Главная | Обратная связь

Жінки, яким «за», в суспільстві, якому «до»

Олена Савінова «Дзеркало тижня. Україна» №5, 10 лютого 2012

Вам, напевно, не раз доводилося бачити сцену, коли молоді жінки в компанії колег або колишніх однокурсників відмовляються фотографуватися, мотивуючи це тим, що вони зараз не у формі, втомилися, не нафарбовані і взагалі (о, жах!) матимуть вигляд на свій вік або й здаватимуться старшими? А вже сказати, скільки їм років, отак, не вагаючись, можуть, мабуть, одиниці. Я, наприклад, спостерігаю за однією вродливою і успішною телеведучою, моєю одноліткою, яка протягом останніх десяти років виявлялася відповідно, на п’ять, сім, десять років «молодшою» за мене, і тепер її декларований вік, схоже, остаточно завмер на цифрі 35.

Чому люди, особливо жінки, соромляться свого віку? Що змушує їх, талановитих фахівців, цікавих співрозмовниць, вродливих подруг, дружин, матерів, удаватися до найвитонченіших хитрощів — від різних самообмежень і тренувань до пластичних операцій, аби лишень зберегти зовнішні атрибути молодості?

— Я почуваюся якоюсь неформатною, — скаржиться на прийомі симпатична сорокарічна Ольга. — От після п’ятирічної перерви (довелося залишитися вдома, коли народилася друга дитина) знову спробувала знайти роботу, але майже скрізь в оголошеннях вказано — до 40, рідко — до 45 років. Це страшно б’є по самолюбству, адже я хороший фахівець.

А як жінці середнього віку знайти в собі сили не впасти в депресію у повсякденному житті в суспільстві, яке «за умовчанням» поклоняється культу молодості і краси?

Сорокатрирічна Катерина прийшла на консультацію зі скаргою на депресію. До психолога їй порекомендували звернутися в клініці пластичної хірургії, де вона хотіла «зробити нове обличчя», видалити зайвий, на її думку, жир зі стегон і талії, а також підкоригувати груди. Вона — власниця невеликого агентства нерухомості, тому з грішми проблем не має.

— В останні кілька років, а точніше — після сорока, — каже Катя, — у мене з’явилося відчуття, що переді мною одні за одними зачиняються двері, я стаю нецікавою, зайвою, чужою. Під час походу по магазинах я практично не можу знайти для себе модного елегантного одягу — усе якесь рожеве, молодіжне, зі звіриними принтами. А якщо і є щось відповідне, юна продавчиня, змірявши поглядом згори вниз, байдуже повідомляє, що таких розмірів у них немає.

Але наразі ми тільки про картинку говорили, а якщо копнути, вибачте на слові, контент усіх цих телешоу, де танцюють, співають, відчайдушно жартують, міряються силами... Шоу, вигаданих щоб розважати, проте які залишають у душах гнітючий осад їх недоречності та несвоєчасності на цьому веселому святі життя. Поцільте у ненависний ящик капцем, який пропонується замість прекрасних туфельок жінкам елегантного віку! Почитайте, наприклад, якийсь журнал. Стоп! Який? Адже з обкладинок численних жіночих журналів нам так само безтурботно посміхаються наші, трохи не сказала старі, ні — це непристойне слово! — молоді знайомі з казкового світу гламуру! У ньому немає ні хвороб, ні смерті, ні зайвої ваги, ні врослих нігтів, ні пігментних плям.

Тоді мені залишається порекомендувати цим дамам вийти прогулятися, вдихнути морозне повітря, злитися з природою й відчути себе частиною цього великого світу.

Але й тут підстерігає чергова «гримаса» — такий собі тріумф молодості і краси у вигляді рекламних щитів і всіляких лайтбоксів.

Ну, а якщо серйозно — як допомогти жінці не почуватися загнаною в кут тотальною віковою дискримінацією? Цим повсюдним принизливим ейджизмом? Ну, по-перше, перестати драматизувати, вважати себе жертвою обставин і ображатися на суспільство молодих і зухвалих. Повірте, їм теж проблем вистачає. Адже коріння такого шаленого бажання виставити напоказ свою молодість і красу в тому, що в умовах загального ринку «…людина сама стає товаром на «ринку особистостей»... Оскільки успіх переважно залежить від того, наскільки вдало людина себе продає, вона… одночасно почувається і продавцем, і предметом торгу, річчю, виставленою на продаж. І тоді людина думає не про життя і щастя, а про свій товарний вигляд... Вона більше не має свого его. Бо міняє своє «я» постійно, виходячи з принципу «Я такий, яким ти хочеш мене купити». Людина такого типу постійно метушиться, у неї тільки одна мета: усім подобатися». (Еріх Фромм. «Мати» чи «бути»).

Правда ж, як сучасно звучить, хоча й написано сорок років тому? Бо Америка, де жив філософ, переживала тоді аналогічні проблеми. От і ми переживемо ці дитячі хвороби зростання. І вже точно не житимемо за принципом «Я подобаюся комусь, отже, я існую».

Безсумнівною перевагою зрілого віку є і те, що не треба «про всяк випадок» намагатися сподобатися всім, і ми нарешті можемо дозволити собі жити так, як ми хочемо і не шкодувати про втрачені можливості. Карл Юнг вважав, що в сорок років людина зустрічається зі своїм підсвідомим і нарешті починає реально оцінювати те, що відбувається.

Рецепт один, він простий, як правда, — спокійно прийняти свій вік, не жити минулим, не квапити майбутнє, а жити сьогоденням, насолоджуючись кожним його днем, як ковтками чудового вина. Благо, тепер ви знаєте, чого насправді хочете.