Главная | Обратная связь

Провідний вид діяльності

Молодший шкільний вік

1. Соціальна ситуація розвитку дитини в молодшому шкільному віці.

2. Розвиток пізнавальних процесів в молодшому шкільному віці.

3. Розвиток особистості (мотиваційна сфера, самосвідомість).

4. Психологічна готовність до шкільного навчання.

Молодший шкільний вік називають вершиною дитинства. У сучасній періодизації психічного розвитку охоплює період від 6-7 до 10-11 років.

У цьому віці відбувається зміна образу і стилю життя: нові вимоги, нова соціальна роль учня, принципово новий вид провідної діяльності — навчально-пізнавальна діяльність. У школі він набуває не тільки нових знань і умінь, але і певного соціального статусу. Міняється сприйняття свого місця в системі відносин. Міняються інтереси, цінності дитини, весь її устрій життя.

7-8 років — сензитивный період для засвоєння моральних норм (дитина психологічно готова до розуміння сенсу норм і правил до їх повсякденного виконання).

Дитина виявляється на межі нового вікового періоду.

З фізіологічної точки зору — це час фізичного зростання, коли діти швидко тягнуться вгору, спостерігається дисгармонія у фізичному розвитку, він випереджає нервово-психічний розвиток дитини, що позначається на тимчасовому ослабленні нервової системи. Виявляються підвищена стомлюваність, неспокій, підвищена потреба в рухах.

Соціальна ситуація в молодшому шкільному віці:

1. Учбова діяльність стає провідною діяльністю.

2. Завершується перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення.

3. Виразно видно соціальний сенс учіння (відношення маленьких школярів до оцінок).

4. Мотивація досягнення стає домінуючою.

5. Відбувається зміна референтної групи.

6. Відбувається зміна розпорядку дня.

7. Зміцнюється нова внутрішня позиція.

8. Змінюється система взаємин дитини з навколишніми людьми.

Провідний вид діяльності

Провідна діяльність в молодшому шкільному віці — навчально-пізнавальна діяльність. Її характеристики: результативність, обов'язковість, довільність.

Основи навчально-пізнавальна діяльності закладаються саме в перші роки навчання. Навчально-пізнавальна діяльність повинна, з одного боку, будуватися з урахуванням вікових можливостей дітей, а з іншого — повинна забезпечити їх необхідним для подальшого розвитку обсягом знань.

Компоненти навчальної діяльності (по Д.Б. Ельконіну):

1. Мотивація.

2. Навчальне завдання.

3. Навчальні операції.

4. Контроль і оцінка.

 

Мотиви учіння:

 

♦ пізнавальні (направлені на оволодіння знаннями, способами отримання знань, прийомами самостійної роботи, придбання додаткових знань, програми самовдосконалення);

♦ соціальні (відповідальність, розуміння соціальної значущості учення, прагнення зайняти певну позицію у відносинах з тими, хто оточують, дістати їх схвалення);

♦ особисті — отримати хорошу оцінку, заслужити похвалу

 

Шкільне навчання відрізняється не тільки особливою соціальною значущістю діяльності дитини, але і опосередкованістю відносин з дорослими зразками і оцінками, дотриманням правив, загальних для всіх, придбанням наукових понять.

В результаті начальної діяльності виникають психічні новоутворення: довільність психічних процесів, рефлексія (особова, інтелектуальна), внутрішній план дій (планування в думці, уміння аналізувати).

Мова

Збільшується словниковий запас до 7 тис. слів. Проявляє власну активну позицію до мови. При научінні легко оволодіває звуковим аналізом слів. Дитина прислухається до звучання слова. Потреба в спілкуванні молодших школярів визначає розвиток мови.

Контекстна мова — показник рівня розвитку дитини.

У письмовій мові розрізняють правильність

орфографічну (правильне написання слів),

граматичну (побудова пропозицій, утворення морфологічних форм)

пунктуаційну (розстановка розділових знаків).

Мислення

Мислення в молодшому шкільному віці стає домінуючою функцією, завершується перехід, що намітився в дошкільному віці, від наочно-образного до словесно-логічного мислення.

До кінця молодшого шкільного віку виявляються індивідуальні відмінності в мисленні (теоретики, мислителі, художники).

В процесі навчання формуються наукові поняття (основи теоретичного мислення).

 

Пам'ять

Пам'ять розвивається в двох напрямах — довільності і свідомості.

У навчальній діяльності розвиваються всі види пам'яті: довготривала, короткочасна і оперативна.

Розвиток пам'яті пов'язаний з необхідністю заучувати навчальний матеріал. Активно формується довільне запам'ятовування.

Увага

Діти здатні концентрувати увагу, але у них ще переважає мимовільна увага.

Довільність пізнавальних процесів виникає на піке вольового зусилля (спеціально організовує себе під впливом вимог). Увага активізується, але ще не стабільно. Утримання уваги можливе завдяки вольовим зусиллям і високій мотивації.

Сприймання

Сприймання також характеризується мимовільністю, хоча елементи довільного сприйняття зустрічаються вже в дошкільному віці.

Сприймання відрізняється слабкою диференційованою (плутають предмети, їх властивості).

У молодшому шкільному віці наростає орієнтація на сенсорні еталони форми, кольору, часу.

Уява

Уява в своєму розвитку проходить дві стадії: на першій — що відтворює (репродуктивне), на другій — продуктивне. У першому класі уява спирається на конкретні предмети, але з віком на перше місце виступає слово, що дає простір фантазії [11. С. 314].

Самосвідомість

Інтенсивно розвивається самосвідомість. Становлення самооцінки молодшого школяра залежить від успішності і особливостей спілкування вчителя з класом. Велике значення має стиль сімейного виховання, прийняті в сім'ї цінності. У відмінників і деяких добре успішних дітей складається завищена самооцінка. У неуспішних і украй слабких учнів систематичні невдачі і низькі відмітки знижують упевненість в собі, в своїх можливостях. У них виникає компенсаторна мотивація. Діти починають затверджуватися в іншій сфері — в заняттях спортом, музикою.

Ціннісні орієнтації на ім'я стають нормою життя. Важливо, щоб дитина приймала і інший тип звернення до нього — по прізвищу. Це забезпечує дитині відчуття власної гідності, упевненість в собі.

Потреба в самоствердженні. Велике значення має авторитет дорослих. Істотне значення має місце, яке займає дитина в сім'ї.

 

Психологічна готовність дитини до навчання

Проблема підготовки дитини до школи — предмет постійної уваги психологів. Від її успішного розв'язання зале­жать адаптація дитини до шкільного життя, оволодіння нею нав­чальною діяльністю, врешті-решт формування особистості

Психологічна готовність до школи - це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного оволодіння навчальною діяльністю.

Можна виділити такі компоненти психологічної готовності:

мотиваційний;

інтелектуальний;

особистісний;

емоційний;

вольовий;

узагальнення переживань.

 

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі вияв­ляються в бажанні займатися суспільне значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авто­ритет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним із основних показників психо­логічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

- ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно

- проявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять,

- відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колек­тивним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни); віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, (солодощі, подарунки ); визнає авторитет учителя.

ІІри вивченні мотиваційної готовності до навчання не­обхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Корекційна робота в перші тижні навчання дитини в школі має бути спрямована на фор­мування внутрішніх мотивів учіння. У цьому плані рекомен­дуємо групову форму роботи з використанням ігрових мо­менті.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи включає:

- обізнаність, яка характеризується обсягом знань про нав­колишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

- рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається ди­ференційованістю, довільною кон­центрацією уваги, аналітичним мисленням

- деякі вміння й навички звукового аналізу слів, підготовку руки до письма (певний розвиток тонкої моторики руки і зорово-рухової координації).

З метою діагностики інтелектуальної готовності до школи пропонуємо такі методики: "Малюнок людини" Керна— Йірасика.

Проводячи корекційну роботу з інтелектуально непідготовленими дітьми, необхідно використовувати ігри, які роз­ширюють світогляд та словниковий запас дитини, тренують увагу, пам'ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

Особистісний компонент готовності складається з цілого ря­ду показників: дитина повинна чітко усвідомлювати свою внутрішню позицію, статеву належність, мати навички само­обслуговування, вміти підкоряти себе обставинам, поступа­тися, якщо це необхідно, своїми бажаннями. Особистісна готовність виявляється в умінні спілкуватися з учителем, учнями, у сформованості внутрішніх етичних норм та критичної самооцінки як новоутворень в особистісній сфері, у конгекстності спілкування як здатності бачити пози­цію партнера, подвійний зміст запитань тощо.

Для діагностики особистісної готовності до школи пропо­нуємо такі методики: "Сходинки" (Дембо—Рубінштейн), "Хто більше" (О. Кравцова).

При проведенні психокорекційної роботи необхідно вчити дітей розуміти почуття, емоції, дії інших, формувати в них емпатію.

Емоційний компонент готовності дитини до навчання про­являється в тому, що вона іде до школи з задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримує впев­неність у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності с переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими ре­зультатами.

Вольовий компонент готовності виявляється в умінні керу­вати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі вимагає довільного сприйняття, тобто вміння не тільки слухати, але й чути вчи­теля, товаришів, довільного запам'ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що ціка­во, а й те, що потрібно, доводити почату справу до кінця.

В якості центрального психологічного новоутворення дошкільного віку Л. Виготський вважає узагальнення пережи­вань, або інтелектуалізацію афекту.

Узагальнення переживань проявляється в утраті безпосеред­ньої поведінки, в узагальненому сприйнятті дійсності, у довільності поведінки. Втрата безпосередності у спілкуванні, набуття довільності як здатності підкоряти свою поведінку певним правилам і вимогам виступає суттєвим компонентом психологічної готовності до шкільного навчання.

Для діагностики цього компонента пропонуються такі методики: "Будиночок" (І. Дубровіна), "Так і ні не говори" (О. Кравцова).

При проведенні психокорекційної роботи необхідно вчити дитину формувати цілі, засоби їх досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, учинків, брати на себе відповідальність.

Як же діагностувати сформованість основних компонентів психологічної готовності до школи ?

Організація обстеження має відповідати таким основним вимогам:

- тривалість психологічного обстеження має становити 20— ЗО хвилин, оскільки діти такого віку зберігають оптимальний рівень розумової працездатності саме протягом цього часу;

- обстеження має відбуватися за присутності батьків, що знімає у дітей і батьків небажане напруження. З іншого боку, це може створювати певні труднощі: батьки часто намагаються підказати, коментувати або оцінювати відповіді дітей. Тут необхідні витримка і такт, аби утримувати батьків на позиції спостерігачів;

- тактика психолога має спиратися на індивідуальні особли­вості кожної дитини. У випадку труднощів психолог допома­гає дитині в роботі Чутливість до допомоги і виступає показ­ником научуваності дитини. Вона оцінюється виходячи з то­го, який вид допомоги необхідний для дитини (спрямовуюча, організуюча, навчаюча).

Крім психологічного обстеження, доцільно фіксувати свої спостереження за поведінкою дитини.

Психологічне обстеження дитини, що вступає до школи, дає змогу:

- націлити вчителя на слабкі та сильні сторони учня;

- допомогти батькам у вирішенні виховних задач, з якими вони стикаються з перших днів навчання у школі;

- визначити сформованість суттєвих для шкільного навчання
особливостей психіки дитини;

- розкрити індивідуальну своєрідність психічного розвитку дитини та її потенційні можливості;

- намітити, якщо це потрібно, напрями психологічної корекції особистості дитини.