 |
|
Всесвітня туристична організація
Міжнародний туризм бере початок з середини XIX ст., з другої половини XX ст. він набув всеосяжного характеру. Багато в чому таке бурхливе зростання міжнародного туризму пов'язано з появою в жовтні 1945 р. Організації Об’єднаних Націй (ООН) і її органу - ЮНЕСКО (Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури). ЮНЕСКО в 50-х роках розробила програму розвитку туризму, яка сприяла перетворенню туризму в швидко розвиваючу галузь.
У 1963 р. в Римі відбулася конференція ООН з міжнародного туризму і подорожей, на якій був створений Міжнародний союз офіційних туристських організацій (МСОТО), який в 1968 р. був перетворений в міжнародну Всесвітню туристську організацію (ВТО). Головною метою діяльності ВТО було проголошено здійснення міжнародної співпраці держав у сфері туризму.
Основними завданнями ВТО є:
1) надання допомоги міжнародному туризму з метою розвитку економіки країн-учасників ВТО і зміцнення дружніх і культурних зв'язків;
2) боротьба проти будь-яких перешкод вільному міжнародному пересуванню людей;
3) збір і подальше розповсюдження технічної інформації з всіх видів туризму;
4) науково-дослідна робота в області туризму;
5) координація туристської діяльності на регіональному і міжрегіональному рівнях;
6) співпраця з ООН та іншими міжнародними організаціями, зацікавленими в розвитку туризму.
Датою «народження» ВТО вважають 2 січня 1975 р. (цього дня набули чинності її статутні норми і правила). ВТО утворилася в результаті реорганізації створеного в 1925 р. Міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСОТО).
Статут ВТО - це міждержавний договір, ратифікований 51 державою, офіційні туристські організації яких були членами МСОТО.
У 1977 р. ООН і ВТО уклали Угоду про взаємне співробітництво, причому, як випливає з тексту договору: «ООН визнає ВТО відповідальною за прийняття таких заходів, що можуть виявитися необхідними для розв'язання проблем у сфері туризму».
Співробітництво ООН і ВТО здійснюється в галузі обміну відповідними рекомендаціями, інформацією і документами, проведення спільних консультацій і зустрічей, координації роботи, двостороннього представництва на засіданнях органів, співробітництва з питань статистики.
Цілі й завдання.Згідно з п.1 ст.3 Статуту основна мета ВТО – «сприяння розвитку туризму шляхом значного вкладу в економічний розвиток, поліпшення міжнародного взаєморозуміння, укріплення миру, процвітання, загальної поваги й дотримання прав людини йосновних свобод для всіх людей незалежно від раси, статі, мови і релігії».
Напрями діяльності ВТО:
• співробітництво з метою розвитку туризму. Рекомендації і допомога урядам з широкого кола питань, що стосуються туризму, включаючи генеральний плани і техніко-економічні обгрунтування, визначення потреби в інвестиціях і передачі технологій, а також маркетинг і просування туризму;
• розвиток людських ресурсів. Базова структура для організації системи освіти і професійної підготовки в галузі туризму, короткострокові та заочні курси, а також розширена мережа центрів освіти і професійної підготовки ВТО;
• довкілля. ВТО сприяє забезпеченню сталого розвитку туризму і вживанню практичних заходів для розв'язання екологічних проблем;
• якість розвитку туризму. ВТО працює над усуненням бар'єрів на шляху розвитку туризму і стимулює лібералізацію торгівлі туристськими послугами, а також вживає заходів з охорони здоров'я туристів та їхньої безпеки;
• статистика, економічний аналіз і дослідження ринку. ВТО є основним центром збору, аналізу і поширення даних з туризму з понад 180 країн і територій. ВТО постійно спостерігає і аналізує тенденції розвитку туризму в світі;
• комунікації і документація. Відділ ВТО зі зв'язків з пресою і комунікаціям діє як видавничий підрозділ. У центрі документації ВТО зосереджена значна кількість джерел інформації ірізноманітних даних з галузі туризму.
Важливими напрямами діяльності ВТО є спрощення туристських обмінів і формальностей; визначення і узгодження законодавчого порядку регулювання туризму, а також з виникнення надзвичайних обставин (епідемій, стихійних лих тощо),
ВТО - єдина міжурядова організація, відкрита для оперативного туристського сектора (приватних турфірм). Удокументах вказано, що «ВТО діє як важливий форум для зустрічей представників урядів і туристської індустрії з метою обговорення і вирішення питань, що становлять взаємний інтерес».
Отже ВТО, не будучи спеціалізованою установою ООН, має, однак, чинні угоди з цією найавторитетнішою міжнародною організацією і низкою її спеціалізованих установ.
Структура. Найвищим органом ВТО є генеральна асамблея, що скликається на чергові сесії кожні два роки.
Дійсні й асоційовані члени можуть бути представлені на сесії не більш ніж п'ятьма делегатами, один з яких виконує функції голови делегації. Члени, які приєдналися, призначають на сесію до трьох спостерігачів зі складу Комітету членів, які приєдналися.
Статутом ВТО передбачено також скликання надзвичайних сесій генеральної асамблеї на прохання виконавчої ради або більшості дійсних членів організації.
Генеральна асамблея може розглядати будь-яке питання і розробляти рекомендації з нього. До її функцій, зокрема, входять:
Ø обрання президента ВТО і віце-президентів;
Ø обрання членів виконавчої ради;
Ø призначення генерального секретаря (за рекомендацією виконавчої ради);
Ø обрання ревізорів;
Ø затвердження фінансового регламенту ВТО;
Ø визначення загальних напрямів управління організацією;
Ø затвердження положень про персонал секретаріату ВТО;
Ø затвердження загальної програми роботи ВТО;
Ø затвердження бюджету ВТО і керівництво фінансовою політикою організації;
Ø створення технічних і регіональних органів, потрібних для проведення роботи;
Ø розгляд і затвердження звітів про діяльність організації та її органів, а також вживання заходів з реалізації рекомендацій зі звітів;
Ø затвердження або надання повноважень затвердженням угод, що укладаються з урядами і міжнародними організаціями, а також з приватними організаціями та особами;
Ø підготовка рекомендацій з укладання міжнародних угод з питань, що є в компетенції організації;
Ø прийняття рішень відповідно до Статуту ВТО з прийняття до членів організації.
Керівним органом ВТО є Виконавчий комітет, що у період між сесіями генеральної асамблеї ухвалює потрібні рішення з адміністративних і технічних питань (у межах функціональних і фінансових можливостей організації).
До функцій виконавчого комітету ВТО, зокрема, належить:
Ø вжиття заходів із забезпечення виконання всіх рішень і рекомендацій генеральної асамблеї, а також звіт перед асамблеєю;
Ø одержання і розгляд звітів генерального секретаря про діяльність організації;
Ø розроблення і представлення пропозицій генеральній асамблеї;
Ø розгляд загальної програми роботи організації перед поданням її на обговорення на генеральній асамблеї;
Ø представлення генеральній асамблеї звітів і рекомендацій з адміністративних розрахунків і проектів бюджету організації;
Ø створення допоміжних органів, потрібних для діяльності ради;
Ø виконання будь-яких інших функцій за дорученням генеральної асамблеї.
У виконавчій Раді діють такі допоміжні органи:
Ø технічний комітет з програми і координації (ТКПК), головним завданням якого є розгляд питань, пов'язаних з загальною програмою роботи організації;
Ø бюджетно-фінансовий комітет (БФК), що займається попереднім дослідженням бюджетно-фінансових питань для опрацювання рекомендацій виконавчій раді;
Ø комітет довкілля, в роботі якого можуть брати участь всі члени виконавчої ради;
Ø комітет із спрощення формальностей, що займається проблемами переміщення людей як на міжнародному, так національному рівнях. Комітет відкритий для роботи всім членам виконавчої ради;
Ø комітет із статистики, що розробляє рекомендації з питань збору, аналізу і напряму статистичних даних з міжнародного і національного туризму;
Ø комітет з розгляду членства в категорії членів, які приєдналися; основні функції комітету - розгляд заявок на членство у ВТО і напрацювання відповідних рекомендацій виконавчій Раді.
Секретаріат ВТО складається із штату співробітників (майже 90 представників 30 країн світу), його очолює генеральний секретар ВТО.
Генерального секретаря призначає генеральна асамблея (за пропозицією виконавчої Ради) більшістю - дві третини присутніх дійсних членів і тих, хто голосує. Термін повноважень генерального секретаря - 4 роки з правом перевиборів. Генеральний секретар відповідальний перед генеральною асамблеєю та виконавчим комітетом і виконує їхні вказівки. Зокрема, він представляє звіти про діяльність організації, адміністративні розрахунки, проекти бюджету і загальної програми роботи, а також забезпечує юридичне представництво організації.
Персонал секретаріату призначає генеральний секретар ВТО, і відповідає за виконання роботи перед ним, керується Статутом і правилами для персоналу.
Для надання ефективної допомоги у виконанні робочої програми організації в рамках ВТО створений Комітет членів, що приєдналися, Комітет очолюють голова і кілька віце-голів.
Робоча програма цього Комітету виконується переважно завдяки діяльності окремих робочих груп, що займаються такими питаннями і проблемами, як капіталовкладення у сфері туризму, використання засобів автоматики, туризм і охорона здоров'я, молодіжний туризм, розвиток туризму для інвалідів, туризм і спорт.
До структурних особливостей ВТО також належить функціонування інституту постійних представників країн – членів організації. Серед їхніх обов'язків - підтримання оперативного зв'язку між країнами і штаб-квартирою ВТО з усіх питань діяльності організації.
Штаб-квартира.Всесвітня туристська організація є юридичною особою і може користуватися на території країн-членів певними привілеями й імунітетом, що визначені в окремих угодах, укладених організацією. Відповідно до Статуту ВТО, місцеперебування організації визначається і може бути в будь-який час змінене рішенням генеральної асамблеї. Зокрема, на підставі Конвенції між ВТО й Іспанією про правовий статус організації в Іспанії, текст якої був підписаний 10 листопада 1975 р. і ратифікований Іспанією 8 жовтня 1976 р. (конвенція набула чинності 2 червня 1977 р. і схвалена генеральною асамблеєю ВТО 31 травня 1977 р.), штаб-квартира ВТО 1 січня 1976 р. була перенесена з Женеви до Мадриду у будівлю, яку передав для ВТО іспанський уряд.
Офіційні мови ВТО - англійська, іспанська, російська і французька. Зміни до статуту ВТО про визнання арабської мови офіційною мовою організації схвалені на Третій сесії генеральної асамблеї в 1979 р., досі не набули чинності, оскільки їх не підтримала (ратифікувала) більшість дійсних членів організації.
Інструменти регулювання міжнародної туристської діяльності– це правові акти й офіційні документи, спрямовані на установлення певного порядку, норм, правил, принципів і підходів у здійсненні туристської діяльності. Вони слугують цілями інформації, орієнтації, просування та реалізації на практиці заявлених і проголошених ідей, принципів, концепцій і стратегій.
До таких інструментів відносяться міжнародні декларації, конвенції, резолюції, угоди, протоколи, рекомендації, прийняті на міжнародних конференціях і форумах.
Міжнародні декларації– це офіційні заяви міжнародних організацій учасників чи міжнародних конференцій, що проголошують основні принципи політики або програмні положення діяльності організацій в якій-небудь конкретній сфері міжнародних відносин, наприклад у сфері туризму.
Міжнародні конвенції– це один з видів договорів. Вони установлюють взаємні права й обов'язки держав у певній галузі людської діяльності. Багато конвенцій розробляють і приймають спеціалізовані міжнародні організації.
До основних інструментів регулювання міжнародної туристської діяльності відносяться:
– Всесвітня декларація з прав людини (1948 р.);
– Міжнародний пакт з економічних, соціальних і культурних прав
(1966р.);
– Варшавська конвенція для уніфікації деяких правил, що стосуються мі-
жнародних повітряних перевезень (1929 р.);
– Чикагська конвенція з міжнародної цивільної авіації (1944 р.) і Токійсь-
ка, Гаагська, Монреальська конвенції з того самого питання;
– Конвенція з митного забезпечення туризму (1954 р.);
– Будапештська конвенція зі спрощення туристських подорожей (1976 р.);
– Конвенція з захисту світової культурної і природної спадщини (1972 р.);
– Манільська декларація зі світового туризму (1980 р.);
– Софійська резолюція VI сесії Генеральної асамблеї ВТО, що прийня-
ла Хартію туризму, Кодекс туриста (1985 р.);
– Конвенція з прав дитини (1990 р.);
– Буенос-Айреська резолюція IX сесії Генеральної асамблеї ВТО з за-
безпечення туризму і безпеки туристів (1991 р.);
– Туристська декларація Світового туристського форуму в Осаці і
Всесвітньої конференції міністрів з туризму (1994 р.);
– Генеральна угода з торгівлі послугами (1994 р.);
– Каїрська резолюція XI сесії Генеральної асамблеї ВТО щодо запобі-
гання організованому секс-туризму(1995 р.);
– Стокгольмська декларація проти комерційної сексуальної експлуатації
дітей (1996 р.);
– Манільська декларація із соціального впливу туризму (1997 р.);
– Всесвітній кодекс етики в туризмі (1999 р.).
Основні заходи з координації і регулювання туристської діяльності – це
конференції, асамблеї, зустрічі, форуми, конгреси, семінари, що проводяться міжнародними організаціями.
Однією з важливих міжнародно-правових форм регулювання і координа-ції діяльності держав у галузі туризму, вироблення та впровадження правил і принципів їхнього співробітництва, норм і стандартів міжнародної туристської діяльності є конференції ООН з туризму, конференції UNWTO, форуми міжнародних туристських організацій.
Практика й процедури регулювання міжнародної туристської діяльності
реалізуються у приєднанні держав до міжнародних конвенцій, декларацій і договорів з питань міжнародного туризму, участі їх в міжнародних туристських програмах і проектах, укладанні міжурядових угод про співпрацю, а також у додержанні основних положень і принципів міжнародних документів при формуванні національних концепцій розвитку туризму й розробці національного туристського законодавства.
Міжнародна співпраця в туристській сфері здійснюється на основі двосторонніх і багатосторонніх міжурядових угод про співпрацю в області туризму.
Міжурядові угоди формулюються і укладаються відповідно до положень
Манільськой декларацій із світового туризму, Гаагської декларації про туризм, а також інших міжнародних офіційних документів. Вони укладаються з метою розширення дружніх зв'язків між народами і сприяння національних урядів співпраці у сфері туризму. Уряди двох або декількох країн в угоді заявляють про те, що підтримуватимуть і розвиватимуть туристські зв'язки, сприятимуть обміну на взаємовигідній основі співпраці між національними туристськими компаніями, транспортними__________, туроператорськими, турагентськими та іншими фірмами.
Уряди зазначають, що підтримуватимуть зусилля національних туристських органів і організацій щодо розширення областей співпраці, наприклад в сумісному підприємництві або в будівництві об'єктів інфраструктури і матеріальної бази туризму, і створювати для цього сприятливі умови інвесторам. В угодах уряди підкреслюють, що сприятимуть розвитку туризму шляхом обміну інформаційними, рекламними та іншими матеріалами; зобов'язують сприяти технічній співпраці за допомогою обміну новими технологіями між туристськими організаціями своїх країн, надавати допомогу в професійній підготовці туристських кадрів своїх країн, а також обміну експертами, вченими і журналістами, які працюють у туристській сфері.
Часто міжурядові угоди містять статті, в яких уряди приймають зобов'язання щодо спрощення формальностей в оформленні туристських поїздок громадян своїх країн.
Міжнародні правові акти знаходять відображення в національних офіційних документах, спрямованих на регулювання туризму і туристської діяльності.
У багатьох країнах прийняті закони про туризм і туристську діяльність.
Рекомендації знаходять своє відображення і розвиток у національних законодавствах. Призначення законів про туризм полягає в гарантованому забезпеченні необхідних заходів для державного регулювання, координації і розвитку туристської сфери. Статті національних законів про туризм регулюють такі аспекти туристської діяльності, як збереження і використання природних і культурних ресурсів; створення і розвиток інфраструктури і матеріальної бази туризму, пасажирського транспорту; турагентська і туроператорська діяльність; підготовка туристських кадрів; фінансування розвитку туризму та багато інших.
Разом із законами про туризм багато країн мають окремі самостійні закони, які враховують специфічні особливості країн і регулюють окремі аспекти туристської діяльності з урахуванням міжнародних норм і стандартів.
До міжнародних актів, що безпосередньо регулюють туристську діяльність, відносяться:
– “Загальна резолюція з розвитку туризму”, прийнята у 1963 р. на конференції ООН по міжнародному туризму і подорожам (Рим);
– “Манільська декларація по світовому туризму”, прийнята у 1980 р. Всесвітньою конференцією з туризму (Філіппіни);
– “Документи Акапулько”, прийняті у 1982 р. на Всесвітній нараді з туризму при ВТО (Мексика);
– “Хартія туризму” і її складова частина “Кодекс туриста”, прийняті у 1985 р. на сесії Генеральної асамблеї ВТО (Софія);
– “Гаагська декларація з туризму”, прийнята у 1989 р. на міжнародній конференції з туризму, що проводилася ВТО і Міжпарламентським союзом, є розвитком “Хартії туризму”.
– “Резолюція міжнародної конференції по статистиці подорожей і туризму”, прийнята у 1991 р. ВТО й Урядом Канади.