 |
|
Окупаційний режим німеччини. Утворення ФРН
Після Другої світової війни Німеччину було поділено на 4 зони окупації, Берлін на 4 сектори. Верховна влада належала урядам СРСР, США, Великої Британії, Франції.
З командувачів окупаційних військ було утворено Контрольну Раду, яка у своїй діяльності керувалася союзницькими угодами та рішеннями Потсдамської конференції.
Уже влітку 1946 р. виявилися принципові розбіжності між західними державами і СРСР у вирішенні питання про майбутнє Німеччини. В грудні 1946 р. між Великою Британією і США була укладена угода про об’єднання їхніх зон окупації. Так виникла Бізонія (тобто «дві зони»). У лютому 1948 р. до цієї угоди приєдналася Франція, і Бізонія трансформувалася в Тризонію.
Тризонія приєдналася до «плану Маршалла». Було вирішено питання про скликання в Тризонії Установчих зборів для організації нової влади. Це відбулося без участі СРСР, представники якого вийшли зі складу Союзної контрольної комісії на знак протесту проти дій США і Великої Британії.
У трьох західних окупаційних зонах була проведена грошова реформа. Замість рейхсмарки, що майже повністю знецінилася, у червні 1948 р. була введена нова грошова одиниця – західнонімецька марка.
Розкол Німеччини відбувся в 1949 році.
У вересні 1949 р. було створено Федеративну Республіку Німеччини (ФРН).
У жовтні 1949 р. – Німецьку Демократичну Республіку (НДР).
Розкол Німеччини тривав 40 років (до 1990 р.)
У ФРН формувався режим західної демократії.
В НДР були проведені соціалістичні реформи.
Як і вся Німеччина, на чотири зони був розділений і Берлін. Його Східна частина (радянська зона окупації) стала столицею НДР, а західна (окупаційні зони США, Великої Британії та Франції) – самокерованою територією, економічно і політично пов’язаною з ФРН.
73. ахіднонімецьке «економічне диво».
Економічне піднесення у ФРН, що розпочалося у другій половині 1950-х рр., було назване західнонімецьким «економічним дивом».
Німецькому «економічному диву» сприяло кілька факторів:
- Західна Німеччина не була сильно зруйнована в роки війни. Значною мірою пощастило зберегти промисловий потенціал західної частини країни.
- було вдосталь дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн. німців зі Східної Пруссії та інших районів. Зарплата робітників у перші повоєнні роки була значно меншою від довоєнної, а робочий тиждень становив 50-52 години.
- США надали Західній Німеччині 3,9 млрд. доларів «стартової допомоги» за планом Маршалла. Ці кошти було витрачено на заміну застарілого устаткування, оновлення виробництва, створення нових галузей економіки (нафтохімії, електроніки тощо). Відбувався процес прискореної індустріалізації порівняно відсталих районів.
- ФРН у 50-х роках практично не мала військових витрат. Це дало можливість зробити значні грошові заощадження.
Визнаним архітектором німецького «економічного дива» був ЛюдвігЕрхард, міністр економіки. Він разом з групою економістів створив теорію «соціального ринкового господарства», в якій напрочуд успішно поєднувалися особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція з елементами державного регулювання. Держава, на думку авторів цієї теорії, повинна підтримувати нормальне функціонування системи цін і захистити ринкову економіку від монополізму товаровиробників.
Основні підсумки реформ Л. Ерхарда.
На середину 1950-х рр.. ФРН за обсягом промислового виробництва вже зайняла 3-тє місце в західному світі після США і Великої Британії.
У країні значно скоротилася кількість безробітних, життєвий рівень населення швидко підвищувався, і незабаром за цим показником ФРН наздогнала провідні західні країни.