та життєвих пріоритетів кожної людини гуманоцентричний соціальний устрій, який нашими спільними зусиллями має скластися вже в недалекому майбутньому.
Відтак процес гуманізації освіти визначає основний напрям її розвитку в сучасному суспільстві. Згідно з ідеєю гуманізації людина розглядається не як істота, яка виконує та підтверджує певні психологічні закономірності, а як творча особистість, здатна не тільки здійснювати, а й порушувати ці закономірності, розвивати їх та створювати нові.
Мета даної публікації є з’ясування ролі гуманізації навчання студентів у напрямі удосконалення вищої освіти в Україні.
Актуальність проблеми гуманізації вищої школи зумовлена особливостями сучасного етапу розвитку світової цивілізації. Визначають її три основних позиції: соціальне значення, ступінь розробленості й практична потреба.
Соціальний аспект досліджуваної проблеми зумовлений визнанням людини як найвищої цінності: її права на вільний розвиток та реалізацію здібностей; об’єктивною необхідністю нового філософського осмислення суті процесу освіти; утвердження ідей людської спільності, громадського миру і національної згоди як складових гуманізму; підготовки спеціаліста з морально-психологічною спрямованістю на працю, науково-професійною орієнтованістю.
Гуманізм є ключовим поняттям, що сприяє ґрунтовному осмисленню сучасного суспільного розвитку. Під ним розуміють систему ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. Ця категорія своєрідно відображується педагогічною наукою. В історії педагогічного гуманізму виокремлюють чотири провідні ідеї, не підвладні часові і не реалізовані належно життєвою практикою:
· ідея вільного розвитку особистості (Відродження, Просвіта, соціалістичний утопізм);
· кантівська ідея категоричного морального імперативу, який з’ясовує сутність гуманізму (людина не засіб, а мета), зокрема, і в освітньому процесі;
· пристосування системи до людини, а не навпаки (Ж. Ж. Руссо, Л. М. Толстой);
· ідея “філософії серця”, виховання позитивної почуттєвості у ставленні людини до світу, іншої людини, самої себе за біблейським правилом “золотої етики” (Г. С. Сковорода, П. Д. Юркевич, М. В. Гоголь).
І які б трагічні події XX та XXI століття не відвертали світ від гуманістичного шляху, він рухається не до варварства, а до цивілізації та демократії. Розроблювані нині теорії та концепції розвитку цивілізації зводяться до того, що світ наближається до суспільства, де пануватимуть інтелект, знання, творчість, які ґрунтуються на гуманістичних цінностях. Їх вплив суттєво позначається на розвиткові системи освіти в нашій державі.
Вона потребує оновлення відповідно до тієї ролі, яка визначена їй на сучасному етапі суспільного розвитку. Важливою ланкою системи освіти в Україні є вища школа. Як зазначено в Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI ст.), вища школа “забезпечує фундаментальну наукову, загальнокультурну, практичну підготовку і спрямована на підготовку фахівців, що визначають темпи і рівень науково-технічного і соціального прогресу, сприяють утвердженню гуманістичних ідеалів, норм людського співжиття, формування інтелектуального потенціалу нації як найвищої цінності суспільства".
Серед вагомих механізмів її олюднення є гуманізація навчання. Навчання у вищій професійній школі, побудоване на принципах гуманізації, – це місткий виважений процес, спрямований на становлення та завершення формування особистості. Він зумовлює переорієнтацію мети навчання, врахування особистісних цілей і інтересів студентів, наповнення олюдненим змістом навчальних дисциплін, застосування активних методів і форм навчання, де оволодіння знаннями здійснюється в процесі пошуку істини, зіткнення думок, поглядів, позицій, розвитку самоконтролю і самооцінки студентів. Гуманізація освіти є фактором гармонійного розвитку особистості студента, збагачення його творчого потенціалу, зростання фізичних і духовних сил, здібностей. Психологічними основами гуманізації навчання є процес, спрямований на розвиток особистості як суб’єкта творчої діяльності.
Досягнення цієї мети вимагає реалізації певних завдань:
1. Надання студенту системних знань про закономірні взаємозв’язки людини з природою, суспільством, державою; про процеси становлення особистості, її ставлення до інших та самої себе.
2. Формування вмінь оцінювати соціальні та природні явища, феномени культури, оволодівати засобами набуття й інтерпретації наукової інформації, її обробки та зберігання; бачити «свій» предмет у навчальному процесі.
3. Озброєння студента системою антропологічних знань, що набуваються в процесі опанування психолого-педагогічних, соціогуманітарних та культурологічних дисциплін.
Оскільки гуманізм є втіленням людяності в усіх різноманітних проявах людської поведінки, виділимо ще одну складову сторону основ гуманізації навчання – це гуманні взаємини і спілкування, визнання інтересів та потреб іншої людини, постійно спрямована увага на людину, співчуття та співпереживання, своєчасна та безкорисна допомога, милосердя, доброта.
Основою гуманних стосунків є толерантність до інших поглядів, вірувань, соціальних традицій та звичаїв, сором, почуття вини, покаяння, сповідальність, благовіння перед життям, великодушність та делікатність. Усі ці складові органічно пов’язані між собою і їх формування потребує копіткої праці. Перед тим, як говорити про гуманні стосунки, потрібно розвивати гуманістичні почуття. Дійова співучасть у долі іншого, співчуття до чужого горя, насолодження «чужою радістю» збагачують та розвивають гуманістичні почуття.
Актуалізація емпатійних процесів (розвиток емоційної сприйнятливості, відчуття внутрішнього сприяння іншому) здійснюється в процесі діяльності, змістом якої є турбота про іншу людину, в ситуаціях, які потребують співчуття та співпереживання іншим людям.
Усе зазначена вище певною мірою впливає на вдосконалення фахової підготовки студентів. Однак найсуттєвішим чинником підвищення рівня підготовки фахівця є особистість наукового педагогічного працівника. Він має навчитися любити інших людей – студентів, батьків, колег, слабких студентів? Відомий психолог і соціолог Еріх Фромм писав: «Спроби любити залишаються доречними, поки він не спрямує всі свої зусилля на розвиток власної особистості в усій її цілісності, - неможливо дістати задоволення в любові до однієї людини, якщо ви не здатні любити ближнього взагалі…» Здатність педагога любити залежить від уміння долати самозакоханість, бороти в собі байдуже ставлення до людей та потяг до приниження. Крім того, любити – завжди означає знати людину, поважати її, нести за неї певну відповідальність, постійно турбуватися про неї.
МОРАЛЬНІ ЦІННОСТІ
У СВІДОМОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ
Алексєєва М. І., м.Київ
Моральними цінностями просякнуті всі сфери життєдіяльності людини: економіка, політика, культура, наука, навчання, техніка, побут і т.ін. Змістом моральних цінностей завжди є ставлення людини до суспільства, інших людей, соціального і природного довкілля. Тому вони можуть бути виявлені через певні характеристики поведінки і діяльності людини, її зміст.
Моральні цінності можуть виступати у різних формах. Це — потреби, мотиви інтереси, ідеали, переконання, уявлення тощо, тому їх доцільно розглядати у зв’язку з цими психологічними феноменами.
Розкриваючи моральні цінності, можна виявити систему усвідомлюваних (а інколи недостатньо усвідомлюваних) мотивів, що спонукають поведінку і діяльність людини. Остання, реалізуючи ті чи інші соціальні зв’язки (політичні, економічні, юридичні, побутові та ін.), разом з тим виступає як носій певної моралі. В її діях і вчинках розкривається зміст моральних цінностей, які є суттєвим елементом моральної свідомості та самосвідомості. Це доведено багатьма дослідженнями, в яких використовувалися різні методичні прийоми. Досить широко, зокрема, у дослідженнях зарубіжних авторів використовувався “тест вибору моральних цінностей”. Тест складається з двадцяти гіпотетичних сти-
лів життя, в яких реалізуються певні моральні цінності. Досліджуваним пропонується вибрати стиль, який найбільше їм відповідає, і оцінити всі інші стилі за ступенем їх привабливості за п’ятибальною шкалою. Запропоновані в тесті стилі життя мають такий зміст.
Перший реалізує прагнення суб’єкта до особистої вигоди.
Найвище цінуються за такого способу життя спокій, комфорт, уникнення конфліктів та негативних емоцій, нових, не перевірених досві-
дом шляхів і засобів праці тощо. Люди, які обирають такий стиль життя, як правило, дотримуються традиційних усталених способів поведінки у всіх життєвих ситуаціях, прагнуть ні в чому не виділятися.
Другий стиль життя може бути визначений як “суспільний, громадський”, бо реалізує прагнення індивіда до активної участі в суспільному житті, у розв’язанні соціальних проблем. Суспільні інтереси при цьому ставляться вище за приватні, головне—піклування про добробут людей, налаштованість на боротьбу за їх інтереси.
Третій стиль життя—“споживацький”. Головним тут є прагнення насолоджуватись життям і мати все необхідне для цього. Наприклад, багато грошей, що дає змогу користуватись всіма вигодами життя.
Четвертий—“владолюбний”. Люди, які стверджують такий спосіб життя, прагнуть до влади, керівництва іншими. Для них власна амбіція і кар’єра — це самоціль.
П’ятий коротко можна назвати “моральним пріоритетом”. Головною рисою людей, що дотримуються такого стилю життя, є повага до моральних цінностей суспільства, дотримання їх навіть тоді, коли
їм це не вигідно. Вони поводять себе відповідно до цього переконання незалежно від ситуації.
Шостий стиль можна означити як “творчо досконалий”. Згідно з ним люди прагнуть до створення матеріальних і духовних цінностей.
Головне для них—самореалізація у творчій діяльності.
Сьомий—це “гедоністичний” стиль, в якому найважливішим є прагнення до задоволення власних потреб, незважаючи на моральні принципи і те, в який спосіб ці потреби задовольняються.
Восьмий—“патріотичний”, що реалізується у прагненні служити Вітчизні, любові до своєї країни, народу, його культури.
Дев’ятий стиль життя—“скнарність”, його символізує прагнення до накопичення матеріальних цінностей, які і є сенсом життя.
Десятий стиль умовно можна назвати як “спостерігаючий”.
Люди, які дотримуються його, ніби спостерігають за життям з боку, не беручи в ньому активної участі (“достатньо жити, щоб бути задоволе-
ним”).
Одинадцятий—”богемний”. Важливим тут є прагнення до інтенсивного життя у дану мить. Для таких людей характерним є уникнення стабільності у житті, жадоба емоційних вражень, змін.
Дванадцятий — “есхатологічний”—віра у визначеність наперед всього життя, навіть приреченість його. Найважливіше—занурення у внутрішнє життя, релігію, терпіння, покірливість. Прихиль-
ники такого стилю вірять у справедливість, сподіваються на ласку Бога, прагнуть бути доброю людиною у всьому.
Тринадцятий стиль можна схарактеризувати як “спритний” чи
“життєвий ловкач”. Найбільш цінним є “вміння жити” в широкому розумінні. При цьому прийнятними є всі засоби досягнення бажаного.
Чотирнадцятий стиль—“дійовість”. Ті, хто обирає цей стиль життя, найбільше цінують активні дії, справи, результатом яких є досягнення практичних цілей. Високо цінується професіоналізм у всьому.
П’ятнадцятий—це “домосід”. Найголовнішим є добробут власного дому, сім’я.
Шістнадцятий стиль визначається як “мізантроп” — людина високо ставить незалежність, самотність. Вона замкнена на себе, розраховує на власні сили, не довіряє іншим.
Сімнадцятий стиль життя—“опортуністичний”. Характерним для нього є прагнення прожити життя без прикростей, в спокої, не мати клопоту ні з чим. Ті, хто живе за цим стилем, часто підпорядковуються іншим, перекладаючи на них відповідальність за все.
Дев’ятнадцятий стиль—“професіонал”. Люди, які високо цінують працю (“трудоголіки”), професійний успіх.
Двадцятий стиль визначається як “цинічно-скептичний”. Згідно з ним людина не визнає жодних норм і засад як непорушні, сумнівається у всьому, глузує з того, що інші вважають найдорожчим у житті.
Досліджуваним пропонувалося оцінити наведені стилі. Якщо серед них не виявилось такого, який вони поділяють, пропонувалося описати власний. Кожний із стилів оцінювався за п’ятибальною шкалою. Дослідженням було охоплено 755 учнів старших класів середньої школи та першокурсників вузів.
Кількісні результати дослідження дали підстави визначити певні тенденції у морально-ціннісній свідомості учнівської молоді (16 — 18 років.). Більшість досліджуваних (192 особи) віддають перевагу п’ятому стилеві життя (“моральний авторитет”), де головним є повага до моральних цінностей суспільства, прагнення реалізувати їх у поведінці навіть тоді, коли це суперечить власній вигоді. Друге місце (146 осіб) посів “громадянський” стиль (2), в якому найголовнішим є прагнення до участі в суспільному житті, а громадянські норми та інтересирозглядаються як вищі за власні. Далі позиції розподілилися у такий
спосіб: 3 місце — “патріотичний”; 4 — “альтруїстичний”; 5 — “моральний пріоритет”; 6 — “творчо-досконалий”; 7 — “дійовість”; 8 —
“богемний”; 9 — “професіональний”; 10 — “прагнення особистої вигоди”; 11 — “споживацький”; 12 — “владолюбний”; 13 — “есхатологічний”; 14 — “мізантроп”; 15 — “життєвий ловкач”; 16 — “опортуністичний”; 17 — “спостерігач”; 18 — “гедоністичний”; 19 — “скнарість”; 20 — “цинічно-скептичний”.
Наведені дані дають можливість дійти висновку, що досліджувана учнівська молодь високо цінує суспільну активність, яка породжується мотивами високого морального змісту. Перші 7 місць свідчать, що моральні засади суспільства досить високо ставляться молоддю на шкалі цінностей. Ця тенденція презентує насамперед відбиття в індивідуальній свідомості та самосвідомості суспільно-моральних переконань.
Узагальнюючи отримані дані, констатуємо наявність у досліджуваної учнівської молоді таких ціннісних настанов, які можна розподіляти за шкалою: суспільний (громадський) несуспільний (приватний)