Главная | Обратная связь

Історія Церкви Сходу

Християнство в Едессі. Виникнення Церкви Сходу

Початок історії християнства на теренах Осроени зафіксовано у різних легендах, що співпадає з думками спеціалістів про те, що євангельська проповідь у цих місцях здійснювалася різними шляхами.

Вийшло так, що серед багатьох міст та маленьких держав Передньої Азії саме Едесса залишила славетну пам'ять у віках. Це відбулося завдяки особливому місцю, яке Едесса займає у церковній християнській традиції. Саме з Едессою пов'язані легенди, що розповідають про походження першої ікони Ісуса Христа - образа Спаса Нерукотворного (грец. acheiropoietos), a також дві апостольські традиції, що пов'язані з долями та діяльністю апостолів Фоми та Фаддея.

Серед Едесських царів найбільшу пам'ять залишив по себе Абгар V, якого називали Чорний. У православній церковній літературі він відомий ЯК Авгарь, або Авгар. Християнська традиція вважає, що саме цей цар першим серед володарів світу офіційно зробив християнство державною релігією. Традиція також; пов'язує ім'я Абгара Чорного і з походженням образа Спаса Нерукотворного. У загальних рисах, легенда розповідає про наступне.

Під час проповіді Ісуса Христа у сирійському місті Едессі царював Авгар, у якого була проказа. Звістка про великі дива, що робив Господь, розповсюдилась Сирією і дійшла до Авгара. Не бачачи Спасителя, Авгар увірував у Нього як у Сина Божого і написав Йому листа з проханням прийти і зцілити його. У своєму листі Авгар навіть запропонував Господу оселитися в Едессі. З цим листом він послав до Палестини свого живописця Ананію (у сирійській версії - Ханнан), доручивши йому написати зображення Ісуса Христа у випадку, якщо він не побажає прийти до Едесси.

Ананія прийшов до Єрусалиму і побачив Господа, якого оточив народ. Він не зміг підійти до Нього внаслідок великого скупчення народу, що слухав проповідь Спасителя. Тоді він став на високому камені і намагався здалеку намалювати образ Господа Ісуса Христа, але з цього нічого не виходило. Спаситель Сам покликав його, назвавши його ім'я, і передав для Авгара короткий лист з відповіддю, у якому обіцяв надіслати Свого учня для зцілення від хвороби і євангельської проповіді. Після цього Господь наказав принести воду та у брус (рушник). Він омив обличчя, приклав до нього убрус, і на ньому відбився Його Божественний Образ.

Убрус та лист Спасителя Ананія приніс до Едесси. З благословенням прийняв Авгар святий убрус і зцілився; лише мала частина страшної хвороби залишалася на його обличчі до приходу обіцяного Господом учня. Цим учнем був апостол з 70-ти Святий Фадцей (пам'ять 21 січня) (деякі дослідження стверджують, що в Едессі проповідував не тільки апостол Фаддей від 70-ти, але й апостол Іуда-Левій від 12-ти, який також зветься Фаддеєм). Він прибув до Едесси вже після Бознесіння Господа Ісуса Христа. Фаддей проповідував в Едессі Євангеліє, хрестив Авгара, його родину та мешканців Едесси.

Написавши на святому убрусі слова «Христе Боже, будь хто, сподіваючись на Тебе, не осоромиться», Авгар прикрасив його і встановив над міською брамою замість язичницького ідола, що знаходився тут до цього часу. Багато років мешканці берегли звичай вклонятися цій святині, коли проходили через браму. Але один з правнуків Авгара впав у язичництво. Він вирішив зняти Святий Образ з міської стіни та замінити його ідолом. Господь наказав у видінні Едесському єпископу сховати його зображення. Єпископ разом з кліром замурував святиню глиняною дошкою і цеглинами. Пройшло багато років, і мешканці забули про Святий Образ.

Тексти листів, що приписували Абгару V Чорному та Ісусу Христу, є у деяких джерелах, але більшість дослідників відносять їх до IV ст. Апокрифічність листування Абгара та Ісуса офіційно визнана згідно декрету папи Геласія І Святого (492-496 pp.).

Історичні факти стверджують, що християнство стає офіційною релігією в Едессі не раніше першого десятиліття III ст., коли його активно впроваджує цар Абгар VIII (IX) Великий. Перші згадки про християнські церкви в Едессі датуються 190 і 201 pp. Першим історично зафіксованим варіантом легенди про Абгара та Ісуса є відповідний фрагмент «Церковної історії» Євсевія Кесарійського (бл. 260-340 pp.), який створено приблизно у 325 р. Ця легенда мала широке розповсюдження у І тис. н.е. в країнах ми-иріш-ька церква сходу.

Заходу і Сходу: відомі її варіанти грецькою, вірменською, арабською, коптською, ефіопською, латинською, англосаксонською, датською,

і і,ерковнослов'янською мовами.

Найбільш докладно цей переказ міститься у Вченні Аддая - апокрифі, який створено наприкінці IV - початку V ст., а також; в апокрифічних Діяннях апостола Фаддея, створених наприкінці VI - початку VII ст. Цікаво, що і сам Фаддей (один з 12-ти) зображується як той, хто народився в Едессі.

Фактом є також те, що саме на монетах Едесських царів вперше в історії з'являється хрест як символ християнства.

До прийняття християнства населення Осроени дотримувалось місцевих культів, що були близькими до давньо-ассирійської релігії.

У тексті літописця Євагрія Схоластика про наступ на Едессу у 544/545 pp. армії шаха Персії Хосрова (Хосроя) І Ануширвана (531-579) згадка про святиню, що зберігається у місті, з'являється знову. У переказі розповідається, що коли армія персів царя Хосроя І оточила Едессу і ситуація здавалась безнадійною, єпископу Євлавію з'явилась Пресвята Богородиця і наказала дістати із замурованої стіни Святий Образ, який врятує місто від ворога. Єпископ відкрив Образ і побачив, що на глиняній дошці було абсолютно подібне зображення. Після хресного ходу з Нерукотворним Образом стінами міста воролсе військо відступило.

Так з'являється варіант ікони Спасителя - так званий «Спас на чрепії», тобто на глиняній дошці.

Свята реліквія знаходилась в Едессі до X ст. Влітку 944 або 955 р. імператор Візантії (Роман І Лакапін (920-944) або Костянтин VII Багрянородний (913-920, 945-959)), купує святиню у міської ради Едесси. 15 січня (на святе Успіння Богородиці) єпископ Самосатський Авраам привозить реліквію до Константинополя. Спочатку образ внесли до Влахернського храму, а 16 січня святкова процесія на чолі з патріархом Феофілактом (933-956) переносить образ до собору Святої Софії, а звідти - до палацового Фароського храму Богородиці. У пам'ять про ці події православна церква відмічає 16 січня за старим стилем (29 січня за новим стилем) перенесення Нерукотворного Образа Спасителя з Едесси до Цареграду. Остання згадка про Образ Спаса Нерукотворного відноситься до початку XIII ст. Після захоплення у 1204 р. Константинополя хрестоносцями згадки про реліквію зникають. Деякі дослідники вважають, що є певний зв'язок між Образом Спаса Нерукотворного і Туринською і їлащаницею, яка відома з XIV ст.

Що стосується Спаса на чрепії, відомостей про і іього значно менше. Відомо лише, що з Едесси він потрапляє до сирійського міста Ієраполіс, а потім перевозиться до Константинополя імператором Факою (963-669) у 965 або 968 pp.

Легенда про Образ Спаса Нерукотворного була одним з найвагоміших аргументів християнської церкви у полеміці відносно вшанування ікон.

Церковна традиція пов'язує з Едессою і долю апостола з 12-ти Фоми. Фактом є те, що у 20-х роках III ст. н.е. були створені і, скоріше за все, в Едессі, апокрифічні Діяння апостола Іуди-Фоми, або просто Фоми, які розповідають про його подорож до Індії. Один з переказів розповідає, що саме в Едессі апостол Фома проповідував, а потім помер і був похований під міською стіною із зовнішнього боку. В «Едесській хроніці» (яка була складена близько 540 р.) повідомляється, що у 394 p., при єпископі Кирі, відбулася церемонія перенесення кісток апостола Фоми до храму, який було йому присвячено. За іншою версією, Фома помер в Індії, а до Едесси його кістки було перенесено у 233 р. імператором Олександром Севером (222-235 pp.) після його перемоги над персами.

Проповідь апостола Фоми традиція відносить до 35-37 pp. і саме з цієї дати починають історію Церкви Сходу. Інші дослідники вважають, що це відбувалося у період до 52 p., у той час, коли апостол Фома вирушив до Індії. Перекази також стверджують, що у 54 р. тут проповідував апостол Петро.

Але головною фігурою, з ім'ям якої пов'язана історія Ассирійської Церкви Сходу, є апостол Марій, учень апостола Фаддея (Аддая). Саме завдяки йому Церква Сходу стає відомою саме як церква Мар Марія («мар» сирійською «владика», «володарь», «господарь»). її перше вкорінення відбувається на південь від парфянської столиці Ктесифону, у місцевості під назвою Кохе (арамейською мовою «хижі»), тобто хатинки робітників Мардан-шаха, богатія-землевласника Ктесифону. Згідно з «Діяннями Марія» цей апостол міг перебувати у Селевкії-Ктесифоні у період з 79 до 116 pp.

Є перелік перших християнських єпископів Едесси, який подає В. В. Болотов.

1. Аггей. - Згідно переказам, його рукопокладання здійснив Аддай (Фаддей). Близько 51 р. його вбили за волею Санатрука, неісторичного спадкоємця Абгара Чорного.

2. Палут (наприкінці II - початку III ст.ст.) -перший історичний єпископ Едесси. Рукопокладення у сан єпископа здійснив патріарх Антіохійський Серапіон (190/192-209/212). Можливо саме при цьому єпископі християнство в Осроені стає державною релігією.

3. Абшелама. - Був дияконом при Аддаї, отримав рукопокладення від Палута.

4. Барсамья. - Був кліриком при Аддаї, його рукопокладення здійснив єпископ Абшелама. Єпископство Барсамьї співпадає з періодом понтифіката Папи Римського Фабіана Св. (236-250 pp.). 5. Куна (бл. 289-313 pp.). Однією з особливостей сирійського християнства у цей період були його взаємовідносини з іудейською діаспорою. Проблема полягала в тому, що апостольська проповідь була звернена у першу чергу до єврейських громад, що відразу породило подвійний характер подальших стосунків. З одного боку, зафіксовані чисельні випадки прийняття християнства іудеями і вплив євреїв-християн на формування нової християнської культури. Одним з прикладів такого впливу є Пешитта - переклад Біблії сирійською мовою. А з іншого боку, був відкритий спротив євангельській проповіді єврейською громадою Едесси.

Історія Нового Заповіту у сирійській традиції також має особливу сторінку, що пов'язана з Татіаном Ассирійцем. У пошуках знання він подорожує до Риму, де приймає християнство і стає учнем Св. Іустіна Філософа. Звинувачений в єресі, він приймає рішення повернутися на батьківщину. Повернувшись бл. 170 р. до Едесси, Татіан створив євангельський текст, з'єднавши чотири Євангелія. Греки назвали цей текст Діатессарон, тобто «через чотири [Євангелія]», і ця назва була сприйнята сирійцями. Він читався у багатьох сирійських церквах до V ст., коли зусиллями єпископів Феодоріта Кирського і Раввули Едесського цей порядок було змінено і в церквах почали читати окремі тексти чотирьох євангелістів.

У той час, як у Римській імперії до 313 р. християнство переживало переслідування, у Парфії церква могла мирно розвиватися.

Наше знання про існування християнських громад на початку III ст. на схід від Римської імперії спираються на певні джерела і, насамперед, на «Книгу Законів країн» одного з учнів Бар Дейсана, де він розповідає, що християни є присутніми у Парфії, Гіляні, Кушані, Фірсі, Мідії гаХатрі.

Бар Дейсан - перший сирійський письменник, який народився у 154 р. в Едессі. Бар Дейсан намагався внести елементи месопотамської язичницької духовності до християнства, що було засуджено церквою. З місіонерськими намірами він вирушає до вірменських горян, серед яких жив до смерті у 222 р. Він був автором багатьох гімнів, але «Книга Законів країн», яку традиція приписувала йому, в дійсності належить його учневі Филипу.

Історичний злам у перші десятиліття III ст., що був пов'язаний з руйнуванням Парфянської імперії, позначився і на історії Церкви Сходу. Починався новий період - Персидський.